Рішення

від 02.04.2009 по справі 17/11(1/56)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

17/11(1/56)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.04.09                                                                                 Справа № 17/11(1/56)

За позовом  Товариства   з   обмеженою   відповідальністю    «СП  Краноярськкрайвугілля-Україна»,  м. Донецьк

до Відкритого акціонерного товариства «Стахановська збагачувальна фабрика», м. Теплогорськ Луганської області

про стягнення 1268068 грн. 94 коп.

                                                                                                     Суддя   Фонова О.С.

                                                            Представники:

від позивача –Пропастін В.М., довіреність № 18/юр від 12.11.2007;

від відповідача –Алексюк С.М., довіреність № б/н від 20.01.2009; Степаненко Ю.М., довіреність № б/н від 20.01.2009.

Суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення основного боргу в сумі 503150 грн. 94 коп.,  3% річних у сумі 31385 грн.  24 коп., інфляційних нарахувань  у сумі 178618 грн. 65 коп. за договором купівлі-продажу від 21.04.2004 № КП-05, а також 381000 грн. 00 коп. основного боргу за договором від 01.08.2006 № 1/08-у та  173914 грн. 11 коп. основного боргу за договором від 01.08.2006 № 2/08-у (з урахуванням заяви позивача від 28.05.08 № 14/юр про зменшення позовних вимог).

Постановою Вищого господарського суду України від 04.12.2008 у справі №1/56 рішення суду першої інстанції скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Луганської області.

Розпорядженням голови господарського суду Луганської області Зубової Л.В. від 10.01.2009 справу передано на  розгляд судді Фоновій О.С.

Відповідно до постанови Вищого господарського суду України від 04.12.2008 у справі № 1/56  підставами для направлення справи на новий розгляд до господарського суду Луганської  області є недослідження судами питання причин та поважності пропуску позовної давності позивачем по зобов'язаннях, що виникли за договорами № 211 УЄ від 01.08.02 і № 117-СК від 16.08.04 (в разі доведеності цього факту), чим не спростовано доводи відповідача, викладені у його відзивах.

Відповідач у відзивах та запереченнях на позовну заяву, проти позову заперечує з посиланням на те, що строк виконання зобов'язань по сплаті боргу не настав, оскільки він не одержував документів, зазначених у п. 3.3 договору від 21.12.2004 № КП-05, у зв'язку з чим позивачем фактично не було доведено факту поставки продукції на склад відповідача.

Також, відповідачем ставиться під сумнів справжність актів прийому-передачі та відповідність їх нормам чинного законодавства, оскільки в них на місці підпису актів особою покупця вдруковано прізвище колишнього директора відповідача Філімоненка О.О., у той час як фактичний підпис належить іншій особі.

Крім того, як зазначено відповідачем, позивач невірно та некоректно застосував норми статей 536 та 625 ЦК України. Стаття 536 ЦК України до даної ситуації взагалі не повинна бути застосована. А до трьох відсотків річних слід застосовувати  позовну давність в один рік відповідно до ст. 258 ЦК України, оскільки вони є неустойкою виходячи з умов договору та змісту статті 625 ЦК України. Таким чином, нарахування позивачем трьох відсотків річних здійснено безпідставно, так як строк позовної давності для такої позовної вимоги сплинув.

Дослідивши обставини справи, витребувані судом та надані позивачем докази на підтвердження своїх доводів, заслухавши пояснення представників сторін, що прибули у судове засідання,  суд

                                             встановив:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «СП «Красноярськкрайвугілля-Україна»(позивачем у справі), як Продавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вугілля-Південь»(відповідач у справі), як Покупцем,  був укладений договір купівлі-продажу № КП-05 від 21.12.04 (далі - Договір), відповідно до якого, позивач зобов'язався продати, а відповідач прийняти і оплатити вугільну продукцію (товар), марка кількість та ціна, якої оговорюються у специфікаціях на постачання вугільної продукції  та  є невід'ємною частиною Договору.

Пунктом  4.2 Договору встановлено, що розрахунки здійснюються відповідно до виставлених рахунків протягом 20 банківських днів шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача.

Відповідно до пункту 9.1 Договору, строк його дії встановлений сторонами  з моменту підписання та до 31.12.2005, а в частині взаєморозрахунків – до повного виконання сторона своїх зобов'язань. Додатковою угодою від 30.12.2005 до Договору  сторони пролонгували дію договору до 31.01.2006, у всіх інших випадках погодились керуватися умовами Договору.

Позивачем фактично було виконане зобов'язання по поставці вугільної продукції на суму 2 270 029,21 грн., що підтверджується рахунками від 04.05.2005 № 15 на суму 1 782 000,00 грн., від 02.01.2006 № 102 на суму 488 029,21 грн.; видатковими накладними від 04.05.2005 № 11 на суму 1 782 000,00 грн., від 02.01.2006 № 102 на суму 488 029,21 грн.; та актами приймання–передачі вугільної продукції від 04.05.2005 на суму 1 782 000,00 грн. та  від 02.01.2006 на суму 488 029,21 грн., підписаних сторонами та скріплених їх печатками

Посилання відповідача на те, що видаткова накладна від 02.01.2006 № 102 та акт приймання-передачі вугільної продукції від 02.01.2006 підписані не директором Філімоненковим О.О., а іншою особою,  і є сфальсифікованими, судом до уваги не беруться з огляду на наступне.

З пояснень Байраки Віктора Борисовича (а.с.118), трудової книжки БТ-1 № 7404029 на його ім'я (а.с.120) платіжної відомості ТОВ „Вугілля–Південь” за січень 2005 року (а.с.121-122) вбачається, що Байрака В.Б. у період з 22.04.2002 по 03.05.2006 працював на підприємстві – ТОВ „Вугілля–Південь” на посаді начальника вугільного відділу та мав право підписувати видаткові накладні та акти приймання–передавання вугільної продукції та підписував за договором купівлі – продажу від 21.12.2004 № КП-05 лише видаткову накладну від 04.05.2005 № 11 на суму 1 782 000,00 грн., справжність якої відповідач не оспорює.

Факт відсутності права у Байраки В.Б. на підписання видаткових накладних та актів приймання–передавання вугільної продукції не доведено відповідачем шляхом надання посадової інструкції начальника вугільного відділу або інших доказів, до яких у нього є безпосередній доступ.

Відповідно до ч.1 ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням    зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання  яких  не  встановлений  або  визначений  моментом  пред'явлення вимоги.

31.05.2006, 14.07.2006, 31.08.2006, 31.10.2006, 29.12.2006 між сторонами у справі, у відповідності до ст. 601 Цивільного кодексу України, були укладені угоди про проведення заліку зустрічних вимог на суми 68 210,25 грн., 1 989,34 грн., 800,00 грн., 789,34 грн., 789,34 грн. відповідно.  Тобто на суму  72 578,27 грн. фактично була частково погашена заборгованість відповідача перед позивачем за договором від 21.12.2004 № КП-05 за вугільну продукцію.

Зарахування зустрічних однорідних вимог можливе у разі наявності наступних моментів:

–          вимоги повинні бути зустрічними – тобто кожна із сторін повинен мати заборгованість по відношенню до іншого (кожна із сторін одночасно є як боржником, так і кредитором);

–          вимоги мають бути однорідними за змістом – переважно грошовими. Не допускається залік зустрічних вимог, коли одна з них грошова, а інша – не грошова (матеріальна, товарна чи у вигляді робіт (послуг);

–          з обох вимог має настати термін їх виконання, встановлений договором або законом (за винятком зобов'язань, за якими не встановлено терміну або термін визначається моментом вимоги).

Як випливає з вищевикладеного, зустрічною однорідною вимогою, що зараховується, може бути лише та, строк якої настав або строк котрої не зазначений чи визначений моментом витребування.

Укладення вищевказаних  угод сторонами також свідчить про виконання сторонами своїх зобов'язань за договором від 21.12.2004 № КП-05 щодо поставки вугільної продукції та часткової її оплати.

Окрім того, як вбачається з виписки банку позивача за 03.03.2005 (а.с. 25), відповідач проводив передплату за вугільну продукцію за договором від 21.12.04 № КП-05 на загальну суму 447 000,00 грн. та оплату за вугільну продукцію за договором від 21.12.2004 № КП-05 – реєстри електронних платіжних доручень: від 16.08.2005 на суму 75 000,00 грн., від 02.09.2005 на суму 75 000,00 грн., від 27.09.2005 на суму 60 000,00 грн., від 05.12.2005 на суму 229 000,00 грн., від 06.12.2005 на суму 587 000,00 грн., від 04.01.2006 на суму 480 000,00 грн., а всього на суму 1 953 000,00 грн.

З них позивач повернув відповідачу 258 700,00 грн. передплати платіжними дорученнями від 17.03.2005 на суму 57000,00 грн., від 18.03.2005 № 7464 на суму 10 400,00 грн., від 23.03.2005 № 7465 на суму 400,00 грн., від 23.03.2005 № 7467 на суму 5 000,00 грн., від 24.03.2005 № 7471 на суму 1 900,00 грн., від 25.03.2005 № 7807 на суму 2 000,00 грн., від 25.03.2005 № 7750 на суму 160 000,00 грн., від 25.03.2005 № 8058 на суму 16 000,00 грн., від 14.04.2005 № 8211 на суму 4 800,00 грн., від 18.04.2005 № 8215 на суму 1 200,00 грн.

Тобто за договором від 21.12.04 № КП-05 відповідачем грошима було фактично оплачено 1 694 300,00 грн., шляхом взаємозаліку 72 578,27 грн., залишилась неоплаченою вугільна продукція на суму 503 150,94 грн., яка і є сумою боргу і заявлена позивачем до стягнення.

Незважаючи на проведення передплати та часткове погашення боргу за спірними поставками, відповідач заперечує наявність боргу та посилається на умови п. 3.3 договору, яким передбачено, що продавець зобов'язаний на протязі п'яти днів з моменту відвантаження надати покупцеві наступні документи: залізнична накладна або інший товарно-транспортний документ, посвідчення якості, рахунок-фактуру на товар, лист про власність.

Вказані заперечення відхиляються судом, оскільки твердження відповідача про відсутність у нього даних документів (як підстава для проведення розрахунків) спростовуються вказаними фактами часткового погашення боргу, у тому числі через проведенні заліків. Крім того, зміст п. 4.2 договору купівлі-продажу від 21.12.2005 № КП-05 щодо строків оплати свідчить, що вони не ставляться  у залежність від обов'язку позивача по наданню відповідних документів.  

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст. 656 ЦК України).

Згідно ч. 1, 3 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З аналізу даних правових норм вбачається, що оскільки договором купівлі –продажу від 21.12.2004 № КП-05 не передбачена попередня оплата, то покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Тобто зазначене спростовує доводи відповідача щодо неотримання товару та відсутності товаророзпорядчих документів на нього, у пряму залежність від яких законом ставиться оплата товару.

Відповідно до статті193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах  звичайно ставляться.

Згідно  ст. ст. 525, 526  ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов, що передбачені  договором, вимогами Цивільного кодексу України, тощо.

Таким чином, факт неналежного виконання відповідачем зобов'язання по оплаті одержаного вугілля підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до пункту 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо  розмір процентів не встановлено договором або законом.

Отже, вимоги позивача про стягнення 31 385, 24 грн. 3% річних та 178 618,65 грн. інфляційних нарахувань відповідають чинному законодавству, є обґрунтованими та вірно нарахованими.

02.08.2002 між Товариством з обмеженою відповідальністю „Полюс і К”, як продавцем та відповідачем, як покупцем був укладений договір № 211УЭ, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язався продати покупцю вугільну продукцію, марка кількість і якість, якої визначається у специфікації.

Згідно пункту 2.1 Даного договору, розрахунок провадиться шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця. Строки проведення розрахунків сторонами в договорі встановлені не були.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з актів приймання–здачі концентратів:  від 15.10.2004 на суму 30 552,91 грн. (а.с.75), від 15.10.2004 на суму 1 645,06 грн. (а.с.77), від 30.12.2004 на суму 14 788,37 грн. (а.с.79), від 31.12.2004 на суму 132 499,82 грн. (а.с.82), ТОВ „Полюс і К” виконало свої зобов'язання та передало вугілля марки Гр на загальну суму 179486,16 грн., а відповідач його прийняв.

Відповідач зазначає,  що підписи в зазначених актах не належать директору Філімоненкову О.О., є сфальсифікованими і не можуть бути належними доказами у справі.

З пояснень Байраки Віктора Борисовича (а.с.118), трудової книжки БТ-1 № 7404029 на його ім'я (а.с.120) платіжної відомості ТОВ „Вугілля – Південь” за січень 2005 року (а.с. 121-122) вбачається, що Байрака В.Б. у період з 22.04.2002 по 03.05.2006 працював на підприємстві відповідача на посаді начальника вугільного відділу та мав право підписувати видаткові накладні та акти приймання – передачі вугільної продукції за договором від 02.08.2002 № 211УЭ.

Зміст договору від 02.08.2002 № 211УЭ не містить умов щодо приймання продукції певною посадовою особою, тому сам по собі факт підпису актів начальником відділу Байракою В.Б. не свідчить про підробку документів, вчинення злочину тощо.  

Суд дійшов висновку, що, оскільки, зміст договору від 02.08.02 № 211УЭ не містить умов щодо приймання продукції певною посадовою особою, то сам по собі факт підпису актів начальником відділу Байракою В.Б. не свідчить про підробку чи фальсифікацію документів.

Таким чином, твердження відповідача про наявність повноважень на приймання продукції тільки у директора товариства не підтверджені документально, так само, як і не надані документи у підтвердження зловживань з боку Байраки В.Б., підписи якого засвідчені печаткою Товариства  з обмеженою відповідальністю „Вугілля-Південь”. Відповідач не підтвердив факти викрадання печатки товариства, порушення відповідних кримінальних справ або вироків суду.

Відповідач не оплатив виставлені ТОВ „Полюс і К” рахунки–фактури від 15.10.2004 № 356, від 15.10.2004 № 357, від 30.12.2004 № 407/1, від 31.12.2004 № 415, від 31.12.2004 № 416 на загальну суму 179 486,16 грн.,  тому ТОВ „Полюс і К” 10.07.2006 звернулося до ТОВ „Вугілля–Південь” з претензією від 10.07.2006 № 04-20пд (а.с.92) з вимогою про сплату цього боргу, інфляції і 3 % річних з цієї суми, про що свідчить опис вкладення у цінний лист та фіскальний чек ЛД УДППЗ „Укрпошта” від 10.07.2006 № 6947.

Оскільки строк проведення розрахунків сторонами в договорі встановлений не був, у даному випадку слід застосовувати ч. 2 ст. 530 ЦК України, якою передбачено: якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Тобто днем пред'явлення вимоги слід вважати 10.07.2006 –дату направлення претензії, відповідач повинен був виконати зобов'язання до 17.07.2006, а у разі невиконання зобов'язання з 18.07.2006 ця сума вважається боргом, а у відповідача з'явилося право вимагати сплати всієї суми боргу.  

На виконання вказівок, що містяться в постанові Вищого господарського суду у даній справі, які в силу ст. 11112 ГПК України є обов'язковими для суду першої інстанції під  час  нового  розгляду справи, судом досліджується питання застосування позовної давності до зобов'язань за договором від 02.08.2002 № 211УЭ.  

Статтями  256-257 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк,  у  межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у  три роки.

Відповідно до частини 5 статті 261 ЦК України, початок перебігу позовної давності за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги,  перебіг позовної давності починається від  дня,  коли  у  кредитора  виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

З огляду на вищезазначене, днем, з якого настає невиконання зобов'язання та наявність боргу – є 18.07.2006. А так як позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, то  спливає вона 18.07.2009.

Таким чином, доводи відповідача щодо застосування позовної давності до зобов'язань за договором від 02.08.2002 № 211УЭ є такими, що не відповідають діючому законодавству та не можуть бути прийнятими судом до уваги.

01.08.2006 між Товариством з обмеженою відповідальністю „Полюс і К” (первісним кредитором) та Товариством з обмеженою відповідальністю „СП „Красноярськкрайвугілля-Україна”(новим кредитором, позивачем у справі) було укладено договір відступлення права вимоги № 2/08-у, відповідно до п. 1 якого первісний кредитор уступив позивачу право вимоги за договором від 02.08.2002  № 211УЭ на суму 173914,11 грн., укладеним між первісним кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю „Вугілля-Південь”. За умовами п. 2 зазначеного договору позивач набув право замість первісного кредитора вимагати від боржника сплати суми 173914,11 грн.

За листом від 01.08.2006 № 2/08-у позивач повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю „Вугілля-Південь” про проведену уступку.

16.08.2004 між Товариством з обмеженою відповідальністю „Полюс і К”, як продавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю „Вугілля-Південь”, як покупцем, був укладений договір № 117-СК, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язався продати секцію крепі „Супутник”, а покупець, відповідач у справі – прийняти і оплатити її.

Згідно пункту 2.1 Даного договору розрахунок провадиться шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця. Строки проведення розрахунків сторонами в договорі встановлені не були.

Додатковою угодою від 30.12.2004 (а.с.123) до договору від 16.08.2004 № 117-СК сторони домовилися пролонгувати дію цього договору до 31.12.2005.

ТОВ „Полюс і К” виконало свої зобов'язання та видало секції крепі „Супутник” у кількості 50 шт. на загальну суму 381 000,00 грн., а Товариство з обмеженою відповідальністю „Вугілля-Південь” прийняв їх, що підтверджується видатковою накладною від 17.08.2004 № 285 (а.с.88)  Зазначена видаткова накладна підписана Кулишом В.О., повноваження якого підтверджуються довіреністю від 16.08.2004 серії ЯИА № 735621, виданою Товариством з обмеженою відповідальністю „Вугілля-Південь”.   

Товариство з обмеженою відповідальністю „Вугілля-Південь” не оплатив виставлений рахунок від 17.08.2004 № 285 на суму 381 000,00 грн., тому ТОВ „Полюс і К” 10.07.2006 звернулося до нього з претензією від 10.07.2006 № 04-21пд (а.с.83) з вимогою про сплату боргу у сумі 381 000,00 грн., інфляційних нарахувань та 3 % річних з цієї суми, про що свідчить опис вкладення у цінний лист та фіскальний чек ЛД УДППЗ „Укрпошта” від 10.07.2006 № 6945.

Строк проведення розрахунків сторонами в цьому договорі також встановлений не був, тому у даному випадку слід застосовувати ч. 2 ст. 530 ЦК України. Тобто днем пред'явлення вимоги слід вважати 10.07.06 – дату направлення претензії, Товариство з обмеженою відповідальністю „Вугілля-Південь” повинно було виконати зобов'язання до 17.07.2006, а у разі невиконання зобов'язання з 18.07.2006 ця сума вважається боргом, а у відповідача з'явилося право вимагати сплати всієї суми боргу.  

На виконання вказівок, що містяться в постанові Вищого господарського суду у даній справі, які в силу ст. 11112 ГПК України є обов'язковими для суду першої інстанції під  час  нового  розгляду справи, судом також досліджується питання застосування позовної давності до зобов'язань за договором від 16.08.2004 № 117-СК.   

Суд дійшов висновку що строк, в  межах  якого  особа  може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, позивачем не пропущений з огляду на доводи,  які викладені при дослідженні цього питання стосовно договору від 02.08.2002 № 211УЭ.

З огляду на вищезазначене, днем, з якого настає невиконання зобов'язання та наявність боргу є 18.07.2006. А так як позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, то  спливає вона 18.07.2009.

Таким чином, доводи відповідача щодо застосування позовної давності до зобов'язань за договором від 16.08.2004 № 117-СК є такими, що не відповідають діючому законодавству та не можуть бути прийнятими судом до уваги.

За умовами договору від 01.08.2006 № 1/08-у (а.с.37) первісний кредитор –Товариство з обмеженою відповідальністю „Полюс і К” уступив позивачу право вимоги за договором від 16.08.2004 № 117-ск на суму 381000 грн. 00 коп., укладеним між первісним кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю „Вугілля-Південь”, правонаступником якого є відповідач у справі.

          Правове регулювання правовідносин сторін за договорами від 01.08.2006 № 1/08-у та № 2/08-у здійснюється також Цивільним кодексом України, зокрема, ст. 512 ЦК України, яка визначає підстави заміни кредитора у зобов'язанні. Даною нормою закону встановлено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Твердження відповідача про зазначення у вказаних договорах відступлення права вимоги іншого предмета ніж той, що фактично є за договорами поставки та купівлі-продажу відхиляються судом, оскільки відповідачем не надано доказів існування таких договорів з аналогічними реквізитами.

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто неможливо передати право, яке ще не належить кредиторові.

Щодо порядку та форми заміни кредитора у зобов'язанні, то така заміна здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом /ст. 516 ЦК України/ та правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ст. 513 ЦК України).  

          Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.  (ч.1 ст. 516 ЦК України).

Як було зазначено раніше одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином, зокрема, відповідно до умов договору (ст. 525, 526 ЦК України).  

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що договори від 01.08.2006 № 1/08-у та № 2/08-у відступлення права вимоги укладені у відповідності до діючого законодавства України.

Суд дослідив також питання щодо можливості поєднання заявлених позивачем вимог в одній позовній заяві, однак, суд не має процесуальної можливості ані повернути позовну заяву без розгляду, оскільки провадження у справі вже порушено, ані роз'єднати позовні вимоги по окремим договорам, не пов'язаним між собою підставами виникнення або поданими документами, оскільки чинне господарське процесуальне законодавство не передбачає такої можливості.

Приймаючи до уваги наведене,  позовні вимоги позивача є обґрунтованими, такими, що підтверджуються  матеріалами справи, та підлягають задоволенню    повністю.

Керуючись ст. ст. 49, 82, 84, 85 ГПК України,  суд

                                                                в и р і ш и в:

1.          Позов задовольнити повністю.

 2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Стахановська збагачувальна фабрика», м. Теплогорськ Луганської області, вул. Єнісейська, б. 1, ідентифікаційний код 20328151 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СП «Красноярськкрайвугілля-Україна», м. Донецьк, бульвар Пушкіна, б. 30, ідентифікаційний код 33320244 - 1058065 грн. 05 коп. боргу,  178618 грн. 65 коп. інфляційних нарахувань, 31385 грн. 24 коп. 3% річних, 12680 грн. 69 коп. державного мита та 117 грн. 93 коп.  витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, видати на виконання наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.      

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

          Дата підписання рішення:  07.04.2009.

Суддя                                                                                          О.С. Фонова