КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/12038/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.
У Х В А Л А
Іменем України
22 жовтня 2013 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Степанюка А.Г.,
суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,
при секретарі - Ліневській В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києві від 30 серпня 2013 року у справі за адміністративним позовом дочірнього підприємства компанії «Дапекс Трейдінг Лімітед» «Дапекс Трейдінг Україна» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, -
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2013 року дочірньє підприємство компанії «Дапекс Трейдінг Лімітед» «Дапекс Трейдінг Україна» (далі - Позивач, ДПК «Дапекс Трейдінг Україна») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києві з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - Відповідач, ДПІ у Печерському районі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 0006492205 від 16.05.2013 року.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.08.2013 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем доведено правомірність формування залишку від'ємного значення податку на додану вартість, який після бюджетного відшкодування включається до податкового кредиту наступного податкового періоду, на суму 100 001,00 грн. Крім іншого, суд першої інстанції наголосив на тому, що Відповідачем не подано жодних доказів безтоварності договору, укладеного з ТОВ «Саноіл Торг».
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує на неповному дослідженні судом всіх фактичних обставин справи та перевірки їх доказами, що спричинило прийняття неправильного рішення.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася за наявними у ній матеріалами у відповідності до ст. 197 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції встановив, що у квітні 2013 року працівниками ДПІ у Печерському районі було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ДПК «Дапекс Трейдінг Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Саноіл Торг» за січень 2012 року. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем: п. 198.3 п. 198.6 ст. 198 ПК України, внаслідок чого завищено Позивачем залишку від'ємного значення податку на додану вартість, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (ряд. 24 Декларації) на 18 572,00 грн.. Результати перевірки зафіксовані в акті від 26.04.2013 року №415/22.5/32557680. На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 16.05.2013 року №0006492205 форми «В4», яким Позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 100 001,00 грн.
Вирішуючи питання про реальність господарських операцій між контрагентами, суд першої інстанції вірно встановив, що 14.11.2011 року між ТОВ «Саноіл Торг» (Продавець) та ДПК «Дапекс Трейдінг Лімітед» (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу №14-11-11 (далі - Договір), за умовами якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупця продукцію та матеріали, а Покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених даним договором.
Відповідно до п. 2.1 Договору загальна вартість договору визначається на підставі сум, зазначених у Специфікаціях.
Пунктом 3.1 Договору визначено, що умови поставки товару, конкретне місце фактичного приймання-здачі товару визначається сторонами у Специфікаціях.
Термін постави відбувається у строки, зазначені у специфікаціях. Право власності на товар переходить до Покупця з моменту передачі товару Покупцю. Продавець зобов'язаний до фактичного передання товару Покупцю зберігати товар, не допускаючи його погіршення. Товар вважається поставленим Продавцем і прийнятим Покупцем з моменту підписання сторонами відповідного акту приймання-передачі товару (п.п. 3.2, 3.3 Договору).
Згідно специфікації №1 від 24.01.2012 року до Договору (а.с. 66) вартість товару - меляси бурякової українського погодження у кількості 659,350 т. складає 600 008,500 грн. (у тому числі ПДВ - 100 001,42 грн.). Поставка здійснюється на умовах EXW - м. Миколаїв, вул. Громадянська, 117.
Відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс-2000 термін відправлення EXW означає здійснення поставки на умовах франко-завод (... назва місця). При цьому, термін «франко-завод» означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання щодо поставки, в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці (наприклад, на заводі, фабриці, складі і т. ін.), без здійснення митного очищення товару для експорту та завантаження його на будь-який приймаючий транспортний засіб.
Виконання даного Договору, як вірно зазначив суд першої інстанції, підтверджується актом приймання-передачі №1 від 24.01.2012 року (а.с. 65), видатковою накладною від 24.01.2012 року №РН-0000043 (а.с. 67), податковою накладною від 24.01.2012 року №48 (а.с. 48).
Позивач належним чином розрахувався за даний товар у безготівковій формі, що підтверджується випискою по особовому рахунку (а.с. 70, 72, 73).
При цьому судом встановлено, що у подальшому придбаний у ТОВ «Саноіл Торг» товар було експортовано Позивач, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: договору комісії № 1411О від 14.11.2011 року , додатку № 1 від 24.01.2012 року до Договору комісії № 1411О від 14.11.2011 року, акту про прийняття товару (а.с. 118), рахунків-фактур (а.с. 124-125), актів здачі-прийняття робіт (а.с. 126-127), звітів комісіонера, податкових накладних (а.с. 128-129), банківських виписок (а.с. 119-123), реєстру отриманих податкових накладних (а.с. 130), звіту по валюті (а.с. 131-134), листів комісіонера, контракту № 0253/11 від 23.12.2011, додаткових угод до контракту, актів здачі-прийняття робіт, сертифікатів, вантажної митної декларації № 504050000/2012/100181 від 04.02.2012 року з відміткою Миколаївської митниці про проходження митного контролю (а.с. 75-76).
Таким чином, з урахуванням викладеного, а також за наслідками системного аналізу положень ст. ст. 185, 198, 201 ПК України, суд першої інстанції прийшов до висновку, що господарські операції Позивача у січні 2012 року з придбання товару у ТОВ «Саноіл Торг» мали реальний характер, оскільки придбання товару, зазначеного у податкових та видаткових накладних, відбулось з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності ДПК «Дапекс Трейдінг Україна», наявні всі належні первинні документі, які підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити, як того вимагає чинне законодавство України, і які вимагаються від покупця законодавством і підтверджують реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового кредиту, також господарська операція спричинила реальні зміни майнового стану платника податків.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети.
Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, господарські операції між контрагентами мали товарний характер та не були вчинені з метою, яка завідомо суперечила інтересам держави і суспільства.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі. З огляду на викладене, вірним, на думку колегії суддів, є твердження Окружного адміністративного суду м. Києва про безпідставність посилання податкового органу на нікчемність правочину.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.
Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.
Відповідно до п.198.1, п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Оскільки факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Крім того, суд апеляційної інстанції повністю погоджується з твердженням суду першої інстанції про те, що навіть встановлення факту взаємовідносин контрагента Позивача з фіктивним суб'єктом господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності ДПК «Дапекс Трейдінг Україна», оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем податкового кредиту та валових витрат від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. При цьому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києві від 30 серпня 2013 року у справі за адміністративним позовом дочірнього підприємства компанії «Дапекс Трейдінг Лімітед» «Дапекс Трейдінг Україна» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.
Головуючий суддя А.Г. Степанюк
Судді В.В. Кузьменко
О.І. Шурко
Головуючий суддя Степанюк А.Г.
Судді: Кузьменко В. В.
Шурко О.І.
Суд | Київський апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 22.10.2013 |
Оприлюднено | 06.11.2013 |
Номер документу | 34573503 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Київський апеляційний адміністративний суд
Степанюк А.Г.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні