Постанова

від 28.10.2013 по справі 815/4235/13-а

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/4235/13-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2013 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Білостоцького О.В.

При секретарі: Гунько О.

За участю сторін:

Представника позивача: Павлова О.Д.

Представників відповідача: Подорожнього А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області до малого приватного підприємства фірми «SWIFT» про зобов'язання нарахувати та сплатити податок на прибуток, визначений в результаті застосування звичайних цін у сумі 14 154,00 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області (далі ДПІ у Приморському районі м. Одеси) звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до малого приватного підприємства фірми (далі МППФ) «SWIFT» про зобов'язання нарахувати та сплатити податок на прибуток, визначений у результаті застосування звичайних цін у сумі 14154,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ДПІ у Приморському районі м. Одеси було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку МППФ «SWIFT» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо підтвердження господарських відносин із платником податків - товариством з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «Торговий Дім «Продсервісторг-Плюс» за лютий 2012 року, та визначення їх виливу на податковий облік. В ході перевірки малим приватним підприємством фірмою «SWIFT» не було підтверджено, що пральні засоби, що використовувались підприємством у власній фінансово-господарській діяльності, були придбані відповідачем саме у ТОВ «Торговий Дім «Продсервістог-Плюс», а тому, на думку позивача, вони є безоплатно отриманими товарами від невстановлених осіб у зв'язку з чим у МППФ «SWIFT» підлягає збільшенню отриманий у 1 кварталі 2012 року дохід, виходячи із звичайної ціни таких пральних засобів, визначеної на рівні їх вартості у сумі 53 922,00 грн., та відповідно підлягає збільшенню податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 11 323,00 грн. За результатами перевірки було винесено податкове повідомлення-рішення № 0001042210 від 09.04.2013 року про збільшення МППФ «SWIFT» суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі: 11 323,00 грн. - основний платіж та 2 831,00 грн. - штрафні санкції. МППФ «SWIFT» оскаржило зазначене податкове повідомлення-рішення в адміністративному порядку до Державної податкової служби в Одеській області. Оскільки МППФ «SWIFT» вказане податкове повідомлення-рішення було оскаржено, відповідно до вимог п. 39.15 ст. 39 Податкового кодексу України воно вважається відкликаним, та у податкового органу виник обов'язок звернутися до суду з позовом про нарахування та сплату податкових зобов'язань за обставинами, пов'язаними із необхідністю застування звичайних цін.

Представник позивача у судовому засіданні, посилаючись на обґрунтування, викладені у позовній заяві, підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представники відповідача позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у запереченнях на адміністративний позов (а.с. 55-61), зазначивши, що господарська операція з придбання у ТОВ «Торговий Дім «Продсервісторг-Плюс» пральних засобів мала реальний характер, підприємством-контрагентом було поставлено на адресу МППФ «SWIFT» зазначений товар, а відповідачем відповідно здійснено сплату коштів за цей товар, що підтверджується відповідними первинними документами. На думку представника відповідача, у податкового органу взагалі не було правових підстав для збільшення МППФ «SWIFT» розміру отриманого доходу внаслідок здійснення зазначеної господарської операції відповідача з контрагентом через не встановлення податковим органом порушень законодавства, що регулює застосування звичайних цін.

Судом під час офіційного з'ясування обставин у справі встановлено наступне:

МППФ «SWIFT» було зареєстровано в органах державної влади 30.11.1994 року, код ЄДРПОУ 22480684 (а.с. 40). Підприємство знаходиться на обліку платників податків у ДПІ у Приморському районі м. Одеси.

В період з 06.03.2013 року по 13.03.2013 року на підставі наказу начальника ДПІ у Приморському районі м. Одеси № 664 від 01.03.2013 року головним державним податковим ревізором-інспектором відділу планування, організації податкового контролю та аналітичної роботи управління податкового контролю ДПІ у Приморському районі м. Одеси ОСОБА_3 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку МППФ «SWIFT» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо підтвердження господарських відносин із платником податків - товариством з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «Торговий Дім «Продсервісторг-Плюс» за лютий 2012 року, та визначення їх впливу на податковий облік.

За результатами перевірки було складено акт № 1948/22-1/22480684 від 20.03.2013 року, у висновках якого зазначено про порушення МППФ «SWIFT» вимог: п. 198.1, п. 198.6 ст.198, п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податкові зобов'язання з ПДВ, які підлягають сплаті до бюджету, за лютий 2012 року на 8 987,00 грн.; п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податкові зобов'язання з податку на прибуток, які підлягають сплаті до бюджету, за 1 квартал 2012 року на 11 323,00 грн. (а.с. 13-27).

При проведенні перевірки відповідачем враховано податкову інформацію, що містилась в акті ДПІ у Шевченківському районі м. Києва № 609/22-40/32001026 від 19.06.2012 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Торговий Дім «Продсервісторг-Плюс» з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинам з контрагентами, якими сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит за період 01.01.2012 року - 30.04.2012 року», згідно якого податковим органом не встановлено реального здійснення господарських операцій товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Продсервісторг-Плюс» з контрагентами, у зв'язку з відсутністю необхідних умов для ведення господарської діяльності, а саме: основних фондів, технічного персоналу, виробничих потужностей, складських приміщень, транспортних засобів. Крім того в акті зазначено, що директор та засновник підприємства не здійснював фінансово-господарську діяльність підприємства, документи фінансово-господарської звітності не здавав та не підписував. З цих підстав ДПІ у Приморському районі м. Одеси робить висновок, що документи по взаємовідносинам із ТОВ «Торговий Дім «Продсервісторг-Плюс» щодо придбання товару (пральних засобів), що були надані МППФ «SWIFT» до перевірки, не підтверджують їх придбання саме у ТОВ «Торговий Дім «Продсервісторг-Плюс» та є безоплатно отриманими товарами від невстановлених осіб, а тому МППФ «SWIFT» у 1 кварталі 2012 року занижено доходи на вартість зазначених пральних засобів у сумі 53 922, 00 грн., в результаті чого занижено податку на прибуток у сумі 11 323,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки № 1948/22-1/22480684 від 20.03.2013 року ДПІ у Приморському районі м. Одеси винесено податкові повідомлення-рішення: № 0001052210 від 09.04.2013 року про збільшення МППФ «SWIFT» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі: 8 987,00 грн. - основний платіж та 4 494,00 грн. - штрафні санкції; №0001042210 від 09.04.2013 року про збільшення МППФ «SWIFT» суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі: 11 323,00 грн. - основний платіж та 2 831,00 грн. - штрафні санкції (а.с. 30).

Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями МППФ «SWIFT» оскаржило їх в адміністративному порядку до Державної податкової служби в Одеській області.

За результатами розгляду скарги позивача, Державною податковою службою в Одеській області прийнято рішення № 996/10/102007 від 30.04.2013 року про результати розгляду первинної скарги, згідно якого: податкове повідомлення-рішення № 0001052210 від 09.04.2013 року було залишено без змін; податкове повідомлення-рішення №0001042210 від 09.04.2013 року відповідно до п. 39.15 ст. 39 Податкового кодексу України вирішено відкликати та зобов'язати керівника ДПІ у Приморському районі м. Одеси звернутися до суду з позовом про нарахування та сплату податкових зобов'язань з податку на прибуток (а.с. 33-38).

З огляду на зазначене позивач звернувся до суду із позовом про зобов'язання МППФ «SWIFT» нарахувати та сплатити податок на прибуток, визначений у результаті застосування звичайних цін у сумі 14 154,00 грн.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, свідка, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги ДПІ у Приморському районі м. Одеси не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно п. 1.1 ст. 1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі ПК України) він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п.133.1 ст. 133 ПК України платниками податку з числа резидентів є, зокрема, суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами.

Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно п. 135.1 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пунктом 135.2 ст. 135 ПК України передбачено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 135.5 ст. 135 ПК України інші доходи включають, зокрема, вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначену на рівні не нижче звичайної ціни.

Підпунктом 14.1.13 п. 14.1 ст. 14 ПК України безоплатно надані товари, роботи, послуги визначені як: товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів; роботи (послуги), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості; товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею.

Згідно пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пунктом 138.2 ст.138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 153.2.2 пункту 153.2 ст. 153 ПК України передбачено, що витрати, понесені платником податку визначаються виходячи з договірних цін, але не вищих за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання, у разі якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Відповідно до пп. 14.1.71. п. 14.1 cт. 14 ПК України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Згідно пп. 14.1.219. п. 14.1 cт. 14 ПК України, ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Методи визначення та порядок застосування звичайних цін встановлено статтею 39 ПК України.

Пунктом 39.1 ст. 39 ПК України, передбачено, що звичайна ціна на товари (роботи, послуги) збігається з договірною ціною, якщо інше не встановлено цим Кодексом і не доведено зворотне, в тому числі в результаті неможливості визначення звичайної ціни із застосуванням положень пунктів 39.3 - 39.4 цієї статті.

Звичайна ціна застосовується у разі здійснення платником податків: бартерних операцій; операцій з пов'язаними особами; операцій з платниками податків, що застосовують спеціальні режими оподаткування або інші ставки, ніж основна ставка податку на прибуток, або не є платником цього податку, крім фізичних осіб, які не є суб'єктами підприємницької діяльності; в інших випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно з п. 39.14, 39. 15 ст. 39 Податкового Кодексу України, обов'язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на орган державної податкової служби у порядку, встановленому законом.

Під час проведення перевірки платника податку орган державної податкової служби має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого цього пункту.

У разі відхилення договірних цін у податковому обліку платника податків у бік збільшення або зменшення від звичайних цін менше ніж на 20 відсотків, таке відхилення не може бути підставою для визначення (нарахування) податкового зобов'язання, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

Визначені із застосуванням звичайних цін база, об'єкт оподаткування та інші показники податкового обліку використовуються органами державної податкової служби для проведення розрахунку податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності за результатами проведення перевірки.

За результатами цієї перевірки приймається відповідне податкове повідомлення-рішення. У разі коли платник податків розпочинає процедуру оскарження цього податкового повідомлення-рішення, або несплати відповідної суми, визначеної в такому податковому повідомленні-рішенні, протягом строків, встановлених цим Кодексом податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним. Керівник органу державної податкової служби зобов'язаний звернутися до суду з позовом про нарахування та сплату податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

Частиною 8 підрозділу 10 Інших перехідних положень ПК України передбачено, що у випадках, визначених цим Кодексом, до вступу в дію статті 39 цього Кодексу (яка набрала чинності з 1 січня 2013 року) застосовується пункт 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР ( Закон України №334/94-ВР), вимоги якого передбачають аналогічні методи визначення та порядок застосування звичайної ціни.

Так, пунктом 1.20.1 ст. 1 Закону України № 334/94-ВР передбачено, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Згідно ч. 1 п 1.20.2 ст. 1 Закону України № 334/94-ВР, для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Відповідно до п. 1.20.51 ст. 1 Закону України № 334/94-ВР, якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни «справедлива вартість», «ринкова вартість» та «чиста вартість реалізації», які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну «звичайна ціна», визначеного цим Законом.

Згідно з п. 1.20.8. ст. 1 Закону України № 334/94-ВР, обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Головний державний податковий ревізор-інспектор ДПІ у Приморському районі м.Одеси ОСОБА_3, яка безпосередньо приймала участь у проведенні перевірки МППФ «SWIFT», будучи допитаною у судовому засіданні в якості свідка, зазначила, що нею під час перевірки відповідача було враховано інформацію ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, викладену в акті № 609/22-40/32001026 від 19.06.2012 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Торговий Дім «Продсервісторг-Плюс» з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинам з контрагентами, якими сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит за період 01.01.2012 року - 30.04.2012 року», згідно якого податковим органом не встановлено реального здійснення господарських операцій ТОВ «Торговий Дім «Продсервісторг-Плюс» з контрагентами, а також зазначено про наявність пояснень директора та засновника підприємства ОСОБА_4 від 11.06.2012 року, згідно яких він не здійснював фінансово-господарську діяльність від імені підприємства, документи фінансово-господарської звітності не здавав та не підписував. З цих підстав свідок в акті перевірки зазначила, що пральні та миючі засоби, які використовувались МППФ «SWIFT» у власній фінансово-господарській діяльності не могли бути придбані відповідачем у цього підприємства, а оскільки факт їх наявності у підприємства був підтверджений первинними документами, вона їх визнала безоплатно отриманими від невстановлених осіб. Отже витрати, які понесло МППФ «SWIFT», сплачуючи вартість цих товарів на адресу ТОВ «Торговий Дім «Продсервісторг-Плюс» не були визнані контролюючим органом, у зв'язку з чим встановлено заниження доходу відповідачем в 1 кварталі 2012 року на вартість зазначених пральних та миючих засобів у сумі 53 922, 00 грн. та заниження з цих підстав податку на прибуток у сумі 11 323,00 грн. При донарахуванні відповідачу податкового зобов'язання з податку на прибуток було застосовано звичайну ціну на рівні вартості зазначених пральних та миючих засобів у сумі 53 922, 00 грн., виходячи з того, що відповідно до пп. г) п. 39.1 ст. 39 це є іншим випадком, передбаченим цим Кодексом, для застосування звичайної ціни при безоплатному отриманні доходів відповідачем.

Представник відповідача проти зазначених висновків податкового органу заперечував та зазначив, що у ДПІ у Приморському районі м. Одеси при виникненні спірних правовідносин не було підстав для застосування податкового законодавства, що регулює питання застосування звичайних цін, визнання придбаних товарів безоплатно отриманими, оскільки отримані МППФ «SWIFT» від ТОВ «Торговий Дім «Продсервісторг-Плюс» пральні та миючі засоби використовувались МППФ «SWIFT» для здійснення господарської діяльності з надання послуг прання та хімічного чищення текстильних і хутряних виробів, а тому не є безоплатно отриманим товаром, оскільки відповідачем за нього на адресу підприємства-постачальника були сплачені грошові кошти у повному обсязі їх вартості, що підтверджується відповідними первинними документами. При цьому зазначені товари були придбані відповідачем за справедливою ринковою ціною, яка склалася на ринку ідентичних товарів та з якою погодились МППФ «SWIFT» від ТОВ «Торговий Дім «Продсервісторг-Плюс», як сторони договору поставки пральних засобів, та проти якої не заперечував податковий орган під час проведення перевірки.

Що стосується фактичності господарських операцій зі своїм контрагентом-постачальником, представник МППФ «SWIFT» зазначив, що при укладанні договору із ТОВ «Торговий Дім «Продсервісторг-Плюс», відповідач діяв з належною обачністю та обережністю щодо обрання контрагента та здійснення господарської діяльності. Ним було перевірено відомості щодо реєстрації підприємства в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, знаходження на податковому обліку в податкових органах, та наявності свідоцтва про реєстрацію платником податку на додану вартість. Іншої інформації, зазначеної, зокрема, в акті перевірки контрагента ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, де вказане підприємство перебуває на обліку, у МППФ «SWIFT», на момент укладання господарських угод та виконання їх умов, бути не могло, з огляду на обмеженість доступу до неї. Крім того представник МППФ «SWIFT» зазначив, що договір купівлі-продажу товару контрагентом позивача фактично виконувався, про що складались відповідні первинні документи та результати цих робіт відображались у бухгалтерському та податковому обліку підприємства. Податкові накладні, та інші первинні документи, на підставі яких позивачем сформовано витрати по взаємовідносинам із ТОВ «Торговий Дім «Продсервістог-Плюс», були відповідно до вимог податкового законодавства складені підприємством - платником податків, що було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі, взято на облік в податкових органах, у тому числі як платник ПДВ із зазначенням індивідуального податкового номеру, за яким його можливо ідентифікувати. Крім того, представник МППФ «SWIFT» зазначив, що відповідач мав господарські відносини із ТОВ «Торговий Дім «Продсервісторг-Плюс» не лише у лютому 2012 року, а й в інші податкові періоди, придбавав у цього підприємства пральні засоби, у зв'язку з цим сплачував на його адресу грошові кошти, у тому числі ПДВ, які відображались малим приватним підприємством фірмою «SWIFT» у податковому обліку в якості валових витрат та податкового кредиту, до яких з боку позивача - ДПІ у Приморському районі м. Одеси будь-яких зауважень не виникало. Зазначених обставин представником відповідача, а також його працівником ОСОБА_3, що була допитана в якості свідка, спростовано не було.

Судом при офіційному з'ясуванні зазначених обставин було встановлено наступне.

05.01.2012 року між ТОВ «Торговий Дім «Продсервісторг-Плюс» (продавець) та МППФ «SWIFT» (покупець) був укладений договір № 21П, за яким продавець зобов'язується поставити покупцю товар, а покупець прийняти та оплатити товар. При кожному відвантаженні товару продавець зобов'язаний надавати покупцю: рахунок-фактуру на оплату, накладну на відпуск товару, податкову накладну (а.с. 99).

Статтею 207 Цивільного кодексу України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України). Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця.

Факт отримання МППФ «SWIFT» від підприємства-контрагента ТОВ «Торговий Дім «Продсервісторг-Плюс» товару за зазначеним договором (пральних та миючих засобів) у 1 кварталі 2012 року на загальну суму 53 922,24 грн. та сплати на адресу контрагента відповідних грошових коштів за отриманий товар, підтверджуються належними чином оформленими та підписаними сторонами: податковими накладними, відповідними видатковими накладними, рахунками, даними бухгалтерського обліку підприємства, платіжними дорученнями (а.с. 100-171).

Жодних зауважень щодо зазначених первинних документів відповідача представником податкового органу в судовому засіданні зазначено не було. При цьому, представник позивача та податковий ревізор-інспектор, який проводив перевірку МППФ «SWIFT», в судовому засіданні взагалі не заперечували фактичності отримання відповідачем, відображених у цих первинних документах пральних та миючих засобів, їх вартості та подальшого їх використання у фінансово-господарській діяльності підприємства. Крім того, як вбачається зі змісту акту перевірки, надані представником відповідача до суду документи на обґрунтування фактичності придбання у контрагента зазначеного обладнання були предметом дослідження перевіряючою під час проведення перевірки та саме на підставі даних щодо ціни та вартості товару, зазначених у цих документах, контролюючим органом донараховано позивачу податкові зобов'язання з податку на прибуток.

Однак, у судовому засіданні представник позивача, наполягаючи на правомірності збільшення контролюючим органом МППФ «SWIFT» податкових зобов'язань з податку на прибуток у результаті застосування звичайних цін, зазначив, що надані представником відповідача первинні документи не підтверджують факту придбання відображених в них пральних та миючих засобів саме у ТОВ «Торговий Дім «Продсервістог-Плюс», з огляду на отриману від ДПІ у Шевченківському районі м. Одеси інформацію щодо нікчемності правочинів ТОВ «Торговий Дім «Продсервісторг-Плюс» з контрагентами та не здійснення керівником та засновником ТОВ «Торговий Дім «Продсервісторг-Плюс» фінансово-господарської діяльності підприємства. Зазначене, на думку працівника податкового органу, свідчить про те, що зазначені пральні та миючі засоби є безоплатно отриманими товарами від невстановлених осіб, а тому МППФ «SWIFT» занижено доходи в 1 кварталі 2012 року на вартість зазначених пральних засобів у сумі 53 922, 00 грн. шляхом зменшення об'єкту оподаткування на суму витрат з їх придбання, в результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 11 323,00 грн.

Однак, посилання представника позивача лише на зазначену інформацію ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, суд в якості належного обґрунтування такого висновку до уваги не приймає, з огляду на надані до суду первинні документи на підтвердження реальності здійснення господарських операцій з поставки ТОВ «Торговий Дім «Продсервісторг-Плюс» товару відповідачу та сплати ним на адресу підприємства-контрагента коштів за отриманий товар.

Посилання представника податкового органу на пояснення директора та засновника ТОВ «Торговий Дім «Продсервісторг-Плюс» ОСОБА_4 від 11.06.2012 року, відібрані старшим оперуповноваженим головного відділу податкової міліції ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, не може бути прийнято судом в якості належного доказу порушень МППФ «SWIFT» вимог податкового законодавства та фіктивності укладеного ним з ТОВ «Торговий Дім «Продсервісторг-Плюс» договору купівлі-продажу пральних та миючих засобів від 05.01.2012 року №21П.

Суд з цього приводу зазначає, що в силу приписів чинного законодавства України податковим органам відповідно до покладених на них функцій та повноважень не надано права визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними при перевірці діяльності платників податків. У взаємозв'язку з наведеним суд також зазначає, що ДПІ не надала під час розгляду справи рішення суду, яке набрало законної сили, прийнятого в порядку ст. 234 ЦК України щодо фіктивності правочину між позивачем та його контрагентом. Під час розгляду справи позивачем також не надано в обґрунтування своїх висновків доводів про суперечність спірних операцій інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, рішень суду про визнання правочину з контрагентом недійсним з цих підстав, як-то передбачено приписами цивільного законодавства України. Суд також зазначає, що позивач не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності відповідача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про фіктивність вчинених операцій, відсутність факту придбання-продажу товарів, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії відповідача по господарським відносинам зі своїм контрагентом були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

При цьому суд враховує, що в подальшому головним відділом податкової міліції ДПІ у Шевченківському районі м. Києва було винесено постанову від 21.06.2012 року про відмову в порушенні кримінальної справи стосовно директора ТОВ «Торговий Дім «Продсервісторг-Плюс» ОСОБА_4 на підставі ст. 6 п. 2 Кримінально-процесуального кодексу України у зв'язку з відсутністю складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України.

Приписами ч. 4 ст. 72 КАС України передбачено, що обов'язковими для висновків адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, є тільки вирок суду у кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. Разом з тим, як було встановлено під час судового розгляду справи жодних кримінальних проваджень стосовно посадових осіб відповідача не існує.

З цих підстав суд вважає, що ДПІ у Приморському районі м. Одеси не встановлено та в судовому засіданні не доведено фактів безоплатного отримання МППФ «SWIFT» зазначених пральних та миючих засобів загальною вартістю 53 922, 00 грн., від інших, ніж ТОВ «Торговий Дім «Продсервісторг-Плюс» осіб, а відтак і не доведено відсутності у відповідача підстав для формування спірної суми витрат у 1 кварталі 2012 року та відповідно заниження ним доходу на суму 11 323,00 грн. Надана представником відповідача сукупність первинних документів щодо здійснення спірних операцій, на думку суду, є достатньою кількістю належних доказів на підтвердження фактичності поставок ТОВ «Торговий Дім «Продсервісторг-Плюс» відповідачу товарів та сплати коштів за зазначені товари.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що у податкового органу взагалі не було підстав для донарахування МППФ «SWIFT» податкового зобов'язання з податку на прибуток саме із застосуванням вимог ст. 39 ПК України, яка регулює застосування звичайних цін, оскільки під час перевірки не було встановлено, а під час судового розгляду справи не було доведено обставин, які відповідно до положень цієї норми Податкового кодекс України є підставою для визначення податкових зобов'язань платнику податків через необьхідність застосування звичайних цін.

Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до пп. 20.1.36 п.20.1 ст.20 ПК України органи державної податкової служби мають право звертатися до суду лише щодо нарахування та сплати саме податкових зобов'язань у результаті застосування звичайних цін.

В той же час, звертаючись до суду із даним адміністративним позовом, ДПІ у Приморському районі м. Одеси заявляє вимогу про зобов'язання платника податків нарахувати та сплатити суму 14 154,00 грн., до якої, окрім податкового зобов'язання з податку на прибуток також входить штрафні (фінансову) санкції в сумі 2 831 грн., що не передбачено наведеними положеннями податкового законодавства, так як на платника податків у судовому порядку може бути покладений обов'язок лише по нарахуванню та оплаті тільки податкового зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає що позивачем у справі не доведено тих обставин, на які він посилався на обґрунтування позовних вимог про зобов'язання МППФ «SWIFT» нарахувати та сплатити податок на прибуток, визначений у результаті застосування звичайних цін у сумі 14 154,00 грн., у зв'язку з чим в задоволенні позовних вимог ДПІ у Приморському районі м. Одеси слід відмовити у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 7-14, 122, 158-163, 186, 254 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні адміністративного позову державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області до малого приватного підприємства фірми «SWIFT» про зобов'язання нарахувати та сплатити податок на прибуток, визначений в результаті застосування звичайних цін у сумі 14 154,00 грн. - відмовити у повному обсязі.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України - з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги на постанову, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний суддею 28 жовтня 2013 року.

Суддядпис/ Білостоцький О.В.