Постанова

від 11.12.2013 по справі 2а-13260/12/0170/5

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 2а-13260/12/0170/5

11.12.13 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Санакоєвої М.А.,

суддів Цикуренка А.С. ,

Іщенко Г.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Сидоренко Д.В. ) від 05.11.13 у справі № 2а-13260/12/0170/5

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кумір-Брок" (вул. Мальченко, 20,Аерофлотський,Сімферополь, місто, Автономна Республіка Крим,95491)

до Державної податкової інспекції у м.Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим (вул. М. Залки, 1/9,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.11.13 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Кумір-Брок" до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень - рішень - задоволені.

Визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 22.10.2012 року №0000782206 та №0000792206.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кумір-Брок" судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2146,00 грн. шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим.

Не погодившись з зазначеною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.11.13 та прийняти нове рішення.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У судове засідання сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені в встановленому законом порядку.

Судова колегія, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнає за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, підтверджується матеріалами справи, що посадовими особами Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим в період з 24.09.2012 року по 28.09.2012 року було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Кумір-Брок" (ЄДРПОУ 25131186) з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ БВП "Строітель-Плюс" (ЄДРПОУ 31263808), ПП "Укрторгпартнер" (ЄДРПОУ 36693415) за період з 01.07.2009 року по 31.08.2012 року.

За результатами перевірки складений акт перевірки № 6882/22-6/25131186 від 05.10.2012 року (т. 1 а.с.12-24), яким виявлені порушення:

- п.п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.44.1 ст.44, п.138.1, п.138.2, п.138.6, п.138.8, п.п.138.8.1 п.138.8 ст. 138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 112813 грн., у тому числі за 2009 рік - 4574,00 грн., за 2010 рік - 72755,00 грн., за 1 квартал 2011 року - 26512,00 грн., за 2-4 квартали 2011 року - 8792,00 грн.,

- п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", а також п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 90861,00 грн., у тому числі у серпні 2009 року - 3803,00 грн., у лютому 2010 року - 2633,00 грн., у квітні 2010 року - 7355,00 грн., у травні 2010 року - 8446,00 грн., у червні 2010 року - 6586,00 грн., у липня 2010 року - 7755,00 грн., у серпні 2010 року - 7725,00 грн., у вересня 2010 року - 3250,00 грн., у листопаді 2010 року - 7094,00 грн., у грудні 2010 року - 7359,00 грн., у січні 2011 року - 3967,00 грн., у лютому 2011 року - 8155,00 грн., у березні 2011 року - 9088,00 грн., у квітні 2011 року - 2425,00 грн., у жовтні 2011 року - 1740,00 грн., у листопаді 2011 року - 1740,00 грн., у грудні 2011 року - 1740,00 грн.

Проведеною перевіркою встановлено, що за період з 01.07.2009 року по 31.08.2012 року ТОВ "Кумір-Брок" мало взаємовідносини з контрагентами-постачальниками ТОВ БВП "Строітель-Плюс" та ПП "Укрторгпартнер".

Разом з тим, зустрічними звірками встановлено, що ТОВ БВП "Строітель-Плюс" та ПП "Укрторгпартнер" мають ознаки "фіктивності", їх діяльність спрямована на здійснення операцій з надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

Акти зустрічних звірок складені, зокрема, на підставі даних досудового слідства у кримінальний справі за фактом фіктивного підприємництва.

Таким чином, ТОВ "Кумір-Брок" обмінювалось документами на товари та послуги з контрагентами, що мають ознаки фіктивних підприємств. Відтак, така документація не може бути підставою для ведення бухгалтерського та податкового обліку, формування валових витрат та податкового кредиту.

На думку податкового органу, ведення ТОВ "Кумір-Брок" податкового обліку на підставі документів, отриманих від ТОВ БВП "Строітель-Плюс" та ПП "Укрторгпартнер", призвело до порушення товариством норм податкового законодавства.

На підставі даних акту перевірки, податковим органом 22.10.2012 року були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №0000792206, в якому визначено суму грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість у розмірі 102914,75 грн., у тому числі 87058,00 грн. за основним платежем та 15856,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1 а.с.25),

- №0000782206, в якому визначено суму грошового зобов'язання позивача з податку прибуток підприємств у розмірі 126248,75 грн., у тому числі 108059,00 грн. за основним платежем та 18189,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (т.6 а.с.170).

У період до 01.04.2011 року порядок оподаткування податком на прибуток було визначеного Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (далі по тексту - Закон № 334).

Підпунктом 2.1.1. п.2.1. ст. 2 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (зараз і далі по тексту в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначалось, що платниками податку з числа резидентів є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Відповідно до п.3.1 ст. 3 Закону, об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, суму амортизаційних відрахувань.

При цьому, під валовими витратами виробництва та обігу (далі - валові витрати) слід розуміти суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності (п.5.1 ст. 5 Закону).

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (п.п.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону).

Згідно з п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічні положення щодо оподаткування прибутку підприємств визначені розділом ІІІ Податкового кодексу України, який у відповідності до п. 1 Розділу ХІХ Прикінцеві положення Податкового кодексу України, набрав чинності з 01.04.2011 року.

Згідно із 134.1 ст. 134 ПК України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

Пунктом 135.2 ст. 135 ПК України встановлено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З аналізу вищенаведених норм Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Податкового кодексу України слідує, що валові витрати при визначенні об'єкту оподаткування податком на прибуток обов'язково мають бути підтверджені відповідними первинними документами.

Необхідність підтвердження проведеної господарської операції відповідними документами було встановлено також нормами Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі по тексту - Закон № 168).

Згідно з п.1.7. Закону № 168, податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Виникнення права на податковий кредит, порядок його нарахування та визначення передбачались ст. 7 Закону № 168.

Відповідно до п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону, підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно з п.п. 7.2.3 Закону № 168, податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Аналогічні положення встановлені у розділі V Податкового кодексу України, яким врегульовано порядок оподаткування податком на додану вартість з 01.01.2011 року.

Так, згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу, не відноситься до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 Кодексу).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Пунктом 16.1.2 ст. ст. 16 ПК України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Отже, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

В п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, право платника податку на податковий кредит взагалі не залежить від тієї обставини, чи відображалися суми податку на додану вартість у податковій звітності контрагентів платника податку і чи сплачувався ними податок на додану вартість.

Нормами ст. 201 ПК України визначено перелік документів, що є підставою для нарахування податкового кредиту. Отже, саме наявність цих документів є обов'язковою умовою для формування платниками податків податкового кредиту.

Таким чином, з аналізу наведених норм вбачається, що необхідним первинним документом, який дає право платнику податків на формування податкового кредиту, є належним чином оформлена податкова накладна.

Разом з тим, судова колегія звертає увагу, що наявність у покупця податкової накладної, є достатньою, але не безумовною підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Форма податкової накладної та порядок її заповнення на час виникнення спірних правовідносин були затверджені Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року №165, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 року за №233/2037.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з ч.2 ст. 3 цього Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч.ч.1-2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність").

Згідно пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88, у відповідності з ч. 2 ст. 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні документи - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці первинні документи.

Матеріалами справи підтверджено, що 25.02.2009 року ТОВ "Кумір-Брок" (покупець) укладено з ПП "Укрторгпарнер" (постачальник) договір купівлі-продажу № б/н (т.6 а.с.161-162). Крім того, 10.01.2011 року між ТОВ "Кумір-Брок" (покупець) та ПП "Укрторгпарнер" (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 100 (т.2 а.с.96-97).

На підтвердження виконання умов названих вище договорів ПП "Укрторгпарнер" було поставлено на адресу позивача товар, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними: № 83 від 17.01.2011 року, № 81 від 12.01.2011 року, № 347 від 03.02.2011 року, № 467 від 03.03.2011 року, № 174 від 22.04.2010 року, № 207/1 від 07.05.2010 року, №263/1 від 07.06.2010 року, №402/1 від 02.07.2010 року, №1058 від 03.08.2010 року, № 2003 від 03.11.2010 року, № 145 від 07.12.2010 року (т.2 а.с.116, 118, 121,124, 127,130, 133,136,139,142,145).

Вартість поставленого контрагентом на адресу позивача товару визначена у рахунках та становить 408447,40 грн., з них ПДВ - 68074,57 грн. (т.2 а.с.120, 123,126, 129, 132, 135, 138, 141, 144).

Оплату позивачем за отриманий товар проведено у повному обсязі, що підтверджується виписками по рахунку ТОВ "Кумір-Брок" у банківській установі ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" (т. 2 а.с.158, 164-177), а також звітами про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт із фіскальними чеками (т.2 а.с.189-201).

Отримані від ПП "Укрторгпарнер" товари було використано позивачем у власній господарській діяльності, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії актів на списання матеріалів (т.2 а.с.28-95).

25.02.2009 року між ТОВ "Кумір-Брок" (покупець) та БВП "Строітель Плюс" (продавець) був укладений договір купівлі-продажу за № 829 (т.6 а.с.157-160). Крім того, 10.01.2011 року між ТОВ "Кумір-Брок" (покупець) та БВП "Строітель Плюс" (продавець) був укладений договір купівлі-продажу за №15/765 (т.2 а.с.98-100).

БВП "Строітель Плюс" було поставлено позивачу продукції (бензину) у загальній кількості 15500 літрів на суму 136720,00 грн., з них ПДВ - 22786,67 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи накладними: №697 від 03.02.2011 року, № 51 від 07.03.2011 року, № 1108 від 07.04.2011 року, № 109 від 12.10.2011 року, № 137 від 14.11.2011 року, № 237 від 15.12.2011 року, №557 від 03.02.2010 року, №5156/1 від 07.09.2010 року,1727/1 від 10.05.2010 року, № 3796 від 26.08.2009 року (т.2 а.с.104, 106, 108, 110, 112, 114, 116, 147, 150, 154, 156).

Оплата за отриманий від контрагента товар проведена позивачем у повному обсязі, що підтверджується виписками по рахунку ТОВ "Кумір-Брок" у банківській установі ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" (т. 2 а.с.159, 162-163), а також звітами про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт із фіскальними чеками (т.2 а.с.160-161, 178-188).

Отриманий від БВП "Строітель Плюс" товар позивачем було використано у господарській діяльності - для заправки власного автомобіля.

Так, матеріали справи свідчать про те, що за позивачем зареєстрований транспортний засіб марки ГАЗ р/н АК4394АА, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію (т.2 а.с.202). Про використання позивачем бензину для заправки власного автотранспорту свідчать наявні в матеріалах справи подорожні листи службового легкового автомобіля (т. 2 а.с.203-256, т.3 а.с.1-91).

Як зазначалось вище, предметом договорів між позивачем та його контрагентом БВП "Строітель Плюс" є поставка нафтопродуктів.

Особливості постачання нафтопродуктів визначені Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої спільним наказом Міністерства економіки України/Міністерства транспорту та зв'язку/Міністерства палива та енергетики/Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 року №281/171/578/155 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 року за №805/15496 (далі по тексту - Інструкція).

Положення названої Інструкції передбачають не тільки особливі умови перевезення нафтопродуктів, а й особливості оформлення документів на перевезення.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що позивачем перевезення нафтопродуктів (бензину) не здійснювалось, оскільки предметом договорів між позивачем та його контрагентом була поставка не безпосередньо нафтопродуктів, а талонів на бензин. В такому випадку, оформлення будь-яких додаткових документів на поставку нафтопродуктів законодавством не вимагається.

За наслідками проведених господарських операцій контрагентами ТОВ БВП "Строітель Плюс" та ПП "Укрторгпарнер" на адресу позивача були виписані податкові накладні на загальну суму 545167,40 грн., з них ПДВ - 90861,23 грн., а саме (т.2 а.с.105,107,109,111,113,115,117,119,122,125,128,131,134,137,140,143,146,148,151,153,155): № 697 від 03.02.2011 року, №51 від 07.03.2011 року, № 91 від 07.04.2011 року, № 109 від 12.10.2011 року, № 137 від 14.11.2011 року, № 237 від 15.12.2011 року, № 83 від 17.01.2011 року,№ 81 від 12.01.2011 року, № 347 від 03.02.2011 року, № 68 від 03.03.2011 року, № 174 від 22.04.2010 року, № 207/1 від 07.05.2010 року, № 263/1 від 07.06.2010 року, № 402/1 від 02.07.2010 року, № 1058 від 03.08.2010 року, № 143 від 03.11.2010 року, №2413 від 07.12.2010 року, № 557 від 03.02.2010 року, № 5156/1 від 07.09.2010 року, №1727/1 від 10.05.2010 року, № 3796 від 26.08.2009 року.

Ретельно дослідивши документи первинного та бухгалтерського обліку, судова колегія приходить до висновку, що податковими накладними, видатковими накладними, фіскальними чеками, виписками по рахунку підтверджується отримання та сплата товару (послуг) у перевіреному періоді, а також його використання платником податків у своїй господарській діяльності.

Отже, з залучених до матеріалів справи належним чином завірених копій податкових накладних встановлено, що вони виписані зареєстрованими платниками ПДВ, оформлені належним чином, мають всі обов'язкові реквізити та відповідають усім вимогам до первинного документу податкового обліку.

Судом встановлено, що по справі було проведено судово-економічну експертизу, Висновок якої долучений до матеріалів справи.

Так, Висновком експерта №327-27/12 від 09.09.2013 року встановлено, що:

1. Наданими документами бухгалтерського обліку ТОВ «Кумір-Брок» підтверджується отримання товарно-матеріальних цінностей від контрагентів ТОВ БВП «Строитель-Плюс» та від ПП «Укрторгпартнер» за період з 01.07.2009 по 31.08.2012 на загальну суму 545 167,40 грн., в т.ч. ПДВ 90 861,24 грн., з них отримано бензину від ТОВ БВП «Строитель-Плюс» на суму 136 720,00 грн., в т.ч. ПДВ 22 786,67 грн. та канцелярських товарів від ПП «Укрторгпартнер» на суму 408 447,40 грн., у т.ч. ПДВ 68 074,57 грн. Отримання підтверджено видатковими накладними, зведеними бухгалтерськими регістрами по рахунку 685 «Розрахунки з іншими кредиторами».

2. Наданими документами бухгалтерського обліку ТОВ «Кумір-Брок» підтверджується оплата отриманих товарно-матеріальних цінностей від контрагентів ТОВ БВП «Строитель-Плюс» та ПП «Укрторгпартнер» за період з 01.07.2009 по 31.08.2012 на загальну суму 554 203,40 грн., у тому числі ПДВ - 92 367,23 грн., а саме ТОВ БВП «Строитель-Плюс» на суму 145 756,00 грн. та ПП «Укрторгпартнер» на суму 408 447,40 грн. Оплата підтверджується виписками банку та звітами про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт з чеками.

3. Наданими документами бухгалтерського обліку ТОВ «Кумір-Брок» підтверджується подальше використання товарно-матеріальних цінностей, отриманих від ТОВ БВП «Строитель-Плюс» та ПП «Укрторгпартнер» на загальну суму 545 167,40 грн. за період з 01.07.2009 по 31.08.2012. Придбаний бензин та канцелярські товари використані для власних потреб підприємства. Використання бензину підтверджується подорожніми листами службового легкового автомобіля, картками рахунку 203 «Паливо», використання канцелярських товарів - актами на списання матеріалів, картками рахунку 209 «Інші матеріали».

Суд враховує, що відповідно до ч.5 ст.82 КАС України, висновок експерта для суду не є обов'язковим, проте, враховуючи, що експертом було досліджено бухгалтерські документи позивача в повному обсязі, для чого потребувалось спеціальні знання, відповідно до ч. 1 ст.86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Отже, викладені обставини також підтверджуються висновком судово - економічної експертизи, яку суд вважає повною та обґрунтованою і приймає у якості доказу по справі.

Законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Подібної думки дотримується Вищий адміністративний суд України в Ухвалах від 24.01.2012 року №К/9991/2491/11, від 10.04.2012 року №К-19705/10, від 25.04.2012 року №К/9991/75974/11, від 12.07.2012 року №К-14542/08, від 22.08.2012 року №К/9991/43010/12, від 06.09.2012 року №К/9991/90896/11.

Якщо один з контрагентів не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок,є нікчемним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідачем, в порядку ст. 71 КАС України, не надано суду належних та допустимих доказів, які б вказували на нікчемність правочину, укладеного між позивачем та контрагентами, зокрема доказів умисного укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Не надано відповідачем також рішення суду у цивільній чи господарській справі про визнання правочину недійсним, не надано вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "безтоварності" здійснених позивачем господарських операцій.

Посилання податкового органу на матеріали кримінальної справи (вирок Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим у справі №123/3318/13-к від 10.04.2013 року відносно осіб, обвинувачених у вчиненні дій, кваліфікованих за ч.2 ст. 28, ч.2 ст. 205 КК України як фіктивне підприємництво) не є належними та допустимими доказами в адміністративному судочинстві у розумінні приписів Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки обставини відносно виконання спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ БВП "Строітель Плюс", ПП "Укрторгпарнер" не досліджувалися у названому кримінальному провадженні. А відтак, встановлений у справі №123/3318/13-к факт фіктивного підприємництва, за відсутності інших обставин, які б свідчили про необґрунтованість отриманої податкової вигоди, не може свідчити про безтоварність спірних господарських операцій.

З огляду на зазначене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що висновки податкового органу, викладені в Акті перевірки № 6882/22-6/25131186 від 05.10.2012 року про порушення платником податків вимог Податкового законодавства України, не відповідають дійсним обставинам справи, внаслідок чого існують підстави для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 22.10.2012 року №0000782206 та №0000792206.

Проте, судова колегія вважає за необхідне змінити постанову суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат у відповідності із положеннями статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки судом першої інстанції помилково зазначено у абзаці третьому резолютивної частини оскаржуваної постанови щодо стягнення судових витрат на користь позивача з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунків суб'єкта владних повноважень - відповідача, у зв'язку з тим, що відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм процесуального права, тому оскаржуване рішення підлягає зміні.

Керуючись частиною першою статті 195, статтею 197, пунктом 2 частини першої статті 198, статтею 201, частиною другою статті 205, статтями 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.11.13 у справі № 2а-13260/12/0170/5 змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини у наступній редакції:

"Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кумір-Брок" судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2146,00 грн."

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.11.13 у справі № 2а-13260/12/0170/5 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Постанову може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис М.А.Санакоєва

Судді підпис А.С. Цикуренко

підпис Г.М. Іщенко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя М.А.Санакоєва