Постанова

від 29.10.2013 по справі 826/10394/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/10394/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Патратій О.В.

Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 жовтня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 липня 2013 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства «Р.І.Г. - Регіональна Інноваційна Група» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2012 року приватне акціонерне товариство «Автомобільна група «Віпос» (далі - Позивач, ПрАТ «Віпос») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - Відповідач, ДПІ у Шевченківському районі) про скасування податкового повідомлення-рішення від 16.07.2012 року №0004862260.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.08.2013 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем було здійснено розрахунки та отримано послуги і товар за зовнішньоекономічним контрактом в межах встановленого законом 90-денного строку, а тому підстав для застосування по ПП «Р.І.Г.» санкцій у Відповідача не було. Крім того, суд зазначив, що ДПІ у Голосіївському районі було порушено встановлено ст. 250 ГК України строки накладення санкцій за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує на неповному дослідженні судом всіх фактичних обставин справи та перевірки їх доказами, що спричинило прийняття неправильного рішення.

У судовому засіданні повноважний представник Апелянта доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд вимоги останньої задовольнити повністю.

Представник Позивача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції змінити, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, змінити постанову суду.

У ході розгляду справи судом першої інстанції було встановлено, що у червні - липні 2013 року працівниками ДПІ у Голосіївському районі було проведено виїзну позапланову документальну перевірку ПП «Р.І.Г.» з питань дотримання вимог валютного законодавства при розрахунках за зовнішньоекономічним контрактом від 01.06.2006 року №UKRIK001/2006 згідно листа ПАТ «АК «Промінвестбанк» від 27.04.2011 року №20-3/1391. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем: ст. 2 Закону України «Про порядок розрахунків в іноземній валюті», а саме, ненадходження на територію України товару на загальну суму 3 961,20 євро (еквівалент 25 097,09 грн.); п. 1 ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», а саме неподання до ДПІ у Голосіївському районі декларацій про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами станом на 01.07.2008 - 01.04.2011 роки. Результати перевірки зафіксовані в акті від 08.07.2011 року №120/1-22-20-16467869. На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення: форми «У» від 25.08.2011 року №0001122202, яким Позивачу нараховано суму грошового зобов'язання за платежем: «пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД, невиконання зобов'язань з штрафними санкціями за порушення вимог валютного законодавства 3021081000» в розмірі 2 040,00 грн.; форми «У» від 25.08.2011 року №0001112220, яким Позивачу нараховано суму грошового зобов'язання за платежем: «пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД, невиконання зобов'язань з штрафними санкціями за порушення вимог валютного законодавства 3021081000» в розмірі 26 195,32 грн.

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз положень ст. ст. 2, 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», ст. 9, 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання» від 19.02.1993 року №15-93, а також ст. ст. 238, 250 ГК України прийшов до висновку, що оскільки Позивачем було отримано товар та послуги у межах встановленого 90-денного строку з моменту здійснення розрахунків, у Відповідача не було правових підстав для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 року №185/94-ВР (далі - Закон №185/94-ВР) (в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 4 Закону №185/94-ВР порушення резидентами строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару). Державні податкові інспекції вправі за наслідками документальних перевірок безпосередньо стягувати з резидентів пеню, передбачену цією статтею.

Як вбачається з матеріалів справи, було встановлено судом першої інстанції, 01.06.2006 року між Позивачем (Покупець) та компанією «FAB Mietstation GmbH» (Німеччина) (Продавець) було укладено контракт від 01.06.2006 року №UKRIK 001/2006 (далі - Контракт), за умовами якого Продавець поставляє, а Покупець приймає і оплачує запасні частини для крану РДК 160-3 (далі - товар), згідно із специфікацією (Додаток №1), яка є невід'ємною частиною контракту (пункт 1). Ціна за одиницю товару вказана в специфікації (додатку №1) до даного контрактую (пункт 5.1.). Загальна вартість контракту складає 3 961,20 Євро (три тисячі дев'ятсот шістдесят один Євро 20 центів). Оплата здійснюється на умовах 100% передоплати на вказаний рахунок Продавця протягом 4 тижнів після підписання контракту на підставі наданого рахунку (пункт 6.1).

До даного Контракту сторонами було підписано додаток №1 (а.с.30), в якому визначено перелік запасних частин (трансформаторний блок, електронний регулятор TR-4, трансформатор току), їх кількість, ціна та строки поставки.

Позивачем було здійснено 100% передоплату по даному контракту у розмірі 3 961,20 євро, що підтверджується платіжним дорученням №1 від 20.06.2006 року (а.с.93). Тобто, як вірно зазначив суд першої інстанції, граничний строк надходження (імпорту) обладнання за Контрактом настав 19.09.2006 року.

Крім того, судом першої інстанції також встановлено, що додатковою угодою сторони змінили Контракт шляхом внесення наступних змін до п. 1 «Предмет контракту»: «Покупець доручає Продавцю провести наступні роботи: забезпечити поїздку, проживання і навчання працівників фірми ПП «Р.І.Г. - Регіональна Інноваційна Група» (1 особа), а також представників заводу Південний ГОК, м. Кривий Ріг (1 особа), Орджонікідзенский ГОК, м. Орджонікідзе, Дніпропетровської області (1 особа), завод пористих виробів, м. Обухів Київської області (1 особа) в Німеччину з метою навчання роботі на модифікованих кранах РДК, ознайомлення з умовами експлуатації даних кранів, системою обслуговування та ремонту, порядку усунення несправностей та відправки необхідних запасних частин з Німеччини».

Як вірно зазначив суд першої інстанції, виконання компанією «FAB Mietstation GmbH» послуг по навчанню працівників на суму 3 961,20 євро підтверджується підписаним сторонами Актом виконаних робіт від 03.07.2006 року (а.с.32-33). При цьому колегія суддів повністю погоджується з твердженням Окружного адміністративного суду м. Києва про те, що надання послуг нерезидентом відбулось в межах 90-денного строку, тобто у відповідності до вимог ст. 2 Закону №185/94-ВР.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що згідно акту приймання-передачі запасних частин від 02.07.2006 року (а.с. 34) товар (запасні частини для крану РДК 160-3) був переданий ПП «Р.І.Г. - Регіональна Інноваційна Група» фірмою «MAN TAKRAF», яка є офіційним представником в Україні - компанії «FAB Mietstation GmbH». Отримані Позивачем від фірми «MAN TAKRAF» запасні частини для крану РДК 160-3 були передані ТОВ «РІГ» ВАТ «Обухівський завод пористих виробів», що підтверджується наказом-накладною на відпуск №72 форми №56 (а.с.36) та листом ПАТ «Аерок Обухів» (раніше ВАТ «Обухівський завод пористих виробів) №50 від 11.06.2013 р. (а.с.40).

З наведеного вище випливає, що Позивач розрахувався за отримані від компанії «FAB Mietstation GmbH» послуги на суму 3 961,20 євро, водночас, не сплатив за поставлені йому товари (запасні частини для крану РДК 160-3), оскільки матеріали справи не містять доказів сплати за них 3 961,20 євро, а доводять лише сплату 3 961,20 євро за надані Позивачу послуги.

У зв'язку з вищенаведеним колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що отримання оплаченого товару також було здійснено у встановлений ст. 2 Закону №185/94-ВР строк, оскільки факту оплати останнього Позивачем доведено не було.

Разом з тим суд апеляційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції щодо пропуску Відповідачем строків накладення санкцій за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності з огляду на наступне.

Так, відповідно до ст. 238 ГК України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції, пеня, стягнення якої передбачено ст. 4 Закону №185/94-ВР та пеня, стягнення якої передбачено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання» від 19.02.1993 року №15-93 належать до адміністративно-господарських санкцій.

Згідно ч. 1 ст. 250 ГК України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Оскільки спірні правовідносини виникли у 2006 році, тобто до внесення змін до ст. 250 Господарського кодексу України, обмеження у строках застосування адміністративно-господарських санкцій на той час поширювались також на штрафні санкції, що застосовуються органами податкової служби за порушення ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

За таких обставин колегія суддів вважає обґрунтованим твердження суду першої інстанції про пропущення податкових органом встановленого ст. 250 ГК України строку застосування адміністративно-господарських санкцій як на підставу для скасування податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно по суті вирішив справу, однак обґрунтовуючи власний висновок невірно надав оцінку фактичним обставинам справи.

Відповідно до ст. 201 КАС України підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального права.

У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - змінити, зазначивши, що підставами для задоволення адміністративного позову є обставини, зазначені в мотивувальній частині даної постанови.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 201, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 липня 2013 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства «Р.І.Г. - Регіональна Інноваційна Група» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - змінити, зазначивши, що підстави для задоволення адміністративного позову викладені в мотивувальній частині даної постанови.

У решті постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 липня 2013 року -залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається в порядку та строки, визначені ст. ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.