Постанова

від 09.04.2009 по справі 21/235-08

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

21/235-08

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" квітня 2009 р.                                                           Справа № 21/235-08  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Такмаков Ю.В., судді Барбашова С.В. ,  Плужник О.В.

при секретарі Черкашиній І.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача -  не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського  апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 340 Х/З) на рішення господарського суду Харківської області від 12.01.09 по справі № 21/235-08

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільвербуд", м. Харків

до  Відкритого акціонерного товариства "Великобурлуцький сироробний завод", смт. Великий Бурлук, Харківська область

про стягнення 114452,39 грн., -

встановила:

У жовтні 2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Сільвербуд"  (м. Харків) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до  Відкритого акціонерного товариства "Великобурлуцький сироробний завод" (смт. Великий Бурлук, Харківська область) про стягнення суми боргу 29626,39 грн. з урахуванням встановленого індексу інфляції та штрафу в сумі 84826,00 грн., а також суми судових витрат, посилаючись на те, що позивач на підставі договору купівлі-продажу  нафтопродуктів №15/06-1 від 15.06.2007р. передав відповідачеві товар по  накладній №15/06-1 від 15.06.2007р. в кількості 7000,00 літрів на загальну суму  23240,00 грн., а відповідач свої зобов'язання  щодо  оплати товару не здійснив.

Рішенням господарського суду Харківської області від 12.01.2009р. по справі № 21/235-08 (суддя Пелипенко Н.М.) стягнуто з Відкритого  акціонерного  товариства "Великобурлуцький сироробний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільвербуд" 23240,00 грн. основного боргу, інфляційні в сумі  6386,39 грн., штрафні санкції в сумі 42413,00 грн., витрати на державне мито в сумі  720,39 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу  в сумі 118,00 грн.

Відповідач з рішенням місцевого господарського суду не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, а судові витрати покласти на позивача.

Позивач письмових пояснень або заперечень по апеляційній скарзі не надав.

Представники сторін у судове засідання 07.04.2009р. не з'явились, хоча  належним чином були повідомлені про день, час та місце розгляду справи. Причини неявки представників позивача та відповідача суду апеляційної інстанції не відомі.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови  для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, а також вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі  представників позивача та відповідача за наявними у ній матеріалами. Крім того, явку  представників сторін у дане судове засідання не визнано обов'язковою, позицію Відкритого акціонерного товариства "Великобурлуцький сироробний завод"  викладено в апеляційній скарзі, а позивач та відповідач не були позбавлені права надати суду апеляційної інстанції додаткові письмові докази в обґрунтування своїх вимог і заперечень та мали на це достатньо часу.

Обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи та встановлено господарським судом,  15.06.2007р. між позивачем та відповідачем у справі укладено договір купівлі-продажу  нафтопродуктів №15/06-1 (далі - Договір), відповідно до умов якого позивач («Продавець») зобов'язався передати у власність відповідача («Покупця»), а останній в свою чергу зобов'язався сплатити вартість нафтопродуктів (далі - товар) за ціною, у кількості та в асортименті, вказаних у видаткових та податкових накладних.

Відповідно до пункту 3.1.1. Договору ціни на товар обумовлюються для кожної партії окремо, та відображаються у видаткових накладних, реєстр яких затверджується уповноваженими представниками сторін не рідше ніж 1 раз на місяць.

Пунктом 4.1.1. Договору сторони обумовили форму оплати товару, а саме відповідач зобов'язується здійснити 100% оплату за продукцію протягом  п'ятнадцяти  банківських днів з моменту передачі йому товару. Оплата здійснюється шляхом   перерахування  грошових коштів  на поточний  рахунок позивача.

Господарським судом також з'ясовано, що позивач по накладній №15/06-1 від 15.06.2007р. передав  відповідачеві бензин  А-76 в кількості 7000 тис. літрів за ціною  2766,67 грн. на суму 23240,00 грн., а відповідач товар прийняв через свого представника Кисиль С.В., який діяв на підставі довіреності ЯНР № 235816 від  15.06.2007р., проте оплату його вартості у визначений Договором термін не провів.  Заборгованість відповідача перед позивачем становить 23240,00 грн.

Відповідно до п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За загальним правилом, кожна сторона  повинна  вжити  усіх  заходів,  необхідних для належного виконання нею зобов'язання,  враховуючи інтереси  другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для  застосування  господарських  санкцій, передбачених   цим   Кодексом,   іншими  законами  або  договором.

Статтею 530 Цивільного кодексу України, передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З урахуванням вказаних норм позивачем на адресу відповідача в порядку статті 530 Цивільного кодексу України направлено лист –претензію від 01.09.2008р. з вимогою сплатити заборгованість за отриманий товар згідно накладної № 15/06-01 від 15.06.2007р. в розмірі 23240,03 грн. та акту розрахунків станом на 14.08.2008р., а також  суму нарахованих санкцій на підставі Договору № 15/06-1 від 15.06.2007р. в розмірі 98305,20 грн. (а.с. 43).

Проте вказана вимога залишена без відповіді і відповідних дій, передбачених законодавством з боку відповідача.

Проаналізувавши надані сторонами докази в їх сукупності суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 23240,00 грн. заборгованості, оскільки зазначені позивачем доводи та надані на їх підтвердження документальні матеріали не спростовані відповідачем в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою обов'язок доказування законодавчо покладений на сторони.

Пунктом 6.1. Договору сторони визначили, що за порушення строків оплати  платежів, передбачених в пункті 4.1. Договору, відповідач сплачує позивачу штраф в  розмірі 1 % від суми несплаченої продукції за кожний день прострочки.

Враховуючи те, що відповідач свої зобов'язання щодо оплати вартості продукції у встановлений Договором термін не виконав, позивачем заявлено до стягнення штраф в  розмірі 84826,00 грн. за період з 10.07.2007р. по 10.07.2008р.

Розглянувши вказані вимоги господарський суд дійшов висновку, що  нараховані санкції підлягають задоволенню лише частково в сумі 42413,00 грн. за шість місяців, оскільки відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України  нарахування  штрафних санкцій  за прострочення  виконання  зобов'язання , якщо інше  не встановлено законом або  договором, припиняється  через шість місяців  від дня  коли  зобов'язання  мало  бути  виконано.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановлено індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти   річних   від   простроченої   суми,   якщо   інший   розмір  процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи зазначену норму місцевий господарський суд дійшов  висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача 6386,39 грн. індексу інфляції за період  серпня 2007 року по червень 2008 року правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню, оскільки вони нараховані у відповідності з вимогами чинного  законодавства.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, і їм надана правильна та належна правова оцінка.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Звертаючись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою відповідач   посилається на те, що господарський суд неправильно застосував норми процесуального права, зокрема не витребував від позивача доказів в підтвердження належного направлення відповідачеві вимоги (претензії) від 01.09.2008р. на оплату вартості продукції в порядку, передбаченому статтею 530 Цивільного кодексу України, оскільки вважає, що строк оплати спірної продукції ще не настав.

Однак вказані посилання не приймається колегією суддів до уваги, оскільки не змінюють обґрунтованих висновків господарського суду по суті спору та не впливають на обов'язок відповідача належним чином провести оплату вартості отриманої від позивача продукції, так як із матеріалів справи вбачається, що поставка цієї продукції була здійснена в межах Договору, який є предметом даного господарського спору. При цьому, його умовами сторонами визначено строк та порядок оплати продукції  (пункт 4.1.1. Договору), зокрема шляхом проведення відповідачем 100% перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача протягом п'ятнадцяти банківських днів з моменту передачі товару.  

Згідно з пунктом 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк а відповідно до статті 525 цього ж Кодексу одностороння відмова від виконання  зобов'язання не допускається.

У відповідності з частинами 1-3 статті 692 Цивільного кодексу України покупець  зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих  документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. При цьому, колегія суддів визначає, що в силу вимог статті 629 Цивільного кодексу України, договір, який уклали позивач та відповідач у справі, є обов'язковим для виконання сторонами, а його умовами позивач і  обґрунтовує заявлені ним вимоги. Між тим, відповідач не надав суду апеляційної інстанції в порядку статей 33-36 Господарського процесуального кодексу України жодних доказів недотримання позивачем умов спірного Договору щодо передачі продукції та порядку направлення вимоги про сплату її вартості відповідачеві. Його позиція щодо визначення строків оплати отриманої продукції з посиланням на дану вимогу (претензію) є необґрунтованою та спростовується вищевказаним.

Крім того, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що обов'язковість дотримання претензійного порядку досудового врегулювання спорів для даного виду правовідносин чинним законодавством не передбачена і сторонами не була обумовлена, а за змістом вимог чинного законодавства досудове врегулювання спору не є обов'язковим і суб'єкти господарювання, які порушили майнові права і законні інтереси інших підприємств та організації зобов'язані поновити їх не чекаючи пред'явлення претензії. В даному випадку, із матеріалів справи вбачається, що оскільки  відповідач свої зобов'язання у встановлений Договором строк не виконав та залишив вимогу позивача від 01.09.2008р. без будь-якого реагування, останній в судовому порядку просить стягнути заборгованість та суму нарахованих санкцій.

Також, в обґрунтування вимог апеляційної скарги її заявник зазначає, що господарським судом не враховані надані відповідачем належні докази в підтвердження недійсності Договору купівлі-продажу № 15/06-1 від 15.06.2007р., який на його думку був підписаний з боку відповідача не уповноваженою особою вже після фактичної передачі нафтопродуктів. З цих обставин, відповідач вважає, що договір, який би передбачав відповідальність відповідача, на момент поставки спірної продукції    був відсутній, а тому поставка продукції здійснена позивачем без укладання письмової угоди і строк оплати товару сторонами не визначено.

Однак вказані твердження відповідача, на думку колегії суддів, є безпідставними та спростовуються наявними у справі матеріалами, оскільки жодних доказів в підтвердження визнання недійсним Договору купівлі-продажу № 15/06-1 від 15.06.2007р. у встановленому чинним законодавством порядку відповідачем не надано і у справі вони відсутні, а тому відповідач повинен нести відповідальність за порушення умов Договору у вигляді сплати нарахованих позивачем санкцій (пені) в сумі 42413,00 грн. за прострочення виконання зобов'язання відповідно до наданого розрахунку.

Таким чином, факти, викладені в апеляційній скарзі відповідачем і його посилання на неправильне застосування та порушення судом першої інстанції норм  чинного законодавства при розгляді справи, не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до розділу 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

З урахуванням положень, запроваджених вищезазначеною нормою, колегією суддів у процесі повторного перегляду справи з'ясовано, що розділом 6 Договору купівлі-продажу № 15/06-1 від 15.06.2007р. («Відповідальність сторін») за порушення умов Договору у пункті 6.1. сторони передбачили, що за порушення строку платежів, передбачених пунктом 4.1. Договору, відповідач  сплачує позивачу неустойку у вигляді  штрафу в розмірі 1% від суми несплаченої вартості продукції за кожен день прострочки.  Між тим, колегія суддів вважає, що за визначенням, яке наведене у статті 549 Цивільного кодексу України, вказана сторонами у Договорі неустойка, за своєю правовою природою є пенею, оскільки згідно із приписами пункту 3 цієї статті її обчислення та нарахування здійснено позивачем у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 4 статті 179 Господарського кодексу України визначено основний принцип, який визначає, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Аналогічні положення містять і норми Цивільного України, які визначають, що: сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов (ст. 627 Цивільного кодексу України); зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ст. 628 Цивільного кодексу України), сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів визначає, що на підставі наданих позивачем до матеріалів справи доказів вбачається невиконання відповідачем своїх зобов'язань за спірним Договором у встановлений ним строк, а тому сума нарахованої позивачем пені в розмірі 84826,00 грн. правомірно стягнута з відповідача судом першої інстанції лише частково, а саме за період з 10.07.2007р. по 10.01.2008р. (шість місяців) в розмірі 42413,00 грн. з урахуванням обмежень, встановлених пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Проте, як вбачається зі змісту оскарженого рішення, його резолютивна частина  не відповідає приписам статті 84 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не містить висновку про відмову в позові в іншій частині вимоги позивача щодо  стягнення з відповідача суми нарахованих санкцій, зокрема пені за прострочку виконання зобов'язань за спірним Договором в розмірі 42413,00 грн.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що прийняте у справі рішення підлягає зміні, в зв'язку з чим в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 42413,00 грн. та 424,14 грн. державного мита в позові слід відмовити. В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 12.01.2009р. по справі № 21/235-08 відповідає чинному законодавству та фактичним обставинам справи, прийнято при повному та всебічному дослідженні судом всіх обставин справи, а тому залишається без змін.

На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 530, 549, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України, пунктом 4 статті 179, пунктом 1 статті 193 Господарського кодексу України, статтями 33, 34, 36, 43, 99, 101, пунктом 4 статті 103, пунктом 4 статті   104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду,-

постановила:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Великобурлуцький сироробний завод" (смт. Великий Бурлук, Харківська область) залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 12.01.2009р. по справі № 21/235-08 змінити.

В частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 42413,00 грн. та 424,13 грн. державного мита в позові відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

         Головуючий суддя                                                                    Такмаков Ю.В.  

                                 Судді                                                                    Барбашова С.В.  

                                                                                                               Плужник О.В.