Постанова

від 30.03.2009 по справі 5020-3/238

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

5020-3/238

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД

Постанова

Іменем України

25 березня 2009 року  

Справа № 5020-3/238

                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Плута В.М.,

суддів                                                                      Борисової Ю.В.,

                                                                                          Гонтаря В.І.,

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився,

відповідача: Самоходов Ігор Ігорович, довіреність № 16/02-09 від 16.02.2009,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Тонус Плюс" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Головко В.О.) від 10.02.2009 у справі № 5020-3/238

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Бі Ес Ел Україна" (просп. Алішера Навої, 76, місто Київ, 02125)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Тонус Плюс" (вул. Очаківців, 26-1, місто Севастополь, 99011)

про стягнення 198785,80 грн,

                                                            ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Б Ес Ел Україна" звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Тонус Плюс" про стягнення заборгованості в сумі 209 777,72 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати вартості товарно-матеріальних цінностей, отриманих на підставі видаткових накладних у період з 21.03.2008 по 09.07.2008.

У процесі розгляду справи в суді першої інстанції позивачем було  уточнено позовні вимоги, в результаті чого позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість у сумі 198 785,80 грн., з яких: 193 372,57 грн. - основний борг, 413, 23 грн. - 3% річних, 5 000,00 грн. - збитки, пов'язані з захистом порушених прав позивача, а також судові витрати.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 10.02.2009 року у справі № 5020-3/238 позов товариства з обмеженою відповідальністю "Бі Ес Ел Україна" задоволено частково. Суд стягнув з товариства з обмеженою відповідальністю "Тонус Плюс" на користь позивача заборгованість у розмірі 193 372,57 грн., 3 % річних - 413,23 грн., 1 933,73 грн. державного мита, а також 115,03 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У частині стягнення збитків у сумі 5 000,00 грн. відмовлено.

При прийнятті рішення суд першої інстанції встановив факт укладення між сторонами у справі договору поставки в спрощеній формі, встановив факт отримання відповідачем товарно-матеріальних цінностей, часткову сплату вартості отриманого товару, а також неналежне виконання відповідачем власних зобов'язань щодо повної оплати поставленого йому товару. Керуючись статтями 525, 526, 530, 692 Цивільного кодексу України, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Тонус Плюс" заборгованості в сумі 193 372,57 грн. з урахуванням 3% річних у судовому порядку. Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення збитків у сумі 5 000,00 грн., які полягають у витратах на правову допомогу, господарським судом міста Севастополя було встановлено відсутність причинно-наслідкового зв'язку між несплатою відповідачем заборгованості та збитками в сумі 5 000,00 грн.   

Не погодившись з рішенням господарського суду міста Севастополя товариство з обмеженою відповідальністю "Тонус Плюс" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Бі Ес Ел Україна" відмовити.

Відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що договір поставки не був належним чином оформлений, зокрема, не додержано письмової форми, у зв'язку з чим, він не породжує правових наслідків. Також відповідач вважає, що видаткові накладні не можуть являтись доказом поставки товару, на самих накладних стоїть підпис неповноважної особи, відсутні документи, які свідчать про фактичне переміщення  товару.        

Позивач заявив клопотання, в якому просив розглянути справу за відсутності його представника, також просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, як безпідставну, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судовою колегією встановлено наступне.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Бі Ес Ел Україна" заявлено позов про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Тонус Плюс" заборгованості, яка виникла в результаті поставки товарно-матеріальних цінностей на суму 293 997,59 грн., що підтверджується видатковими накладними № РН-0000027 від 21.03.2008 на суму 37 497,60 грн., № РН-0000080 від 27.06.2008 на суму 37 866,10 грн., № РН-0000082 від 27.06.2008 на суму 30 666,47 грн., № РН-0000086 від 09.07.2008 на суму 187 967,42 грн. (а. с. 11-14).

Позивач зазначає, що товар на загальну суму 293 997,59 грн. був отриманий відповідачем, про що свідчить підпис уповноваженої особи на вказаних накладних та печатка відповідача, однак, оплата за отриману відповідачем продукцію здійснена частково. У зв'язку з несплатою відповідачем отриманого від позивача товару в повному обсязі, останній надіслав на адресу товариства з обмеженою відповідальністю "Тонус Плюс" лист № 121 від 07.10.2008 із вимогою погасити наявну заборгованість (а. с. 15).

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тонус Плюс" вимогу про сплату заборгованості залишило без відповіді, за отриманий товар не розрахувалося, що стало причиною для звернення до суду з даним позовом.

Після проведення звірки взаємних розрахунків позивач зменшив розмір позовних вимог та просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість у сумі 198 785,80 грн., у тому числі: основний борг –193 372,57 грн., 3% річних - 413,23 грн., збитки –5 000,00 грн.

Вислухавши пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

          Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 202, статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що  правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За загальним правилом частини 1 статті 218 Цивільного кодексу України, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Суд першої інстанції вірно встановив, що чинне законодавство України не пов'язує недотримання сторонами письмової форми договору купівлі-продажу (та поставки) з наслідками його недійсності, тому обґрунтовано застосував до спірних правовідносин частину 2 статті 205 Цивільного кодексу України з посиланням на Інформаційний лист Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України".

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Так, у матеріалах справи наявні наступні документи, з якими позивач пов`язує існування між ним та відповідачем правовідношення з поставки товару:

-          видаткові накладні № РН-0000027 від 21.03.2008 на суму 37 497,60 грн., №  РН-0000080  від  27.06.2008 на суму  37 866,10  грн.,  №  РН-0000082 від 27.06.7.008 на суму 30 666,47  грн. та № РН-0000086 від 09.07.2008 на суму 187 967,42 грн. (а. с. 11-14);

-          видаткові накладні № РН-0000014 від 29.02.2008, № РН-0000015 від 29.02.2008, № РН-0000018 від 04.03.2008, № РН-0000022 від 11.03.2008, № РН-0000027 від 21.03.2008, № РН-0000039 від 18.04.2008, № РН-0000042 від 24.04.2008, № РН-0000057 від 06.06.2008, № РН-0000081 від 27.06.2008, № РН-0000086 від 09.07.2008 та № РН-0000087 від 09.07.2008 (а. с. 46-56, 58-59);

-          акти звірки взаємних розрахунків станом на 07.11.2008 (а. с. 31-32);

-          банківські виписки від 01.02.2008, 05.02.2008, 07.02.2008, 03.04.2008, 27.05.2008 (а. с. 60-66).

Судова колегія вважає обґрунтованим висновок господарського суду міста Севастополя про те, що між сторонами у даній справі мало місце укладення в спрощеній формі –без письмового оформлення, договору поставки.

При цьому, суд апеляційної інстанції не погоджується з посиланнями апеляційної скарги на статтю 265 Господарського кодексу України та доводами про необхідність обов'язкового додержання письмової форми договору поставки.

Так, положення Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, які в силу статті 712 Цивільного кодексу України регулюють правовідносини з поставки, вимагають обов'язкового додержання письмової форми договору лише до певних, конкретно визначених видів правочинів.

Судова колегія також звертає увагу відповідача на частину 3 статті 6 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Оскільки положеннями цивільного законодавства до правовідносин з поставки товару не встановлені вимоги щодо необхідності обов'язкового додержання письмової форми договору, судова колегія вважає допустимим укладення такого договору в спрощеній формі.

Приймаючи до уваги те, що сторонами у справі були обумовлені всі суттєві умови договору, зокрема, найменування товару, його ціна та кількість, асортимент, судова колегія вважає, що договір поставки був фактично укладеним. Будь-яких претензій щодо якості товару від відповідача не надходило.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.   

Згідно з частинами 1 та 3 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Матеріалами справи підтверджується, що 08.10.2008 позивачем на адресу відповідача було направлено лист з вимогою оплатити суму заборгованості за чотирма накладними - № 27 від 21.03.2008, № 80 від 27.06.2008, № 82 від 27.06.2008 та № 86 від 09.07.2008 (а. с.15-19).

Суд першої інстанції, з урахуванням положень розділу 4 Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та переказів, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 12.12.2007 № 1149, вірно встановив строк виконання відповідачем його зобов'язання щодо оплати заборгованості за отриманий товар - до 20.10.2008.

У той же час, матеріали справи не містять доказів виконання товариством з обмеженою відповідальністю "Тонус Плюс" вимог позивача про оплату отриманого товару.

Згідно зі статтею 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Дослідивши обставини справи, з якими відповідач пов`язує наявність у нього права не сплачувати вартість отриманого товару, зокрема, відсутності у позивача довіреностей товариства з обмеженою відповідальністю "Тонус плюс" на отримання товарно-матеріальних цінностей; невідповідності назви отримувача товару на накладних найменуванню відповідача та відсутності зазначення на накладних розшифровки підпису особи, яка отримувала товар від позивача, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 62 Закону України "Про господарські товариства", у товаристві з обмеженою відповідальністю, до якого належить і відповідач, створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор), які діють від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами.

Згідно зі Статутом товариства з обмеженою відповідальністю "Тонус плюс" директор Товариства без довіреності діє від імені Товариства, представляє його перед державними органами, фізичними та юридичними особами як в Україні, так і за кордоном, має право першого підпису (а. с.78-79).

Витяг з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України підтверджує, що у період з 19.09.2007 (дата реєстраційних дій) по 11.11.2008 р (дата видачі довідки з ЄДРПОУ) керівником, тобто директором товариства з обмеженою відповідальністю "Тонус плюс" був Зінченко Максим Сергійович (а. с. 24).

Саме вказане прізвище і ініціали зазначені в акті звірення взаємних розрахунків від 07.11.2008 за спірними накладними (а. с. 31).

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги про те, що лише підпис не може являтись належним засвідченням документа, судова колегія звертає увагу відповідача на той факт, що окрім підпису особи, яка одержала товарно-матеріальні цінності, спірні накладі також засвідчені гербовою печаткою товариства з обмеженою відповідальністю "Тонус плюс".

При цьому, відповідач не надав суду доказів того, що гербова печатка товариства з обмеженою відповідальністю "Тонус плюс" передавалась іншим особам або яким-небудь чином вибувала з володіння вказаного товариства, що свідчило б про її користування іншою особою, окрім директора товариства з обмеженою відповідальністю "Тонус плюс".

Господарський суд міста Севастополя також надав вірну оцінку доводам відповідача щодо існування розбіжності назви отримувача товару на видаткових накладних. Зокрема, було обґрунтовано зазначено, що додавання букв СП до назви товариства з обмеженою відповідальністю "Тонус плюс" не має принципового значення, оскільки на всіх накладних та актах звірення взаємних розрахунків міститься відбиток гербової печатки саме товариства з обмеженою відповідальністю "Тонус плюс", а не ТОВ СП "Тонус плюс".

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на відсутність у матеріалах справи товарно-транспортних накладних, як одного з доказів передачі йому товарно-матеріальних цінностей, судова колегія вважає безпідставним з огляду на те, що такі доводи взагалі не мають відношення до справи, оскільки у даному випадку предметом розгляду є правовідносини поставки, а не перевезення.

Частиною 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм власним переконанням, заснованому на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в господарському процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Дослідивши обставини справи в їх сукупності, судова колегія приймає до уваги факт часткового погашення відповідачем суми заборгованості, що підтверджує погодженість товариства з обмеженою відповідальністю "Тонус Плюс" як з самим фактом існування правовідносин з поставки, так і існуванням у нього обов'язку щодо оплати отриманого товару.   

На підставі викладених обставин, судова колегія вважає позовні вимоги про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Тонус Плюс" суми заборгованості в розмірі 193 372,57 грн. обґрунтованими, а їх задоволення господарським судом міста Севастополя правомірним.

Суд першої інстанції також вірно застосував положення статті 625 Цивільного кодексу України, обґрунтовано звернув увагу на Інформаційний лист Верховного суду України № 3.2.-2005 від 15.07.2005 та дійшов вірного висновку про необхідність стягнення, разом з сумою основної заборгованості, також 3 % річних у сумі 413,23 грн.

Що стосується рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 5 000,00 грн. збитків, то судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.   

Так, позивачем сума в розмірі 5 000,00 грн. заявлена як збитки.

У той же час, статтею 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

При цьому, суд першої інстанції вірно зазначив, що для відшкодування шкоди потрібна наявність таких складових: вини особи, що її завдала, реальних збитків та причинно-наслідкового зв'язку між першим та другим.

Оскільки позивач не надав доказів того, що збитки в розмірі 5 000,00 грн. є безпосереднім наслідком несплати відповідачем вартості отриманого від позивача товару, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині є обґрунтованим.

Надаючи повну оцінку вимогам позивача про стягнення збитків в сумі 5 000,00 грн., суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на те, що фактично позивач заявив вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу, самостійно визначивши такі витрати як збитки.

У той же час, відповідно до статті 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно пункту 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів  тощо), понесені   стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала   збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Статтею 25 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені   стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала   збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що витрати, пов'язані з отриманням юридичних послуг в суді, не являються збитками.

Витрати на правову допомогу врегульовані нормами процесуального права, а саме, статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою судові витрати складаються, зокрема, з оплати послуг адвоката.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судова колегія вважає необхідним зазначити те, що судові витрати сторони, які передбачені статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, підлягають відшкодуванню з винної сторони лише за умови надання послуг саме адвокатом.

Відповідно до частини третьої статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються в порядку встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, яка являється адвокатом наводиться в статті 2 Закону України "Про адвокатуру", відповідно до якої адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Будь-яких доказів того, що послуги юридичної фірми "Бліс" за договором № 01 від 05.11.2008 являються послугами адвокатів у справі відсутні. Більш того, з матеріалв справи вбачається, що представником товариства з обмеженою відповідальністю "Бі Ес Ел Україна" була фізична особа, яка діяла на підставі довіреності.

Тому, витрати позивача на правову допомогу, надану не адвокатом, у господарському процесі відшкодуванню не підлягають.

З урахуванням викладеного, судова колегія вважає рішення господарського суду міста Севастополя від 10.02.2009 законним і обґрунтованим, у зв'язку з чим, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтею 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

                                                            ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Тонус Плюс" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Севастополя від 10 лютого 2009 року  у справі № 5020-3/238 залишити без змін.

Головуючий суддя                                                  В.М. Плут

Судді                                                                                Ю.В. Борисова

                                                                             В.І. Гонтар