Постанова

від 27.02.2014 по справі 815/4922/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2014 р.м.ОдесаСправа № 815/4922/13-а

Категорія: 8.3.1 Головуючий в 1 інстанції: Соколенко О. М.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Турецької І.О.

суддів - Стас Л.В., Косцової І.П.

за участю секретаря - Філатової І.І.

за участю сторін:

представник апелянта - Тодоров В.Д.;

представник відповідача - Кочин І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «МАРІКО» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «МАРІКО» до Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «МАРІКО» (надалі - позивач, ТОВ «МАРІКО») звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень просило скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області (надалі - відповідач, ДПІ в Овідіопольському районі) від 20 червня 2013 року:

- № 000113221, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (надалі - ПДВ) на суму 9 787,50 грн., в тому числі за основним платежем у розмірі 7 830 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 1 975 грн., в частині визначення грошового зобов'язання за основним платежем у розмірі 4 829,21 грн. та за штрафними санкціями - у розмірі 1 207,43 грн.;

- № 0001142210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 10 431,25 грн., в тому числі, за основним платежем у розмірі 8 345 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 2086,25 грн.

В обґрунтування позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки суперечать вимогам Податкового кодексу України (надалі - ПК України) та базуються на безпідставних висновках відповідача про відсутність реальних наслідків господарських операцій з поставки товарів ТОВ «Компанія «Техно».

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2013 року в задоволенні адміністративного позову - відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, погодився з доводами відповідача про відсутність фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Компанія «Техно», що призвело до завищення ТОВ «МАРІКО» податкового кредиту з ПДВ за спірний період та, відповідно, заниження податку на прибуток підприємств.

В апеляційній скарзі ТОВ «МАРІКО» ставиться питання про скасування судового рішення у зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Ставлячи питання про прийняття нового рішення про задоволення його вимог, апелянт зазначив, що певні дефекти в оформленні документів, не можуть бути підставою для позбавлення платника податків права на валові витрати, при наявних доказах щодо реальності здійснених операцій.

Окрім того, ТОВ «МАРІКО» зазначило, що відсутність товарно-транспортних накладних не суперечить закону та не свідчить про відсутність відповідної господарської операції, оскільки товар приймався не від перевізника, а від представника контрагента.

У суді апеляційної інстанції представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник ДПІ в Овідіопольському районі вважав рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

З'ясувавши обставини справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню на наступних підставах.

Так, судом першої інстанції було встановлено, що у період із 03 червня 2013 року по 05 червня 2013 року відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Компанія «Техно» за період з 01 квітня 2010 року по 31 березня 2013 року.

За наслідками вказаної перевірки відповідачем 06 червня 2013 року складено акт, яким встановлено порушення позивачем:

п.198.1, п.198.3 ст.198, п.201.10 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевіряється, на загальну суму 7 830 грн.;

п.138.1.1, п. 138.1, п. 138.2 ст.138 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток від усіх видів діяльності у розмірі 8345 грн.;

п.44.1, п.44.3 ст.44 ПК України в частині не забезпечення зберігання документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, ведення яких передбачено законодавством.

На підставі вищевказаного акту перевірки 20 червня 2013 року ДПІ в Овідіопольському районі прийняті:

- податкове повідомлення-рішення № 0001132210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 7 830 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1 957,50 грн.;

- податкове повідомлення-рішення №0001142210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у розмірі 8 345 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 2086,25 грн.;

- податкове повідомлення-рішення №0001152210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «адміністративні штрафи та інші санкції» у розмірі 510 грн.

Згідно із вимогами ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що при постановленні рішення, судом першої інстанції не було дотримано вимоги ст. 159 КАС України у зв'язку з наступним.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що досліджені ним докази не дають підстав вважати, що позивач фактично отримував від контрагента - ТОВ «Компанія «Техно» товар та використовував його у власній господарській діяльності.

На думку суду апеляційної інстанції такий висновок суду не ґрунтується на фактичних обставинах справи та на нормах податкового законодавства, з огляду на наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що 26 січня 2010 року між ТОВ «МАРІКО» (покупець) та ТОВ «Компанія «Техно» (постачальник) укладено договір №0130 (т.1 а.с.45-47), згідно умов якого, постачальник зобов'язується виготовити та передати у власність покупця продукцію, а покупець зобов'язується прийняти продукцію та оплатити її на умовах цього договору.

Відповідно до п.2.1, п.2.2 Договору, постачальник зобов'язується прийняти від покупця замовлення на постачання продукції та здійснити постачання продукції в строк, вказаний в замовленні.

Замовлення покупця повинно містити асортимент та кількість продукції постачальника та надсилатись попередньо не менш ніж за 3 робочих днів до постачання продукції у формі, що дозволяє зафіксувати замовлення (по факсу з печаткою та підписом керівництва або уповноваженої особи).

Згідно п.3.2 Договору, кількість та вартість одиниці продукції встановлюється та затверджується сторонами в замовленні.

Пунктом 3.3. Договору визначено, що покупець здійснює оплату за продукцію шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на протязі 30 календарних днів після отримання продукції.

Продукція, яка поставлялася ТОВ «Компанія «Техно» на адресу ТОВ «МАРІКО» за даним договором, це - пакети та підкладки для пакування.

Ця продукція необхідна була позивачу для пакування риби та морепродуктів.

Так, згідно довідки з ЄДРПОУ №8 одним із основних видів діяльності позивача за КВЕД є промислове виробництво риби, оптова торгівля рибою, морепродуктами та молюсками (т.7 а.с.57 -58).

Підставою для визнання податковим органом даного правочину таким, що не відбувся став акт ДПІ у Києво - Святошинському районі Київської області від 04.04.2013 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Компанія «Техно» по фінансово-господарським взаємовідносинам із ТОВ «Онікс» Компані ЛТД» за період з 01.12.2011 року по 29.02.2012 року, із ТОВ «Комерційна фірма «Горизонталь» за період із 01.03.2012 року по 31.07.2012року та контрагентами-покупцями за період із 01.12.2011 року по 31.07.2012 року (т.1 а.с.158-183).

У цьому акті зазначено про відсутність факту отримання товарів ТОВ «Компанія «Техно» від контрагентів-продавців, у зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) договорів про господарську діяльність, актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів.

Податковий орган не досліджуючи первинні документи бухгалтерського та податкового обліку контрагента позивача вважав, що господарські операції, які здійснювало ТОВ «Компанія «Техно» не підтверджуються з врахуванням реального часу їх здійснення, місцезнаходженням майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

Висновок контролюючого органу про не отримання ТОВ «Компанія «Техно» від своїх контрагентів - продавців товару не може бути визнаний обґрунтованим, тому що зустрічна звірка цього підприємства не проводилася.

Слід зазначити, що видами діяльності ТОВ «Компанія «Техно» є виробництво тари та неспеціалізована оптова торгівля, на цьому ринці послуг вона працює з 1999 р..

За договором, укладеним ТОВ «МАРІКО» та ТОВ «Компанія «Техно» обов'язок поставки товару покладався на продавця, тому відповідно до ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт» та п.11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Мінтрансу України 14.10.1997 р. №363, ТОВ «МАРІКО» не було вантажоодержувачем при перевезенні товару.

Враховуючи зазначене, у позивача не повинні знаходитися товарно - транспортні документи та докази сплати за транспортування, у зв'язку з чим, посилання суду першої інстанції на дану обставину, як на одну із підстав визнання правочину фіктивним - є неправильним.

Також неможливо погодитися з правовою позицією суду першої інстанції про те, що відсутність у видатковій накладній прізвища посадової особи ТОВ «МАРІКО», яка приймала товар, свідчить про відсутність факту поставки.

Так, при наявності інших доказів щодо здійснення господарської операції, певні дефекти в оформленні документів, зокрема відсутність окремих реквізитів, не повинні розглядатися як підстава для позбавлення платника податків права на валові витрати.

Іншими документами, які підтверджували отримання ТОВ «МАРІКО» товару були накладні на внутрішнє переміщення товару, наказ про призначення комірника на підприємстві.

Суд першої інстанції, відмовляючи позивачу у задоволенні його вимог, зазначив. що сторонами за спірним договором було передбачено, що постачальник зобов'язується прийняти від покупця замовлення на постачання продукції та здійснити постачання продукції в строк, вказаний в замовленні, але, позивачем такі замовлення до перевірки ДПІ в Овідіопольському районі надані не були.

Колегія суддів, враховуючи умови договору поставки між ТОВ «МАРІКО» та ТОВ «Компанія «Техно», а саме надсилання покупцем замовлення по факсу вважає, що такі документи могли і не зберегтись саме у покупця, так для нього вони не є обов'язковими документами для введення бухгалтерського та податкового обліку.

Крім того, як правильно зауважив апелянт про те, що товар був поставлений згідно замовлення, свідчить його отримання продавцем та оплата без взаємних претензій.

На думку апеляційного суду, є побудований на припущеннях довід суду першої інстанції про те, що ТОВ «МАРІКО» не використало придбаний від ТОВ «Компанія «Техно» пакувальний товар.

Так в матеріалах справи містяться документи, що підтверджують наявність приміщення для зберігання придбаного товару, виробництво продукції з використанням придбаного пакувального матеріалу, а також реалізація готової продукції.

Про реалізацію продукції з використанням пакувального матеріалу свідчать копії договорів ТОВ «МАРІКО», де воно виступало продавцем із його контрагентами - покупцями (т.2 а.с.140-250, т.3, т.5, т.6 а.с.1-63), калькуляції та видаткові накладні.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 цієї ж статті визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з положеннями пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до Кодексу.

Вищевикладені фактичні обставини справи свідчать про виконання позивачем вимог податкового законодавства.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, виконання договорів сторонами підтверджується первинними документами.

Враховуючи, що суд першої інстанції зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, та неповно з'ясував обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, що призвело до неправильного вирішення справи, постановлене судове рішення на підставі п.п.1,2 ч.1 ст.202 КАС України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення вимог позивача.

Керуючись ст.ст.195,196, 198, 202, ч.2 ст. 205, 207, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «МАРІКО» - задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2013 року - рішень - скасувати.

Прийняти у справі нову постанову, якою адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «МАРІКО» до Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкових повідомлень - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області від 20 червня 2013 року № 000113221, в частині визначення товариству з обмеженою відповідальністю «МАРІКО» грошового зобов'язання за основним платежем у розмірі 4 829,21 грн. та за штрафними санкціями - у розмірі 1207,43 грн.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області від 20 червня 2013 року № 0001142210, яким товариству з обмеженою відповідальністю «МАРІКО» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 10 431,25 грн., в тому числі за основним платежем у розмірі 8 345 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 2 086, 25 грн. .

Зобов'язати Державну казначейську службу України стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «МАРІКО» (код ЄДРПОУ 33723614, вул. Мізікевича, 68, смт. Великодолинське, Овідіопольський район, Одеська область, 67800) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1069 грн. (одна тисяча шістдесят дев'ять гривень) із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області (код ЄДРПОУ 38696685, 67801, Одеська область, смт. Овідіополь, вул. Т. Шевченка буд. 214)

Постанова суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Доповідач - суддя І.О.Турецька

суддя Л.В. Стас

суддя І.П. Косцова

повний текст постанови виготовлений 03.03.2014 р.