Рішення

від 02.04.2009 по справі 14/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

14/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.04.09                                                                                           Справа№ 14/19

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Будова-Віко”, м.Дрогобич

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю торгово-виробнича група  “Центробуд”, м.Львів

           про стягнення   10 458,66 грн.

Суддя  Кітаєва С.Б.

При секретарі Хороз І.Б.

Представники:

від позивача:  Медведицький О.О. –представник ( довіреність  від 16.02.2009 року)

від відповідача:  не з”явився

Зміст ст.ст.20, 22 ГПК України представнику  позивача роз‘яснювався.

Суть позову:

 Розглядається справа за позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю “Будова-Віко”, м.Дрогобич, до Товариства з обмеженою відповідальністю торгово-виробнича група “Центробуд”, м.Львів, про стягнення 10 458,66 грн. заборгованості, в тому числі :  9 984,00 грн. основного боргу,  3 % річних у сумі 474,66 грн,  та відшкодування судових витрат по справі    

Ухвалою від 09.02.2009 року порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на  24.02.2009 року. Вимоги до сторін по підготовці справи до розгляду в судовому засіданні висвітлено в даній ухвалі. Позивач отримав ухвалу суд про порушення провадження у справі 14.02.2009 року, а відповідач –13.02.2009 року, що підтверджується наявними у справі поштовими повідомленнями за № 4002662 та за № 4002654.

         Розгляд справи відкладався з підстав, зазначених в ухвалах від 24.02.2009 р та від 18.03.2009 року.  

        В жодне із судових засідань відповідач не забезпечив явку повноважного представника, відзиву та витребовуваних документів ( в тому числі , які б підтверджували погашення боргу) суду не подав; позовні вимоги не заперечив і не спростував належними та допустимими доказами; клопотання, заяви від відповідача до суду по даній справі не надходили.

         Позивачем подано до справи Довідку Серія АВ № 322661 , якою підтверджується знаходження відповідача, станом на час розгляду справи, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та місцезнаходження відповідача, яке відповідає адресі, зазначеній позивачем у позовній заяві і на яку судом скеровувались  ТзОВ ТВГ “Центробуд”  ухвали по даній справі.

        Позивачем виконано вимоги ухвал по справі, подано витребовувані документи.

26.03.2009 року від позивача в канцелярію суду поступила Заява за вих.№ 2/пз від 19.03.2009 р про  зміну підстав позову та зменшення позовних вимог ( в порядку ст..22 ГПК України).

       В засідання 02.04.2009 р позивач забезпечив явку повноважного представника, позовні вимоги, із врахуванням Заяви від 19.03.2009 року підтримав. Ствердив,  що 21 травня 2008 року  ТзОВ “Будова-Віко” було реалізовано відповідачу товару на загальну суму 10 764,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000016 від 21.05.2008 року та довіреністю  серії ЯПІ № 875535 від 21.05.2008 року ( видана на ім.”я Шупкат Ольги Григорівни). Станом на даний час  заборгованість становить 9984,00 грн. Позивач повідомив, що 14 серпня 2008 року ним було надіслано відповідачу претензію ( реєстраційний № 38) про оплату  вартості товару, однак, станом на час розгляду справи ні оплати товару, ні відповіді на претензію, ні будь-яких дій чи переговорів відносно погашення заборгованості відповідачем не здійснено. Просить стягнути з відповідача 9984,00 грн. боргу та відшкодувати судові  витрати по справі.

      Відповідно до ст.75 ГПК України справа розглядається за наявними у ній матеріалами.

      В судовому засіданні, за згодою представників позивача, оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

      Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

       Відповідно до довіреності  серії ЯПВ № 875535 від 21.05.08 р , виданої Шупкат О.Г, позивач відпустив відповідачу по видатковій накладній № РН-0000016 від 21 травня 2008 року товар вартістю 10 764,00 грн.

       Відповідач повернув позивачу товар, ( а останній прийняв) вартістю   780,00 грн ( накладна на повернення товару від 13.08.2008 р № 07-0000069). Поскільки в решті вартості товару відповідач розрахунків не провів ( коштів не перерахував), позивач  14 серпня 2008 року надіслав відповідачу претензію за № 38 ( отримана останнім 18.08.2008 р, що підтверджується поштовим повідомленням за № 16209280),  з вимогою провести розрахунок за отриманий товар по зазначеній  вище накладній в термін 10 днів.  ТзОВ “ТВГ “Центробуд” залишило претензію  без відповіді, суму  боргу не ліквідувало.  

       Відповідно до Заяви  про уточнення позовних вимог від19.03.2009 р вих № 2/ пз позивач просить стягнути з відповідача  9 984,00 грн боргу та відшкодувати судові витрати по справі.

     Відповідач  відзиву на позовну заяву, доказів  проведення з позивачем повного розрахунку за отриманий товар суду не подав, доводів позивача належними і допустимими доказами  не спростував.     

       При прийнятті рішення у справі суд виходив з наступного.

      У відповідності до ст.509 ЦК України ( ст.173 ГК України) зобов”язанням є правовідношення , в якому одна сторона (боржник) зобов”язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію ( передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов”язку.

      У відповідності до ст.11 ЦК України, цивільні права та обов”язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов”язки.

      Статтею 174 ГК України визначено, що господарські зобов”язання виникають, зокрема, безпосередньо з господарського договору, інших угод, передбачених законом, а також з угод не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також внаслідок подій, з якими закон пов”язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

      Згідно ст.175 ГК України майнові зобов”язання , які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

     Частиною 1 ст.181 ГК України встановлено, що допускається укладення  господарських договорів у спрощений спосіб, зокрема, шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

      Матеріалами справи підтверджується поставка позивачем відповідачу товару на суму 10764,00 грн  ( видаткова накладна № РН-0000016 від 21.05.2008 р;  податкова накладна до зазначеної видаткової накладної). Відповідач отримав товар від позивача через  уповноваженого представника Шупкат Ольгу Григорівну, якій видав довіреність серія ЯПВ № 875535 на отримання  матеріальних цінностей за накладною № 16 від 21.05.2008 року.

      Відповідач повернув позивачу ( а останній прийняв) товар на суму  780,00 грн ( накладна на повернення № 07-0000069 від 13.08.2008 р).

      Сторони підписали Акт звірки взаємних розрахунків станом на 14.08.08 р, в якому підтвердили сальдо в сумі 9 984,00 грн. на користь позивача по справі.

     Позивач звертався до відповідача з вимогою за № 38 від 14.08.2008 року про проведення в десятиденний термін повного розрахунку за отриманий по накладній № РН-000016 від 21.05.2008 року товар . ( докази скерування відповідачу зазначеного документа в матеріалах справи).  

    Отже, позивач зобов”язання виконав на загальну суму 10 764,00 грн, що підтверджується зазначеними вище ( наявними у справі) видатковою накладною,  податковою накладною, довіреністю на отримання товару, виданою  уповноваженій особі відповідача на отримання товару, яка  підписана керівником та головним бухгалтером відповідача , особою уповноваженою отримати товар, та скріплена печаткою відповідача.

     Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представника позивача, товар відповідач прийняв, претензій не пред”являв, однак  повного розрахунку з позивачем не провів.        

      З вищенаведеного та матеріалів справи вбачається, що факти видачі довіреності відповідачем, прийняття товару, підписання видаткової накладної уповноваженою особою відповідача,  часткове повернення товару по накладній відповідачем позивачу, свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у спірному періоді склалися договірні, господарсько-правові відносини, згідно з якими позивач передав товар, а відповідач прийняв товар та зобов”язався його оплатити. Сторонами було досягнуто згоди щодо найменування , асортименту, кількості, вартості товару, про що свідчать матеріали в справі. Товар передано уповноваженій особі відповідача на підставі довіреності, підписаної керівником та головним бухгалтером відповідача та скріпленої печаткою відповідача. Товар прийнятий відповідачем без застережень та зауважень.

     Таким чином, суд дійшов висновку про те, що вищезазначені дії свідчать про виникнення між сторонами спору правовідносин щодо купівлі-продажу товару і такими діями відповідач прийняв на себе зобов”язання оплатити придбаний товар.

     Згідно зі ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов”язання або одностороння зміна його умов не допускаються, якщо інше не встановлено договором або законом.

     У відповідності до вимог ст.526 ЦК України ( ст.193 ГК України) –зобов”язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.       

     Порушенням зобов”язання, відповідно до ст.610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов”язання ( неналежне виконання).

      Згідно ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов”язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

      За змістом ч.2 ст.530 ЦК України, якщо  строк (термін) виконання боржником обов”язку не встановлений або визначений моментом пред”явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов”язок у семиденний строк від дня пред”явлення вимоги, якщо обов”язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

      Приписи частини 2 цієї статті не встановлюють обов”язкової форми вимоги кредитора  про виконання зобов”язання; останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, тощо. Тому, виходячи з принципу диспозитивності  у господарському праві та процесі ( диспозитивність –це можливість суб”єктів самостійно впорядковувати (регулювати) свої відносини, діяти на власний розсуд), суд  дійшов висновку,  що   претензія позивача за № 38 від 14.08.2008 року  якраз і є вимогою виконання зобов”язання.         

      Відповідно до  положень ч.2 ст.530 ЦК України відповідач повинен був виконати зобов”язання по оплаті отриманого товару у семиденний строк від дня пред”явлення вимоги, однак, станом на момент подання позивачем до суду позовної заяви у даній справі, борг існує.

      Відповідно до ст.1 ГПК України до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Водночас за змістом зазначеної статті порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду. В результаті розгляду справи, на підставі наведеного вище, суд дійшов висновку, що таке порушення існує на момент подання  до господарського суду позовної заяви вих № 1/пз від 27.01.2009 року.         

      Згідно ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України зобов”язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

      У відповідності з п.4 ч.3 ст.129 Конституції та ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

      Відповідач доводи позивача не спростував, докази належного виконання зобов”язань по оплаті отриманого товару, не подав.

      За наведених вище обставин господарський суд дійшов висновку, що уточнені позовні вимоги є підставними та документально обґрунтованими, такими , що підтверджені наявними у справі матеріалами та не спростовані відповідачем, а тому  підлягають задоволенню.

      Судові витрати по справі покладаються на відповідача в повному обсязі.         

         На підставі наведеного, керуючись ст..ст.1, 2, 32,33,34,36, 43,49,.75,82,84,85,116 ГПК України, суд-

                                                  ВИРІШИВ:

         1. Уточнені позовні вимоги задоволити.

        2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ТВГ “Центробуд”, (м.Львів, вул..Зелена,147, код ЄДРПОУ 31145436)) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Будова–Віко” ( Львівська область, м.Дрогобич, вул..М.Грушевського, 83 кв.88) 9 984,00 грн. боргу, 102,00 грн. держмита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

        3..Наказ видати відповідно до ст.116 ГПК України.

Суддя                                                                                             Кітаєва С.Б.