Постанова

від 05.11.2013 по справі 2а-13260/12/0170/5

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 листопада 2013 р. (16:30) Справа №2а-13260/12/0170/5

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді Сидоренка Д.В., при секретарі Леоновій В.В.,

розглянувши за участю представника відповідача - Чакал А.Р., довіреність № 55/10 від 16.10.2013 року,

у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кумір-Брок»

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління

Міндоходів в Автономній Республіці Крим

про визнання протиправними, недійсними та скасування податкових повідомлень- рішень,

Обставини справи: до Окружного адміністративного суду АР Крим надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кумір-Брок» до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби про визнання протиправними, недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.10.2012 року №0000782206 та №0000792206.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 03.10.2013 року первинного відповідача по справі замінено на правонаступника - Державну податкову інспекцію у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим.

Позивач явку свого представника в судове засідання 05.11.2013 року не забезпечив. Від представника позивача 01.11.2013 року надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності та підтримання позовних вимог у повному обсязі. Позовні вимоги позивач обґрунтовує помилковістю висновків перевірки відносно безтоварності угод, укладених ним з контрагентами БВП «Строітель Плюс» та ПП «Укрторгпарнер». Позиція позивача заснована на тому, що названі угоди були реально виконані, що підтверджується відповідними первинними документами. Також, на думку позивача, необґрунтованим є посилання відповідача в акті перевірки на фіктивність названих угод, оскільки відсутнє відповідне рішення суду. Крім того, позивач вказав на те, що згідно з нормами податкового законодавства платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. При цьому, порушення, які допущені одним платником податку, не можуть впливати на права та обов'язки іншого платника податку.

Присутній у судовому засіданні представник відповідача надав усні заперечення проти позову, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 1 ч.2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено поняття справи адміністративної юрисдикції, - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

На час виникнення спірних правовідносин у відповідності до п.п.41.1.1 п.41.1 ст. 41 Податкового кодексу України (далі - ПК України) функції контролю щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів було покладено на органи державної податкової служби як на контролюючі органи.

Статтею 20 ПК України органам державної податкової служби було надано право, зокрема, проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом; під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби; застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов'язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом.

Пунктом 1 Положення «Про Державну податкову службу України», яке було затверджено Указом Президента України № 584/2011 від 12.05.2011 року та діяло на час виникнення спірних правовідносин, було визначено, що до системи органів Державної податкової служби України (ДПС України) належать центральний апарат та територіальні органи - державні податкові служби в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, округах (на два і більше регіони), державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні, об'єднані та спеціалізовані державні податкові інспекції.

ДПС України входило до системи органів виконавчої влади і забезпечувало реалізацію єдиної державної податкової політики, а також державної політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, здійснювало міжгалузеву координацію у цій сфері.

До територіальних органів ДПС України у відповідності до п.7 названого Положення належали державні податкові служби в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, округах (на два і більше регіони), державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні, об'єднані та спеціалізовані державні податкові інспекції та в їх складі відповідні підрозділи податкової міліції.

У зв'язку із проведеною реорганізацією Указом Президента України № 141/2013 від 18.03.2013 року Міністерство доходів і зборів України визначено правонаступником Державної податкової служби України.

Згідно з п.п. 41.1.1 п.41. ст. 41 ПК України (в редакції на час розгляду справи) органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізує державну податкову, державну митну політику, забезпечує формування та реалізацію державної політики з адміністрування єдиного внеску, забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями при застосуванні податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску (далі - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), його територіальні органи є контролюючими органами.

Враховуючи зазначене, відповідач, здійснюючи свої повноваження у спірних відносинах є суб'єктом владних повноважень, спір що виник між сторонами пов'язаний із захистом прав позивача у сфері публічно-правових відносин і є справою адміністративної юрисдикції, його належить розглядати в порядку, встановленому КАС України.

Як вбачається з матеріалів справи, Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим 20.09.2007 року було проведено державну реєстрацію юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «Кумір-Брок» (ідентифікаційний номер юридичної особи 25131186), що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію серії А01№632189 від 04.10.2010 року (т.1 а.с.10).

Згідно з довідкою №3734/29-0 від 11.10.2010 року (т.1 а.с.11) позивач перебуває на податковому обліку у Державній податковій інспекції в м. Сімферополі АР Крим.

Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кумір-Брок» є суб'єктом господарювання, платником податків, у зв'язку з чим зобов'язане виконувати обов'язки, покладені на нього законами у зв'язку із здійснення господарської діяльності, у тому числі стосовно нарахування та сплати податків до бюджету.

Посадовими особами Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим в період з 24.09.2012 року по 28.09.2012 року було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Кумір-Брок» (ЄДРПОУ 25131186) з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ БВП «Строітель-Плюс» (ЄДРПОУ 31263808), ПП «Укрторгпартнер» (ЄДРПОУ 36693415) за період з 01.07.2009 року по 31.08.2012 року.

Перевіркою дотримання вимог податкового законодавства встановлено порушення ТОВ «Кумір-Брок»:

- п.п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.44.1 ст.44, п.138.1, п.138.2, п.138.6, п.138.8, п.п.138.8.1 п.138.8 ст. 138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 112813 грн., у тому числі за 2009 рік - 4574,00 грн., за 2010 рік - 72755,00 грн., за 1 квартал 2011 року - 26512,00 грн., за 2-4 квартали 2011 року - 8792,00 грн.,

- п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а також п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 90861,00 грн., у тому числі у серпні 2009 року - 3803,00 грн., у лютому 2010 року - 2633,00 грн., у квітні 2010 року - 7355,00 грн., у травні 2010 року - 8446,00 грн., у червні 2010 року - 6586,00 грн., у липня 2010 року - 7755,00 грн., у серпні 2010 року - 7725,00 грн., у вересня 2010 року - 3250,00 грн., у листопаді 2010 року - 7094,00 грн., у грудні 2010 року - 7359,00 грн., у січні 2011 року - 3967,00 грн., у лютому 2011 року - 8155,00 грн., у березні 2011 року - 9088,00 грн., у квітні 2011 року - 2425,00 грн., у жовтні 2011 року - 1740,00 грн., у листопаді 2011 року - 1740,00 грн., у грудні 2011 року - 1740,00 грн.

При визначенні заниження суми податкових зобов'язань податковим органом враховані положення п.102.1 ст. 102 Податкового кодексу України щодо строків давності.

Проведеною перевіркою встановлено, що за період з 01.07.2009 року по 31.08.2012 року ТОВ «Кумір-Брок» мало взаємовідносини з контрагентами-постачальниками ТОВ БВП «Строітель-Плюс» та ПП «Укрторгпартнер».

Разом с тим, зустрічними звірками встановлено, що ТОВ БВП «Строітель-Плюс» та ПП «Укрторгпартнер» мають ознаки «фіктивності», їх діяльність спрямована на здійснення операцій з надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

Акти зустрічних звірок складені, зокрема, на підставі даних досудового слідства у кримінальний справі за фактом фіктивного підприємництва.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Таким чином, ТОВ «Кумір-Брок» обмінювалось документами на товари та послуги з контрагентами, що мають ознаки фіктивних підприємств.

Відтак, така документація не може бути підставою для ведення бухгалтерського та податкового обліку, формування валових витрат та податкового кредиту.

Ведення ТОВ «Кумір-Брок» податкового обліку на підставі документів, отриманих від ТОВ БВП «Строітель-Плюс» та ПП «Укрторгпартнер», призвело до порушення товариством норм податкового законодавства.

Висновки перевірки зафіксовані в акті № 6882/22-6/25131186 від 05.10.2012 року (т. 1 а.с.12-24).

На підставі даних акту перевірки, враховуючи виявлені порушення, податковим органом 22.10.2012 року були прийняті податкові повідомлення-рішення:

№0000792206, в якому визначено суму грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість у розмірі 102914,75 грн., у тому числі 87058,00 грн. за основним платежем та 15856,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1 а.с.25),

№0000782206, в якому визначено суму грошового зобов'язання позивача з податку прибуток підприємств у розмірі 126248,75 грн., у тому числі 108059,00 грн. за основним платежем та 18189,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (т.6 а.с.170).

Названі податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем в судовому порядку до Окружного адміністративного суду АР Крим.

Під час розгляду справи судом перевірено прийняті відповідачем рішення на відповідність вимогам законодавства та встановлено наступне.

Статтею19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу власних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Як зазначалось вище, в ході проведеної перевірки позивача було встановлено порушення вимог податкового законодавства за період з лютого 2010 року по грудень 2011 року (2010 рік, І, ІІ-IV квартали 2011 року).

У період до 01.04.2011 року порядок оподаткування податком на прибуток було визначеного Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (далі по тексту - Закон № 334).

Підпунктом 2.1.1. п.2.1. ст. 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (зараз і далі по тексту в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначалось, що платниками податку з числа резидентів є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Відповідно до п.3.1 ст. 3 Закону об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, суму амортизаційних відрахувань.

При цьому, під валовими витратами виробництва та обігу (далі - валові витрати) слід розуміти суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності (п.5.1 ст. 5 Закону).

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (п.п.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону).

Згідно з п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічні положення щодо оподаткування прибутку підприємств визначені розділом ІІІ Податкового кодексу України, який у відповідності до п. 1 Розділу ХІХ Прикінцеві положення Податкового кодексу України набрав чинності з 01.04.2011 року.

Згідно із 134.1 ст. 134 ПК України у цьому розділі об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

Пунктом 135.2 ст. 135 ПК України встановлено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п.138.2 ст. 138 ПК України).

З аналізу вищенаведених норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податкового кодексу України слідує, що валові витрати при визначенні об'єкту оподаткування податком на прибуток обов'язково мають бути підтверджені відповідними первинними документами.

Необхідність підтвердження проведеної господарської операції відповідними документами було встановлено також нормами Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі по тексту - Закон № 168).

Цим Законом передбачалось право платника податку на отримання податкового кредиту, яким, відповідно до п.1.7. Закону № 168 є сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Виникнення права на податковий кредит, порядок його нарахування та визначення передбачались ст. 7 Закону № 168.

Відповідно до п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно з п.п. 7.2.3 Закону № 168 податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналогічні положення встановлені розділу V Податкового кодексу України, яким врегульовано порядок оподаткування податком на додану вартість з 01.01.2011 року.

Так, згідно із ст. 198 ПК України передбачено право платників податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, яким є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду (п.п.14.1.181 п.14.1 ст. 14 ПК України).

Згідно з п.198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Отже, зі змісту норм Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України слідує, що необхідним первинним документом, який дає право платнику податків на формування податкового кредиту, є належним чином оформлена податкова накладна.

Однак, суд зазначає, що наявність у покупця податкової накладної, є достатньою, але не безумовною підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно з ч.2 ст. 3 цього Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету встановлений Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 (далі по тексту - Наказ № 88).

Відповідно до п. 1.2 Наказу № 88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.2.1 Наказу № 88).

Згідно з п. 2.4 Наказу № 88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці первинні документи.

Із зазначеного слідує, що наслідки господарської операції можуть враховуватися суб'єктом господарювання для цілей бухгалтерського та податкового обліку, у тому числі при формуванні витрат та податкового кредиту, тільки у випадку підтвердження здійснення цієї операції відповідними первинними документами, що мають відповідати вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Наказу Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88.

Зі змісту ст. 9 цього Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» також вбачається, що первинні документи обов'язково мають фіксувати факт здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи зазначене вище, судом під час розгляду справи перевірено наявність у позивача необхідних первинних документів для формування податкового кредиту та витрат по взаємовідносинам з ТОВ БВП «Строітель Плюс» та ПП «Укрторгпарнер».

Також судом перевірені обставини на підтвердження факту здійснення господарських операцій між позивачем та названими контрагентами, зокрема шляхом установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.02.2009 року ТОВ «Кумір-Брок» (покупець) укладено з ПП «Укрторгпарнер» (постачальник) договір купівлі-продажу № б/н (т.6 а.с.161-162). Крім того, 10.01.2011 року між ТОВ «Кумір-Брок» (покупець) та ПП «Укрторгпарнер» (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 100 (т.2 а.с.96-97).

Відповідно до умов названих вище договорів постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити товар - канцтовари.

На виконання умов названих вище договорів ПП «Укрторгпарнер» було поставлено на адресу позивача товар, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними: № 83 від 17.01.2011 року, № 81 від 12.01.2011 року, № 347 від 03.02.2011 року, № 467 від 03.03.2011 року, № 174 від 22.04.2010 року, № 207/1 від 07.05.2010 року, №263/1 від 07.06.2010 року, №402/1 від 02.07.2010 року, №1058 від 03.08.2010 року, № 2003 від 03.11.2010 року, № 145 від 07.12.2010 року (т.2 а.с.116, 118, 121,124, 127,130, 133,136,139,142,145).

Вартість поставленого контрагентом на адресу позивача товару визначена у рахунках та становить 408447,40 грн., з них ПДВ - 68074,57 грн. (т.2 а.с.120, 123,126, 129, 132, 135, 138, 141, 144).

Оплату позивачем за отриманий товар проведено у повному обсязі, що підтверджується виписками по рахунку ТОВ «Кумір-Брок» у банківській установі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (т. 2 а.с.158, 164-177), а також звітами про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт із фіскальними чеками (т.2 а.с.189-201).

Отримані від ПП «Укрторгпарнер» товари було використано позивачем у власній господарській діяльності, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії актів на списання матеріалів (т.2 а.с.28-95).

Із матеріалів справи слідує, що 25.02.2009 року між ТОВ «Кумір-Брок» (покупець) та БВП «Строітель Плюс» (продавець) був укладений договір купівлі-продажу за № 829 (т.6 а.с.157-160). Крім того, 10.01.2011 року між ТОВ «Кумір-Брок» (покупець) та БВП «Строітель Плюс» (продавець) був укладений договір купівлі-продажу за №15/765 (т.2 а.с.98-100).

Відповідно до умов названих договорів продавець зобов'язується передати, а покупець прийняти та оплатити нафтопродукти у кількості, номенклатурі (асортименті), за ціною та у строки, погоджені сторонами. Поставка продукції здійснюється шляхом передачі талонів покупцю та подальшої реалізації продукції власнику талону на АЗС постачальника.

Під час розгляду справи встановлено, що БВП «Строітель Плюс» було поставлено позивачу продукції (бензину) у загальній кількості 15500 літрів на суму 136720,00 грн., з них ПДВ - 22786,67 грн. Ці дані підтверджуються наявними в матеріалах справи накладними: №697 від 03.02.2011 року, № 51 від 07.03.2011 року, № 1108 від 07.04.2011 року, № 109 від 12.10.2011 року, № 137 від 14.11.2011 року, № 237 від 15.12.2011 року, №557 від 03.02.2010 року, №5156/1 від 07.09.2010 року,1727/1 від 10.05.2010 року, № 3796 від 26.08.2009 року (т.2 а.с.104, 106, 108, 110, 112, 114, 116, 147, 150, 154, 156).

Оплата за отриманий від контрагента товар проведена позивачем у повному обсязі, що підтверджується виписками по рахунку ТОВ «Кумір-Брок» у банківській установі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (т. 2 а.с.159, 162-163), а також звітами про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт із фіскальними чеками (т.2 а.с.160-161, 178-188).

Отриманий від БВП «Строітель Плюс» товар позивачем було використано у господарській діяльності - для заправки власного автомобіля.

Так, матеріали справи свідчать про те, що за позивачем зареєстрований транспортний засіб марки ГАЗ р/н АК4394АА, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію (т.2 а.с.202). Про використання позивачем бензину для заправки власного автотранспорту свідчать наявні в матеріалах справи подорожні листи службового легкового автомобіля (т. 2 а.с.203-256, т.3 а.с.1-91).

Як зазначалось вище, предметом договорів між позивачем та його контрагентом БВП «Строітель Плюс» є поставка нафтопродуктів.

Особливості постачання нафтопродуктів визначені Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої спільним наказом Міністерства економіки України/Міністерства транспорту та зв'язку/Міністерства палива та енергетики/Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 року №281/171/578/155 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 року за №805/15496 (далі по тексту - Інструкція).

Положення названої Інструкції передбачають не тільки особливі умови перевезення нафтопродуктів, а й особливості оформлення документів на перевезення.

Проте, як було встановлено судом вище, позивачем перевезення нафтопродуктів (бензину) не здійснювалось, оскільки предметом договорів між позивачем та його контрагентом була поставка не безпосередньо нафтопродуктів, а талонів на бензин. В такому випадку, оформлення будь-яких додаткових документів на поставку нафтопродуктів законодавством не вимагається.

Суд зазначає, що надані позивачем первинні бухгалтерські документи відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік ті фінансову звітність в Україні», належним чином фіксують і підтверджують проведені господарські операції.

З урахуванням зазначеного вище, названі первинні документи є належною підставою для бухгалтерського та податкового обліку, а також підставою для формування витрат та податкового кредиту.

За наслідками проведених господарських операцій контрагентами ТОВ БВП «Строітель Плюс» та ПП «Укрторгпарнер» на адресу позивача були виписані податкові накладні на загальну суму 545167,40 грн., з них ПДВ - 90861,23 грн., а саме (т.2 а.с.105,107,109,111,113,115,117,119,122,125,128,131,134,137,140,143,146,148,151,153,155): № 697 від 03.02.2011 року, №51 від 07.03.2011 року, № 91 від 07.04.2011 року, № 109 від 12.10.2011 року, № 137 від 14.11.2011 року, № 237 від 15.12.2011 року, № 83 від 17.01.2011 року,№ 81 від 12.01.2011 року, № 347 від 03.02.2011 року, № 68 від 03.03.2011 року, № 174 від 22.04.2010 року, № 207/1 від 07.05.2010 року, № 263/1 від 07.06.2010 року, № 402/1 від 02.07.2010 року, № 1058 від 03.08.2010 року, № 143 від 03.11.2010 року, №2413 від 07.12.2010 року, № 557 від 03.02.2010 року, № 5156/1 від 07.09.2010 року, №1727/1 від 10.05.2010 року, № 3796 від 26.08.2009 року.

Дослідивши надані позивачем документи податкової звітності, суд дійшов висновку про їх повну відповідність вимогам чинного законодавства, враховуючи наявність у податкових накладних всіх необхідних реквізитів, визначених ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Підсумовуючи зазначене вище суд дійшов висновку, що позивачем фактично було отримано товари від контрагентів ТОВ БВП «Строітель Плюс» та ПП «Укрторгпарнер», проведено оплату їх вартості і використано у власній господарській діяльності, що спростовує висновки перевірки відносно відсутності настання реальних наслідків за цими правочинами.

Ці дані також підтверджено проведеною у справі судово-економічною експертизою, за результатами якої ТОВ «Судова експертна палат» складено висновок №327-27/12 від 09.09.2013 року (т.3 а.с.97-118).

Частиною 5 ст. 82 КАС України встановлено, що висновок експерта для суду не є обов'язковим, однак незгода суду з ним повинна бути вмотивована в постанові або ухвалі.

Розглянувши висновок експертизи №327-27/12 від 09.09.2013 року, співставивши викладені в ньому дані з наявними в матеріалах справи документами, нормами законодавства, суд вважає їх обґрунтованими та приймає до уваги при прийнятті рішення у справі.

Щодо посилання відповідача в акті перевірки на те, що в ході проведених зустрічних звірок контрагентів позивача встановлений факт недодержання останніми в момент укладення правочинів вимог статей 203,215, 216, 228, 662, 655 та 656 Цивільного кодексу України, внаслідок чого отримані від контрагентів первинні документи не можуть бути використані для цілей оподаткування, то суд зазначає наступне.

Статтею 4 Податкового кодексу України серед основних засад податкового законодавства України визначено презумпцію правомірності рішень платника податку.

У зв'язку із цим презюмується, що дії та рішення платника податків, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірними.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватися на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Проте, під час розгляду справи відповідачем таких доказів суду надано не було.

Безтоварність спірних господарських операцій між позивачем та контрагентами ТОВ БВП «Строітель Плюс» та ПП «Укрторгпарнер» податкова інспекція обумовлює реєстрацією контрагентів на підставну особу. Однак, порушення порядку реєстрації юридичної особи не є імперативною ознакою протиправності її діяльності та не може розцінюватися як беззаперечне свідчення фіктивності усіх господарських операцій, здійснюваних такою особою.

На підтвердження своїх доводів відповідачем суду було надано вирок Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим у справі №123/3318/13-к від 10.04.2013 року відносно осіб, обвинувачених у вчиненні дій, кваліфікованих за ч.2 ст. 28, ч.2 ст. 205 КК України як фіктивне підприємництво.

Однак, суд зазначає, що обставини відносно виконання спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ БВП «Строітель Плюс», ПП «Укрторгпарнер» не досліджувалися у названому кримінальному провадженні. А відтак, встановлений у справі №123/3318/13-к факт фіктивного підприємництва, за відсутності інших обставин, які б свідчили про необґрунтованість отриманої податкової вигоди, не може свідчити про безтоварність спірних господарських операцій.

Що ж стосується посилання податкового органу на неможливість формування даних податкового обліку на підставі первинних документів, підписаних від імені контрагента невстановленими особами, то слід зазначити, що платник не має можливості встановлювати автентичність та приналежність підписів на кожному документі, представленому контрагентом, на нього не можу бути покладено надмірний тягар доказування своєї добросовісності.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог до оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, які свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей. З огляду на недоведеність податковим органом існування відповідних фактів, висновок про неможливість ведення позивачем на підставі первинних документів, що отримані від названих контрагентів, є таким, що не відповідає дійсним обставинам.

Враховуючи зазначене вище, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно було сформовано податковий кредит на підставі первинних документів, отриманих від ТОВ БВП «Строітель Плюс» та ПП «Укрторгпарнер».

Відтак, обставинами, встановленими під час розгляду справи, спростовано висновки перевірки щодо заниження позивачем податку на додану вартість по взаємовідносинам з названими контрагентами.

Враховуючи відсутність порушення з боку позивача вимог податкового законодавства, необґрунтованим є застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій.

За таких умов, податкові повідомлення-рішення від 22.10.2012 року №0000782206 та №0000792206 є такими, що прийняті Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі протиправно, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Згідно з ч. 1 ст. 98 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою.

Приймаючи до уваги, що рішення у справі ухвалене на користь позивача, який не є суб'єктом владних повноважень, суд вважає за необхідне присудити всі здійснені ним судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 2146,00 грн. з Державного бюджету України.

У судовому засіданні, яке відбулось 05.11.2013 року, оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Відповідно до вимог ст. 163 КАС України постанова оформлена та підписана 07.11.2013 року.

Керуючись ст.ст. 160-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити повністю.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 22.10.2012 року №0000782206 та №0000792206.

3.Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кумір-Брок» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2146,00 грн. шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Сидоренко Д.В.