Ухвала
від 21.10.2013 по справі 2а-12915/12/0170/4
СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 2а-12915/12/0170/4

21.10.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Цикуренка А.С.,

суддів Мунтян О.І. ,

Іщенко Г.М.

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали справи №2а-12915/12/0170/4 за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Циганова Г.Ю. ) від 12.12.12

за позовом Приватного підприємства "ЛЕА-ТАК" (вул. Чехова, 63, кв. 11, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95000)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12.12.12р. задоволено адміністративний позов Приватного підприємства "ЛЕА-ТАК" до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Сімферополі АР Крим Державної податкової служби №0006242204 від 18.10.2012 року про збільшення Приватному підприємству "ЛЕА-ТАК" (ідентифікаційний код юридичної особи 33713957) суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств всього в сумі 249328,75 грн., у тому числі 225460,00 грн. за основним платежем, 23868,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Сімферополі АР Крим Державної податкової служби №0006252204 від 18.10.2012 року про збільшення Приватному підприємству "ЛЕА-ТАК" (ідентифікаційний код юридичної особи 33713957) суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість всього в сумі 219905,25 грн., у тому числі 188004 грн. за основним платежем, 31901,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Стягнуто на користь Приватного підприємства "ЛЕА-ТАК" (ідентифікаційний код юридичної особи 33713957) витрати зі сплати судового збору у розмірі 2146,00 грн. з Державного бюджету України (шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби).

Не погодившись з даною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12.12.12 та прийняти нове рішення по справі.

Сторони у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

Крім того, згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що сторони викликалися в судове засідання, але в суд не з'явилися, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності їх представників.

Відповідно статті 197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, а також неповно з'ясовані обставини, що мають істотне значення для справи.

Приватне підприємство "ЛЕА-ТАК" (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим із позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.10.2012 року №0006252204, №0006242204.

Позивач зареєстрований у якості юридичної особи (ідентифікаційний код юридичної особи 33713957), знаходиться на податковому обліку в ДПІ у м. Сімферополі АРК АР Крим та є платником податку на додану вартість.

Предметом діяльності позивача за КВЕД та відповідно до статуту є посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту, послуги з організації подорожувань, організація будівництва та об'єктів нерухомості для продажу та здавання в оренду, таке інше. (а.с.12, 15-17 т.1).

Посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначені податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Укрторгпартнер» (ЄДРПОУ 36693415), ПП «Кримторг» (ЄДРПОУ 32271261), ПП «Габарит Груп» (ЄДРПОУ 3941644) за період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року.

За результатами перевірки складено акт від 05.10.2012 року №6876/22-1/33713957 (далі -Акт перевірки) (а.с.22-38 т.1).

За висновками акту відповідач дійшов висновку про порушення позивачем: пп.5.1, пп.5.2.1, п.5.2, п.5.3.9. пп.5.3. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.94. №334/94-ВР (далі - Закон №334/94-ВР) та п.14.1.191 п.14.1 ст.14, п.138.1, 138.8 ст.138, пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток у загальній сумі 225460,00 грн.; пп.7.2.1 п.7.2 ст.7, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року (із змінами та доповненнями, далі - Закон №168/97-ВР) та п.п.14.1.202 п.14.1. ст.14, п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого встановлено заниження позивачем ПДВ всього в сумі 188004,00 грн..

Відповідач в акті перевірки вказує, що сума донарахування ПДВ у розмірі 188004,00грн. та сума донарахування податку на прибуток урозмірі 225460,00 грн. визначена ДПІ у зв'язку з завищенням податкового кредиту за період з квітня 2010 року по вересень 2012 року на ПДВ у сумі 188004,00 грн. нарахований за відсутності належних первинних документів по операціях з "сумнівними" контрагентами, що не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, а отже не пов'язані з господарською діяльністю позивача.

Згідно Акту перевірки "сумнівними" контрагентами є ПП «Укрторгпартнер» (ЄДРПОУ 36693415), ПП «Кримторг» (ЄДРПОУ 32271261), ПП «Габарит Груп» (ЄДРПОУ 3941644), які мають ознаки фіктивності.

Враховуючи, що спірні господарські операції, щодо оподаткування яких між сторонами є спір, відбувались у період з липня 2009, слід перевіряти відповідність правил оподаткування спірних взаємовідносин Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997р. (далі - Закон №168), Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 334/94-ВР від 28.12.1994р. (далі - Закон №334) та Податковому кодексу України.

Відповідно до п.5.1. ст.5 Закону№334, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

В силу п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону №334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) -дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Вичерпний перелік витрат, які не відносяться до складу валових, наведений у п.5.3 ст.5 Закону №334. Відповідно до п.5.11 Закону №334 встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, окрім тих, що відмічені в цьому Законі, не дозволяється.

Згідно з п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу п.138.2 ст.138 ПК України).

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Частиною 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-XIV (далі - Закон №996) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за № 168/704 (далі -Положення № 88) де зазначено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону №996 встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 2.4 Положення № 88 первинні документи (на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Таким чином, реальність здійснення будь-яких господарських операцій має бути підтверджена відповідними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку. Документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст.1 Закону №996 господарська операція є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Аналогічна думка викладена, у Листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. №742/11/13-11.

З акту перевірки вбачається, що відхилення у сумі 940020,00грн. в сторону збільшення позивачем валових витрат та відхилення податку на прибуток у розмірі 225460,00 грн. виникло за рахунок того, що податковими органами не прийнято до складу валових витрат витрати, які підтверджені документально та використовувались у господарській діяльності по взаєморозрахункам з ПП «Укрторгпартнер» (ЄДРПОУ 36693415), ПП «Кримторг» (ЄДРПОУ 32271261), ПП «Габарит Груп» (ЄДРПОУ 3941644).

Встановлено, що протягом квітня 2010 року - вересня 2011 року позивач мав правовідносини з ПП «Укрторгпартнер» (ЄДРПОУ 36693415), ПП «Кримторг» (ЄДРПОУ 32271261), ПП «Габарит Груп» (ЄДРПОУ 3941644) та отримав від них товар (продукти харчування) загальною вартістю 940020,00 грн. без ПДВ.

За наслідками здійснення господарських операцій складені відповідні документи які свідчать про передачу товарів (продуктів харчування), копії яких наявні у матеріалах справи. Оплата за товари підтверджена платіжними документами на перерахування коштів в підтвердження взаємовідносин з зазначеними вище контрагентами - видатковими касовими ордерами, фіскальними чеками та авансовими звітами позивача, копії яких наявні у матеріалах справи;

Отриманий товар оприбутковано у бухгалтерському обліку підприємства.

Використання (утримання з метою використання) у оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача товарів, придбаних у зазначених контрагентів підтверджується первинними бухгалтерськими документами позивача (договорами з ПАТ"Кліниічний Санаторій Полтава-Крым" про поставку продуктів харчування №81 від 01.04.10 року, №21 від 02.01.2010 року, №79 від 21.02.2011 року, №304 від 15.07.2011 року, видатковим та податковими накладними).

Усі надані первинні документи бухгалтерського та податкового обліку відповідають чинному законодавству щодо вимог, встановлених до цих документів.

Згідно з п.п.3.1.1. п.3.1 ст.3 Закону № 168 об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю)

Підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168 визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону №168 підставою для нарахування податкового кредиту покупця є видана постачальником податкова накладна.

Підпунктом 7.3.1. п.7.3. ст.7 Закону №168 передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно із п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.5.1 п.7.5 статті 7 Закону №168 визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до положень п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з положеннями п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Викладена норма закону свідчить про відсутність права платника податків включати в податковий кредит суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними.

Встановлено, що за період з квітня 2010 року по вересень 2012 року позивачем нараховано податковий кредит у сумі 188004,00 грн. ПДВ, пов'язаний із придбанням товарів по правовідносинам з ПП «Укрторгпартнер» (ЄДРПОУ 36693415), ПП «Кримторг» (ЄДРПОУ 32271261), ПП «Габарит Груп» (ЄДРПОУ 3941644).

Як встановлено, факт придбання вказаних товарів підтверджується видатковими накладиними, оприбуткування товарів у повному обсязі відображено у бухгалтерському обліку позивача, сплата вартості товарів підтверджується видатковими касовими ордерами, фіскальними чеками та авансовими звітами позивача.

Отримані податкові накладні відображені позивачем у Розділі І "Реєстру податкових накладних" на загальну суму ПДВ 188004,00 грн. за відповідні періоди.

Таким чином, податковий кредит у сумі 188004,00 грн. що нарахований (сплачений) позивачем за період з квітня 2010 року по вересень 2012 року щодо придбання товарів у ПП «Укрторгпартнер» (ЄДРПОУ 36693415), ПП «Кримторг» (ЄДРПОУ 32271261), ПП Габарит Груп» (ЄДРПОУ 3941644) у повному обсязі відповідає вимогам норм Закону №168, ПК України та сформований на підставі належних документів податкового та бухгалтерського обліку.

Також судова колегія приймає до уваги, що ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2013р. зупинено провадження по справі та призначено судово-економічну експертизу, проведення якої доручено Товариству з обмеженою відповідальністю "Кримське експертне бюро".

Згідно висновку судової економічної експертизи №141/13 від 13.08.2013р. висновки викладені в акті перевірки від 05.10.2012 №6876/22-1/33713957, щодо заниження податку на прибуток підприємства ПП «ЛЕА-ТАК» у загальній сумі 225460,00 грн. не підтверджуються первинними документами бухгалтерського та податкового обліку ПП «ЛЕА-ТАК».

Висновки викладені в акті перевірки від 05.10.2012 №6876/22-1/33713957 (т.4 а.с.115-123), щодо заниження ПП «ЛЕА-ТАК» податку на додану вартість на загальну суму 188004 грн., у т.ч. не підтверджуються первинними документами бухгалтерського та податкового обліку ПП «ЛЕА-ТАК».

Товари, що придбані позивачем у ПП «Укрторгпартнер», ПП «Кримторг», ПП «Габарит-Груп» використані у його господарській діяльності, що підтверджується видатковими накладними, податковими накладними постачальників та видатковими накладними, податковими накладними на реалізацію та подорожніми листами.

Матеріалами справи підтверджуються наявність матеріальних ресурсів та виробничих потужностей ПП «ЛЕА-ТАК».

Отже, первинними документами бухгалтерського обліку (податкові накладні, реєстри виданих-отриманих податкових накладних) обґрунтованість висновків ДПІ щодо заниження позивачем податкового кредиту та відповідно податку на додану вартість у сумі 188004,00грн. спростовується у повному обсязі.

Сумуючи вище викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податковий кредит у розмірі 188004,00грн. по правовідносинам з ПП «Укрторгпартнер» (ЄДРПОУ 36693415), ПП «Кримторг» (ЄДРПОУ 32271261), ПП Габарит Груп» (ЄДРПОУ 3941644) за період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року позивач сформував на підставі належно оформлених документів податкового обліку, які складені за наслідками реального здійснення господарських операцій, у відповідному податковому періоді.

Що стосується нікчемності правочину. Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Ні акт перевірки ні апеляційна скарга не містять таких посилань, не доводять умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.

Таким чином, зміст правочину з постачальником не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства. У зв'язку з чим, доводи апеляційної скарги в зазначеної частині не підлягають задоволенню.

Щодо посилання податкового органу в Акті перевірки на матеріали кримінальної справи.

Відповідно до ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Поняття доказів в адміністративному судочинстві визначено ст. 69 вказаного Кодексу, згідно якої ними є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частині 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною 4 ст. 72 встановлено, що вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Таким чином, для прийняття законного та обґрунтованого рішення суд повинен перевірити всі обставини, на яких сторони ґрунтують свої вимоги і заперечення, та дослідити докази, якими ці обставини підтверджуються. Суд не вимагає доведення обставин, які встановлені у кримінальній справі, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно конкретною особою. Єдиним джерелом цієї обізнаності є вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили.

Самі по собі окремі процесуальні документи в кримінальній справі не можуть бути доказами відсутності або наявності будь-яких обставин, які є предметом доказування в адміністративній справі.

Отже, суд не має підстав врахувати матеріали кримінальної справи, якщо вони не підтверджені вироком, який набрав законної сили.

Більш того, законодавством не передбачена можливість використання під час проведення перевірок платників податків та складання акта перевірки матеріалів досудового слідства. Це співвідноситься, зокрема, і з положеннями КАСУ та й взагалі з доктриною процесуального права України, відповідно до яких заздалегідь є встановленим і не потребує доведення та доказування вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили. Тобто преюдиціальний характер має лише вирок суду, який набрав законної сили, а не матеріали досудового слідства, особливо постанова про порушення кримінальної справи та протоколи допиту. Факт порушення кримінальної справи має наслідком та зумовлює законне проведення уповноваженими органами дізнання та досудового слідства певних слідчих дій з метою підтвердження або спростування факту вчинення певного злочину конкретною особою, але не може безперечно свідчити про винуватість такої особи, що підтверджується і закріпленим ст. 62 Конституції України принципом невинуватості особи у вчиненні злочину.

Застосування санкцій у цих податкових повідомленнях-рішеннях обумовлено визначенням суми грошового зобов'язання за результатами документальної перевірки. Оскільки судом встановлено помилковість відповідних висновків податкового органу, то і для застосування штрафних санкцій не має правових підстав, тож позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до вимог ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч вимог ч.2 ст.71 КАС України відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним рішення з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін. У ст. 200 КАС України наведені підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У зв'язку з чим колегія судів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови без змін.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12.12.12р. по справі №2а-12915/12/0170/4 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис А.С. Цикуренко

Судді підпис О.І. Мунтян

підпис Г.М. Іщенко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя А.С. Цикуренко

СудСевастопольський апеляційний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення21.10.2013
Оприлюднено07.11.2013
Номер документу34513327
СудочинствоАдміністративне

Судовий реєстр по справі —2а-12915/12/0170/4

Ухвала від 15.11.2013

Адміністративне

Вищий адміністративний суд України

Цвіркун Ю.І.

Ухвала від 21.10.2013

Адміністративне

Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Цикуренко Антон Сергійович

Ухвала від 31.01.2013

Адміністративне

Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Цикуренко Антон Сергійович

Постанова від 12.12.2012

Адміністративне

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

Циганова Г.Ю.

Ухвала від 14.11.2012

Адміністративне

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

Циганова Г.Ю.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні