Постанова

від 24.11.2008 по справі 2а-1027/08

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №2а-3932/07

Справа № 2а-1027/08

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М        

У К Р А Ї Н И

24 листопада

2008 р.                                                      

Харківський окружний адміністративний суд

у складі: головуючого -  судді                                             

Присяжнюк О.В.

               суддів:                                                                 Ральченко І.М., Курило Л.В.,

                за участю секретаря судового

засідання              Крайник Т.О.,

    за участю: представника позивача -

Чеховського Д.Ю.; представників відповідача - Симонова А.А., Сліденка А.В.,

прокурора - Червенка А.Г.,

      розглянувши у відкритому судовому

засіданні у залі суду в м. Харкові справу

за адміністративним позовом   

Приватне

підприємство «Еріда» (в подальшому - ПП «Еріда») до Державної податкової

інспекції у Ленінському районі м. Харкова (в подальшому - ДПІ у Ленінському

районі), Головного управління Державного казначейства України в Харківській

області при визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, про стягнення

заборгованості, -

В С Т А Н О

В И В :

ПП «Еріда»

звернулось до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Ленінському районі,

Головного Управління Державного казначейства України у Харківській області про

визнання  не чинними  податкових 

повідомлень-рішень і стягнення заборгованості, в якому просить: визнати

нечинними податкові повідомлення-рішення № 0000992310/0 від 18 травня 2007 р.,

№ 0001012310/0 від 18 травня 2007 р., № 0001002310/0 від 18 травня 2007 р., №

0000221620/0 від 05 липня 2007 р.; № 0000341620/1 від 17 вересня 2007 р.; №

0000252370/0 від 28 вересня 2006 р.; № 0000262370/0 від 13 жовтня 2006 р.; №

0001922310/0 від 22 грудня 2006 р. стягнути з Державного бюджету України суму

заборгованості по податку на додану вартість за червень 2006 року в розмірі 249

890 гривень, за липень 2006 року в розмірі 349 961 гривень, за серпень 2006

року в розмірі 349 910 гривень, за вересень 2006 року в розмірі 99 584 гривень.

В

обґрунтування позову зазначено, що при прийнятті податкового

повідомлення-рішення № 0000992310/0 від 18 травня 2007 р. ДПІ не враховано, що

товар отриманий згідно з договорами комісії продавався та передався у подальшу

комісію по ціни первинного комітента. Ніякої зніми вартості товару а ні

товариством а ні подальшим комісіонером зроблено не було, що також відображено

у акті перевірки. Також при прийнятті рішення ДПІ не враховано, що товар який

товариство передавало у комісію було отримано не лише за договорами комісії а

із інших підстав (за договорами купівлі - продажу), тому вважати що на

субкомісію передано один і  той же товар

не має підстав.

Не

погоджуючись із повідомленнями-рішеннями ДПІ стосовно зменшення суми бюджетного

відшкодування по податку на додану вартість за червень - вересень 2006 року

позивач вказав, що зазначені рішення ґрунтуються на незаконному зменшенні

розміру валових витрат по податку на прибуток.

Відповідач

- Головне Управління Державного казначейства України у Харківській області -

свого представника в судове засідання не направив, про дату, час і місце

розгляду справи повідомлений належним чином, надав суду письмове клопотання про

розгляд справи за відсутністю його представника. Відповідачем також наданий

відзив на адміністративний позов, в якому відповідач зазначив, що відповідно до

діючого законодавства до функцій органів Державного казначейства України не

входить контроль за сплатою та нарахуванням податків, зборів та інших платежів,

а відшкодування податку на додану вартість здійснюється на підставі висновків

органів державної податкової адміністрації та рішень судових органів.

У судовому

засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та

просив їх задовольнити.

Відповідач позов

не визнав, в обґрунтування законності прийняття спірних податкових повідомлень

рішень зазначив наступне, що згідно акту перевірки від 18 вересня 2006 р.

зменшено заявлене бюджетне відшкодування по декларації за червень 2006 року в

сумі 45579 гривень податковим повідомленням-рішенням від 28 вересня 2006 р. №

0000252370/0.

Даною

перевіркою встановлено, що задекларована позивачем в червні  2006 року сума,  фактично 

сплачена постачальникам  товарів у

попередньому періоді (травні) в розмірі 17 358 988 гривень документально

підтверджена лише частково на суму 17 073 512 гривень. Різниця в сумі 47579

гривень не підтверджена розрахунковими документами, тобто, на цю суму позивач

не має права на отримання бюджетного відшкодування згідно п. п. 7.7.2 ст. 7

Закону України «Про ПДВ». В даному акті перевірки під власноручний підпис

керівник позивача підтвердив відсутність розрахункових документів на цю суму на

момент перевірки.

За таких

обставин відповідач вважає позовні вимоги про визнання нечинним податкового

повідомлення-рішення від 28 вересня 2006 р. № 0000252370/0 про зменшення

заявленого бюджетного відшкодування ПДВ по декларації за червень 2006 року в

сумі 45579 гривень і про стягнення наведеної суми з Держбюджету -

необгрунтованими.

Крім того,

відповідач заявив про пропуск позивачем встановленого ч. 2 ст. 99 КАС України

річного строку звернення до суду про визнання нечинним даного податкового

повідомлення-рішення, яке вручено керівнику позивача під розпис 28 вересня 2006

р., у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні позову в цій частині.

Згідно акту

перевірки від 03 жовтня 2006 р. зменшено заявлене бюджетне відшкодування ПДВ по

декларації за липень 2006 року в сумі 283038 гривень податковим

повідомленням-рішенням від 13 жовтня 2006 р. № 0000262370/0.

Даною перевіркою

встановлено, що задекларована позивачем в липні 2006 року сума, фактично

сплачена постачальникам товарів у попередньому періоді (в червні) в розмірі

567828 гривень документально підтверджена лише частково на суму 66923 гривні.

Залишок в сумі 500905 гривень не підтверджений розрахунковими документами,

тобто, позивач задекларувавши до відшкодування в липні 2006 року 349961 гривню

має право на отримання бюджетного відшкодування згідно п. п. 7.7.2 ст. 7  Закону України «Про ПДВ» лише в частині,

підтвердженої сплати постачальникам товару (6623гривні). Різниця (349961 -

66923=283038 гривні) знята оскаржуваним 

податковим повідомленням-рішенням. В даному акті перевірки під

власноручний підпис керівник позивача підтвердив відсутність розрахункових

документів на цю суму на момент перевірки.

За таких

обставин відповідач вважає позовні вимоги про визнання нечинним

податкового  повідомлення-рішення  від 13 жовтня 2006 р.  № 0000262370/0 про зменшення заявленого

бюджетного відшкодування ПДВ по декларації за липень 2006 року в сумі 283038

гривень та про стягнення наведеної суми з Держбюджету - необгрунтованими. Крім

того, заявив про пропуск позивачем встановленого ч. 2 ст. 99 КАС України

річного строку звернення до суду про визнання нечинним даного податкового    повідомлення-рішення, яке вручено

керівникові позивача під розпис 13 жовтня 2006 р.), у зв'язку з чим просив

відмовити в задоволенні позову в цій частині.

 Згідно акту перевірки від 18 грудня 2006 р.

зменшено заявлене бюджетне відшкодування ПДВ по деклараціям за серпень та

вересень 2006 року в сумі відповідно 316202 гривень та 28553 гривні податковим

повідомленням-рішенням від 22 грудня 2006 р. № 0001922310/0. Перевіркою

декларацій за липень-вересень 2006 року встановлено, що ні сам з позивач, ні

його постачальники в ці періоди фактично нічого до бюджету не сплачували, у

зв'язку з чим позивач не вправі вимагати повернення з Держбюджету коштів, які

до Держбюджету не потрапили.

Тобто, на

думку відповідача не встановлено факту «надмірної сплати» ПДВ до бюджету, як

необхідної умови для здійснення бюджетного відшкодування, згідно п.1.8 ст.1

Закону України «Про ПДВ».  Порушення

наведеної норми права стало підставою для зменшення заявленого бюджетного

відшкодування в декларації за серпень 2006 року з 349910 гривень на суму 316202

гривень, за вересень 2006 року з 99584 гривень на 28553 гривень. Зняті з

відшкодування заявлені суми не в повному обсязі, оскільки рахувалося відсоткове

відношення суми, сплаченої основним постачальникам, до задекларованої суми

відшкодування за наведені місяці.

По акту

перевірки від 27 квітня 2007 р. нараховано податок на прибуток в сумі  1  336

659 гривень та штрафні санкції в сумі 1 132 546,40 гривень податковим

повідомленням-рішенням від 18 травня 2007 р. № 0000992310/0. Причиною даного нарахування

з'явився той факт, що позивачем в 2006 року брався на комісію товар, який, в

свою чергу, по аналогічним договорам комісії вдавався на реалізацію іншим

суб'єктам господарювання. При цьому отримана позивачем комісійна винагорода від

власників товару була менше,  ніж

сплачена позивачем комісійна винагорода фактичним реалізаторам цього товару,

тобто, здійснювалися завідомо збиткові операції.

В акті

перевірки зазначено, що протягом 2006 року позивачем валових витрат віднесено

витрати по збитковим операціям від реалізації товарів, отриманих на комісію в

сумі 1 460 416,66 гривень, та від реалізації власних товарів в сумі 3 886

221,37 гривень. Збитки на суму 5 346 638 гривень позивачем безпідставно

віднесені до валових витрат, оскільки згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про

оподаткування прибутку підприємств» обов'язковою умовою віднесення будь-яких

витрат до складу «валових витрат» є використання придбаних товарів або послуг у

власній господарській діяльності, а під «господарською  діяльністю» згідно  п. 1.32 

ст. 1   даного закону розуміється

не будь-яка діяльність, а тільки направлена на отримання доходу.

В акті

перевірки чітко відрізнені суми собівартості реалізованого товару та суми

комісійної винагороди. Тобто відповідачем ці два поняття не змішуються.

Виключення

зі складу валових витрат збитків в сумі 5 346 638 гривень призвело до

нарахування основного платежу податку на прибуток в  сумі 1 336 659 гривень і відповідної штрафної

санкції, стосовно розміру яких між сторонами спору не має.

Нараховано

податок на додану вартість в сумі 67340,39 гривень та штрафні санкції в

сумі  33670,19 гривень податковим  повідомленням-рішенням  від  

18 травня 2007 р. 0001002310/0.

В акті

перевірки, з урахуванням змін до акту перевірки в цій частині згідно листа

відповідача    позивачу від 17 травня

2007 р. № 6210/10/23-310 наданий розрахунок, згідно якого в зв'язку із

виключенням зі складу валових витрат 2006 року суми 5 346 638 гривень, яка була

включена в цей період до податкового кредиту, здійснено відповідне коригування

податкового кредиту, внаслідок чого оскаржуваним податковим

повідомленням-рішенням від 18 травня 2007 р. № 0001002310/0 позивачу

обгрунтовано нараховано до сплати основний платіж по ПДВ в сумі 67340,39

гривень і штрафні санкції в сумі 33670,19 гривень.

Зменшене

заявлене бюджетне відшкодування ПДВ по деклараціям за червень 2006 року в сумі

202113 гривень та за вересень 2006 року в сумі 4447 гривень податковим

повідомленням-рішенням від 18 травня 2007 р. № 0001012310/0.

У зв'язку

із виключенням зі складу податкового кредиту 

2006 року сум по податковим операціям (про які йшла мова вище),

відповідно в цей період змінилось задеклароване значення ПДВ (різниця між

податковим кредитом та податковим зобов'язанням 

замість від'ємної стала позитивною). Таким чином, коригуванню підлягають

і задекларовані позивачем суми заявленого бюджетного відшкодування ПДВ, що   й було цілком обґрунтовано зроблено

оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 18 травня 2007 р. № 0001012310/0.

Так,

зменшення податкового кредиту за травень 2006 року призвело до зменшення

заявленого бюджетного відшкодування в декларації за червень на 202113 гривень,

а зменшення податкового кредиту серпня призвело до зменшення заявленого

бюджетного відшкодування в декларації за вересень на 4447 гривень.

По акту

перевірки від 25 червня 2007 р. зменшено заявлене бюджетне відшкодування ПДВ по

деклараціям за липень 2006 року в сумі 66923 гривень, за серпень 2006 року в

сумі 33691 гривень та за  вересень  2006 року в сумі 66584 гривень податковим

повідомленням-рішенням від 05 липня 2007 р. № 0000221620/0.

При

перевірці декларацій за липень, серпень та вересень 2006 року встановлено, що

сам позивач, ні його постачальники в ці періоди фактично нічого в бюджет не

панували, тому позивач не вправі вимагати повернення з Держбюджету коштів, які

Держбюджету не потрапили. Такий постачальник позивача як ТОВ «Атлантіс-Торг»

взагалі не звітує та не знаходиться за юридичною адресою, тобто має ознаки

«фіктивності».

У зв'язку з чим не встановлено

факту «надмірної сплати» ПДВ до бюджету, як необхідної умови для здійснення

бюджетного відшкодування, згідно п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про ПДВ». З

урахуванням, що за наслідками попередніх перевірок податковими

повідомленнями-рішеннями частка задекларованого бюджетного відшкодування за

серпень та вересень 2006 року була зменшена, залишок склав за липень 2006 року

в сумі 66923 гривень, за серпень 2006 року в сумі 33691 гривень та за вересень

2006 року в сумі 66584 гривень. Саме на ці суми було цілком обґрунтовано

зменшено заявлене бюджетне відшкодування ПДВ за наслідками перевірки 25 червня

2007 р.

При перевірці  скарги ІНФОРМАЦІЯ_1 ПП «Еріда» ОСОБА_1. на

податкове повідомлення-рішення   від 05

липня 2007 р. № 0000221620/0 було встановлено, що цим податковим

повідомленням-рішенням при зменшенні заявленого в декларації з ПДВ за серпень

2006 року на суму 33691 гривень не було враховано, що частина задекларованого

за серпень відшкодування ПДВ в сумі 17 гривень була вже використана

підприємством. Тому наслідками розгляду скарги було прийнято податкове

повідомлення-рішення від 17 вересня 2007 р. № 0000341620/1, яким позивачеві

зменшено заявлене бюджетне відшкодування ПДВ за серпень 2006 року в сумі 17

гривень і нараховано штраф у сумі 170 гривень.

Вислухавши

пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи судом

встановлене наступне.

З 23

березня 2007 р. по 20 квітня 2007 р. на підприємстві співробітниками ДПІ у

Ленінському районі проводилась перевірка з питань дотримання вимог податкового,

валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2006 року по 31 грудня

2006 року.

За

результатами акту перевірки було складено акт № 1035/23-304/31150179 від 27

квітня 2007 року.

За

результатами проведеної перевірки співробітниками ДПІ було встановлено

порушення з боку підприємства п. 1.32 ст. 1, п. п. 5.2.1. п. 5.2. п. 5.1. ст. 5

Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334.

Судом

встановлено, що 18 травня 2007 р. адресу підприємства надійшов лист №

6210/10/23-310 від 17 травня 2007 р. за підписом начальника ДПІ у Ленінському

районі, яким позивача було повідомлено про зміни у акті перевірки №

1035/23-304/31150179 від 27 квітня 2007 р. щодо донарахування податку на додану

вартість за травень 2006 року в розмірі 67 340,39 гривень, про зменшення

від'ємного значення на суму 206 560 гривень.

На підставі

висновків акту перевірки № 1035/23-304/31150179 від 27 квітня 2007 р.

начальником ДПІ у Ленінському районі м. Харкова були прийняті:

-  податкове повідомлення - рішення №

0001012310/0 від 18 травня 2007 р. про зменшення сум бюджетного відшкодування з

податку на додану вартість за червень на 202 113 гривень та вересень 2006 року

на 4 447 гривень,

-  податкове повідомлення - рішення №

0000992310/0 від 18 травня 2007 р., яким було  

визначено   суму   податкового  

зобов'язання   по податку   на  

прибуток  в   розмірі 1 336 659 гривень та суму штрафних

санкцій в розмірі 1 132 546,40 гривень;

-  податкове повідомлення - рішення №

0001002310/0 від 18 травня 2007 р., яким визначено   суму  

податкових   зобов'язань   по  

податку   на   додану  

вартість   в   розмірі 67 340,39 гривень та суму штрафних

санкцій в розмірі 33 670,19 гривень.

05 липня

2007 р. ДПІ у Ленінському районі прийнято податкове повідомлення-рішення №

0000221620/0 від 05 липня 2007 р., відповідно до якого підприємству було

зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за липень

2006 року на 66 923 гривні, за серпень 2006 року на 33 691 гривню, за вересень

2006 року на 66 584 гривні.

Підставою

для зменшення бюджетного відшкодування у податковому повідомлення-рішенні

зазначено порушення з боку позивача п. 1.8. ст. 1 Закону України «Про ПДВ».

Податкове

повідомлення - рішення № 0000171620/0 від 27 червня 2007 р. прийняте на

підставі акту перевірки № 1411/16-204/31149163 від 21 червня 2007 року.

Також 18

грудня 2006 року співробітниками ДПІ у Ленінському районі м. Харкова було

складено акт перевірки № 1162/23-304/31150179. На підставі акту перевірки

начальником прийняте податкове повідомлення - рішення № 0001922310/0 від 22

грудня 2006 року., яким підприємству було зменшено суму заявленого

відшкодування за серпень 2006 року на 316 202 гривні, за вересень 2006 року на

28 553 гривні.

Суд

розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи сторін, вважає позовні вимоги

позивача законними та обґрунтованими, з огляду на таке:

Начальником

ДПІ у Ленінському районі на підставі акту перевірки № 1035/23-304/31150179 від

27 квітня 2007 р. було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000992310/0

від 18 травня 2007 р., яким до підприємства було донараховано 1 336 659 гривень

податкових зобов'язань по податку на прибуток та застосовано штрафні санкції в

розмірі 1 132 546,4 гривень.

Як

зазначено у акті перевірки Співробітниками ДПІ у Ленінському районі м. Харкова

при правильності формування валових витрат позивачем було вказано, що позивач

передавав товари отримані згідно з договорами комісії у подальшу комісію та за

реалізацію цього товару нараховував комісіонерам комісійну винагороду, яка

більше комісійної винагороди яку у свою чергу отримував позивач. Таким чином,

позивач здійснював збиткові операції в наслідок чого порушив вимоги п. 1.32 ст.

1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». З цих підстав

співробітниками ДПІ виключено зі складу валових витрат, витрати які поніс

позивач на оплату комісійної винагороди комісіонерам за 2006 рік в розмірі 5

346 638,03 гривень.

Відповідачем

не було документально доведено порушення з боку що до формування ціни товару, а

саме, що товар який отримувався позивачем аналогічний товару, який передавався

покупцям відповідно до договорів комісії. Також відповідач не довів факту

заниження ціни товару отриманого позивачем при передачі цього товару у подальшу

комісію.

Суд

дослідивши прибуткові та видаткові накладні позивача встановив що ніякої зніми

вартості товару а ні позивачем а ні подальшим комісіонером зроблено не було.

Цей факт також підтверджено відповідачем у акті перевірки.

Також у

акті перевірки № 1035/23-304/31150179 від 27 квітня 2007 р. зазначено, що

валовий доход підприємства сформовано за рахунок продажу товарів та комісійної

винагороди.

Відповідно

до статутних документів позивача - основним видом діяльності підприємства є

оптова та роздрібна торгівля продуктами харчування, тому продаж таких товарів є

господарською діяльністю підприємства.

Згідно з

вимогами статті 6 Цивільного кодексу України, господарюючі суб'єкти мають право

вільно визначати умови договорів, в тому числі і розмір комісійної винагороди.

Відносини

щодо здійснення комісійної торгівлі регулюють норми глави 69 Цивільного кодексу

України, а саме:

згідно ст.

1011 ЦК України, по договору комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується

за доручення іншої сторони (комітента) за плату укласти одну або кілька угод

від свого імені, але за рахунок комітента;

згідно ст.

1013 ЦК України, комітент повинен сплатити комісіонеру плату у розмірах та

порядку встановленому договором комісії.

Відповідно

до вимог п. 1.31. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку

підприємств», передача товарів на підставі договорів комісії не є продажем

таких товарів.

Як свідчать

документи надані позивачем - товар отриманий згідно договорів комісії в свою

чергу частково був наданий у подальшу комісію без зміни вартості товару. Таким

чином, ніяких збиткових операцій позивач не проводив.

Відповідно

до вимог укладених позивачем договорів комісії зменшення вартості товару

можливе лише власником такого товару. Таким чином, договори комісії не є

збитковими для діяльності підприємства.

Відповідач

ДПІ у Ленінському районі не довів, що товар, який позивач передавав у комісію

було отримано лише за договорами комісії а не із інших підстав (за договорами

купівлі-продажу, тощо), тому вважати що на субкомісію передано один і той же

товар не має підстав.

В акті

перевірки, на який посилається відповідач не доведено, що на комісію було

передано той самий товар що був у свою чергу отриманий у комісію.

Відповідно

до вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» зазначено:

Згідно з п.

п. 7.9.1. п. 7.9 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»,

майно отримане по договорам комісії не є об'єктом оподаткування податком на

прибуток.

Згідно з п.

п. 7.9.2 п. 7.9 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»,

до складу валових витрат не включається майно надане платником на підставі

договорів комісії.

Таким чином,

вимоги Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» вказують, що

лише майно передане платником по договорам комісії до складу валових витрат не

включається. Сплата комісійної винагороди відноситься до складу валових витрат

на підставі п. п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування

прибутку підприємств».

Позивачем

доведено, що позивач здійснює багато різних господарських операцій з іншими

контрагентами (не лише договори комісії). Позивач отримуючи товар на комісію,

укладаючи договори з іншими суб'єктами господарських відносин, визначає розмір

комісійної винагороди комісіонера. Жодним законом не передбачено обов'язок

підприємства враховувати або будь яким іншим чином відслідковувати отримання

прибутку з кожної операції або угоди у податковому обліку

Суд

зазначає, що відповідач - ДПІ у Ленінському районі невірно тлумачить норми

Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» зараховуючи комісійну

винагороду комісіонера до складу вартості товару при його реалізації.

Розмір комісійної

винагороди, відповідно до вимог Наказу Міністерства фінансів України № 246 від

20 жовтня 1999 р., яким затверджено Стандарт бухгалтерського обліку «Запаси» -

не включається до складу собівартості продукції. У зв'язку з чим розмір

комісійної винагороди ніяким чином не впливає на вартість продукції.

Товарно-матеріальні

цінності було передано на реалізацію іншим суб'єктам господарювання згідно з

договорами комісії. Про хід реалізації товару комісіонер звітує комітенту

щомісячно актами виконаних робіт. Товар було продано комісіонером, про що він

звітував комітенту. Надані документи також свідчать, що зменшення вартості

товару не відбулось, ніяких ознак збитковості таки операції не містять.

Згідно з

вимогами п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку

підприємств», до складу валових витрат відноситься суми будь яких витрат,

сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою,

організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і

охороною праці.

Сплата

комісійної винагороди - є оплата послуг комісіонера по продажу продукції і як

наслідок є витратами пов'язаними з продажем продукції. Таким чином, віднесення

до складу валових витрат сплаченої комісійної винагороди повністю відповідає

вимогам діючого законодавства з питань оподаткування прибутку підприємств.

Позивач

правомірно відніс розмір сплаченої комісійної винагороди комісіонеру до складу

валових витрат відповідно до вимог п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про

оподаткування прибутку підприємств».

Пункт 5.3.

статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» містить

вичерпний перелік випадків коли витрати підприємства не відносяться на валові

витрати. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» не містить будь

яких виключень щодо не віднесення до складу валових витрат комісійної

винагороди.

Розмір

комісійної винагороди комісіонеру не впливає на вартість товару, який

реалізується комісіонером.

Позивач не

має збитків від своєї діяльності, що підтверджується деклараціями з податку на

прибуток наданих до ДПІ у Ленінському районі.

Також

відповідачем у акті перевірки було вказано, що порушень при формуванні валового

доходу позивачем не допускалося, тобто, валовий дохід було сформовано у повній

відповідності з вимогами чинного законодавства. Таким чином, перевіркою не

підтверджено факт збільшення валового доходу підприємства на 5 346 638,03

гривень. Тобто, підстав збільшувати валовий дохід у підприємства не має, і як

наслідок у підприємства відсутні підстави нараховувати податок на прибуток на

суму збільшення валового доходу.

Судом також

встановлено, позивач за наслідками господарської діяльності надавав до ДПІ у

Ленінському районі декларації по податку на додану вартість я яких відповідно

до вимог Закону України «Про податок на додану вартість» визначив розмір

бюджетного відшкодування з ПДВ:

-     за червень 2006 року - 249 890 гривень;

-     за липень 2006 року - 349 961 гривня;

-     за серпень 2007 року - 349 910 гривень;

-     за вересень 2006 року - 99 584 гривні.

Співробітниками

ДПІ у Ленінському районі були проведені перевірки правомірності заявленого

відшкодування:

за червень,

липень, серпень, вересень 2006 року - акти перевірок № 1035/23-304/31150179 від

27 квітня 2007 р., № 1446/16-204/31150179 від 25 червня 2007 р., акт № 531/23-717/31150179

від 03 жовтня 2006 р., акт №. 483/23-717/31150179 від 18 вересня 2006 р., №

1162/23-304/31150179 від 18 грудня 2006 р.

На підставі

акту перевірки № 1035/23-304/31150179 від 27 квітня 2007 р., було прийняте

податкове повідомлення - рішення № 0001012310/0 від 18 травня 2007 р.. Цим

рішенням було частково зменшено суму бюджетного відшкодування за червень та

вересень 2006 року.

На підставі

акту перевірки № 1446/16-204/31150179 від 25 червня 2007 р. прийняте податкове

повідомлення - рішення № 0000221620/0 від 05 липня 2007 р. Цим рішенням було

частково зменшено суму бюджетного відшкодування за липень, червень, вересень

2006 року..

На підставі

акту перевірки №. 483/23-717/31150179 від 18 вересня 2006 р. відповідачем

прийняте податкове повідомлення - рішення № 0000252370/0 від 28 вересня 2006 р.

Цим рішенням зменшено суму бюджетного відшкодування за червень 2006 року.

На підставі

акту перевірки № 531/23-717/31150179 від 03 жовтня 2006 р., прийнято податкове

повідомлення-рішення № 0000262370/0 від 13 жовтня 2006 р. Цим рішенням позивачу

зменшено суму відшкодування подану на додану вартість за липень 2006 року.

На підставі

акту перевірки № 1162/23-304/31150179 від 18 грудня 2006 р., прийнято податкове

повідомлення-рішення № 0001922310/0 від 22 грудня 2006 р. Цим рішенням позивачу

зменшено суму відшкодування подану на додану вартість за серпень та вересень

2006 року.

Як вказано

відповідачем у вищезазначених податкових повідомленнях-рішеннях підставами для

зменшення бюджетного відшкодування є порушення з боку позивача п. 1.8 ст. 1 та

п. п. 7.7.1., п. п. 7.7.2., п. п. 7.4.1., п. п. 7.4.4., п. п. 7.4.5. п. 7.4.

ст. 7 Закону України «Про ПДВ».

Відповідачем

зазначено у вищезазначених актах перевірки, що ПП «Еріда» відносило до складу

податкового кредиту суми податку на додану вартість, по отриманим послугам по

комісійній винагороді які не призначаються для їх використання в господарській

діяльності.

Внаслідок

незаконного зменшення розміру валових витрат по податку на прибуток (комісійна

винагорода), відповідачем були переглянуті суми податкового кредиту по податку

на додану вартість за цей період та зменшено розмір податкового кредиту та як

наслідок суму бюджетного відшкодування (податкове повідомлення - рішення №

0001012310/0 від 18 травня 2007 р.):

-     за червень 2006 року - на 202 113 гривні;

-     за липень 2006 року - на 4 447 гривень.

Відповідач

у якості підстави для зменшення розміру бюджетного відшкодування вказав на

порушення з боку позивача п. п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про

податок на додану вартість».

Підпунктом

7.4.4 пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про ПДВ» встановлено, що якщо

платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи

(послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності

такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням

(виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Так як

позивач за звітний період правомірно сформував розмір валових витрат та

правомірно відніс розмір сплаченої комісійної винагороди, порушень вимог Закону

України «Про податок на додану вартість» з боку позивача не вбачається.

Законом

України «Про ПДВ» стосовно права платника на податковий кредит встановлено

наступне.

7.5. Датою

виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:

7.5.1. дата

здійснення першої з подій:

або дата

списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів

(робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі

розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків:

або дата

отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку

товарів (робіт, послуг):

Іншими

актами перевірки та прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, підставою

для зменшення бюджетного відшкодування ПДВ у прийнятому повідомленні-рішенні

вказане порушення з боку підприємства п.1.8. ст. 1 Закону України «Про податок

на додану вартість».

Судом

встановлено, висновки актів перевірки та рішення ДПІ не відповідають вимогам

ст. 7 Закону України «Про ПДВ», з огляду на таке:

Позивач

повністю розрахувався з постачальниками товарів грошовими коштами у звітних

періодах, в тому числі у складі вартості товару сплатило і ПДВ.

Іншого

порядку сплати податку на додану вартість Закон України «Про ПДВ» не

передбачає.

Підпунктом

7.7.2. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про ПДВ» передбачено, що якщо у

наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.7

цього пункту, має від'ємне значення, то:

а)

бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка

дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у

попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг):

б) залишок

від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу

податкового кредиту наступного податкового періоду.

Задовольняючи

позовні вимоги суд виходить з того, що ДПІ у Ленінському районі без достатніх

на те підстав складені акти перевірок № 1035/23-304/31150179 від 27 квітня 2007

р. та № 1446/16-204/31150179 від 25 червня 2007 р. та як наслідок прийнято

податкове повідомлення-рішення № 0001012310/0 від 18 травня 2007 р. та

податкове повідомлення - рішення № 0000221620/0 від 05 липня 2007 р.

відповідно.

Суд

зазначає, що згідно п. п. 7.7.1. п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про ПДВ» сума

податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному

відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання

звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового

періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1

цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього

податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого

або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується

до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно

до п. п. 7.7.4. п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про ПДВ» платник податку, який має

право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення

повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу

податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного

відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник

податку в п'ятиденний   термін    після  

подання   декларації   податковому  

органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з

відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових

декларацій у розрізі платників.

Із

врахуванням вищезазначених обставин, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги

в частині стягнення з держбюджету бюджетної заборгованості з ПДВ за червень -

вересень 2006 року нормативно та документально обґрунтовані і підлягають задоволенню.

До

матеріалів справи позивачем надані копії податкових накладних які повністю

відповідають вимогам п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про ПДВ». У судовому

засіданні відповідач ДПІ у Ленінському районі не заперечував, що до складу

податкового кредиту за червень - вересень 2006 року позивачем включені суми, що

повністю підтверджені податковими накладними, копії яких надані до матеріалів

справи.

Позивачем

надано до матеріалів справи платіжні доручення про проведення розрахунку з

постачальниками товарів у звітних періодах.

Судом

встановлено правильність формування суми податкового кредиту у червні-вересні

2006 року.

В

обґрунтування доводів заперечень на позовну заяву ДПІ у Ленінському районі

посилається на пункт 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану

вартість», який визначає, що бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає

поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у

випадках, визначених ним Законом.

Проте,

зазначений пункт дає загальне поняття «бюджетне відшкодування» і є відсильною

нормою, оскільки безпосередньо не встановлює порядок визначення суми бюджетного

відшкодування, а відсилає до інших норм цього Закону. Крім того, п. 1.8. ст. 1

Закону України «Про ПДВ» не вказує на те, що кошти повертаються платнику податку

лише за умови сплати такого податку його контрагентами.

Іншою такою

нормою Закону України "Про податок на додану вартість" є підпункт

7.7.1 пункту 7.7 статті 7, який передбачає, що сума податку, що підлягає сплаті

(перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як

різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та

сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. На підставі п.

7.7.4 статті 7 Закону України «Про ПДВ» платник податку, який має право на

одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної

суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову

декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування,

яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в

п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу

Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового

органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі

платників.

Виходячи із

системного аналізу наведених норм Закону України «Про ПДВ» вбачається, що сума

бюджетного відшкодування напряму залежить від правильності визначення суми

податкових зобов'язань та податкового кредиту, а не навпаки.

Згідно ст.

61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична

відповідальність особи мас індивідуальний характер. Тому несплата контрагентами

постачальників позивача до бюджету сум ПДВ не може впливати на результати

діяльності підприємства-позивача і не може бути підставою для притягнення

позивача до відповідальності у вигляді позбавлення права на бюджетне

відшкодування.

Відповідно

до положень статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки

і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Правовий порядок в Україні

ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити

те, що не передбачено законодавством (частина І статті 19 Конституції України).

Законодавство

України, зокрема й Закон України «Про податок на додану вартість» не

встановлюють обов'язки покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, якщо такий

податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми

податку, отриманого від покупця в ціні товару.

Відповідно

до положень Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку на

додану вартість включена до ціни товару, 

є податковим зобов'язанням продавця товару, тому саме продавець товару

несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету.

Таким

чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у

тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської

операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного

відшкодування.

Стаття 19

Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого

самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах

повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким

чином, податкові органи не можу відмовляти у наданні бюджетного відшкодування

податку на додану вартість позивачеві при несплаті цього податку продавцем,

оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такої відмови.

Відповідно

до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність

рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності

свого рішення покладається на відповідача.

Із

матеріалів справи вбачається, що згідно відповідей про проведення зустрічних

перевірок постачальників товару, які надані до матеріалів справи, постачальники

товару позивачу включили до своїх зобов'язань зобов'язання з ПДВ по податковим

накладним, виданим на адресу позивача.

Відповідно

до підпунктів 7.7.5. та 7.7.6. пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про ПДВ»,

протягом 30 днів наступних за днем отримання податкової декларації, податковий

орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній

даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного

відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства,

податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну

перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування

такого бюджетного відшкодування.

Податковий

орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати

органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає

відшкодуванню з бюджету.

На підставі

отриманого висновку відповідного податкового органу орган державного

казначейства надає платнику податку зазначену у ній суму бюджетного

відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний

банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти

операційних днів після отримання висновку податкового органу.

Виходячи із

системного аналізу підпунктів 7.7.5 та 7.7.6 пункту 7.7. статті 7 Закону

України «Про ПДВ», суд вважає, що право платника податку на бюджетне

відшкодування виникає через 40 днів після отримання податкової декларації

податковим органом.

При цьому,

суд відхиляє посилання ДПІ у Ленінському районі на внутрішні документи,

розроблені та затверджені Державною податковою службою. Зміст цих документів

зводиться до того, що наказами та розпорядженнями Державної податкової

адміністрації України (накази «Щодо здійснення ефективного контролю за

правомірністю відшкодування з бюджету сум ПДВ» від 12 листопада 2002 р. №

538/ДСК «Щодо здійснення ефективного контролю за правомірністю відшкодування з

бюджету сум податку на додану вартість юридичним особами» від 24 квітня 2003 р.

№ 196/ДСК) рекомендується не надавати довідок органам державного казначейства

для проведення відшкодування без проведення зустрічних перевірок платників

податків, з якими вступав у взаємовідносини суб'єкт, що вимагає відшкодування.

Такі

посилання є необґрунтованими, оскільки по - перше, зазначені накази не

зареєстровані в Міністерстві юстиції України; по-друге, податковим органам

надано право здійснювати зустрічні перевірки, але не проведення їх та

відсутність висновків за ними не змінює порядок відшкодування податку на додану

вартість, встановленого Законом України «Про ПДВ».

Відповідно

до статті 19 Конституції України державні органи повинні діяти тільки на

підставах і в межах повноважень та у спосіб, які передбачені Конституцією України

та законами.

Статтею 2

Закону України «Про державну податкову службу в Україні» на органи державної

податкової служби покладено обов'язки щодо здійснення контролю за додержанням

податкового законодавства, до «кого відноситься і Закон України "Про податок

на додану вартість».

До

компетенції державних податкових інспекцій законодавством віднесено

забезпечення обліку платників податків, контроль за своєчасністю подання

платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій,

розрахунків та. інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, функцій

щодо перевірки достовірності цих документів стосовно правильності визначення

об'єктів оподаткування і обчислення податків (статті 10, 11 Закону України «Про

державну податкову службу в Україні»).

За змістом

зазначених норм проведення зустрічних перевірок є обов'язком податкових

органів, однак законодавець не ставить відшкодування податку на додану вартість

в залежність від проведення податковими органами перевірок, а призначення

податковим органом перевірки платнику податків не може продовжити визначений

законом термін відшкодування з Державного бюджету України податку на додану

вартість.

Визначене

законодавством право податкової служби на проведення перевірок повинно

реалізовуватись без порушення приписів Закону «Про ПДВ».

Таким

чином, проведення перевірок щодо правомірності заявленого до відшкодування

податку на додану вартість поза межами встановленого законодавством терміну є

незаконною а прийняті податкові повідомлення-рішення - безпідставним.

Судом також

встановлено, що на підставі акту перевірки № 1035/23-304/31150179 від 27 квітня

2007 р. начальником ДПІ у Ленінському районі було прийнято податкове

повідомлення-рішення № 0001002310/0 від 18 травня 2007 р. Вказаним рішенням

підприємству було донараховано податкові зобов'язання по податку на додану

вартість в розмірі 67 340,39 гривень та застосовано штрафні санкції 33 670,19

гривень.

Підставами

для визначення податкових зобов'язань по податку на додану вартість та

застосування штрафних санкцій - співробітниками ДПІ зазначено порушення з боку

підприємства при визначенні розміру валових витрат (згідно з актом ДПІ позивач

зависив валові витрати). Як наслідок співробітниками ДПІ було зменшено розмір

валових витрат та як наслідок проведено коригування розміру податкового

кредиту.

На підставі

п.п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про ПДВ» співробітниками ДПІ було

зменшено розмір податкового кредиту, та на підставі п. п. 4.2.2. п. 4.2 ст. 4

Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед

бюджетами та державними цільовими фондами» визначено суму податкових

зобов'язань по податку на додану вартість в розмірі 67 340,39 гривень.

Судом

встановлено що відповідачем неправомірно проведено зменшення розміру валових

витрат підприємству за рахунок не віднесення до валових витрат комісійної

винагороди сплаченої комісіонерам. Таким чином дії відповідача по зменшенню

розміру валових витрат та податкових зобов'язань по податку на прибуток взаємно

пов'язані.

З огляду на

неправомірність зменшення співробітниками ДПІ валових витрат підприємства,

зменшення податкового кредиту та визначення податкових зобов'язань по податку

на додану вартість також є неправомірним.

З

урахуванням наведеного суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог

ПП «Еріда» в частині визнання нечинним податкового повідомлення - рішення

Державної податкової інспекції у Ленінському районі м Харкова: № 0000992310/0

від 18 травня 2007 р.; № 0001012310/0 від 18 травня 2007 р.; № 0001002310/0 від

18 травня 2007 р.; № 0000221620/0 від 05 липня 2007 р.; № 0000341620/1 від 17

вересня 2007 р.; № 0001922310/0 від 22 грудня 2006 р. та стягнення

(відшкодування) з Державного бюджету України на користь ПП «Еріда» бюджетну

заборгованість з податку на додану вартість за: червень 2006 року в розмірі

202311 гривень; липень 2006 року в розмірі 66923 гривні; серпень 2006 року в

розмірі 349910 гривень; вересень 2006 року в розмірі 99 584 гривні, а всього

718728 гривень.

Судом також

встановлено, що:

за

результатами перевірки ПП «Еріда» 18 вересня 2006 р. співробітниками ДПІ у

Ленінському районі було складено акт перевірки № 483/23-717/31150179, на

підставі якого було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000252370/0 від

28 вересня 2006 р. Відповідно до цього податкового повідомлення-рішення

підприємству було зменшено суму бюджетного відшкодування за червень 2006 року

на 47579 гривень;

за

результатами перевірки ПП «Еріда» 03 жовтня 2006 р. співробітниками ДПІ у

Ленінському районі було складено акт перевірки № 531/23-717/31150179, на підставі

якого було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000262370/0 від 13 жовтня

2006 р. Відповідно до цього податкового повідомлення-рішення підприємству було

зменшено суму бюджетного відшкодування за липень 2006 року на 283038 гривень.

Відповідно

до ч. 2. ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом

прав, свобод та інтересів особи встановлюється річних строк, який якщо не

встановлено інше, обчислюється з дня коли особа дізналася або повинна була

дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У

відповідності до ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до

адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні позову, за умови

якщо на цьому наполягає одна із сторін.

З пояснень

представника позивача встановлено, що вищезазначені податкові

повідомлення-рішення отримані підприємством відповідно у вересні та жовтні 2006

року, із матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду із

зазначеною вимогою 06 листопада 2007 р., тобто, з пропущенням річного строку,

встановленого ст. 99 КАС України. При цьому поважних причин пропуску строку

позивачем не наведено.

Представник

відповідача у судовому засіданні просив відмовити позивачу у задоволенні

зазначених вимог у зв'язку із пропущення ним строку звернення до суду, а тому з

урахуванням вищенаведеного у задоволенні вимог про визнання нечинними

податкових повідомлень-рішень № 0000252370/0 від 28 вересня 2006 р. №

0000262370/0 від 13 жовтня 2006 р. суд відмовляє на підставі ч.1 ст. 100 КАС

України.

Таким чином,

суд вважає, що у задоволені позовних вимог в частині визнання нечинними

податкових повідомлень-рішень № 0000252370/0 від 28 вересня 2006 р. №

0000262370/0 від 13 жовтня 2006 р. та стягнення (відшкодування) з Державного

бюджету України заборгованості з податку на додану вартість за червень-липень

2006 року в розмірі 330617 гривень необхідно відмовити.

На підставі

вищевикладеного, керуючись ст. ст. 19, 61, 67 Конституції України, ст. ст. 6,

1011, 1013 ЦК України, ст. ст. 2, 10, 11 Закону України «Про державну податкову

службу в Україні», п. 1.31. ст. 1, п. п. 5.2.1. п. 5.2., п. 5.3. ст. 5, п. п.

7.9.1., 7.9.2. п. 7.9. ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку

підприємств», п. 1.8. ст. 1, п. 7.2., п. п. 7.4.4. п. 7.4., п. п. 7.5.1. п.

7.5., п. п. 7.7.1., 7.7.2., 7.7.4., 7.7.5., 7.7.6. п. 7.7. ст. 7 Закону України

«Про податок на додану вартість», п. п. 4.2.2. п. 4.2. ст. 4 Закону України

«Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та

державними цільовими фондами», ст. ст. 8-14, 71, 94, 99, 100, 159, 160-164,

167, 181, 185, 186 КАС України, суд -

П О С Т А Н

О В И В:

Адміністративний

позов Приватного підприємства «Еріда» задовольнити частково.

Визнати

нечинними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у

Ленінському районі м. Харкова: № 0000992310/0 від 18 травня 2007 р.; №

0001012310/0 від 18 травня 2007 р.; № 0001002310/0 від 18 травня 2007 р.; №

0000221620/0 від 05 липня 2007 р.; № 0000341620/1 від 17 вересня 2007 р.; №

0001922310/0 від 22 грудня 2006 р.

Стягнути

(відшкодувати) з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства

«Еріда» (61052, м. Харків, вул. Енгельса, 33, код ЄДРПОУ 31150179) бюджетну

заборгованість з податку на додану вартість за: червень 2006 року в розмірі

202311 (двісті дві тисячі триста одинадцять) гривень; липень 2006 року в

розмірі 66923 (шістдесят шість тисяч дев'ятсот двадцять три) гривні; серпень

2006 року в розмірі 349910 (триста сорок дев'ять тисяч дев'ятсот десять)

гривень; вересень 2006 року в розмірі 99 584 (дев'яносто дев'ять тисяч п'ятсот

вісімдесят чотири) гривні, а всього 718728 (сімсот вісімнадцять тисяч сімсот

двадцять вісім) гривень.

Відмовити у

задоволенні позовних вимог Приватного підприємства «Еріда» про визнання

нечинним податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у

Ленінському районі м. Харкова № 0000252370/0 від 28 вересня 2006 р., №

0000262370/0 від 13 жовтня 2006 р. та стягнення (відшкодування) з Державного

бюджету України заборгованості з податку на додану вартість за червень-липень

2006 року в розмірі 330617 гривень.

          Постанова може бути

оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного

суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі заяви про

апеляційне оскарження в десятиденний строк з дня складання постанови в повному

обсязі та поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з

одночасною подачею її копії до суду апеляційної інстанції, або без попереднього

подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк,

встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

            Постанова

набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне

оскарження чи апеляційної скарги.

Постанову в

повному обсязі виготовлено 01 грудня 2008 р.

Головуючий-суддя                                                    О.В.

Присяжнюк 

Судді:                                                    

І.М. Ральченко

                                                                                    Л.В. Курило