Ухвала

від 24.10.2013 по справі 2а-11059/12/0170/29

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 2а-11059/12/0170/29

24.10.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дадінської Т.В.,

суддів Дугаренко О.В. ,

Іщенко Г.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (головуючого судді Пакет Т.В. ) від 12.03.2013 по справі № 2а-11059/12/0170/29

за позовом Приватного підприємства "Сирена-Сервіс" (вул. Южна, 54, Кореїз, м. Ялта, Автономна Республіка Крим,98670)

до Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби (вул. Васильєва, 16, м. Ялта, Автономна Республіка Крим, 98600)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 12 березня 2013 року у справі № 2а-11059/12/0170/29 адміністративний позов Приватного підприємства «Сирена-Сервіс» до Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень було задоволено. Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ в м. Ялта АР Крим Державної податкової служби № 0004162301 від 03.10.2012 року про донарахування податку на прибуток на суму 404899,00 грн. (основний платіж - 332071,00 грн., штрафні санкції - 72828,00 грн.) та № 0004172301 від 03.10.2012 року про донарахування податку на додану вартість на суму 332942,00 грн. (основний платіж - 271382,00 грн., штрафні санкції - 61560,00 грн.). Судом також вирішено питання щодо розподілу судових витрат по справі.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 12 березня 2013 року, прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову позивачу відмовити.

Апеляційна скарга мотивована невідповідністю судового рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права. Відповідач посилається на матеріали досудового слідства щодо фінансово-господарської діяльності КП «Альянс», ТОВ «Бренд Строй" та ПП «Севелітстрой». Заявник апеляційної скарги також посилається на порушення кримінальної справи за фактом фіктивного підприємства - створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) - КП «Альянс», ТОВ «Бренд Строй» та ПП «Севелітстрой». Податкова інспекція вважає, що первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, які складені вказаними контрагентами позивача не можуть слугувати підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку позивача.

У судові засідання представник відповідача не з'явився. Про дату, час і місце апеляційного розгляду справи відповідач сповіщався в порядку статті 38 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом надіслання тексту повістки електронною поштою.

Відповідно до частини 1 статті 38 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкту владних повноважень текст повістки надсилається електронною поштою на адресу електронної пошти, який міститься в Єдиній базі даних електронних адрес. Суб'єкт владних повноважень повинен за допомогою електронної пошти негайно підтвердити суду про отримання тексту повістки. Текст такого підтвердження роздруковується і приєднується секретарем судового засідання до справи. Якщо протягом двох робочих днів з дня направлення тексту повістки підтвердження від суб'єкта владних повноважень не надійшло, секретар судового засідання складає про це довідку, що приєднується до справи і є достатнім доказом належності повідомлення суб'єкта владних повноважень про дату, час і місце судового розгляду.

До матеріалів справи долучені довідки секретаря судового засідання від 03 червня 2013 року та від15 жовтня 2013 року про те, що протягом двох робочих днів на електронну адресу судді Дадінської Т.В. не надійшло підтвердження від Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби про отримання повістки та процесуальних документів, надісланих електронною поштою відповідно до статті 38 Кодексу адміністративного судочинства України. Таким чином, відповідач сповіщений належним чином про дату, час і місце апеляційного розгляду справи.

Представник позивача у судовому засіданні 29 серпня 2013 року проти апеляційної скарги заперечував, вважав, що судове рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону та ухвалено на підставі повного з'ясування обставин справи, що мають значення для справи. Представник позивача просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити судове рішення суду першої інстанції без змін. Від позивача надійшли письмові заперечення на апеляційну скаргу, у яких позивач висловив свою правову позицію щодо незгоди з апеляційною скаргою.

У судове засідання 24 жовтня 2013 року представник позивача не з'явився. Про дату, час і місце апеляційного розгляду справи позивач сповіщений належним чином.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом АР Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини у справі виникли у зв'язку із збільшенням позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 332071 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 72828 грн. податковим повідомленням-рішенням від 03 жовтня 2012 року за № 0004162301 та збільшенням суми грошового зобов'язання з ПДВ за основним платежем у розмірі 271382 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 61560 грн. податковим повідомленням-рішенням від 03 жовтня 2012 року № 0004172301.

Вказані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі висновків акту ДПІ у м. Ялті АР Крим ДПС від 19.09.2012 року № 1350/22-01/19189862/173 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки приватного підприємства «СИРЕНА-СЕРВІС», код за ЄДРПОУ 19189862, з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з КП «Альянс», код за ЄДРПОУ 32468182, ТОВ «Бренд Строй», код за ЄДРПОУ 36165567, ПП «Севелітстрой», код за ЄДРПОУ 35096833 за період з 01.08.2009р. по 31.03.3012р.» про заниження позивачем податку на прибуток у загальній сумі 332071 грн., в т.ч. за 4 квартал 2009 року в сумі 21539 грн., за 1 квартал 2010 року в сумі 11938 грн., за 2 квартал 2010 року в сумі 154663 грн., за 3 квартал 2010 року в сумі 60060 грн., за 4 квартал 2010 року в сумі 52388 грн., за 1 квартал 2011 року в сумі 28415 грн., за 2 квартал 2011 року в сумі 784 грн., за 3 квартал 2011 року в сумі 784 грн., за 4 квартал 2011 року в сумі 784 грн., за 1 квартал 2012 року в сумі 716 грн. та про заниження позивачем податку на додану вартість на загальну суму 271382 грн., в т.ч. за вересень 2009 року в сумі 4708 грн., за листопад 2009 року в сумі 10897 грн., за січень 2010 року в сумі 5006 грн., за лютий 2010 року в сумі 4994 грн., за квітень 2010 року в сумі 100333 грн., за липень 2010 року в сумі 3303 грн., за жовтень 2010 року в сумі 43259 грн., за листопад 2010 року в сумі 53792 грн., за грудень 2010 року в сумі 8333 грн., за січень 2011 року в сумі 5843 грн., за березень 2011 року в сумі 8016 грн., за червень 2011 року в сумі 11289 грн., за липень 2011 року в сумі 11609 грн.

Заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток та податок на додану вартість обумовлено висновком податкової інспекції про завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту з ПДВ по фінансово-господарським взаємовідносинам позивача із КП «Альянс», ТОВ «Бренд Строй» та ПП «Севелітстрой» у зв'язку з тим, що на адресу податкової інспекції надійшли матеріали досудового слідства по кримінальній справі за фактом фіктивного підприємства вказаних підприємств, а саме: акти про неможливість проведення зустрічних перевірок вказаних підприємств якими також визначено порушення ч. 1 ст. 203, 215, 216, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочинів вимог, які спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Крім того, у акті перевірки податкова інспекція посилається на пояснення посадових осіб КП «Альянс», ТОВ «Бренд Строй» та ПП «Севелітстрой», що були надані в рамках кримінальної справи. Так керівник КП «Альянс» ОСОБА_2 пояснив, що про підприємство КП «Альянс» чує вперше, про те що є засновником і директором КП «Альянс» йому невідомо, будь-яких документів про реєстрацію на своє ім'я даного підприємства він не давав, в органах державної реєстрації і податкових органах а також в банківських установах щодо даного підприємства не був, кого-небудь на реєстрацію підприємства і ведення фінансово-господарської діяльності його не уповноважував, яку - небудь діяльність підприємства він не вів, робіт від імені даного підприємства не виконував, товарів не поставляв, послуг не надавав. Оглянувши пред'явлені йому статутні, реєстраційні, банківські документи а також документи податкової звітності по КП «Альянс» ОСОБА_2 пояснив, що в них немає його підпису, вказані документи він особисто не підписував.

Керівник підприємства ТОВ «Бренд Строй» ОСОБА_4 пояснив, що мети отримання фінансової вигоди від відкриття підприємства не мала, суть документів, які вона підписувала, їй не відомо, діяльністю ТОВ «Бренд Строй» не займалася і про це їй не відомо.

Керівник ПП «Севелітстрой» з 12.04.2010 року ОСОБА_5 пояснив, що підприємство фактично товар та послуги не поставляло, документи ним підписувалися за грошову винагороду.

Всі вказані обставини сталися підставою до висновку податкової інспекції про безтоварний характер фінансово-господарських правовідносин між позивачем та КП «Альянс», ТОВ «Бренд Строй» та ПП «Севелітстрой» та невідповідність первинних документів бухгалтерського та податкового обліку даних суб'єктів господарської діяльності поняттю «первинний документ» у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», у зв'язку з чим такі документи не можуть слугувати підставою для внесення відповідних записів до бухгалтерського та податкового обліку та приймати участь у формуванні валових витрат та податкового кредиту позивача. При цьому у акті перевірки зазначено про неможливість проведення зустрічних перевірок вказаних контрагентів позивача.

Судова колегія зазначає, що твердження податкової інспекції щодо відсутності у позивача права на віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту та сум витрат з придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат виробництва за фінансово-господарськими взаємовідносинами із вищевказаними суб'єктами господарської діяльності, у зв'язку із відсутністю товарного характеру таких взаємовідносин, повинен бути доведеним. При цьому судова колегія зазначає, що неможливість проведення зустрічних перевірок контрагентів позивача - не може бути підставою до висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства України, оскільки податкова відповідальність платників податків має індивідуальний характер і при відсутності належних та допустимих доказів відсутності реального виконання умов господарських операцій (поставки товарів, робіт, послуг) у суду немає правових підстав до висновку про завищення позивачем суми податкового кредиту та валових витрат у періоді, що перевірявся.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України « Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину» зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним.

Згідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В матеріалах справи відсутні докази, з яких би вбачалось про те, що правочини між позивачем та КП «Альянс», ТОВ «Бренд Строй» та ПП «Севелітстрой» суперечать інтересам держави та суспільства, недійсність правочинів прямо не встановлена законом, а тому згідно приписів статті 215 Цивільного кодексу України такі правочини є оспорюваними, тобто підлягають визнанню судом недійсними у порядку, встановленому законом. Але, у судовому порядку не оспорено дійсність вказаних правочинів.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, вказаною нормою Кодексу чітко визначено, що правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства є не нікчемними а недійсними, що визнається в судовому порядку.

Як слідує з постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

На час здійснення перевірки позивача та постановлення податковою інспекцією висновку про нікчемність правочинів між позивачем та вищевказаними суб'єктами господарської діяльності, був відсутній відповідний вирок суду, відсутнє відповідне рішення суду про визнання правочинів недійсними, а тому податкова інспекція не мала правових підстав до висновку про нікчемність правочинів та висновку про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Також судова колегія зазначає, що посилання податкової інспекції у акті перевірки на матеріали досудового слідства, зокрема - показання керівника КП «Альянс» ОСОБА_2, керівника підприємства ТОВ «Бренд Строй» ОСОБА_4, керівника ПП «Севелітстрой» з 12.04.2010 року ОСОБА_5 не може бути визнано судом правомірним, оскільки акти перевірок платників податків не можуть ґрунтуватися на матеріалах досудового слідства при відсутності відповідного вироку суду, який би встановив певні обставини щодо правових наслідків дій чи бездіяльності певних осіб в питаннях чи мало місце діяння та чи вчинене воно особою.

В матеріалах справи відсутні докази порушення кримінальної справи за фактом фінансово-господарських правовідносин між позивачем та вищевказаними суб'єктами господарської діяльності, а тому приймати до уваги показання ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, які надані у межах кримінальних справ, що були порушені за фактом фінансово-господарських операцій між КП «Альянс», ТОВ «Бренд Строй», ПП «Севелітстрой» з якимось іншими суб'єктами господарювання а ні з позивачем - у суду немає правових підстав.

Термін "господарська діяльність" суд застосовує у значенні, наведеному у підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України а саме: діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами та у значенні, наведеному у пункті 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: "будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи".

Судовою колегією враховується, що на формування показників податкового кредиту та валових витрат впливають операції з закупівлі товарів (робіт, послуг), а також подальша їх реалізація за ціною не нижче вартості.

Згідно статті 1 Закону України від 16.07.1999 №996-14 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків є обов'язковою ознакою господарської операції.

Усі господарські операції, що були проведені між позивачем та КП «Альянс», ТОВ «Бренд Строй», ПП «Севелітстрой», призвели до зміни майнового стану позивача і даний факт підтверджується не тільки первинними документами бухгалтерського та податкового обліку позивача, та також підтверджено у процесі дослідження судово-економічної експертизи, що була проведена судом першої інстанції. Згідно Висновку № 275/12 від 12.02.2013 року реальність здійснення Приватним підприємством «Сирена-Сервіс» господарських операцій за угодами з КП «Альянс», з ТОВ «Бренд Строй», з ПП «Севелітстрой» за період з 01.08.2009 року по 31.03.2012 року у загальній сумі 1628297,52 грн., у т.ч. ПДВ 271382,91 грн. підтверджується первинними бухгалтерськими та податковими документами, зокрема: договорами, податковими та видатковими накладними, реєстрами наданих-отриманих податкових накладних, рахунками-фактурами, банківськими документами, картками обліку валових доходів, оборотно-сальдовими відомостями по рахунку 631 з карткою обліку рахунка 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками», актами виконаних робіт, довідками за формою КБ-2 та КБ-3.

Докази, які б спростовували відомості первинних документів бухгалтерського та податкового обліку та висновки експерта -суду не надано.

Під час здійснення перевірки податкова інспекція не дослідила питання реального виконання умов правочинів між позивачем та вищевказаними суб'єктами господарської діяльності та не дослідила питання щодо використання позивачем у власній господарській діяльності отриманих від постачальників товарів (робіт, послуг).

Суд першої інстанції ретельно дослідив реальність вчинення правочинів між позивачем та КП «Альянс», ТОВ «Бренд Строй», ПП «Севелітстрой», надав правильну юридичну оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності та прийняв законне та обґрунтоване рішення по справі.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону №334).

Згідно із абзацом 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно до пункту 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Закону, не дозволяється.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу.

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно пункту 138.2. статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно до підпункту 139.1.1. пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу не включаються до складу витрат, зокрема: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, уразі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом У цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Згідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Платник податку може включити на підставі бухгалтерської довідки до податкового кредиту виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, суми податку, сплачені (нараховані) у вартості товарів/послуг, необоротних активів, що не були включені до складу податкового кредиту при придбанні або виготовленні таких товарів/послуг, необоротних активів, та/або з яких були визначені податкові зобов'язання відповідно до цього пункту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів.

З метою застосування цього пункту податкові зобов'язання і податковий кредит визначаються на дату початку фактичного використання товарів/послуг, необоротних активів, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Згідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Оскільки висновок відповідача про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ ґрунтується виключно на висновку про нікчемність правочинів між позивачем та КП «Альянс», ТОВ «Бренд Строй», ПП «Севелітстрой», на факті порушення кримінальної справи відносно третіх осіб та неможливості проведення зустрічних перевірок контрагентів, то судова колегія вважає такий висновок неправомірним в силу вищевказаних вимог Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податкового кодексу України.

Судова колегія вважає за необхідним відмітити, що чинним законодавством України не передбачено обов'язок контрагента, а також не надано йому права, перевіряти достовірність даних, які вказуються іншим контрагентом в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах.

Податкове законодавство України не передбачає відповідальності платника податку за порушення податкового та іншого законодавства, допущенні його Контрагентом. Якщо Контрагент не виконав, або не виконує свої зобов'язання по виконанню вимог податкового та іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, як платника податків, а не для його Контрагентів.

Вказана позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі "Булвес АД проти Болгарії"№ 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності. Аналогічна позиція була викладені Європейським судом з прав людини і під час розгляду справи «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», яку було притягнуто до податкової відповідальності у зв'язку із тим, що деякі контрагенти цієї компанії не виконали обов'язку по сплаті і декларуванню податків по операціях із компанією Бізнес Сепорт Сентре (не сплатити ПДВ). Повторно підтвердивши висновок у справі «Булвес АД проти Болгарії», ЄСПЛ додатково зазначив, що «у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції». Втім відмітив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це б не мало.

При таких обставинах справи у судової колегії відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12.03.2013 по справі № 2а-11059/12/0170/29 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис Т.В. Дадінська

Судді підпис О.В.Дугаренко

підпис Г.М. Іщенко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Т.В. Дадінська