Рішення

від 08.04.2009 по справі 5020-2/014

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

5020-2/014

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

"08" квітня 2009 р. справа № 5020-2/014

За позовом           Заступника військового прокурора Військово-Морських Сил України

(99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 41)

в інтересах держави  в особі Міністерства оборони України

(03168, м. Київ, пр-кт Повітрянофлотський, 6),

Державного господарського об'єднання Концерн „Техвоенсервіс”

(04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 13/24)

до:                     Приватного підприємства „7 я”

(м. Севастополь, вул. Драпушко, 3, кв.20)

про                     визнання недійсним договору купівлі-продажу державного майна,

Суддя Шевчук Н.Г.

Представники сторін:           

прокурор - Пархоменко Д.П., посвідчення № 325 від 12.11.08, Заступник військового прокурора ВМС України;

позивач - Грицюк О.М., довіреність № 15 від 17.02.09,  ДГОК "Техвоєнсервіс";

позивач - Варицький Є.В., довіреність № 220/193/д  від 06.04.2009, Міністерство оборони України,

відповідач - не з'явився,  ПП „7я”

СУТЬ СПОРУ:

Заступник військового прокурора Військово-Морських Сил України в інтересах держави  в особі Міністерства оборони України, державного господарського об'єднання Концерн „Техвоенсервіс” звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до приватного підприємства „7 я” про визнання недійсним договору купівлі-продажу державного майна та зобов'язання сторін повернути одна одній все отримане за цією угодою.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірний договір суперечить нормам чинного законодавства України.

Відповідач не скористався правом, наданим статтею 59 Господарського кодексу України: не надав суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову.

Оскільки до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб –учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, суд вважає, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, які повернуті органами поштового зв'язку з позначками „за закінченням терміну зберігання”, можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

У зв'язку з викладеним, суд визнав за можливе розглянути справу відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення військового прокурора, представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян і держави в судах у випадках, передбачених законом.

Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" передбачено,  що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає  у  здійсненні  прокурорами  від  імені держави  процесуальних та інших дій,  спрямованих на захист у суді інтересів  громадянина  або  держави  у   випадках,   передбачених законом.  Однією  з  форм  представництва  є  звернення  до суду з позовами або  заявами  про  захист  прав  і  свобод  іншої  особи, невизначеного  кола  осіб,  прав юридичних осіб,  коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи  рішень  органів  і посадових осіб.  Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або  загрози  порушень економічних,  політичних  та  інших  державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних  осіб,  що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Частина перша статті 2 Господарського процесуального кодексу України,  в якій визначено підстави порушення справ  у господарському суді, відносить до таких підстав позовні заяви прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Відповідно до положень частини третьої цієї статті прокурор, який звертається до господарського суду  в інтересах держави, у позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У рішенні Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року N 3-рп/99 визначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю або частково з  інтересами  державних  органів, державних підприємств та організацій.

Міністерство Оборони України згідно зі статтею 3 Закону України "Про Збройні сили України", є центральним органом виконавчої влади і військового управління, в підпорядкуванні якого перебувають Збройні сили України.

Судом встановлено, що у березні 2008 року між філією Державного господарського об'єднання Концерн „Техвоенсервіс” „Севастопольський авторемонтний завод” та приватним підприємством „7 я” укладений договір купівлі-продажу торгівельного павільйону.

Зазначений договір оформлений накладною №10 (а.с. 7), актом виконаних робіт (а.с. 11) та діями відповідача по оплаті за зазначений торгівельний павільйон, що підтверджується випискою банку від 12.03.2008 (а.с.49).

Таким чином, судом встановлено, що між сторонами укладений договір купівлі-продажу в усній формі.

З матеріалів справи вбачається, що предметом вказаного договору є торгівельний павільйон,  що належав до основних фондів філії Державного господарського об'єднання Концерн „Техвоенсервіс” „Севастопольський авторемонтний завод”.

За твердженням позивача, зазначений договір укладений філією Державного господарського об'єднання Концерн „Техвоенсервіс” „Севастопольський авторемонтний завод” з перевищенням своїх повноважень, та є недійсним, як такий, що не відповідає діючому на момент його укладення цивільному законодавству.

Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду із даним позовом.

Суд вважає позовні вимоги заступника військового прокурора Військово-Морських Сил України такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Згідно з частинами першою та другою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, може бути визнання правочину недійсним.

Відповідно до роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен установити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону; дотримання установленої форми угоди; правоздатність сторін по угодах; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони й інших обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Законом прямо не встановлена недійсність спірного правочину.

Разом з тим, відповідно до пункту 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Такими вимогами, зокрема, є:

-          зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

-          особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

-          волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

-          правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до Положення про філію Державного господарського об'єднання Концерн „Техвоенсервіс” „Севастопольський авторемонтний завод” (а.с.12-15) останній є філією державного підприємства Міністерства оборони України, яке згідно зі статтею 74 Господарського кодексу України  є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на підставі статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном . Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання. Філія не є юридичною особою.

Статтею 75 Господарського кодексу України передбачено, що державне комерційне підприємство має право відчужувати майнові об'єкти, що належать до основних фондів, лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом.

Докази погодження укладення зазначеного договору з державним господарським об'єднанням Концерн „Техвоенсервіс” відсутні.

Як вбачається з матеріалів справи, Міністерство оборони України та державне господарське об'єднання Концерн „Техвоенсервіс” не вчиняли будь-яких дій щодо схвалення спірного правочину, а навпаки є позивачами у справі про визнання цього правочину недійсним.

Отже, зміст договору купівлі-продажу торгівельного павільйону, укладений у березні 2008 року між філією Державного господарського об'єднання Концерн „Техвоенсервіс” „Севастопольський авторемонтний завод” та приватним підприємством „7 я” суперечить Цивільному кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, що є підставою для визнання такого договору недійсним.

На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог заступника військового прокурора Військово-Морських Сил України щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу торгівельного павільйону, укладеного у березні 2008 року між філією Державного господарського об'єднання Концерн „Техвоенсервіс” „Севастопольський авторемонтний завод” та приватним підприємством „7 я”, а відтак визнає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідач на виконання Договору сплатив на рахунок філії Державного господарського об'єднання Концерн „Техвоенсервіс” „Севастопольський авторемонтний завод” вартість отриманого ним торгівельного павільйону у сумі 18000,00 грн. (а.с. 49).

Проте, докази наявності у відповідача на час вирішення цього спору торгівельного павільйону, який був предметом оспорюваного договору, відсутні. Таким чином, суд вважає за неможливе застосувати до даних правовідносин двосторонню реституцію, оскільки у разі, якщо зазначений торгівельний павільйон пошкоджений або знищений, це може спричинити додаткові збитки державному бюджету України.  

Згідно зі статтями 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, оскільки прокурор звільнений від сплати державного мита, витрати на сплату державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню з відповідача в доход державного бюджету.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82, 84-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1.          Позовні вимоги задовольнити частково .

2.          Визнати недійсним договір купівлі-продажу торгівельного павільйону, укладений у березні 2008 року між філією Державного господарського об'єднання Концерн „Техвоенсервіс” „Севастопольський авторемонтний завод” (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 13/24, відомості про рахунки в установах банків відсутні) та Приватним підприємством „7 я” (м. Севастополь, вул. Драпушко, 3, кв.20, відомості про рахунки в установах банків відсутні), з моменту його укладення.

3.          Стягнути з Приватного підприємства „7 я” (м. Севастополь, вул. Драпушко, 3, кв.20, відомості про рахунки в установах банків відсутні) в доход  державного бюджету (р/р 31113095700007, отримувач: Державний бюджет,  Ленінський район в місті Севастополі, банк отримувача: ГУ ДКУ в місті Севастополі, МФО 824509, код в ЄДРПОУ 24035598, код платежу 22090200)  державне мито  у сумі  85,00 грн. (вісімдесят п'ять грн. 00 коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4.          Стягнути з Приватного підприємства „7 я” (м. Севастополь, вул. Драпушко, 3, кв.20, відомості про рахунки в установах банків відсутні) витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118,00 грн.  (сто вісімнадцять грн. 00 коп.) на р/р 31216259700007, банк одержувача: ГУ ДКУ в місті Севастополі, одержувач: Ленінський район, код бюджетної класифікації 22050000, МФО 824509, код в ЄДРПОУ 24035598.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5.          В частині позовних вимог про зобов'язання сторони повернути одна одній все отримане за договором –відмовити.

Суддя                                                                                                              Н.Г. Шевчук

Рішення оформлено відповідно до вимог

статті 84 Господарського процесуального

кодексу України і підписано 13.04.2009

 Розсилка:

1.          Прокуратура міста Севастополя

(99011, м.Севастополь, вул.Павліченко, 1)

2.          Заступник військового прокурора Військово-Морських Сил України

(99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 41)

3.          Міністерство оборони України

(03168, м. Київ, пр-кт Повітрянофлотський, 6),

4.          Державне господарське об'єднання Концерн „Техвоенсервіс”

(04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 13/24)

5.          ПП „7 я”

(м. Севастополь, вул. Драпушко, 3, кв.20)

6.          Справа