Постанова

від 28.10.2013 по справі 815/4922/13-а

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/4922/13-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2013 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Соколенко О.М.;

при секретарі - Громовій К.Д.;

за участю: представника позивача - Ткача С.А. (за довіреністю);

представника відповідача - Кочина І.А. (за довіреністю);

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Маріко" до державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Головного управління Міндоходів в Одеської області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Маріко" (далі - ТОВ "Маріко", або позивач чи підприємство) до державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Одеської області Державної податкової служби (далі - ДПІ в Овідіопольському районі, або відповідач чи податковий орган) про скасування податкових повідомлень-рішень від 20.06.2013 року №0001132210, №0001142210, №0001152210.

Позивач мотивує свої позовні вимоги тим, що за наслідками проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Маріко" з питань підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ "Компанія "Техно" за період з 01.04.2010 року по 31.03.2013 року відповідачем складено акт від 06.06.2013 року №801/22-1/33723614, яким встановлено порушення позивачем: п.198.1, п.198.3 ст.198, п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевіряється, на загальну суму 7830,00 грн.; п.138.1.1, п. 138.1, п. 138.2 ст.138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток від усіх видів діяльності у розмірі 8345,00 грн., а також п.44.1, п.44.3 ст.44 Податкового кодексу України в частині не забезпечення зберігання документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, ведення яких передбачено законодавством. На підставі акту перевірки ДПІ в Овідіопольському районі прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 20.06.2013 року № 0001132210, № 0001142210, № 0001152210.

На думку позивача вказані податкові повідомлення-рішення є незаконними та підлягають скасуванню, оскільки суперечать вимогам Податкового кодексу України та базуються на безпідставних висновках відповідача про відсутність реальних наслідків господарських операцій з поставки товарів ТОВ "Компанія "Техно". Так, позивач зазначає, що висновки відповідача ґрунтуються на висновках, викладених у акті перевірки щодо взаємовідносин його контрагента з іншими підприємствами. При цьому, позивач посилається на те, що акт перевірки іншого платника податку не є ні первинним, ні обліковим, ні звітним документом платника податку, відносно якого проводиться перевірка, а отже, цей документ не може містити інформацію про наявність або відсутність певних господарських операцій у позивача. Разом з цим, позивач зазначає, що в акті перевірки контрагента вказано про неможливість провести перевірку у зв'язку з відсутністю підприємства за його податковою адресою, при цьому з цього акту не вбачається, на підставі яких документів зроблено вказаний висновок. Водночас, позивач посилається на те, що на період здійснення операцій, за якими були видані податкові накладні, ТОВ "Компанія "Техно" було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за адресою, яка вказана у податкових накладних. Крім того, як вказує позивач, актом перевірки контрагента не встановлено порушення податкового законодавства позивачем.

Також, позивач зазначив, що на запит податкового органу надав завірені копії видаткових та податкових накладних, виписаних ТОВ "Компанія "Техно", договору №0130 від 06.01.2010 року, та всі первинні документи, які були надані позивачем підтверджують здійснення господарських операцій позивача із його контрагентом та відповідають вимогам первинних документів, встановлених чинним законодавством.

Крім того, позивач посилається на те, що твердження відповідача про відсутність персоналу, транспортних засобів або недостатність у контрагента основних фондів, складських приміщень не доведені належною доказовою базою, не підтверджені первинними документами, а тому є лише припущеннями відповідача. Як вказує позивач, його контрагент на момент здійснення господарських операцій знаходився в ЄДР, мав свідоцтво платника ПДВ, а отже мав право здійснювати господарську діяльність в усіх сферах, на власний ризик та з метою отримання прибутку.

Водночас, як вказує позивач, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку, і отже загальне посилання в акті перевірки на порушення податкового законодавства ТОВ "Компанія "Техно" не можуть бути підставою для твердження про відсутність права на податковий кредит та права на віднесення сум до валових витрат у позивача при дотриманні ним вимог податкового законодавства.

За таких обставин позивач вважає, що висновки, зроблені відповідачем в акті перевірки, є протиправними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення, прийняті на підставі цього акту перевірки, є такими, що підлягають скасуванню.

Відповідач надав до суду письмові заперечення на адміністративний позов (т.1 а.с.150-157), в яких зазначив про безпідставність позовних вимог, посилаючись на те, що для проведення перевірки позивачем на запит ДПІ в Овідіопольському районі були надані завірені копії податкових та видаткових накладних, виписаних ТОВ "Компанія "Техно" та договір №0130 від 06.01.2010 року, серед яких не було надано копій податкових накладних від 01.03.2012 року на суму ПДВ 2029,17 грн. та від 05.03.2012 року на суму ПДВ 971,12 грн. Разом з цим, відповідач зазначив, що згідно видаткових накладних, виписаних ТОВ "Компанія "Техно" у графі «отримувач» значиться лише підпис, якій скріплено печаткою ТОВ «Маріко», проте обов'язкові реквізит № та дата довіреності відсутній. Також, відповідач зазначив, що в ході перевірки неможливо було встановити за чий рахунок проводилось транспортування товару та вантажні роботи, у зв'язку із ненаданням (відсутністю) підтверджуючих первинних документів, які б свідчили про перевезення товару, як то, товарно-транспортні накладні, тощо. Крім того, відповідач зазначив, що згідно пояснювального листа підприємства, розрахунки між ТОВ "Компанія "Техно" та ТОВ «Маріко» проводились у безготівковій формі, проте до перевірки не надано банківські виписки та/або платіжні доручення.

Водночас, відповідач посилається на те, що до ДПІ в Овідіопольському районі надійшов акт ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС від 04.04.2013 року №202/22-2/30398674 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Компанія "Техно" (код ЄДРПОУ 30398674) по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ "Онікс" Компані ЛТД" (код ЄДРПОУ 37817014) за період з 01.12.2011 року по 29.02.2012 року, з ТОВ "Комерційна фірма "Горизонталь" (код ЄДРПОУ 37889322) за період з 01.03.2012 року по 31.07.2012 року та контрагентами - покупцями за період з 01.12.2011 року по 31.07.2012 року, який було використано відповідачем під час проведення перевірки ТОВ «Маріко», та згідно якого встановлено, що зустрічну звірку з ТОВ "Компанія "Техно" провести неможливо, оскільки підприємство не знаходиться за податковою адресою. Також встановлено, що операції ТОВ "Компанія "Техно" не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення господарських операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. Також, в ході проведення перевірки податковим органом не встановлено факт отримання товарів (послуг) ТОВ "Компанія "Техно" від його контрагентів-продавців, у зв'язку із ненаданням первинних документів.

На підставі вищевикладеного, відповідач дійшов висновків про порушення позивачем п.198.1, п.198.3 ст.198, п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевіряється, на загальну суму 7830,00 грн.; п.138.1.1, п. 138.1, п. 138.2 ст.138 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток від усіх видів діяльності у розмірі 8345,00 грн., а також п.44.1, п.44.3 ст.44 Податкового кодексу України частині не забезпечення зберігання документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Таким чином, відповідач вважає, що винесені податкові повідомлення-рішення за порушення вимог податкового законодавства від 20.06.2013 року № 0001132210, № 0001142210, № 0001152210 є правомірними та не підлягають скасуванню, а отже позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

В судовому засіданні 05.09.2013 року судом згідно ст. 55 КАС України в порядку правонаступництва здійснено заміну відповідача - державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Одеської області Державної податкової служби на його правонаступника - державну податкову інспекцію в Овідіопольському районі Головного управління Міндоходів в Одеської області згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців серії ААВ №560410, копія якої наявна в матеріалах справи (т.1 а.с.62).

В судовому засіданні 21.10.2013 року представником позивача надано до суду заяву про зменшення позовних вимог (т.8 а.с.29), яку прийнято судом, та в остаточній редакції своїх позовних вимог позивач просив суд:

- скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001132210 від 20.06.2013 року в частині визначення грошового зобов'язання за основним платежем у розмірі 4829,21 грн. та за штрафними санкціями - у розмірі 1207,43 грн.;

- скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001142210 від 20.06.2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання у розмірі 10431,25 грн., в тому числі, за основним платежем у розмірі 8345 грн. та за штрафними санкціями - у розмірі 2086,25 грн.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги, з урахуванням наданої заяви про зменшення позовних вимог, підтримав у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та на надані докази, і просив суд частково скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001132210 від 20.06.2013 року в оскаржуваній частині та повністю скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001142210 від 20.06.2013 року.

Представник відповідача в судовому засіданні заявлений адміністративний позов не визнав та просив суд відмовити у його задоволенні, посилаючись на обставини, викладені в запереченнях на адміністративний позов та на надані докази.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, ознайомившись з запереченнями відповідача, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Маріко" зареєстровано як юридична особа Овідіопольською районною державною адміністрацією Одеської області 16.09.2005 року за номером №15431020000001010, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №276882, копія якого наявна в матеріалах справи (т.1 а.с.28).

Судом встановлено, що позивач станом на момент проведення перевірки перебував на обліку в ДПІ в Овідіопольському районі Одеської області ДПС, яка в подальшому реорганізована в ДПІ в Овідіопольському районі ГУ Міндоходів в Одеській області, та у період, за який проводилась перевірка, ТОВ "Маріко" було зареєстровано платником податку на прибуток та відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість, виданого ДПІ у Овідіопольському районі від 28.09.2005 року №21838873 (т.1 а.с.27), було зареєстровано як платник ПДВ, що також підтверджується п.2.4.1 акту перевірки.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач звернувся до ТОВ "Маріко" із запитом від 23.04.2013 року №8138/10/22-1/1 про надання інформації та її документального підтвердження щодо фінансово-господарських відносин з ТОВ "Компанія "Техно", із зазначенням конкретно визначеного переліку документів та інформації, які необхідно надати за період з 01.04.2010 року по 31.03.2013 року, в тому числі, із наданням документального підтвердження господарських операцій щодо використання товарів, отриманих у ТОВ "Компанія "Техно" (т.6 а.с.69). Вказаний запит направлено ТОВ "Маріко" 25.04.2013 року та отримано підприємством 27.04.2013 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (т.6 а.с.68).

Судом встановлено, що на вказаний запит ТОВ "Маріко" лише 22.05.2013 року за №22/05 надало податковому органу тільки накладні та податкові накладні із зазначенням номеру та дати виписки цих накладних, а також суми, на яку їх виписано (т.6 а.с.66-67). Разом з цим, підприємство зазначило у своїх поясненнях, що за договором №0130 від 26.01.2010 року форма розрахунків була безготівкова грошова; матеріали, отримані від ТОВ "Компанія "Техно" були використані у господарській діяльності як пакувальні матеріали та залишків продукції не має.

Як вбачається з матеріалів справи, в період з 03.06.2013 року по 05.06.2013 року головним державним податковим ревізором-інспектором відділу планування, організації податкового контролю та аналітичної роботи управління податкового контролю державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Одеської області ДПС Костюк А.М. на підставі службового посвідчення серії ОД №108183, виданого 03.09.2012 року ДПС в Одеській області, згідно наказу ДПІ в Овідіопольському районі від 29.05.2013 року №431 (т.6 а.с.64) та згідно вимог п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Маріко" (код ЄДРПОУ 33723614) щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ "Компанія "Техно" (код ЄДРПОУ 30398674) за період з 01.04.2010 року по 31.03.2013 року.

При цьому, як зазначено в акті перевірки та вбачається з матеріалів справи, повідомлення та копія наказу від 29.05.2013 року №431 були вручені позивачу 30.05.2013 року, що підтверджується розпискою №49 (т.6 а.с.65).

За наслідками вказаної перевірки відповідачем складено акт від 06.06.2013 року №801/22-1/33723614 (т.1 а.с.29-41), яким встановлено порушення позивачем: п.198.1, п.198.3 ст.198, п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевіряється, на загальну суму 7830,00 грн.; п.138.1.1, п. 138.1, п. 138.2 ст.138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток від усіх видів діяльності у розмірі 8345,00 грн., а також п.44.1, п.44.3 ст.44 Податкового кодексу України в частині не забезпечення зберігання документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Не погоджуючись з висновками акту перевірки, позивач надав на адресу відповідача заперечення від 11.06.2013 року за №11/06 на вказаний акт (т.7 а.с.54), за результатом розгляду яких висновки акту перевірки залишені без змін, що підтвердили в судовому засіданні представники сторін.

Разом з цим, з боку позивача надано лист від 10.06.2013 року №10/06 на адресу ДПІ в Овідіопольському районі Одеської області ДПС (т.7 а.с.53), в якому підприємство зазначило, що ТОВ "Маріко" були надані всі необхідні документи, які підтверджують правові відносини із ТОВ "Компанія "Техно". Також, у цьому листі позивач зазначив, що передача товару від продавця до покупця здійснювалась компанією «Автолюкс»; на видаткових накладних наявні підписи обох сторін, а податкові накладні виписані згідно вимог ПК України.

На підставі вищевказаного акту перевірки ДПІ в Овідіопольському районі Одеської області Державної податкової служби прийняті:

- податкове повідомлення-рішення від 20.06.2013 року № 0001132210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 7830,00 грн. - за основним платежем та у розмірі 1957,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (т.1 а.с.42);

- податкове повідомлення-рішення від 20.06.2013 року №0001142210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 8345,00 грн. - за основним платежем, та у розмірі 2086,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (т.1 а.с.43);

- податкове повідомлення-рішення від 20.06.2013 року №0001152210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «адміністративні штрафи та інші санкції» у розмірі 510,00 грн. (т.1 а.с.44).

Не погодившись із висновками податкового органу та винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом, зменшивши під час розгляду справи свої позовні вимоги шляхом звернення до суду із остаточними позовними вимогами про скасування податкового повідомлення-рішення № 0001132210 від 20.06.2013 року в частині визначення грошового зобов'язання за основним платежем у розмірі 4829,21 грн. та за штрафними санкціями - у розмірі 1207,43 грн. та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001142210 від 20.06.2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання у розмірі 10431,25 грн., в тому числі, за основним платежем у розмірі 8345 грн. та за штрафними санкціями - у розмірі 2086,25 грн.

Вирішуючи питання щодо правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд виходить з наступного.

Як вже зазначено судом, спірні податкові повідомлення-рішення базуються на викладених в акті перевірки висновках відповідача щодо порушення позивачем вимог п.198.1, п.198.3 ст.198, п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевіряється та п.138.1.1, п. 138.1, п. 138.2 ст.138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток від усіх видів діяльності.

Доходячи висновку про порушення позивачем вказаних вимог законодавства, відповідачем взято до уваги та використано при проведенні перевірки наступні документи, надані позивачем на запит податкового органу та дані і документи органів ДПС:

- видаткові та податкові накладні, виписані ТОВ "Компанія "Техно" та договір №0130 від 06.01.2010 року;

- податкові декларації позивача за спірний період;

- акт ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС від 04.04.2013 року №202/22-2/30398674 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Компанія "Техно" (код ЄДРПОУ 30398674) по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ "Онікс" Компані ЛТД" (код ЄДРПОУ 37817014) за період з 01.12.2011 року по 29.02.2012 року, з ТОВ "Комерційна фірма "Горизонталь" (код ЄДРПОУ 37889322) за період з 01.03.2012 року по 31.07.2012 року та контрагентами-покупцями за період з 01.12.2011 року по 31.07.2012 року (т.1 а.с.158-183), яким встановлено, що в ході проведення перевірки податковим органом не встановлено факт отримання товарів ТОВ "Компанія "Техно" від контрагентів-продавців, у зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) договорів про господарську діяльність, актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів. Разом з цим, встановлено, що операції ТОВ "Компанія "Техно" не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення господарських операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. Також, у акті зазначено, що в ході перевірки не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від ТОВ "Компанія "Техно" за серпень, жовтень, листопад та контрагентами-покупцями, а отже зазначені правочини укладені без мети настання реальних наслідків.

При цьому, в акті зазначено, що до перевірки позивачем на запит ДПІ в Овідіопольському районі були надані завірені копії податкових та видаткових накладних, виписаних ТОВ "Компанія "Техно" та договір №0130 від 06.01.2010 року, серед яких не було надано копій податкових накладних від 01.03.2012 року на суму ПДВ 2029,17 грн. та від 05.03.2012 року на суму ПДВ 971,12 грн. Разом з цим, відповідач в акті зазначив, що згідно видаткових накладних, виписаних ТОВ "Компанія "Техно" у графі «отримувач» значиться лише підпис, якій скріплено печаткою ТОВ «Маріко», проте обов'язковий реквізит № та дата довіреності відсутній. Також, в акті зазначено, що в ході перевірки неможливо було встановити за чий рахунок проводилось транспортування товару та вантажні роботи, у зв'язку із ненаданням (відсутністю) підтверджуючих первинних документів, які б свідчили про перевезення товару, як то, товарно-транспортні накладні, тощо. Крім того, відповідач зазначив в акті, що згідно пояснювального листа підприємства, розрахунки між ТОВ "Компанія "Техно" та ТОВ «Маріко» проводились у безготівковій формі, проте до перевірки не надано банківські виписки та/або платіжні доручення.

Разом із тим, в акті зазначено, що до перевірки підприємством не надані завірені копії документів, які підтверджують використання ТОВ «Маріко» у період з 01.12.2011 по 31.05.2012 року у своїй діяльності офісних, виробничих, торгівельних, складських приміщень, які орендовано чи знаходяться у приватній власності.

Таким чином, з урахуванням викладеного, враховуючи використані під час перевірки документи та дані, висновки акту перевірки про встановлені порушення обґрунтовані тим, що за результатами перевірки не встановлено реальності здійснення фінансово-господарської діяльності ТОВ «Маріко» з ТОВ "Компанія "Техно" у грудні 2011, січні-травні 2012 року, а тому ТОВ «Маріко» не мало права на формування податкового кредиту з ТОВ "Компанія "Техно", у зв'язку із чим в порушення п.198.1, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, ТОВ "Маріко" неправомірно віднесено до складу податкового кредиту суми по операціях з ТОВ "Компанія "Техно" за період грудень 2011 року, січень-травень 2012 року у розмірі 7830 грн. Разом із цим в акті зазначено, що на порушення п. 138.2 ст.138 Податкового кодексу України, ТОВ «Маріко» неправомірно віднесено до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, суму витрат по операціях з ТОВ "Компанія "Техно".

Суд погоджується з вказаними висновками відповідача щодо відсутності фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та вищезазначеним контрагентом позивача, і як наслідок, щодо завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за спірний період за господарськими операціями із ТОВ "Компанія "Техно", в результаті чого встановлено заниження позивачем податку на додану вартість на вказану суму, та відповідно погоджується з висновками відповідача про заниження позивачем податку на прибуток на суму 8345 грн., виходячи з наступного.

Згідно з п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до частини першої ст.3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно довідки з ЄДРПОУ №8, одними із основних видів діяльності позивача за КВЕД є: промислове виробництво риби; оптова торгівля рибою, морепродуктами і молюсками (т.7 а.с.57-58).

Судом встановлено, що 26.01.2010 року між ТОВ "Маріко" (покупець) та ТОВ "Компанія "Техно" (постачальник) укладено договір №0130 (т.1 а.с.45-47), згідно умов якого постачальник зобов'язується виготовити та передати у власність покупця продукцію, а покупець зобов'язується прийняти продукцію та оплати її на умовах цього договору. Відповідно до п.2.1, п.2.2 Договору, постачальник зобов'язується прийняти від покупця замовлення на постачання продукції та здійснити постачання продукції в строк, вказаний в замовленні. Замовлення покупця повинно містити асортимент та кількість продукції постачальника та надсилатись попередньо не менш ніж за 3 робочих днів до постачання продукції у формі, що дозволяє зафіксувати замовлення (по факсу з печаткою та підписом керівництва або уповноваженої особи). Згідно п.3.2 Договору, кількість та вартість одиниці продукції встановлюється та затверджується сторонами в замовленні. Пунктом 3.3. Договору визначено, що покупець здійснює оплату за продукцію шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на протязі 30 календарних днів після отримання продуції. Договір діє до 31.12.2011 року, але в будь-якому випадку до виконання сторонами своїх зобов'язань (п.8.1 Договору).

При цьому, суд зазначає, що безпосередньо умовами договору не визначено яка саме продукція постачається покупцеві.

В свою чергу, у якості доказів підтвердження здійснення господарських операцій з придбання продукції у спірний період між ТОВ "Маріко" та ТОВ "Компанія "Техно" за вказаним договором, позивачем надано до суду засвідчені копії: накладних, видаткових накладних, податкових накладних, платіжних доручень, банківських виписок, карток рахунків, накладних на внутрішнє переміщення продукції, наказу про призначення комірника на підприємстві позивача (т.1 а.с.64-73, 74-98, 99-127, 128-141, 142-149, т.6 а.с.75-111, 113-250, т.7 а.с.1-49).

Згідно вказаних документів, позивачем придбавалась у позивача продукція у вигляді пакетів та підкладок.

При цьому, представник позивача у судовому засіданні не заперечував проти того, що ТОВ "Маріко" не було надано до перевірки копії податкової накладної від 01.03.2012 року №9 на суму ПДВ 2029,17 грн. та податкової накладної від 05.03.2012 року №23 на суму ПДВ 971,12 грн., виписаних ТОВ "Компанія "Техно" (т.8 а.с.16-17), та не спростовував того, що позивачем було віднесено до складу податкового кредиту вказані суми ПДВ за відсутності оригіналів цих податкових накладних.

На підтвердження наявності приміщень для зберігання придбаного товару, позивачем надано до суду: копії договору оренди від 01.12.2011 року №01/12/01 стоком дії з 01.01.2012 року по 31.12.2013 року (т.1 а.с.196-198), згідно умов якого орендодавець передає, а орендар (позивач) приймає в строкове платне користування нерухоме майно, нежитлове виробничо-складське приміщення, загальною площею 1453,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, що належить СПД ОСОБА_4 на підставі права власності; акту приймання-передачі майна в оренду від 01.12.2011 року (т.1 а.с.199) та документації щодо земельної ділянки за вказаною адресою (т.1 а.с.200-209).

Податкові накладні, виписані ТОВ "Компанія "Техно" позивачем включено до реєстрів отриманих та виданих податкових накладних за спірний період (т.7 а.с.71-249, т.8 а.с.1-15).

Суми податку на додану вартість відповідно до вищевказаних податкових накладних позивач включив до складу податкового кредиту за спірний період, що підтверджується податковими деклараціями з податку на додану вартість та додатками №5 до них по контрагенту "Компанія "Техно" (т.1 а.с.223-252, т.2 а.с.1-61) та суми валових витрат за вказаними операціями за спірний період позивач відніс до податкової декларацій з податку на прибуток 2-4 квартали 2011 року, 1 та 2 квартали 2012 року (т.2 а.с.62-73, т.7 а.с.59-70).

Правові відносини щодо формування податкового кредиту з податку на додану вартість, а також, віднесення сплачених платниками сум до витрат підприємств з 01.01.2011 року регулюються Податковим кодексом України, веденням бухгалтерського обліку по податкових операціях встановлено Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, на підставі даних, не підтверджених документами.

Статтею 1 Закону Про бухгалтерський облік визначено загальне поняття та характеристика документу на підставі якого виникає право та обов'язок в платника податків на формування показників податкової, бухгалтерської та фінансової звітності. Таким документом є первинний документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинного документу встановлені ст. 9 цього ж Закону та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону Про бухгалтерський облік, на даних бухгалтерського обліку базуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Отже, первинні документи по відображенню господарської операції є підставою й для податкового обліку.

Порядок формування податкового кредиту з 01.01.2011 року визначений ст. 198 Податкового кодексу України (надалі - ПК України).

Відповідно до п.п.198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Пунктом 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих(сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках реквізити, що визначені у цьому пункті.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 201.6 ст. 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Тобто, як вбачається з викладеного, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання у власній господарській діяльності.

Водночас, суд зазначає, що нормами Податкового кодексу України визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється на підставі податкової накладної, яка сама по собі є підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ. При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно з п.п.14.1.27. п.14.1 ст.14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Склад витрат та порядок їх визнання врегульовано ст.138 ПК України.

Відповідно до п.138.1 ст.138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування складаються з витрат операційної діяльності та інших витрат.

Відповідно до п.п.138.1.1. п.138.1 ст.138 ПК України, витрати операційної діяльності включають, зокрема собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.4. ст.138 ПК України визначено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з п.138.8. ст.138 ПК України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Підпунктом 138.8.1. п.138.8. ст.138 ПК України визначено, що до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п.177.4. ст.177 Податкового кодексу України, до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Зі змісту наведених норм вбачається, що витрати підприємства можна враховувати при обчисленні об'єкта оподаткування лише у разі фактичності відповідних витрат, оскільки сам факт їх здійснення є визначальною ознакою формування витрат. В свою чергу, фактичність здійснення витрат повинна підтверджуватись розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, однак, самі по собі документи без реального здійснення операції, за наслідком якої сформовані витрати підприємства, не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для формування валових витрат підприємства.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та витрати підприємства мають бути фактично підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків та віднесення ним сум до валових витрат.

Відповідно п.п.14.1.191 п.14.1 ст.14 ПК України постачання товарів - будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду та відповідно п. 14.1.202 зазначеної статті продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

Згідно з п.п.14.1.203 п.14.1 ст.14 ПК України продаж результатів робіт (послуг) - будь-які операції господарського, цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими об'єктами власності, що не є товарами, за умови компенсації їх вартості, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг).

Як вже встановлено судом, позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевіряємий період та включення спірних сум до витрат підприємства, надані податкові накладні, видаткові накладні, накладні, платіжні доручення, банківські виписки та інші супутні бухгалтерські та первинні документи.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, керуючись ст. 86 КАС України, оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих доказів, а також у сукупності їх достатність та взаємозв'язок, суд критично ставиться до зазначених документів як до доказів фактичного отримання позивачем товарів та використання цих товарів у власній господарській діяльності та погоджується із встановленими ДПІ порушеннями позивачем вимог податкового законодавства, з огляду на наступне.

З урахуванням наведених положень законодавства, суд зазначає, що для отримання права сформувати податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати, зокрема, податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання в господарській діяльності.

Згідно з п. 2.1., 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Разом з тим, як вказано вище, обов'язковою умовою формування податкового кредиту з податку на додану вартість є не лише наявність податкових накладних та відповідних первинних документів, а і фактичність безпосередньої поставки товарів. При цьому будь-які документи, у тому числі договори, накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції, а у разі її відсутності не можуть вважатися первинними для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів.

Так, з'ясовуючи питання товарності господарських операцій позивача із вказаним контрагентом, суд зазначає, що на підтвердження отримання товару позивачем, останній надав до суду копії видаткових накладних та накладних, виписаних ТОВ "Компанія "Техно".

Так, з наданих позивачем копій накладних вбачається, що в зазначених документах в порушення ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні" не зазначені прізвище, посада осіб, відповідальних за отримання товару з боку позивача; не зазначено номеру довіреності та її дати на особу, що отримувала товар. Разом з цим, підпис наявний у вказаних накладних у графі "Отримав (ла)" не дає змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції по отриманню товару з боку позивача. При цьому, у деяких видаткових накладних, а саме: №№ 189, 380, 398, 552, 775, 1606, 30, 111, 241, 257, 2396, 320, 1149 в графі «відповідальний за здійснення господарської операції і правильність її оформлення» від постачальника наявний лише підпис, та в порушення вимог закону не зазначено прізвище та посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, тобто дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, з наданих позивачем копій видаткових накладних неможливо зробити достовірний висновок щодо фактичності передачі товару за спірною угодою, наявності довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, які видавались особі (-ам), відповідальним за отримання від постачальника такого товару. Відсутність згаданих документів не надає змоги ідентифікувати осіб, що приймали участь у здійсненні згаданої господарської операції, що позбавляє суд можливості встановити факт товарності зазначеної господарської операції.

Отже, надані позивачем копії вищезазначених видаткових накладних не містять обов'язковий реквізит первинного документа: "посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції", а тому вони не можуть вважатися належними та допустимими доказами.

Також, суд зазначає, що позовна заява не містить опису фактичного виконання господарських зобов'язань за укладеним з контрагентом договором, у зв'язку з чим судом з'ясовувалося в уповноваженого представника позивача питання щодо фактичності й достовірності здійснення господарських операцій. Водночас, в межах предмету доказування по справі, представник позивача не надав зрозумілих та аргументованих пояснень стосовно того, яким чином здійснювалась поставка товару до підприємства саме його контрагентом, ким було отримано товар з боку позивача.

Поряд з цим, з'ясовуючи питання товарності господарських операцій позивача із вказаним контрагентом, судом досліджено порядок доставки товару, згідно з яким постачання товару здійснювалось продавцем. При цьому суд критично оцінює твердження позивача щодо відсутності у нього товарно-транспортних накладних та будь-яких інших доказів на підтвердження перевезення товару через те, що поставка товару здійснювалась його контрагентом, з огляду на наступне.

Суд зазначає, що відповідно до статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», пункту 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 року № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568, товарно-транспортна накладна визначена як обов'язковий документ, що повинен оформлюватися при перевезенні вантажів автомобільним транспортом та зберігатися як у вантажовідправника, так і у вантажоодержувача.

Згідно із пунктом 1 зазначених Правил товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, а дорожній лист - документ установленого законодавством зразка для визначення та обліку роботи автомобільного транспортного засобу.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри.

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Таким чином, згідно з встановленими правилами один екземпляр товарно-транспортної накладної повинен залишатися у вантажоотримувача, однак, позивачем відповідні документи до суду не надані, що свідчить про безтоварність операції.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено факт реальної поставки товару від ТОВ "Компанія "Техно", оскільки суду в підтвердження перевезення вантажу автомобільним транспортом не надані не лише товарно-транспортні накладні, які згідно з чинним законодавством є єдиними для всіх учасників транспортного процесу юридичними документами, що призначені для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, але й взагалі будь-які документи, що свідчили б про отримання й транспортування товару.

Також, суд звертає увагу на відсутність в матеріалах справи доказів, які б свідчили про те, яким чином сторони договору досягли згоди з приводу строку поставки продукції, асортименту та кількості продукції постачальника, вартість одиниці продукції, оскільки позивачем на пропозицію суду не надано до суду копій замовлень на постачання продукції, обов'язковість яких передбачена договором №1030 від 26.01.2010 року. Більш того, суд вважає безпідставним посилання позивача на те, що такі заявки надавались у телефонному режимі, оскільки відповідно до п.2.1, п.2.2, п.3.2 договору №1030 від 26.01.2010 року визначено, що постачальник зобов'язується прийняти від покупця замовлення на постачання продукції та здійснити постачання продукції в строк, вказаний в замовленні. Замовлення покупця повинно містити асортимент та кількість продукції постачальника та надсилатись попередньо не менш ніж за 3 робочих днів до постачання продукції у формі, що дозволяє зафіксувати замовлення (по факсу з печаткою та підписом керівництва або уповноваженої особи). Кількість та вартість одиниці продукції встановлюється та затверджується сторонами в замовленні.

Таким чином, умовами договору передбачалась обов'язкова письмова форма замовлення, в якій визначаються строк поставки продукції, асортимент та кількість продукції постачальника, вартість одиниці продукції.

Згідно статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Тобто, з аналізу вищевказаних норм Закону вбачається, що строк поставки товарів є істотною умовою для договорів такого виду, тому суд вважає, що на виконання вищевказаного договору позивач та ТОВ "Компанія "Техно" не дійшли згоди щодо усіх істотних його умов, що свідчить про відсутність наміру щодо настання реальних наслідків.

В даному випадку, виходячи з вищевикладених фактів та доказів, що їх підтверджують, надані з боку позивача копії договорів, що укладались ним як продавцем із його контрагентами-покупцями ПП "Таврія плюс", МПП "Віртус", ПП "Таврія І", ТОВ "Копійка-Р" та інших (т.2 а.с.84-139), копії видаткових накладних (т.2 а.с.140-250, т.3-т.5, т.6 а.с.1-63) на підтвердження використання отриманих у контрагента ТОВ "Компанія "Техно" товарів для подальшого використання в межах господарської діяльності позивача, судом не приймаються до уваги, оскільки вони жодним чином не свідчать про те, що, так звані, придбані у ТОВ "Компанія "Техно" товари (пакети та пакувальні матеріали) використовувалися в подальшій господарській діяльності позивача саме при реалізації рибної продукції та морепродуктів його контрагентам за угодами, що надані позивачем.

Також, суд не приймає до уваги надані матеріали фотофіксації рибної продукції на підтвердження того, що придбаний позивачем товар було використано як пакувальні матеріали, оскільки вказані докази жодним чином не свідчать про те, що у якості пакувальних матеріалів позивачем використовувались отримана від ТОВ "Компанія "Техно" продукція.

Крім того, суд також враховує той факт, що на обов'язковий запит податкового органу, зокрема в частині надання документального підтвердження господарських операцій щодо використання товарів, отриманих у ТОВ "Компанія "Техно", позивачем не було надано до податкового органу ні вищевказаних документів, ні взагалі будь-яких доказів, що свідчать про використання отриманих від його контрагента товарів.

Таким чином, з урахуванням наведеного, докази, надані позивачем щодо подальшої реалізації, як посилається позивач, отриманих у контрагента товарів як докази підтвердження використання цих товарів у господарській діяльності підприємства, не беруться судом до уваги.

Отже, судом встановлено, що позивачем наданими документами не доведено факту товарності та дійсності господарських операцій між ним та його контрагентом. Зокрема, подані позивачем як докази своїх позовних вимог первинні фінансові та бухгалтерські документи не є достатніми для беззаперечного твердження про дійсне виконання господарських операцій з контрагентом, тобто такими, що дають право позивачу віднести відповідні суми до податкового кредиту та витрат.

З урахуванням сукупності наведених обставин, суд не може вважати доведеним факт реального виконання господарських операцій з ТОВ "Компанія "Техно", за рахунок яких сформовано податковий кредит та віднесені спірні суми до валових витрат.

Суд зазначає, що наявність податкових накладних є обов'язковою, проте, не єдиною умовою для набуття позивачем права на податковий кредит, оскільки сам по собі факт виписування документів не є безумовним свідченням того, що поставка мала місце.

З огляду на викладені положення законодавства, суд зазначає, що для отримання права сформувати податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару, та для отримання можливості віднести суми до валових витрат платник податків повинен мати, зокрема, податкові накладні, видані на реально отриманий товар, призначений для використання в господарській діяльності.

Отже, наявність вказаних видаткових накладних, які оформлені з порушенням вимог законодавства та податкових накладних, за відсутності замовлень на постачання товару, товарно-транспортних накладних або інших документів, що підтверджують перевезення товару, не є достатньою підставою для визнання правомірності віднесення спірних сум до складу податкового кредиту та до складу витрат, оскільки наведені в них відомості не підтверджуються належними первинними бухгалтерськими документами.

З урахуванням вищевикладеного, суд зазначає, що лише формальна наявність у позивача видаткових накладних, що неналежним чином оформлені та податкових накладних, виписаних ТОВ "Компанія "Техно", не є достатнім і беззаперечним документальним підтвердженням фактичного отримання товару і робіт, і не дають можливість суду дійти обґрунтованого й переконливого висновку про фактичне проведення господарських операцій, що вказує на відсутність у позивача фактичних підстав для віднесення спірних сум до складу податкового кредиту та до витрат, що пов'язані з господарською діяльністю позивача.

Враховуючи викладене, зважаючи на відсутність у справі належного документального підтвердження фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ "Компанія "Техно" щодо поставки товару та на недоведеність подальшого використання цього товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача, суд дійшов висновку про безпідставність включення позивачем до складу податкового кредиту суми ПДВ за спірний період у розмірі 7830 грн., та про безпідставність віднесення спірних сум до витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування на суму 8345 грн., у зв'язку із чим погоджується із висновком відповідача щодо порушення позивачем: п.198.1, п.198.3 ст.198, п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевіряється, на загальну суму 7830,00 грн. та п.138.1.1, п. 138.1, п. 138.2 ст.138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток від усіх видів діяльності у розмірі 8345,00 грн., а тому, на думку суду, донарахована контролюючим органом сума грошового зобов'язання відповідає вимогам ст.54 ПК України на час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В ході розгляду справи представник відповідача довів суду, з посиланням на відповідні положення законодавства та на надані докази, правомірність прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, у зв'язку із чим суд вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, прийняті відповідачем за результатами вказаної перевірки скасуванню не підлягають.

За вказаних обставин, з урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що позовні вимоги ТОВ "Маріко" є необґрунтованими та недоведеними, а отже не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2,7,8,9,14,70,71,72,79,86,94,103,158 - 163,167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

У задоволенні адміністративного позову ТОВ "Маріко" до державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Головного управління Міндоходів в Одеської області про скасування податкового повідомлення-рішення від 20.06.2013 року №0001132210 в оскаржуваній частині та податкового повідомлення-рішення від 20.06.2013 року №0001142210 - відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги на постанову суду одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст. 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови складений та підписаний суддею 28.10.2013 року.

Суддя О.М. Соколенко

У задоволенні адміністративного позову ТОВ "Маріко" до державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Головного управління Міндоходів в Одеської області про скасування податкового повідомлення-рішення від 20.06.2013 року №0001132210 в оскаржуваній частині та податкового повідомлення-рішення від 20.06.2013 року №0001142210 - відмовити.

28 жовтня 2013 року.