Постанова

від 05.11.2013 по справі 908/2329/13

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

05.11.2013 р. справа №908/2329/13

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівЛомовцевої Н.В. Кододової О.В., Принцевської Н.М. при секретарі судового засідання Прилуцьких М.І. за участю представників: від позивача: Святішенко О.В. за довіреністю №96 від 19.06.2013р. від відповідача:не прибув розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуВійськової частини А3840, м. Мелітополь Запорізької області на рішення господарського судуЗапорізької області від 19.09.2013р. по справі№908/2329/13 (суддя Корсун В.Л.) за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Сумський фарфоровий двір», м. Суми до Військової частини А3840, м. Мелітополь Запорізької області простягнення основного боргу в розмірі 27865,98грн.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сумський фарфоровий двір», м. Суми звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до Військової частини А3840, м. Мелітополь Запорізької області про стягнення основного боргу в розмірі 27865,98грн. за договором про закупівлю столового посуду для їдальні військової частини від 14.12.2012р. №76.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 19.09.2013р. позовні вимоги задоволені.

Відповідач, не погодившись з прийнятим судовим рішенням, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та ухвалити нове рішення про направлення справи на повторний розгляд до суду першої інстанції.

Як на підстави для скасування рішення суду першої інстанції апелянт посилається на неповне з'ясування обставин справи. В обґрунтування своїх доводів скаржник зазначає, що господарським судом не прийнято до уваги, що заборгованість перед позивачем в сумі 27865,98грн. утворилась з причин не оплати Державною казначейською службою України наприкінці 2012 року своєчасно поданих військовою частиною А3840 платіжних документів. Вважає, що судом першої інстанції не були з'ясовані причини, з яких Державною казначейською службою не були своєчасно здійснені платежі військової частини А3840, а згідно умов договору його звільнено від відповідальності виходячи з визначених обставин.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, причини невиконання вимог ухвали суду не повідомив.

Представник позивача у судове засідання прибув, проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив оскаржуване рішення господарського суду залишити без змін, проти розгляду справи за відсутністю представника відповідача не заперечував.

Судова колегія вважає можливим здійснити розгляд справи у відсутності представника відповідача, оскільки ухвалою про порушення провадження у справі від 18.10.2013р. сторони були повідомлені про день та час судового засідання належним чином відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, заслухавши у судовому засіданні повноважного представника позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.12.2012р. між військовою частиною А3840 (Замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Сумський фарфоровий двір" (Постачальник) укладено договір про закупівлю столового посуду для їдальні військової частини А3840.

Пунктом 1.1 договору визначено, що Постачальник зобов'язався поставити продукцію, а Замовник забезпечити приймання та оплату продукції у кількості, терміни та за цінами згідно з Специфікацією (Додатком № 1).

Пунктом 2.5. договору сторони передбачили, що прийняття продукції за кількістю та якістю оформляється актом, який повинен бути складений у день закінчення приймання продукції. У випадку, якщо будуть встановлені порушення якості продукції або нестача будь-якої її кількості, Замовник спільно з представником Постачальника відображає це у акті приймання продукції та складає окремий акт і залежно від причин недоліків, пред'являє претензію стороні, що порушила законні інтереси Замовника.

Згідно з пунктом 3.1. договору, платником за цим договором є військова частина А3840. Загальна вартість продукції, що підлягає поставці за цим договором, становить 27 865,98 грн.

Цей договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими на це особами (п. 10.1. договору). Договір діє з дати набрання ним чинності і до 31 грудня 2012 року (п. 10.3. договору).

Договір підписано та скріплено печатками сторін без зауважень.

Оцінивши зміст спірного договору, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що останній за правовою природою є договором поставки (купівлі-продажу), який підпадає під правове регулювання норм глави 54 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України.

Згідно з статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно з вимогами пункту 7 статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов спірного договору від 14.12.2012р. № 76 та у відповідності до узгодженої між сторонами специфікації від 14.12.2012п. (додаток № 1 до договору від 14.12.2012р.), 14.12.2012р. товариством з обмеженою відповідальністю "Сумський фарфоровий двір" поставлено відповідачу товар на загальну суму 27865,98 грн.

Факт поставки товару на вказану суму підтверджується наявними в матеріалах справи актом прийому-передачі товару від 14.12.2012р. та накладною №3 від 14.12.2012р., які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені відтисками печаток.

Відповідно до пунктів 4.1., 4.2. договору, розрахунки проводяться шляхом: оплати Замовником пред'явленого Постачальником рахунку на оплату товару після підписання сторонами акту приймання-передачі товару (додаток № 2 до договору) у термін до 14 календарних днів з дня його підписання у розмірі, зазначеному у пункті 3.1. цього договору. До рахунка додаються: акт приймання-передачі товару, накладна.

За змістом пункту 4.5. договору, розрахунок за продукцію здійснюється лише після її фактичного отримання Замовником та за фактично отриману продукцію на підставі належним чином оформлених актів приймання та рахунків-фактур Постачальника у термін, зазначений у пункті 4.1. договору.

Пунктом 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Статтею 509 Цивільного кодексу України закріплено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами частини 1 статті 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами частини 1 статті 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини другої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Наявними матеріалами справи підтверджено та не оспорюється апелянтом, що відповідач взятих на себе договірних зобов'язань належним чином не виконав, оплату за прийнятий товар в строк, визначений у договорі, не здійснив, внаслідок чого, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в сумі 27865,98 грн. Проте, відповідач в ході розгляду цієї справи не надав суду доказів сплати ним заборгованості.

Посилання скаржника на пункт 8.4 договору, яким визначено, що сторони можуть бути звільнені від відповідальності за часткове або повне невиконання обов'язків за цим договором, якщо доведуть, що воно було викликане перешкодою поза їх контролем, якій навіть уважна сторона не могла б запобігти, і виникло після укладання цього контракту, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки сторони визначили підстави звільнення від відповідальності, а не від виконання зобов'язання.

Відповідальність передбачає собою застосування в особливому процесуальному порядку до особи, яка вчинила правопорушення, встановлених законом або договором санкцій, внаслідок чого він зазнає майнових втрат.

Отже, обов'язок виконання зобов'язання не тотожній застосуванню відповідальності.

Таким чином, колегія суддів вважає, що господарський суд дійшов правомірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 27 865,98 грн. основного боргу за договором від 14.12.2012р. № 76.

Колегія суддів не приймає посилання апелянта на відсутність фінансування з боку Державної казначейської служби України, оскільки у порядку здійснення розрахунків в укладеному договорі сторони не передбачили порядок розрахунків після надходження коштів.

Посилання відповідача на відсутність в його діях вини не відповідає обставинам справи, оскільки пунктом 3.1 договору визначено, що саме військова частина №3840, тобто відповідач є платником за договором.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків викладених у рішенні суду першої інстанції.

Крім того, вимоги апеляційної скарги щодо направлення справи на новий розгляд суперечать принципам статті 103 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з'ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Запорізької області від 19.09.2013р. у справі №908/2329/13 підлягає залишенню без змін.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини А3840, м. Мелітополь Запорізької області на рішення господарського суду Запорізької області від 19.09.2013р. у справі №908/2329/13 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 19.09.2013р. у справі №908/2329/13 - залишити без змін.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий Н.В. Ломовцева

Судді: О.В. Кододова

Н.М. Принцевська

Надруковано 5 прим.: 1. Позивачу; 2. Відповідачу; 3. У справу, 4. ДАГС, 5. ГСЗО