Постанова

від 17.10.2013 по справі 820/3241/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2013 р. Справа № 820/3241/13-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Чалого І.С.

Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Грибна справа" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2013р. по справі № 820/3241/13-а за позовом Приватного підприємства "Грибна справа" до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Приватне підприємство "Грибна справа", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відповідача, Харківської об'єднаної Державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення Харківської об'єднаної Державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби від 18 грудня 2012 року № 0000940225, яким для ПП "Грибна справа" була збільшена сума грошового зобов'язання з ПДВ на 12510,0 грн. (дванадцять тисяч п'ятсот десять гривень 00 копійок), в тому числі за основним платежем 8340,0 грн. та штрафними санкціями 4170,0 грн., і податкове повідомлення-рішення від 18 грудня 2012 року №0000930225, яким для ПП "Грибна справа" була збільшена сума грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 13135,50 грн. (тринадцять тисяч сто тридцять п'ять гривень 50 копійок), в тому числі за основним платежем 8757,0 грн. та штрафними санкціями 4378,50 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2013р. було відмовлено у задоволенні позову Приватного підприємства "Грибна справа" до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2013р. та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу позивачем було вказано, що вказана постанова є незаконна, необґрунтована та така, що підлягає скасуванню з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Сторони в судове засідання не з'явились, були повідомлені належним чином про дату, час та місце слухання справи.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що Харківською об'єднаною Державною податковою інспекцією Харківської області Державної податкової служби на підставі наказу №778 від 14.11.2012 р. та п.п.78.1.1 п.78.1. ст.78, ст.79 Податкового кодексу України було проведено невиїзну документальну позапланову перевірку Приватного підприємства "Грибна справа" (код ЄДРПОУ 36875206) з питань правильності обчислення та нарахування податку на додану вартість за березень 2012 року та податку на прибуток за 1 кв. 2012 року по операціям з ТОВ «ПКЦ«Моторс Сим» (код ЄДРПОУ 32565162), за результатами якої відповідачем складено акт №2029/220/36875206 від 27.11.2012 р.

У вказаному акті перевірки містяться висновки про порушення Приватним підприємством "Грибна справа":

- п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 розділу V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI, в результаті чого суму податку на додану вартість до сплати занижено на загальну суму 8340,0 грн., у тому числі: за березень 2012 року на 8340,0грн;

- п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI, в результаті чого встановлено заниження суми податку на прибуток до сплати у загальній сумі 8757,0 грн., у тому числі: за 1 квартал 2012 року на 8757,0 грн.

На підставі висновків акту перевірки від 27.11.2012 р. №2029/220/36875206 Харківською об'єднаною Державною податковою інспекцією Харківської області Державної податкової служби прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0000940225 від 18.12.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у сумі 12510,0 грн., в т.ч. за основним платежем 8340,0 грн., за штрафними (фінансовими санкціями) 4170,0 грн.;

- №0000930225 від 18.12.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у сумі 13135,50 грн., в т.ч. за основним платежем 8757,0 грн., за штрафними (фінансовими санкціями) 4378,50 грн.

Позивач скористався правом оскарження вказаних податкових повідомлень - рішень в процедурі адміністративного оскарження, направив скаргу № 01-01 від 04.01.2013 року до ДПС у Харківській області. Згідно Рішення за результатами розгляду скарги № 1046/10/10.2-17 від 01.03.2013 р. ДПС у Харківській області залишило скаргу позивача без задоволення, а спірні податкові повідомлення - рішення без змін.

Позивачем було направлено повторну скаргу №13-03 від 15.03.2013 р. до ДПС України. Згідно Рішення про результати розгляду повторної скарги №301/6/55-58/10-17 від 18.04.2013 р. Міністерство доходів і зборів України залишило скаргу позивача без задоволення, а спірні податкові повідомлення - рішення без змін.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що позивачем до матеріалів справи не було надано документів, які б спростовували висновки податкового органу, що зазначені в акті перевірки про встановлені порушення податкового законодавства щодо формування валових витрат та податкового кредиту за вказаним договором.

Колегія суддів не погоджується з таким висновками суду першої інстанції та зазначає.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме акту перевірки №2029/220/36875206 від 27.11.2012 р., підставами для висновку про завищення податкового кредиту та заниження суми податку на прибуток став висновок податкового органу про те, що правочин укладений від імені Приватного підприємства "Грибна справа" з ТОВ «ПКЦ«Моторс Сим» не спричиняє реального настання правових наслідків, а отже має ознаки нікчемності.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що між Приватним підприємством "Грибна справа" та ТОВ «ПКЦ«Моторс Сим» здійснена господарська операція по поставці мицелию.

Позивач надав податкову накладну №2702 від 27.02.2012 р., отриману від ТОВ «ПКЦ«Моторс Сим» на загальну суму 50040,0 грн., рахунок №2701 від 27.02.2012р., накладну №2702 від 27.02.2012р. та прибуткову накладну №ПН-0000021 від 27.02.2012р.

Щодо тверджень суду першої інстанції, що договір поставки від 27.02.2012 р. позивачем до суду надано не було, що в податковій накладній №2702 від 27.02.2012 р., а саме в графі вид цивільно-правового договору, зазначено договір поставки від 27.02.2012р. без вказання номеру, крім того, долучена до матеріалів справи прибуткова накладна №ПН-0000021 від 27.02.2012р. не має підписів уповноважених осіб, скріплених печатками, а накладна №2702 від 27.02.2012 р. не містить даних про особу, яка підписала та не надано доказів на підтвердження повноважень на підписання накладної, колегія судів зазначає.

Статтею 264 Господарського кодексу України (далі - ГКУ) встановлено, що матеріально- технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб'єктів господарювання, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу.

Статтею 265 ГКУ передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Частиною 1 статті 207 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Як вбачається з матеріалів справи, 27 лютого 2012 року ПП «Грибна справа» з метою забезпечення технологічного процесу вирощування грибів вешенки придбало ТОВ «ПКЦ «Моторе Сим» сировину - міцелій вешенки загальною вартістю 50040,00 грн., в т.ч. ПДВ - 8340,00 грн. Факт придбання міцелію вешенки був засвідчений сторонами шляхом складання накладної № 2702 від 27 лютого 2012 року

Суд апеляційної інстанції вказує на те, що договір поставки міцелію між ПП "Грибна справа" та ТОВ "ПКЦ "Моторе Сим" був укладений не у формі єдиного документу під назвою "договір поставки", а шляхом складання сторонами кількох документів, якими є рахунок-фактура № 2701 від 27 лютого 2012 року та накладна № 2702 від 27 лютого 2012 року.

Колегія судів зазначає, що за своєю правовою природою зазначена вище господарська операція з придбання міцелію вешенки відповідає договору поставки.

Пунктом 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) встановлено, що у податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити зокрема вид цивільно-правового договору.

Пунктом 201.2. ст. 201 ПКУ встановлено, що форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 року № 1379 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 р. за № 1333/20071) затверджено Порядок заповнення податкової накладної. Пунктом 4 зазначеного Порядку встановлено, що у графі "Вид цивільно-правового договору" податкової накладної зазначається вид цивільно-правового договору згідно з видом договірних зобов'язань, визначених Цивільним кодексом України.

Види цивільно-правових договорів згідно з видом договірних зобов'язань, визначених Цивільним кодексом України містяться у Підрозділі 1 "Договірні зобов'язання" Розділу III "Окремі види зобов'язань" Книги п'ятої "Зобов'язальне право" Цивільного кодексу України.

Зазначений Підрозділ Цивільного кодексу України не містить таких видів цивільно- правових договорів як "рахунок-фактура" або "накладна". Однак параграф 3 Глави 54 Цивільного кодексу України містить такий вид цивільно-правового договору як "поставка".

На підставі зазначеного колегія судів вважає, що позивачем правомірно було вказано у графі "Вид цивільно-правового договору" податкової накладної № 2702 від 27.02.2012 року фактичну дату укладення договірних відносин - 27.02.2012 р. без вказання номеру.

Також колегія судів зазначає, що як було пояснено представником позивача у суді першої інстанції прибуткова накладна № ПН- 0000021 від 27.02.2012 року була сформована в електронному вигляді, є внутрішнім документом, не повинна підписуватися уповноваженими представниками ТОВ "ПКЦ "Моторе Сим" та ПП "Грибна справа" і використовувалася лише для відображення процесу списання сировини зі складу на виробництво, з чим погоджується суд апеляційної інстанції.

Колегія судів з приводу відсутності в накладній № 2702 від 27.02.2012 року даних про особу, яка її підписала та не надання доказів на підтвердження повноважень на підписання накладної ПП "Грибна справа" зазначає, що вказаний факт не знайшов свого підтвердження.

Так відповідно до ст. 244 Цивільного кодексу України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Статтею 65 Господарського кодексу України встановлено, що для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

В матеріалах справи є в наявності копія виписки з Єдиного Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААБ № 043977, з якої вбачається, що у графі "Прізвище, імя та по батькові осіб, які мають право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори" є керівник - Чуприн Ярослав Володимирович, який і підписав вказану накладну.

Суд апеляційної інстанції оцінивши наявні в справі докази, відмітив, що матеріалами справи додатково підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за спірним правочином. Копії витребуваних судом і долучених до матеріалів справи первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Судом першої інстанції було зазначено, що платіжних доручень, що засвідчують факт сплати коштів за отриману продукцію до матеріалів справи долучено не було. Надані звіти по кредиторських операціях на загальну суму 15020,0 грн. та Договір про відступлення права вимоги від 16.04.2012 р. не підтверджують факт оплати Приватним підприємством "Грибна справа" придбаного товару у ТОВ "ПКЦ"Моторс Сим".

Однак суд апеляційної інстанції вказує на те, що надані позивачем до матеріалів справи оригінали звітів про дебетові та кредитові операції по рахунку 26003060382999 ПП "Грибна справа" за 14.03.2012р. і 19.03.2012р. відповідно містять підтверджені банківською установою відомості про перерахування ПП "Грибна справа" на банківський рахунок ТОВ "ПКЦ "Моторе Сим" грошової суми в загальному розмірі 25020,00 грн., а не 15020,00 грн.

Разом з цим суд апеляційної інстанції вказує на те, що ПП "Грибна справа" для здійснення розрахунків застосовує розрахункові документи в електронному вигляді, що відповідає положенням п. 1.13. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 р. За № 377/8976).

Пунктом 2.10. даної Інструкції визначено, що Клієнт, виходячи з технічних можливостей своїх та обслуговуючого банку, може подавати до банку розрахункові документи як на паперових носіях, так і у вигляді електронних розрахункових документів, використовуючи системи дистанційного обслуговування. Спосіб подання клієнтом документів до банку передбачається в договорі банківського рахунку. Відповідно до п. 11.1. Інструкції оперативне ведення клієнтом своїх рахунків у банку та обмін технологічною інформацією, визначеною в договорі між банком та клієнтом, клієнт може здійснювати за допомогою систем дистанційного обслуговування. Дистанційне обслуговування рахунку клієнт може здійснювати за допомогою систем "клієнт - банк", "клієнт - Інтернет - банк", "телефонний банкінг" тощо.

Окрім вищезгаданої Інструкції питання здійснення розрахунків із застосуванням електронних розрахункових документів та надання інформації про здійснені таким чином розрахунки врегульоване положеннями Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" від 5 квітня 2001 року № 2346-ИІ.

Зокрема п. 22.5. ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" встановлює, що подання електронних розрахункових документів може здійснюватися клієнтом як особисто на носіях інформації, так і за допомогою наданих йому обслуговуючим банком програмно-технічних засобів, які забезпечують зв'язок з програмно-технічними засобами цього банку. Програмно-технічні засоби з вбудованою в них системою захисту інформації мають відповідати вимогам, що встановлюються Національним банком України.

Пункт 40.1. ст. 40 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачає, що якщо учасник платіжної системи або його клієнт бере участь у розгляді спору судом, розрахунковий банк цієї платіжної системи чи клірингова установа зобов'язані надавати цьому учаснику платіжної системи або його клієнту, а також судам та органам досудового слідства послуги для визначення достовірності інформації, яка міститься в електронних документах, що обробляються платіжною системою, яку обслуговує цей розрахунковий банк, ця клірингова установа. Суди та органи досудового слідства не можуть відмовити у прийнятті як доказу електронного документа та вимагати надання паперового документа.

Наданні звіти про дебетові та кредитові операції по рахунку 26003060382999 ПП "Грибна справа" за 14.03.2012р. і 19.03.2012р. підписані уповноваженою особою банківської установи і скріплені відповідним штампом банківської установи, містять достовірні, підтверджені банком відомості про номер, дату платіжного доручення, одержувача грошових коштів, розмір сплачених грошових коштів та призначення платежу.

Як було зазначено у акті перевірки розрахунки між підприємствами проводилися у безготівковій формі.

З огляду на приписи Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" судом апеляційної інстанції робиться висновок про те, що операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб -через банківські установи. Так, наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та контрагента позивача спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи немає.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи з вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенні таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативної або фінансового лізингу.

У відповідності до п. 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6. ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Як вбачається з матеріалів справи, контрагентом на адресу позивача була виписана податкова накладна, що відповідала вимогам п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України та не оспорюються відповідачем.

Сума податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними позивачем була включена до податкового кредиту відповідного періоду, вищезазначені податкові накладні відображені в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних, дані відповідають додаткам до податкових декларацій з податку на додану вартість та даним декларацій з податку на додану вартість.

Правові відносини з приводу формування валових витрат унормовані розділом ІІІ Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п. 138.1.1. п. 138.1, п. 138.2, п.п. 138.5. 1 п. 138.5 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням наступного: датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з податку та збору.

Згідно з п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Колегія судів вказує на те, що до матеріалів справи супровідним листом від 24.05.2013 року вих. № 23-05 була надана роздруківка картки рахунку 201 за період 27.02.12 - 30.06.12 року, яка відображує процес використання ПП "Грибна справа" з 15.03. по 04.06.2012 року включно придбаного у ТОВ "ПКЦ "Моторе Сим" міцелію вешенки для вирощування грибів вешенки.

Окрім картки рахунку 201 використання придбаного у ТОВ "ПКЦ "Моторе Сим" міцелію вешенки для вирощування грибів вешенки було зафіксоване у виробничих актах на списання сировини та матеріалів у відповідних місяцях, а саме:

- виробничому акті № 3 на списання сировини та матеріалів у березні місяці 2012 року;

- виробничому акті № 4 на списання сировини та матеріалів у квітні місяці 2012 року;

- виробничому акті № 5 на списання сировини та матеріалів у травні місяці 2012 року;

- виробничому акті № 6 на списання сировини та матеріалів у червні місяці 2012 року.

Твердження суду першої інстанції про те, що наданий представником позивача договір поставки №11-02 від 14.02.2011 р. не підтверджує факт поставки грибу вешанки ТОВ "ТД"Зміївський", вирощеного саме з мицелию, придбаного у ТОВ "ПКЦ"Моторс Сим", у суді апеляційної інстанції не знайшов свого підтвердження.

Так, статтею 266 Господарського кодексу України встановлено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Стаття 184 Цивільного кодексу України передбачає, що річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

За своїми властивостями міцелій вешенки є річчю, визначеною родовими ознаками, яка вимірюється вагою.

Колегія судів зазначає, що наявні в матеріалах справи документи ПП 'Трибна справа" 27 лютого 2012 року отримало за накладеною № 2702 від ТОВ "ПКЦ "Моторе Сим" міцелій у кількості 5004 кг.

Відповідно до відомостей картки рахунку 201 за період 27.02.2012 - 30.06.2012 року придбаний 27 лютого 2012 року міцелій почав списуватися на виробництво грибів починаючи з 15 березня 2012 року. Перше відвантаження грибів вешенки, вирощених з зазначеного міцелію, було здійснене 03 квітня 2012 року за видатковою накладною № РН-0000062, що за технологією відповідає строкам дозрівання грибів вешенки з міцелію, поміщеного у відповідне середовище.

Залишки міцелію у кількості 1786,50 кг обліковувалися на складі за наступними прибутковими накладними: № ПН-0000004 від 26.01.2012 у кількості 186,50 кг, № ПН-0000007 від 06.02.2012 у кількості 800,00 кг, № ПН-0000010 від 15.02.2012 у кількості 800,00 кг. Кількість залишків міцелію доводиться відомостями з оборотно-сальдової відомості по рахунку: 201 ТМЦ; Партії; Місця зберігання: склад оптовий за 27.02.12 - 27.02.2012.

За період з 27.02.2012 року по 15.03.2012 міцелій за вказаними прибутковими накладними був повністю використаний для вирощування грибів, що доводиться відомостями з оборотно- сальдової відомості по рахунку: 201 ТМЦ; Партії; Місця зберігання: цех за 27.02.12 - 15.03.2012.

Так, міцелій гливи за прибутковою накладною № ПН-0000004 від 26.01.2012 у кількості 186,50 кг був використаний для виробництва 27 та 28 лютого 2012 року відповідно, що доводиться відомостями з картки рахунку: 201 Місця зберігання: цех: ТМЦ: міцелій гливи: Партії: ПН-0000004 (26.01.12) за 27.02.12 - І5.03.2012.

Міцелій гливи за прибутковою накладною № ПН-0000007 від 06.02.2012 у кількості 800,00 кг був використаний для виробництва 28, 29 лютого 2012 року, 01, 02, 03 та 05 березня 2012 року відповідно, що доводиться відомостями з картки рахунку: 201 Місця зберігання: цех: ТМЦ: міцелій гливи: Партії: ПН-0000007 (06.02.12) за 27.02.12 - 15.03.2012.

Міцелій гливи за прибутковою накладною № ПН-0000010 від 15.02.2012 у кількості 800,00 кг був використаний для виробництва 05, 06, 07, 12 та 13 березня 2012 року відповідно, що доводиться відомостями з картки рахунку: 201 Місця зберігання: цех: ТМЦ: міцелій гливи: Партії: ПН-0000010 (15.02.12) за 27.02.12 15.03.2012.

Тобто ПП "Грибна справа" почало використовувати для вирощування грибів вешенки міцелій придбаний у ТОВ "ПКЦ "Моторе Сим" за накладною № 2702 від 27.02.2012 року.

Таким чином, з 03 квітня 2012 року по 26 червня 2012 року ПП "Грибна справа" продавала ТОВ "ТД "Зміївський" гриби вешенки, вирощені з міцелію, придбаного саме у ТОВ "ПКЦ "Моторе Сим".

На підставі зазначеного колегія судів вважає, що надані до матеріалів справи договір поставки № 11- 02 від 14.02.2011 року та видаткові накладні підтверджують факт поставки грибу вешенки ТОВ "ТД "Зміївський", вирощеного саме з міцелію, придбаного у ТОВ "ПКЦ "Моторе Сим".

Крім того факт використання ПП "Грибна справа" міцелію, придбаного у ТОВ "ПКЦ "Моторе Сим" у березні 2012 року у технологічному процесі вирощування грибів для подальшого продажу підтверджується і відомостями, викладеними в Акту перевірки від 27.11.2012 року № 2029/220/36875206, де відповідач зазначає, що "Фактично ПП "Грибна справа" здійснює вирощування грибів-вешенок. У періоді, за який проводиться перевірка, на підприємстві затверджено штатний розклад з наступним складом посад, задіяних у виробничому процесі: 1) головний технолог; 2) начальник виробництва; 3) грибовод (3 особи); 4) тракторист. Підприємство орендує складські та виробничі приміщення. Таким чином, беручи до уваги письмові пояснення, надані директором підприємства, можна стверджувати, що ПП "Грибна справа" має необхідні умови та персонал для виробництва грибів. Тому можна стверджувати також і те, що товари, а саме - міцелій, придбаний у ТОВ "ПКЦ "Моторе Сим" у березні 2012, було використано у технологічному процесі вирощування грибів для подальшого продажу".

Щодо економічного обґрунтування вказаної вище господарської операції та отриманий прибуток, колегія судів зазначає.

Як було встановлено вище отриманий ПП "Грибна справа" у ТОВ "ПКЦ "Моторе Сим" міцелію було використано у вирощуванні з нього грибів вешенки для подальшої їх реалізації.

Щодо посилання суду першої інстанції про те, що позивачем не було надано доказів фактичного переміщення придбаного у ТОВ «ПКЦ«Моторс Сим» мицелию, колегія судів зазначає.

На виконання домовленості сторін ТОВ «ПКЦ «Моторе Сим» 27.02.2011 року здійснило постачання Товару - міцелію вешенки у кількості 5004 кг на суму 50040,00 грн., у т.ч. ПДВ - 8340,00 грн. Факт постачання товару був підтверджений шляхом оформлення Сторонами накладної № 2702 від 27 лютого 2012 року.

Крім того, слід зазначити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Більш того, вони не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених покупцем витрат до валових витрат та про обґрунтованість рішення податкової інспекції щодо нарахування податкового зобов'язання.

На підставі зазначеного підприємством позивача правомірно відображено в податковій звітності правові взаємовідносини з вищевказаним суб'єктом господарювання.

Разом з цим колегія судів зазначає, що в п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Булвес" АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентом.

Тобто позивач не може нести наслідків невиконання постачальниками їх зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Так, відповідачем ані в суді першої інстанції так ані в суді апеляційної інстанції не було доведено наявності між позивачем та контрагентом позивача, взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Додатково суд апеляційної інстанції взяв до уваги той факт, що згідно з змістом суджень відповідача, котрі викладені в акті висновок суб'єкта владних повноважень про відсутність факту реального вчинення господарських операцій спірного правочину вмотивований виключно посиланням на проведенні заходи податкової інспекції на обліку в якій знаходиться контрагент позивача. Однак в силу ст.70 КАС України судження органу державної податкової служби України про нереальність укладених суб'єктами господарювання правочинів не може бути визнано належним, допустимим і достатнім доказом невідповідності правочину вимогам закону.

Відповідачем до суду не надано жодних доказів, що укладений між позивачем та контрагентом у спірних правовідносинах договір в судовому порядку оспорювався, є такими, що набули законної сили, рішення судів з приводу визнання вказаного договору недійсним.

Колегія суддів вважає, що відповідачем не було доведено наявності між позивачем та контрагентом позивача, взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад.

Суд апеляційної інстанції, зазначає, що позивачем належним чином була підтверджена правомірність віднесення до податкового кредиту суми ПДВ та правомірність визначення валових витрат наданими до перевірки належно оформленими податковими накладними, зібрані по справі докази підтверджують виконання зобов'язань між сторонами спірного правочину.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про безпідставність висновку відповідача стосовно порушення позивачем вимог п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI.

На підставі зазначеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про правомірність прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Підстави для скасування судового рішення та ухвалення нового закріпленні в ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального права, неповно з'ясував обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, дав неналежну оцінку доказам, а його висновки не відповідають фактичним обставинам справи, колегія судів вважає за необхідне, відповідно до ч. 2 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 159, 160, 167, 195, 196, 197, п. 3 ст. 198, ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Грибна справа" задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2013р. по справі № 820/3241/13-а скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Приватного підприємства "Грибна справа" до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Харківської об'єднаної Державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби від 18 грудня 2012 року № 0000940225, яким для ПП "Грибна справа" була збільшена сума грошового зобов'язання з ПДВ на 12510,0 грн. (дванадцять тисяч п'ятсот десять гривень 00 копійок), в тому числі за основним платежем 8340,0 грн. та штрафними санкціями 4170,0 грн.,

Скасувати податкове повідомлення - рішення Харківської об'єднаної Державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби від 18 грудня 2012 року №0000930225, яким для ПП "Грибна справа" була збільшена сума грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 13135,50 грн. (тринадцять тисяч сто тридцять п'ять гривень 50 копійок), в тому числі за основним платежем 8757,0 грн. та штрафними санкціями 4378,50 грн.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Чалий І.С. Судді (підпис) (підпис) Зеленський В.В. П’янова Я.В.