Постанова

від 17.10.2013 по справі 827/405/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 827/405/13-а

17.10.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дадінської Т.В.,

суддів Омельченка В. А. ,

Дудкіної Т.М.

секретар судового засідання Самбурська Т.В.

за участю сторін:

представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Індпошив одягу"- Авдєєв Олексій Іванович, довіреність № 1Ю від 01.03.13

представник відповідача - Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби - Горошко Марія Олександрівна, довіреність № 185/9/10-039 від 01.07.13

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь (головуючого судді Гавура О.В ) від 28.03.13 у справі № 827/405/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Індпошив одягу" (вул. Сенявіна, 1, м. Севастополь, 99011)

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби (вул. Кулакова 37, м. Севастополь, 99011)

про визнання дій протиправними та визнання податкове повідомлення-рішення недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 28 березня 2013 у справі № 827/405/13-а адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Індпошив одягу» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби про визнання дій протиправними та визнання податкового повідомлення-рішення недійним було задоволено. Визнано дії Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби по збільшенню грошових зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю «Індпошив одягу» з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств протиправними; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби № 000007/0222 від 04.01.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Індпошив одягу» з податку на додану вартість на 25948,75 грн.: 20759,00 грн. - за основним платежем, 5189,75 грн. - штрафні (фінансові) санкції; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби № 000009/0222 від 04.01.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Індпошив одягу» з податку на прибуток підприємств на 32436,25 грн.: 25949,00 грн. - за основним платежем, 6487,25 грн. - штрафні (фінансові) санкції. Судом також вирішено питання щодо розподілу судових витрат по справі.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 28 березня 2013 року, прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову позивачу відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована невідповідністю судового рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права. Заявник апеляційної скарги посилається на Вирок Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 10.04.2013 відносно ОСОБА_4 та вважає, що правочини між позивачем та ПП «Севелітстрой» є нікчемними.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, вважав, що судове рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону та ухвалено на підставі повного з'ясування обставин справи, що мають значення для справи. Представник позивача просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити судове рішення суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів, заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом м. Севастополя норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини у справі виникли у зв'язку із збільшенням позивачу суми грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 20759 грн. за основним платежем та 5189,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями податковим повідомленням-рішенням від 04.01.2013 року № 000007/0222 та у зв'язку із збільшенням суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 25949 грн. за основним платежем та 6487,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями податковим повідомленням-рішенням від 04.01.2013 року № 000009/0222.

Вказані податкові повідомлення-рішення прийняти на підставі висновків акту ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя ДПС від 18.12.2012 року № 143/22-2/03358744/9812/10 «Про результати позапланової документальної невиїзної перевірки ТОВ «Індпошив одягу» (код за ЄДРПОУ 03058744) по податку на прибуток та податку на додану вартість з питань взаємовідносин з постачальником ПП «Севелітстрой» (код за ЄДРПОУ 35096833) за період з 01.01.2009р. по 31.03.2012р.», яким було встановлено завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ за травень 2010 року у сумі 10559 грн., за серпень 2010 року у сумі 10200 грн., що призвело до заниження податкових зобов'язань з ПДВ за травень, серпень 2010 року у вказаних сумах та встановлено завищення позивачем валових витрат за перше півріччя 2010 року у сумі 52795 грн., за 3 квартали 2010 року у сумі 103795 грн., що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток за перше півріччя 2010 року у сумі 13199 грн., за 3 квартали 2010 року у сумі 25949 грн. по фінансово-господарським взаємовідносинам із ПП «Севелітстрой», правочини із якими податкова інспекція вважає нікчемними.

Судова колегія зазначає, що твердження податкової інспекції щодо відсутності у позивача права на віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту та сум витрат з придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат виробництва за фінансово-господарськими взаємовідносинами із вищевказаним суб'єктом господарської діяльності у зв'язку із відсутністю товарного характеру таких взаємовідносин повинен бути доведеним. При цьому судова колегія зазначає, що неможливість проведення зустрічної перевірки контрагента позивача - не може бути підставою до висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства України, оскільки податкова відповідальність платників податків має індивідуальний характер і при відсутності належних та допустимих доказів відсутності реального виконання умов господарських операцій (поставки товарів, робіт, послуг) у суду немає правових підстав до висновку про завищення позивачем суми податкового кредиту та валових витрат у періоді, що перевірявся.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України « Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину» зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За наявними у матеріалах справи доказами судова колегія не вбачає підстав до висновку про те, що правочини між позивачем та ПП «Севелітстрой» суперечать інтересам держави та суспільства, недійсність правочинів прямо не встановлена законом, а тому згідно приписів статті 215 Цивільного кодексу України такі правочини є оспорюваними, тобто підлягають визнанню судом недійсним у порядку, встановленому законом. Але, у судовому порядку не оспорено дійсність вказаних правочинів.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, вказаною нормою Кодексу чітко визначено, що правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства є не нікчемними а недійсними, що визнається в судовому порядку.

Як слідує з постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

На час здійснення перевірки позивача та постановлення податковою інспекцією висновку про нікчемність правочинів між позивачем та вищевказаним суб'єктом господарської діяльності, був відсутній відповідний вирок суду, відсутнє відповідне рішення суду про визнання правочинів недійсними, а тому податкова інспекція не мала правових підстав до висновку про нікчемність правочинів та висновку про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Термін "господарська діяльність" суд застосовує у значенні, наведеному у пункті 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: "будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи".

Судовою колегією враховується, що на формування показників податкового кредиту та валових витрат впливають операції з закупівлі товарів (робіт, послуг), а також подальша їх реалізація за ціною не нижче вартості.

Згідно статті 1 Закону України від 16.07.1999 №996-14 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків є обов'язковою ознакою господарської операції.

З матеріалів справи вбачається, що 03 серпня 2010 року між позивачем та ПП «Севелітстрой» був укладений Договір про надання послуг № 583/452, відповідно до умов якого ПП «Севелітсрой» надає позивачу послуги по обслуговуванню кондиціонерів, що розміщені усередині та зовні будівлі за адресою: м. Севастополь, вул. Сенявина, 1 (а.с. 76-77).

Суду апеляційної інстанції позивачем наданий лист за № 118 від 01.08.2010 року, яким позивач просив ПП «Севелітстрой» провести перевірку працездатності, профілактику та прочистку систем кондиціювання у кількості 54 штук, що встановлені у будівлі за адресою: м. Севастополь, вул. Сенявина, 1. У даному листі позивачем наведений конкретний перелік кондиціонерів, що підлягали відпрацюванню. Факт наявності кондиціонерів на балансі підприємства позивач підтверджує Інвентарним описом № 2 основних засобів станом на 01.01.2010 року.

Факт надання послуг за Договором № 583/452 від 03.08.2010 року підтверджується Актом виконаних робіт (надання послуг) від 26.08.2010 року (а.с. 78-79). Розрахунки за Договором здійснені за рахунком-фактурою № СФ-00000 від 26.08.2010 року (а.с. 80) та оплачені у повному обсязі, про що свідчать фіскальні звітні чеки РРО (а.с. 81).

По факту надання послуг позивачем отримано від ПП «Севелітстрой» податкову накладну від 26.08.2010 року № 1065.

12 травня 2010 року між позивачем та ПП «Севелітстрой» укладений Договір про надання послуг № 584, предметом якого є послуги по комплексному професійному прибиранню будівлі за адресою: м. Севастополь, вул. Сенявина, 1 (а.с. 86-87).

Суду апеляційної інстанції позивачем наданий лист за № 75 від 12.05.2010 року, яким позивач просив ПП «Севелітстрой» на виконання умов Договору № 584 надати послуги з комплексної санітарній очистці та обробки систем каналізування, систем вентиляції 4-х поверхової будівлі за адресою: м. Севастополь, вул. Сенявина, 1 загальною площею 5220,0 кв.м.

Необхідність проведення вказаних робіт позивач підтверджує постановою Головного управління МНС України в м. Севастополі від 28.01.2010 року № 2 (19/01-61) «Про застосування попереджувальних заходів», що прийнято відносно позивача, яким встановлено не проведення позивачем очистки вентиляційного обладнання від горючої пилі, не розробка та не затвердження графіку перевірки та очистки вентиляційного обладнання.

Факт надання послуг позивач підтверджує Актом виконаних робіт (надання послуг) від 31.05.2010 року (а.с. 88). Розрахунки за виконані роботи з очистки та дезінфекції трубопроводів, сантехніки та вентиляції здійснені за рахунком-фактуром № СФ-00000 від 15.05.2010 року(а.с. 89) та оплачені у повному обсязі, про що свідчать фіскальні звітні чеки РРО (а.с. 90).

По факту надання послуг позивачем отримано від ПП «Севелітстрой» податкову накладну від 31 травня 2010 року за № 523.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується реальне виконання фінансово-господарських операцій між позивачем та ПП «Севелітстрой» та встановлене використання позивачем отриманих робіт, послуг у власній господарській діяльності.

Податкова ж інспекція під час здійснення документальної перевірки не досліджувала питання щодо реального здійснення фінансово-господарських операцій між позивачем та вищевказаним суб'єктом господарської діяльності та не досліджувала питання використання позивачем у власній господарській діяльності отриманих від ПП «Севелітстрой» робіт, послуг.

Судова колегія вважає безпідставним посилання податкової інспекції на Вирок Київського районного суду м. Сімферополя від 10.04.2013 року відносно ОСОБА_4, яка здійснила реєстрацію та придбання низки підприємств, зокрема ПП «Севелітстрой» без наміру здійснювати підприємницьку діяльність, засновником яких вона була особисто, з огляду на таке.

Вироком Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 10.04.2013 року по справі № 123/3318/13-к визнано ОСОБА_4 винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч.2 ст. 205 Кримінального кодексу України. У даному вироку суду вказано, що ОСОБА_4 без наміру здійснювати підприємницьку діяльність здійснила реєстрацію (придбання) ряду СПД (юридичних осіб), засновником яких вона була особисто, зокрема: ПП «Севелітстрой», та використовуючи реквізити, банківські рахунки та печатки підприємств, створених та придбаних з метою прикриття незаконної діяльності групи осіб під керівництвом іншої особи, учасниками злочинного угрупування вчинено пособництво службовим особам: генеральному директору ТОВ «Союз КДС» ОСОБА_6, головному бухгалтеру ПАТ «Крименерго» ОСОБА_7, директору ТОВ «Південна будівельна компанія» ОСОБА_8, директору ТОВ «Кримкомплекс» ОСОБА_5, директору ТОВ «Будком» ОСОБА_9

Тобто даним вироком суду не встановлено будь-яких злочинних дій під час здійснення фінансово-господарських операцій ПП «Севелітстрой» із позивачем.

Крім того, ОСОБА_4 не підписувала особисто будь-яких первинних документів бухгалтерського та податкового обліку по фінансово-господарським операціям із позивачем.

Суду не надано доказів того, що відносно посадових осіб ПП «Севелітстрой», які підписали первинні документи бухгалтерського та податкового обліку по фінансово-господарським операціям із позивачем, прийнято вирок суду.

До того ж слід зазначити, що на наданому суду копії вироку суду відсутня відмітка суду про набрання вироку суду законної сили.

Відповідно до частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Судова колегія вважає за необхідним відмітити, що чинним законодавством України не передбачено обов'язок контрагента, а також не надано йому права, перевіряти достовірність даних, які вказуються іншим контрагентом в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах.

Податкове законодавство України не передбачає відповідальності платника податку за порушення податкового та іншого законодавства, допущенні його Контрагентом. Якщо Контрагент не виконав, або не виконує свої зобов'язання по виконанню вимог податкового та іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, як платника податків, а не для його Контрагентів.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 09.08.2012 по справі № К/9991/29174/12, постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справах; №21-42а10 та 21-47а10).

Крім того вказана позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі "Булвес АД проти Болгарії"№ 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності. Аналогічна позиція була викладені Європейським судом з прав людини і під час розгляду справи «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», яку було притягнуто до податкової відповідальності у зв'язку із тим, що деякі контрагенти цієї компанії не виконали обов'язку по сплаті і декларуванню податків по операціях із компанією Бізнес Сепорт Сентре (не сплатити ПДВ). Повторно підтвердивши висновок у справі «Булвес АД проти Болгарії», ЄСПЛ додатково зазначив, що «у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції». Втім відмітив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це б не мало.

Таким чином, на прикладі справ «Булвес АД проти Болгарії» та «Бізнес Сепорт Сентр проти Болгарії» ЄСПЛ було фактично впроваджено та закріплено на практиці принцип індивідуалізації юридичної відповідальності суб'єкта податкових правовідносин, який полягає в тому, що платник податків може зазнавати негативних наслідків у податкових правовідносинах з державою тільки у випадку порушення саме цим платником податків вимог національного податкового законодавства. Порушення податкового законодавства контрагентами платника податків мають призводити до негативних податкових наслідків саме для таких контрагентів, які безпосередньо порушують національне податкове законодавство.

Законодавство України передбачає фундаментальну основу для безпосереднього застосування адміністративними судами України Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, в тому числі й численних рішень ЄСПЛ, прийнятими за результатами розгляду заяв щодо порушення Конвенції у податкових правовідносинах між особою (платником податків) та державою.

Статтею 17 (Застосування судами Конвенції та практики Суду) Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Частиною 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України безпосередньо передбачено обов'язок адміністративного суду застосовувати судову практику Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону №334).

Згідно із абзацом 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно до пункту 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Закону, не дозволяється.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, уразі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

При таких обставинах справи судова колегія дійшла висновку про правомірне визнання судом першої інстанції протиправними та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Що стосується визнання судом першої інстанції дій Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби по збільшенню грошових зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю «Індпошив одягу» з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств протиправними, то судова колегія не може погодитися з таким судовим рішенням, оскільки протиправність збільшення позивачу сум грошових зобов'язань з ПДВ та податку на прибуток випливає саме з прийняття відносно позивача протиправних податкових повідомлень-рішень. Саме податкові повідомлення-рішення порушують права позивача як платника податків на підтвердження відомостей про податкові зобов'язання, що були ним зазначені у наданих до податкової інспекції податкових деклараціях. Збільшуючи податкові зобов'язання позивача з ПДВ та податку на прибуток, податкова інспекція діяла на виконання наданих їй повноважень а тому такі дії не можуть бути визнані протиправними.

При таких обставинах справи судова колегія вважає, що є підстави для задоволення адміністративного позову частково - в частині визнання протиправними та скасування спірних податкових повідомлень-рішень, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з прийняттям по справі нового судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 28.03.13 у справі № 827/405/13-а скасувати.

Прийняти нову постанову.

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби № 000007/0222 від 04.01.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Індпошив одягу» з податку на додану вартість на 25948,75 грн.: 20759,00 грн. - за основним платежем, 5189,75 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби № 000009/0222 від 04.01.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Індпошив одягу» з податку на прибуток підприємств на 32436,25 грн.: 25949,00 грн. - за основним платежем, 6487,25 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

В іншій частині у задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Індпошив одягу» (99011, місто Севастополь, вул.. Сенявина, буд 1, код ЄДРПОУ 03058744) витрати по сплаті судового збору у розмірі 618,26 грн. (шістсот вісімнадцять гривень двадцять шість копійок).

Постанова набирає законну силу з моменту проголошення.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання постанови в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 22 жовтня 2013 р.

Головуючий суддя підпис Т.В. Дадінська

Судді підпис В.А.Омельченко

підпис Т.М. Дудкіна

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Т.В. Дадінська