Рішення

від 31.03.2009 по справі 21/6

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

21/6

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м.Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

        31.03.2009                                                                                               Справа №  21/6

м. Полтава

за позовом  Приватне підприємство "Центрмаркет-2006"

до  1. Приватне підприємство "Полігор Плюс" м . Полтава

      2. Відкрите акціонерне товариство "Луцький картонно-руберойдовій комбінат" м. Луцьк.

про Стягнення грошових коштів

                                                                                                                        Суддя  Тимченко Б.П.

Представники:

від позивача: Білоконь О.О.  дов. б/н  від 19.10.2008р.

від відповідача:  1 - не з"явився

                            2 - не з"явився

Суть спору. Розглядається позовна заява про стягнення грошових коштів. Заявлені вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачі не виконали договірних зобов»язань, а саме: Відкрите акціонерне товариство „Луцький картонно-руберойдовий комбінат” (надалі по тексту - комбінат) не розрахувалось за товар згідно умов договору на постачання товару за № 26 від 10.12.2007 року, а Приватне підприємство „Полігор Плюс” (надалі по тексту - підприємство) як поручитель порушило умови договору поруки від 08.01.2008 року.

Заявою від 09.02.2009 року позивач збільшив розмір позовних вимог. Так, просив суд стягнути з комбінату суму боргу з урахуванням індексу інфляції (за вересень –грудень місяць 2008 року) у розмірі 74 642 грн. 91 коп.

При цьому із підприємства як із поручителя позивач просив стягнути на свою користь 500 грн. 00 коп.

Комбінат позовні вимоги не визнав. У відзиві на позовну заяву (у матеріалах справи) просив суд, по-перше, винести ухвалу про передачу справи за підсудністю та передати справу до господарського суду Волинської області, по-друге, відмовити позивачу у стягненні суми основної заборгованості та суми інфляційних нарахувань.

В обґрунтування заявленого клопотання про передачу справи за підсудністю комбінат зазначив, що позов подано з порушенням територіальної підсудності справ господарському суду, так як позов подано по договору за № 26 від 10.12.2007 року, укладеному між позивачем та комбінатом, а умови договору поруки сторонами не виконано.  

По суті спору комбінат вважає, що, по-перше, сума основного боргу не підтверджена первинними бухгалтерськими документами, по-друге, із поданого позивачем розрахунку неможливо встановити, на підставі якого документа (накладної) проводилось нарахування інфляційного збільшення суми боргу, тобто відсутня підставність застосування штрафних санкцій.

Інший відповідач, підприємство, проти задоволення позовних вимог не заперечує, при цьому просить суд здійснити розгляд справи за відсутності його представника. Про це свідчать численні його листи, що знаходяться у матеріалах справи.

Розглянувши матеріали справи суд встановив : Між позивачем як постачальником та комбінатом як покупцем укладено договір на постачання товару за № 26 від 10.12.2007 року (надалі по тексту –договір поставки, у матеріалах справи).

З метою забезпечення виконання комбінатом грошового зобов»язання за договором поставки, під яким розуміється обов'язок комбіната як покупця оплатити позивачу як постачальнику вартість товару згідно умов договору поставки, між позивачем та підприємством укладено договір поруки від 08.01.2008 року (надалі по тексту –договір поруки, у матеріалах справи).

Згідно умов договору поставки позивач протягом грудня місяця 2007 року –липня місяця 2008 року передав у власність (поставив) комбінату товар (брила натрієва) на суму 490 437 грн. 26 коп.

Факт передачі позивачем товару комбінату підтверджується, зокрема, наявними у матеріалах справи видатковими накладними від 24.12.2007 року, від 08.01.2008 року, від 03.02.2008 року, від 04.02.2008 року, від 24.03.2008 року, від 02.04.2008 року, від 25.04.2008 року, від 21.05.2008 року, від 03.06.2008, від 09.06.2008 року, від 20.06.2008 року, від 25.06.2008 року, від 04.07.2008 року, від 09.07.2008 року, від 22.07.2008 року, від 23.07.2008 року, від 30.07.2008 року, довіреностями комбінату на одержання товарно-матеріальних цінностей.

Як передбачено ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України (надалі по тексту –ГК України), за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до умов п. 1.1. договору поставки, комбінат як покупець зобов'язувався, з-проміж іншого, своєчасно провести оплату вартості товару на умовах, визначених у договорі.

          При цьому у розділі 6 договору поставки (п. 6.1. –п. 6.3.) передбачено, що оплата проводиться за кожну партію товару протягом 10 календарних днів з моменту отримання партії товару шляхом перерахування коштів на банківський рахунок позивача.

Однак, комбінат оплатив товар частково у сумі 419 915 грн. 34 коп., замість 490 437 грн. 26 коп. Різниця між вартістю отриманого товару та сумою сплачених коштів складає 70 521 грн. 92 коп. (490 437 грн. 26 коп. - 419 915 грн. 34 коп.), що відповідає ціні позову.

          Факт передачі позивачем товару комбінату на суму саме 490 437 грн. 26 коп. у порядку, зазначеному в позовній заяві, та одержання коштів від останнього саме у сумі 419 915 грн. 34 коп. у порядку, зазначеному в позовній заяві, підтверджується також наявним у матеріалах справи актом звірки взаєморозрахунків, який підписано комбінатом без будь-яких зауважень.

          Згідно наявного у матеріалах справи акту звірки взаєморозрахунків заборгованість комбінату перед позивачем за одержаний товар складає 70 521 грн. 92 коп., що відповідає ціні позову.

          Як передбачено ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

          Заперечуючи проти позову, комбінат зазначає, що згідно договору поставки перерахувало позивачу кошти у сумі 479 915, 1 грн., тобто на 59 999, 76 грн. більше, ніж зазначено сторонами в акті звірки взаєморозрахунків та позивачем у позовній заяві.

          При цьому комбінат, не дивлячись, зокрема, на вимогу суду (п. 5 ухвали від 19.01.2009 року), не те, що не надає суду докази сплати боргу у сумі 59 999, 76 грн., а навіть не зазначає, коли саме розрахунки на таку суму проводились та якими документами це підтверджується.

Факту ж одержання від позивача товару на суму 490 437 грн. 26 коп. комбінат у відзиві на позовну заяву не заперечує.

Крім того, комбінат проігнорував претензію (у матеріалах справи) позивача. У досудовому порядку врегулювання спору комбінат не заявляв, що сплатив кошти у сумі 479 915, 1 грн., тобто на 59 999, 76 грн. більше, ніж зазначено позивачем у претензії.   

Таким чином, суд критично оцінює доводи комбінату про сплату позивачу 479 915, 1 грн. і вважає, що позивачем доведено заборгованість комбінату у сумі 70 521 грн. 92 коп. як різниці між 490 437 грн. 26 коп. (вартість отриманого комбінатом товару) і 419 915 грн. 34 коп. (сума сплачених комбінатом коштів).

Як передбачено ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

          Відповідно до положень ч. 7 ст. 193 ГК України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань.

          Із матеріалів справи, зокрема з позовної заяви та первинних бухгалтерських документів, вбачається, що останній раз відвантаження товару комбінату мало місце 30.07.2008 року.

          Отже, станом на 31.07.2008 року комбінат одержав від позивача згідно договору поставки товар на суму 490 437 грн. 26 коп.  

          З урахуванням п. 6.1. –п. 6.3. договору поставки комбінат у серпні місяці 2008 року мав повністю розрахуватись із позивачем за одержаний товар, тобто сплатити 490 437 грн. 26 коп.

          Однак, останній раз комбінат перерахував кошти позивачу 24.07.2008 року (банківська виписка на суму 14 000 грн.), як-то вбачається, зокрема, з акту звірки взаєморозрахунків.

          Таким чином, станом на 01.09.2008 року згідно договору поставки комбінат мав заборгованість перед позивачем у сумі 70 521 грн. 92 коп.

          Як передбачено ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

          За даними Державного комітету статистики України індекс інфляції у 2008 році (вересень –грудень місяці) складав такі величини, а саме: вересень місяць –101, 1 %, жовтень місяць –101, 7 %, листопад місяць –101, 5 %, грудень місяць –102, 1 %. Дані величини офіційно опубліковано в газеті ”Урядовий кур'єр” № 187 від 08.10.2008 року, № 210 від 08.11.2008 року, № 231 від 09.12.2008 року, № 1 від 09.01.2009 року відповідно.

          З урахуванням індексу інфляції сума боргу комбінату перед позивачем розраховується таким чином, а саме: 70 521 грн. 92 коп. * 101, 1 % * 101, 7 % * 101, 5 % * 102, 1 %.

          Отже, сума боргу з урахуванням індексу інфляції (за вересень – грудень місяць 2008 року) комбінату перед позивачем складає 75 142 грн. 91 коп.

          Як вбачається з п. п. 1, 4 договору поруки, у відповідності до цього договору поручитель (підприємство) поручається перед кредитором (позивачем) за виконання грошового зобов'язання частково (у розмірі 500 грн. 00 коп.) боржником (комбінатом), яке виникає на підставі договору поставки.

          При цьому згідно п. 2 договору поруки під грошовим зобов'язанням сторони розуміють обов'язок комбінату як покупця оплатити позивачу як постачальнику вартість товару згідно умов договору поставки.

                Як передбачено ч. 1 ст. 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

          При цьому згідно до положень ч. 1 ст. 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

          Підприємство не надало суду належних та допустимих доказів виконання ним зобов»язання згідно умов договору поруки.   

          Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач має право вимоги у розмірі 500 грн. 00 коп. до підприємства як до поручителя та до комбінату у розмірі 74 642 грн. 91 коп. (75 142 грн. 91 коп. –500 грн.), в тому числі 4 620 грн. 99 коп. інфляційних нарахувань.    

          Клопотання комбінату щодо винесення ухвали про передачу справи за підсудністю та передачі справи з господарського суду Полтавської області до господарського суду Волинської області суд відхиляє у зв»язку з його безпідставністю.

          Як вбачається з положень ч. 1 ст. 17 ГПК України, що регулює питання передачі справ з одного господарського суду до іншого господарського суду, єдиною підставою для надіслання справи господарським судом за встановленою підсудністю є не підсудність справи даному господарському суду.

          Питання територіальної підсудності справ регулюються ст. ст. 15, 16 ГПК України. Так, за загальним правилом, що міститься у ч. 2 ст. 15 ГПК України, справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.

          Однак, відповідно до ч. 3 ст. 15 ГПК України справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

          Отже, якщо позивач звертається з позовом до кількох відповідачів, які мають місцезнаходження на території різних областей, позов може бути подано до господарського суду за місцезнаходженням одного з відповідачів.

          Вибір підсудності позивачем обмежується лише правилами виключної підсудності, що містяться у ст. 16 ГПК України. Тобто, коли позов до одного з відповідачів повинен бути поданий саме за місцезнаходженням цього відповідача відповідно до ст. 16 ГПК України, то такий позов не може бути подано за місцезнаходженням іншого відповідача (відповідачів).

          Як вбачається з позовної заяви, позов подано до двох відповідачів, а саме: до ВАТ „Луцький картонно-руберойдовий комбінат”, місцезнаходженням якого є місто Луцьк Волинської області, вул. Карбишева, 3, та до ПП „Полігор Плюс” (місцезнаходження: м. Кременчук Полтавської області, вул. 60 років Жовтня, 21-а), що відповідає вимогам ст. 23 ГПК України.

          Вимоги позивача до комбінату обґрунтовуються порушенням останнім грошового зобов'язання згідно договору поставки.

          У свою чергу підставою позовних вимог до підприємства є порушення останнім умов договору поруки.

          Отже, по-перше, на вимогу позивача до комбінату правила ст. 16 ГПК України про виключну підсудність не поширюються.

          По-друге, місцезнаходження одного з відповідачів, а саме: ПП „Полігор Плюс”, є місто Кременчук Полтавської області, вул. 60 років Жовтня, 21-а.

          Як наслідок, з урахуванням місцезнаходження ПП „Полігор Плюс” як одного з відповідачів та волевиявлення позивача щодо розгляду справи господарським судом Полтавської області дана справа відповідно до положень ч. 3 ст. 15 ГПК України підсудна господарському суду Полтавської області.   

          Відповідно до положень ст. 204 Цивільного кодексу України оспорюваний правочин є правомірним, якщо він не визнаний судом недійсним.

          Комбінат не надав суду жодних доказів того, що договір поруки визнано недійсним у судовому порядку.  

          Із положень ст. ст. 553-559 Цивільного кодексу України вбачається, що договір поруки за своєю суттю є двостороннім правочином, що укладається між кредитором та поручителем. При цьому боржник в основному зобов'язанні не є стороною у відносинах поруки.

          Не містить законодавство і вимог ні щодо погодження з боржником питання укладення договору поруки, ні щодо отримання від боржника згоди на укладення договору поруки.  

          Враховуючи викладене вище, керуючись ст. ст. 45, 47, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд –

       ВИРІШИВ:

          1. Позов задовольнити.

          2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Луцький картонно-руберойдовий комбінат” (43023, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Карбишева, 3, ідентифікаційний код 00292652) на користь Приватного підприємства „Центрмаркет-2006” (39600, Полтавська область, місто Кременчук, вул. Гагаріна, буд. № 28, кв. 17, ідентифікаційний код 33989176) 74 642 грн. 91 коп. боргу (в тому числі 70 021 грн. 92 коп. основного боргу і 4 620 грн. 99 коп. інфляційних нарахувань), 746 грн. 48 коп. державного мита, 117 грн. 23 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          3. Стягнути з Приватного підприємства „Полігор Плюс” (39600, Полтавська область, місто Кременчук, вулиця 60 років Жовтня, буд. № 21-а, ідентифікаційний код 35328659) на користь Приватного підприємства „Центрмаркет-2006” (39600, Полтавська область, місто Кременчук, вул. Гагаріна, буд. № 28, кв. 17, ідентифікаційний код 33989176) 500 грн. 00 коп. основного боргу, 4 грн. 95 коп. державного мита, 0 грн. 77 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          4. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

            5. Копії рішення надіслати сторонам у справі за адресами, вказаними у вступній частині рішення.

Суддя                                                                             Б.П. Тимченко