Ухвала

від 30.10.2013 по справі 2а/1570/10158/2011

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2013 р.Справа № 2а/1570/10158/2011

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Балан Я. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді -Кравець О.О. судді -Домусчі С.Д. судді -Жука С.І. розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26.04.2012 р. по справі за адміністративним позовом дочірнього Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство "Санта -Юг" звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області Державної податкової служби та просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000502310 від 29 червня 2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 109 190 грн. 00 коп.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 26.04.12 року позов був задоволений.

Не погоджуючись з постановою суду представник відповідача подав апеляційну скаргу, в якій вважає вказану постанову прийнятою з порушенням норм процесуального права, просив її скасувати та прийняти нову , якою у задоволенні позову відмовити.

Особи, що беруть участь у справі, про дату , час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.34 -39 КАС України.

Відповідно до п.1,2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю та /або неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування зобов'язані діяти тільки на підставі ,в межах повноважень та у спосіб ,що передбачені Конституцією й законами України

Судом 1-ої інстанції було встановлено, що ДП "Санта -Юг" є юридичною особою та платником податку на додану вартість.

10.06.2011р. ДПІ у м. Южному була проведена позапланова виїзна документальна

перевірка позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків товариством з обмеженою відповідальністю "Інсайд Групп" (надалі -ТОВ "Інсайд Групп"), код ЄДРПОУ 35769294, за період з 01.07.2008р. по 31.12.2008р.

За результатами перевірки було складено акт №300/32/23-1007/32027641 від 10.06.2011р., яким встановлено ,що ДП "Санта -Юг" було порушено п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 р., в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 87 352 грн. 00 коп., в тому числі за серпень 2008 р. на суму 6 289 грн. 00 коп., за жовтень 2008 р. на суму 17 171 грн. 00 коп., за листопад 2008 р. на суму 63 892 грн. 00 коп., а також порушення ч. 1, 5 ст. 203, ч. 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених з ТОВ "Інсайд Групп".

Податковий кредит сформований ДП "Санта -Юг"(серпень, жовтень-листопад 2008 р.) по господарським операціям з ТОВ "Інсайд Групп", з яким було укладено договори поставки № 15/07-1 від 15.07.2008 р., № 05/08-1 від 05.08.2008 р., № 02/09-1 від 02.09.2008 р. на поставку будівельних матеріалів. Проте як зазначається у вищевказаному акті перевірки відвантажувальні документи, документи на перевезення товару, технічні та інші допоміжні документи, сертифікати якості на поставлений товар, належні документи які б підтверджували фактичну поставку товарів ТОВ "Інсайд Групп"у ДП "Санта-Юг"відсутні.

В рамках кримінальної справи встановлено, що одним із ФСГД задіяній у незаконній схемі являється ТОВ "Інсайд Групп", засновник та директор вказаного товариства ОСОБА_4 будучи допитаним пояснив, що зареєстрував вказане підприємство без мети здійснення фінансово-господарської діяльності, бухгалтерські документи та податкову звітність не складав та не підписував, що свідчить про безтоварність операцій між зазначеним підприємством та контрагентами-вигодонабувачами. У зв'язку з чим, перевіряючі ДПІ у м. Южному дійшли висновку, що укладені ДП "Санта-Юг"правочини із ТОВ "Інсайд Групп"суперечать моральним засадам суспільства та відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України порушують публічний порядок, оскільки були спрямовані на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемними. Оскільки ТОВ "Інсайд Групп"здійснювало зазначені операції без мети реального настання правових наслідків, з ціллю формування валових витрат та податкового кредиту, виписані податкові накладні на виконання договорів із ДП "Санта-Юг"не можуть братись до уваги в податковому та бухгалтерському обліку.

На підставі акту перевірки до ДПІ у м. Южному було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000502310 від 29.06.2011 р., яким за порушення ДП "Санта -Юг"п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 р., визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у сумі: за основним платежем - 87 352 грн. 00 коп., та за штрафними (фінансовими) санкціями - 21 838 грн. 00 коп.

Відповідно із підпунктом 7.7.1. пункту 7.7 статті 7 Закону України, від 03.04.1997, № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість"( в редакції на момент виникнення правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно із підпунктом 7.7.2 вказаного Закону ,якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п. 7.1. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Згідно з пп. 7.2.1. п. 7.2. вказаного Закону платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Положеннями пп. 7.2.3. п.7.2. ст. 7 Закону визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з пп.7.2.4. п.7.2. ст. 7 Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Підпунктом 7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп.7.4.5. п.7.4 ст.7 цього Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6. цього пункту).

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції (оскільки податковий кредит складається з сум податку, сплачених у зв'язку з придбанням або виготовленням товару, умова придбання або виготовлення товару є обов'язковою та підлягає доказуванню); 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

Згідно із п. 1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Підпунктом 7.5.1 п.7.5. ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.6. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що податкова накладна видасться платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Законом України «Про податок на додану вартість» передбачено лише єдиний випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість - відсутність податкової накладної або митної декларації (пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону). Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даний Закон не передбачає.

Відповідно до п.5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.1997р. №165 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку. Згідно з п.2 вказаного Порядку податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Судом 1-ої інстанції було встановлено, що між позивачем та ТОВ "Інсайд Групп"в 2008 році були укладені договори поставки: № 15/07-1 від 15.07.2008 р., № 05/08-1 від 05.08.2008 р. та № 02/09-1 від 02.09.2008 р.

Факт поставки та оплати товарів , та подальшого використання матеріалів, придбаних у ТОВ "Інсайд-Груп" підтверджується ; видатковими та податковими накладними ,платіжними дорученнями з відміткою банківської установи про виконання , договором № 31/08 від 31.08.2007 р. між позивачем та Управлінням капітального будівництва Южненської міської ради про виконання підрядних робіт зі Змінами та доповненнями від 01 січня 2008 року та Додатковою угодою № 1 від 25.03.2008 р. , актами прийомки виконаних підрядних робіт з підсумковими відомостями ресурсів за липень 2008 року № № 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24 ; контрактом № 07/02/07 від 07.02.2007 р. між позивачем та Житлово-будівельним кооперативом "Житлопайінвест" про виконання будівельно-монтажних робіт , актами прийомки виконаних підрядних робіт з підсумковими відомостями ресурсів за липень 2008 року та серпень 2008 року , калькуляцією № 6 за липень 2008 р. ; договором підряду № 28-05/08 від 28.05.2008 р. між позивачем та Управлінням капітального будівництва Южненської міської ради , актом № 1 прийомки виконаних підрядних робіт за липень 2008 року з підсумковою відомістю ресурсів, актом № 2 прийомки виконаних підрядних робіт за серпень 2008 року з підсумковою відомістю ресурсів, актом № 3 прийомки виконаних підрядних робіт за вересень 2008 року з підсумковою відомістю ресурсів.

Статтями 626, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог п.2 ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст.656 ЦК України).

Пунктом 2, ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст.664 ЦК України моментом виконання обов'язку продавця щодо передачі товару є вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Відповідно до ст.3 Господарського кодексу України господарська діяльність це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результаті та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва підприємцями.

Відповідно до ч.1 та ч.5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно з ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Отже в результаті виконання сторонами нікчемної угоди не можуть виникати право на податковий кредит.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами -в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (частина 1 статті 208 Господарського кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин)).

Відповідно до вимог ст.18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців " від 15.05.2003р. №755-IV якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Статтею 104 Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. №435-IV (із змінами і доповненнями) визначено, що юридична особа припиняється в результаті передання всього майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

До того ж, згідно ст.59 Господарського кодексу України від 16.01.2003р. №436-IV (із змінами і доповненнями) припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням владника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених цим кодексом, - за рішенням суду. Суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності.

Згідно частини 2 статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Крім того, згідно п.9.8 ст.9 Закону України №168/97-ВР реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання. А відповідно до п.25 „Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість", затвердженого наказом ДПА України від 01.03.2000р. №79 (із змінами і доповненнями), реєстрація платників податку на додану вартість діє до дати анулювання, яке відбувається у випадках, визначених п.9.8 ст.9 Закону України „Про податок на додану вартість". Анулювання реєстрації здійснюється шляхом анулювання Свідоцтва та виключення платника податку на додану вартість з Реєстру.

Так, санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Однак зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину.

Але ,на момент розгляду судом 1-ої інстанції вказаної адміністративної справи відсутній вирок суду , який набув законної сили, та встановлював факт фіктивності створення контрагента позивача .

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції доходить до висновку, що позивачем відповідно до вимог частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено, що сторони, укладаючи господарські зобов'язання, мали умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, такою, так як вказані обставини щодо «фіктивності» господарської операції не підтверджені допустимими та достатніми доказами , є тільки припущеннями податкового органу,вказаними в актах перевірки контрагентів , яких взагалі не знайдено за останнім місцем знаходження , що унеможливлює подальші вищевказані висновки , та не є свідченнями нікчемності правочину, та, крім того, вважає, що фактичне звинувачення у створенні фіктивного підприємства, що є злочином, відповідальність за який встановлена ст.205 КК України, та факт скоєння якого в порядку ст.72 КАС України може бути підтверджений тільки вироком суду, який набув законної сили, а ні актом перевірки податкового органу чи на підставі пояснень осіб, допитаних по кримінальній справі чи обвинувальним висновком .

Відповідно до частин 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.п. 2.1., 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Таким чином, апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції, що виникнення у позивача податкового зобов'язання є наслідком фактичного проведення господарської операції, які є об'єктом оподаткування, за наявності первинних документів бухгалтерського та податкового обліку по розрахункам між позивачем та його контрагентом, який на момент укладання договору та його виконання було зареєстровано, не припинено та не виключено з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців та мали свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ.

Фактично податковий орган у порушення статті 71 КАС України як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій по збільшенню грошового зобов'язання , оскільки у позивача наявні належним чином оформлені податкові накладні, постачальниками сплачено у повному обсязі податок на додану вартість у складі вартості поставлених товарів, належним чином оформлені та здані до ДПІ податкові декларації, укладена угода між позивачем та підприємством-постачальником до теперішнього ніким не оскаржені та не визнавалися недійсними у судовому порядку, «товарність» операцій щодо виконання робіт , переміщення товарів від постачальника к позивачу також підтверджено видатковими накладними, банківськими платіжними дорученнями в яких зафіксовані всі відомості, необхідність засвідчення яких передбачена Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та містять інформацію що дає змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції ; позивачем правомірно визначений податковий кредит за серпень ,жовтень,листопад 2008 року виконані всі вимоги Закону України «Про ПДВ».

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також враховуючи приписи ст. 9 Конституції України та ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», є джерелом права та є обов'язковим для виконання Україною.

Згідно з правовою позицією ,викладеної у постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 р. № 14/11 у справі за позовом закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат»до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення: за тотожних обставин та на підставі вказаних норм Закону Верховний Суд України дійшов висновку про те, що «чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання». Верховний Суд України у вказаному рішенні також наголосив, що такий висновок «узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «Булвес»проти Болгарії»(заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Слід зазначити, що Закон України „Про систему оподаткування" від 25.06.1991р. №1251-XII (в редакції, діючої на момент укладання угод з контрагентами) для платників податків не передбачає обов'язку (стаття 9) та не надає права (стаття 10) вимагати від інших платників податків будь - які відомості щодо здійснення господарської діяльності (в тому числі відносно реєстрації в якості платника податків, ведення регістрів податкового та бухгалтерського обліку та інше).

Крім того, згідно п.п. 4.4.1.п.4.4. ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-ІІІ від 21.12.2000 року ( в ред. від 01.04.2003 року) (в редакції, діючої на момент формування податкового кредиту ) у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Відповідно до п.п. 4.1.4. п.4.1. ст. 4 ПК України (в редакції, діючої на момент прийняття рішення податковим органом), основним принципом податкового законодавства є презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції, що податкове повідомлення-рішення № 0000502310 від 29 червня 2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 109 190 грн. 00 коп. є протиправним, та підлягає скасуванню, оскільки позивач виконав вимоги приписів Закону України «Про ПДВ» та Податкового Кодексу України,які діяли у відповідні періоди, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо документального оформлення операцій та податкового обліку та на підтвердження правомірності формування податкового зобов'язання надав документи, а виявлені за результатами перевірки порушення з боку контрагента позивача є припущеннями та не є доказом фіктивності діяльності, крім того позивач не несе відповідальності за облікову політику контрагентів, через те що, закон не ставить у залежність сплату податків, ведення податкового та бухгалтерського обліку, складання звітності контрагентом-продавцем із правом на одержання податкового кредиту безпосередньо покупцем, також сама по собі несплата податку контрагентом (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування, а висновки відповідача, викладені у акті перевірки щодо нікчемності укладених договорів, є помилковими та обґрунтованими припущеннями стосовно заниження податкового зобов'язання та не підтвердженими належними та достатніми доказами, укладені між позивачем та його контрагентом та між контрагентом позивача та його партнерами договори не віднесено законом до нікчемних, а судові рішення, із врахуванням вимог ст. 204 ЦК України, про визнання їх недійсними відсутні, а відсутність у позивача ветеринарних свідоцтв та сертифікатів відповідності якості не можуть свідчити про нікчемність договорів, так як обов'язок щодо зберігання вказаних документів після реалізації партії товару законодавством України -не встановлений .

Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та дана правова оцінка, постановлене рішення суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми законів України та відповідає чинному законодавству.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем фактичних обставин і норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Згідно з ч.2 ст.200 КАС України (в редакції на момент вчинення процесуальної дії) не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Таким чином, апеляційний суд доходить до висновку, що немає підстави для скасування постанови суду 1-ої інстанції та прийняття нового судового рішення, необхідно залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду 1-ої інстанції - без змін.

Керуючись ч.1 ст. 195, ст.197, п.1 ч.1. ст.198, 200, п.1 ч.1 ст. 205,ст. 206,210,211,212, ч. 5 ст. 254 КАС України, суд апеляційної інстанції -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області Державної податкової служби - залишити без задоволення , а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26.04.2012 р. - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі ,та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого Адміністративного Суду України шляхом подання касаційної скарги протягом 20 днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя

Судді: