Ухвала

від 23.10.2013 по справі 826/5134/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/5134/13-а ( у 7-ми томах) Головуючий у 1-й інстанції: Клочкова Н.В. Суддя-доповідач: Чаку Є.В.

У Х В А Л А

Іменем України

23 жовтня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Літвіної Н.М., Файдюка В.В.

за участю секретаря Муханькової Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Паритет - К» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів міста Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Паритет - К» (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів міста Києва (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.01.2013 року № 0000942230 та № 0000952230 (далі - ППР № 0000942230, ППР № 0000952230).

Окружний адміністративний суд міста Києва своєю постановою від 22 травня 2013 року адміністративний позов задовольнив.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2013 року та постановити нову про відмову у задоволенні адміністративного позову. На думку апелянта, зазначену постанову суду прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Судом апеляційної інстанції протокольною ухвалою було замінено відповідача - Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби на правонаступника Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів міста Києва.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з наступних підстав.

У період з 10.12.2012 року по 28.12.2012 року відповідачем було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 року по 30.09.2012 року, валютного законодавства та іншого законодавства за період з 01.07.2011 по 30.09.2012, за результатами якої складено акт від 08.01.2013 № 23/22-30/21488112 (далі - Акт перевірки).

На підставі Акта перевірки відповідачем прийнято ППР № 0000942230, відповідно до якого позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 213 458,00 грн. (за основним платежем - 186 280,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 27 178,00 грн.).

Крім цього, відповідач дійшов висновку про порушення позивачем п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, абз. 2 п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України на підставі Акта перевірки відповідачем прийнято ППР № 0000952230, відповідно до якого позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 5 646,00 грн. (за основним платежем - 4 517,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 129,00 грн.).

Підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість було, за твердженням відповідача, заниження позивачем податку на додану вартість за 2011 рік на суму 2 363,00 грн. та за 2012 рік на суму 2 154,00 грн.

З приводу даних спірних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на наступне

Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України; Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України); Податкового кодексу України (далі - ПК України); Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV); Закону України «Про страхування» від 07.03.1996 № 85/96-ВР (далі - Закон № 85/96-ВР).

ТОВ «Паритет-К» зареєстровано 21.06.1993 за № 10741200000001378 Шевченківською районною у місті Києві державною адміністрацією (код ЄДРПОУ 21488112). Місцезнаходження позивача: 04050, м. Київ, вул. Глибочицька, 17, корп. 2.

Позивача взято на податковий облік в органах державної податкової служби 16.04.1997 року за № 1400/5188, в періоді, що перевірявся, був зареєстрований платником податку на прибуток, податку на додану вартість.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, основними видами діяльності позивача є виробництво інших готових металевих виробів; діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; неспеціалізована оптова торгівля; вантажний автомобільний транспорт; діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах; будівництво житлових і нежитлових будівель.

Основними видами діяльності контрагента позивача - приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Мост» (далі - контрагент позивача, ПрАТ «СК "Мост») є інші послуги у сфері страхування.

Судом встановлено, що між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» (далі - ТОВ «Епіцентр К») було укладено договір поставки № 2072/40/10 від 01.04.2010 року. Предметом даного договору була поставка позивачем ТОВ «Епіцентр К» товару у встановлені строки, та приймання ТОВ «Епіцентр К» такого товару і сплата за нього на умовах даного договору. Найменування товару зазначено у специфікаціях.

За укладеним з ТОВ «Епіцентр К» вищевказаним договором поставки позивачем було застраховано свої майнові інтереси наступними договорами, укладеними з ПрАТ «СК «Мост»: договір страхування фінансових ризиків № ФР_ЕК/40S-0046 від 01.10.2011 року. Страховий платіж за виконання умов вказаного договору становив 162 720,00 грн.; договір страхування фінансових ризиків № ФР_ЕК/40S-0091 від 01.11.2011 року. Страховий платіж за виконання умов вказаного договору становив 162 720,00 грн.; договір страхування фінансових ризиків № ФР_ЕК/40S-0158 від 03.01.2012 року. Страховий платіж за виконання умов вказаного договору становив 155 488,89 грн.; договір страхування фінансових ризиків № ФР_ЕК/f40s.12-0010 від 01.02.2012 року. Страховий платіж за виконання умов вказаного договору становив 155 488,89 грн.; договір страхування фінансових ризиків № ФР_ЕК/s40.12-0059 від 02.04.2012 року. Страховий платіж за виконання умов вказаного договору становив 195 992,00 грн.

Так, судом встановлено, що позивач на виконання вказаних договорів отримав від ПрАТ "СК «Мост» відповідні послуги зі страхування.

Крім цього, між позивачем та ПрАТ «Нова лінія» було укладено договори про надання маркетингових послуг № 8032/091104П від 01.01.2011 року та № 8032/120101П від 01.01.2012 року. Предметом даних договорів було надання ПрАТ «Нова лінія» позивачу за завданням позивача маркетингових послуг стосовно способів та методів реалізації непродовольчих товарів та послуги по передпродажній підготовці товару, які постачалися, постачаються або плануються в майбутньому до постачання позивачем через торговельну мережу ПрАТ «Нова лінія», та своєчасне прийняття позивачем таких послуг і оплата їх відповідно до умов договору.

Позиція відповідача стосовно правомірності прийнятого ним ППР № 0000942230 ґрунтується на аналізі вищевказаних договорів страхування фінансових, внаслідок чого відповідач не визнав зв'язку укладених між позивачем та ПрАТ «СК «Мост» договорів страхування фінансових ризиків позивача із господарською діяльністю останнього. Відповідач зазначив, що вказані договори страхування фінансових ризиків суперечать п. 2.4 договору поставки № 2072/40/10 від 01.04.2010, укладеного між позивачем та ТОВ «Епіцентр К», оскільки ним передбачено, що право власності і ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить від позивача до ТОВ «Епіцентр К» з моменту, коли товар поставлено ТОВ «Епіцентр К» вивантаженим на приймальну платформу гіпермаркету. При цьому, відповідач зазначив, що сторони підписали накладну, що засвідчує отримання товару ТОВ «Епіцентр К».

Враховуючи наведене, відповідач дійшов висновку, що у зв'язку з переходом права власності на товар зникає й фінансовий ризик позивача у неотриманні оплати цього товару, який був застрахований позивачем.

Позиція відповідача стосовно правомірності прийнятого ним ППР № 0000952230 ґрунтується на тому, що відповідно до наведеного в актах прийому-здачі виконаних робіт формулювання наданих послуг, а саме: вивчення та аналіз динаміки попиту на товар та впровадження, розвиток та аналіз перспективних видів торгових операцій - неможливо визначити, яку саме інформацію для позивача було надано ПрАТ «Нова лінія» і які вигоди буде мати позивач від понесення витрат на придбання даних послуг. Враховуючи наведене, відповідач дійшов помилкового висновку, що неможливо встановити мету, економічну обґрунтованість та зв'язок отриманих від ПрАТ «Нова лінія» маркетингових послуг з господарською діяльністю позивача, оскільки вважає факт переходу права власності на товар з моменту його поставки покупцеві, яким є також ПрАТ «Нова лінія».

Такі доводи, колегія суддів апеляційної інстанції вважає помилковими з огляду на наступне.

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Частиною 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 138.2 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Позивачем належними доказами доведено фактичне отримання відповідних послуг зі страхування від ПрАТ «СК «Мост». Дані факти підтверджуються наявною в матеріалах справи первинною документацією, зокрема, копіями актів надання послуг по страхуванню та банківськими виписками (Т. 1, арк. 22 - 26, 32 - 35, 41 - 43, 49 - 50, 56 - 59 матеріалів справи).

Реальність вищевказаних послуг зі страхування та дійсність договорів страхування фінансових ризиків відповідач не заперечував. Однак, відповідачем було поставлено під сумнів можливість страхування фінансового ризику щодо оплати товару товариством з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К», якщо право власності на товар переходить до його оплати.

Разом з тим, як зазначено у ст. 4 Закону № 85/96-ВР предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані, у тому числі, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону № 85/96-ВР страхування може бути добровільним або обов'язковим. У свою чергу, п. 18 ч. 4 ст. 6 Закону № 85/96-ВР передбачає страхування фінансових ризиків як один із видів добровільного страхування

Пунктом 1.1 кожного з вищевказаних договорів страхування фінансових ризиків передбачено, що їх предметом є страхування майнових інтересів позивача, які пов'язані з матеріальними збитками позивача внаслідок невиконання його контрагентами фінансових зобов'язань у відповідності з договором поставки № 2072/40/10 від 01.04.2010 року.

Згідно п. 9.2 договору поставки № 2072/40/10 від 01.04.2010 року оплата за поставлений позивачем товар здійснювалася ТОВ «Епіцентр К» після його реалізації споживачам один раз на тиждень.

Вищевказане свідчить, що договори страхування фінансових ризиків укладені в рамках чинного законодавства, оскільки відповідають умовам статей 4, 5 та 6 Закону № 85/96-ВР, а також містять економічну обґрунтованість, адже за договором поставки № 2072/40/10 від 01.04.2010 року не передбачено умови 100 % передоплати за поставку, тобто до отримання позивачем повної оплати існує фінансовий ризик її неотримання.

В свою чергу, відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 ПК України передбачено, що при визначенні об'єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення: будь-які витрати із страхування, зокрема, фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що страхування фінансових ризиків позивачем за договором поставки № 2072/40/10 від 01.04.2010 року є одним із видів його інших витрат, які на підставі п. 138.1 ст. 138 ПК України враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, за умови їх підтвердження первинними документами.

Крім цього, згідно наявної в матеріалах справи копії листа Державної податкової служби в Одеській області від 04.12.2012 року № 32819/10/15-0213 (Т. 7, арк. 106 - 109 матеріалів справи) інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому їх було здійснено (п. 138.5 ст. 138 ПК України). Отже, до складу витрат платника податку звітного (податкового) періоду включається лише відповідна сума витрат, пов'язана із страхуванням, незалежно від наявності здійснення попередньої оплати.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Матеріали справи містять податкові накладні, виписані позивачу його контрагентом - ПрАТ «Нова лінія», в той же час Акт перевірки не містить зауважень щодо їх змісту та інформації про відсутність статусу платника податку у контрагента позивача станом на дату їх виписки.

Позивачем належними доказами доведено фактичне отримання відповідних маркетингових послуг від ПрАТ «Нова лінія» та виконання сторонами умов договорів, які було поставлено під сумнів відповідачем. Дані факти підтверджуються наявною в матеріалах справи первинною документацією, зокрема, копіями податкових накладних, актів здачі-прийняття послуг, довіреностей, банківських виписок.

Відповідачем ні під час проведення перевірки, ні під час судового розгляду зауважень щодо даних документів не надано.

З вищезазначених документів судом вбачається правомірність формування позивачем податкового кредиту.

ПрАТ «Нова лінія» на час вчинення правочину було зареєстроване у встановленому порядку платником податку на додану вартість, а отже мало право видавати податкові накладні.

Реальність господарських операцій між позивачем та ПрАТ «Нова лінія» органом державної податкової служби під час перевірки не досліджувалася, факт сплати податку контрагентом позивача не перевірявся.

Відповідачем не заперечується наявність у позивача податкових накладних, належним чином виписаних зареєстрованим платником податку.

Також, судом встановлено факт поставки виробленої позивачем продукції (сейфів) товариству з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» перевізником - товариством з обмеженою відповідальністю «Ін-Тайм» та фізичними особами - підприємцями. Зокрема, позивачем надані наступні копії документів: договору надання послуг з організації перевезення вантажу № КИЕ 121 від 06.01.2012 року, договору надання послуг з перевезення вантажу № 3-02 КИЕ 171 від 26.02.2010 року, договору на транспортно-експедиційне обслуговування з організації перевезення вантажу автомобільним транспортом на території України № 01/09-3 від 01.09.2011 року, договору на транспортно-експедиційне обслуговування з організації перевезення вантажу автомобільним транспортом на території України № 01/09-1 від 01.09.2011 року, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, довіреностей.

Отже, враховуючи викладені законодавчі норми та фактичні обставини справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем були виконані, передбачені законодавством вимоги та правомірно сформовано податковий кредит.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів міста Києва - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлений 23.10.2013 року.

Головуючий суддя Чаку Є.В.

Судді: Файдюк В.В.

Літвіна Н. М.