Ухвала

від 31.10.2013 по справі 825/2569/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/2569/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Тихоненко О. М. Суддя-доповідач: Кузьменко В. В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2013 року м. Київ

Колегія Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Кузьменко В. В.,

суддів Шурка О. І., Василенка Я. М.,

за участю секретаря Рипік О. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпромспец" до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду м. від 07.08.2013 року, -

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач звернувся з позовом до ДПІ у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 21.06.2013 року № 0003212200 та № 0003202200.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду м. від 07.08.2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального права та винести нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В засідання з'явився представник апелянта, підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити. Представник позивача в судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином, що не перешкоджає апеляційному розгляду відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України.

Перевіривши матеріали справи, доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з того, що відсутні порушень чинного законодавства щодо оформлення первинних документів у фінансово-господарських взаємовідносинах між позивачем та його контрагентами, а тому формування податкового кредиту з податку на додану вартість та податку на прибуток є правомірним.

Колегія суддів погоджується з таким висновком виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що ДПІ у м. Чернігові ДПС проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача фінансово-господарської діяльності з питань правильності декларування в податковій звітності з ПДВ у складі податкового кредиту операцій з ТОВ «НВО «МСК-Інвест» за серпень-вересень 2011 року, з ТОВ «Рокко» за січень, березень-травень, липень-серпень 2012 року, з ПП «СДМ-Сервіс» за грудень 2011 року, з ТОВ «АМКР-СК» за квітень, липень-грудень 2012 року та податкових зобов'язань операцій з ТОВ «Лендком ЮА» за листопад 2011 року та в деклараціях з податку на прибуток підприємства за відповідні періоди.

За результатами перевірки складено акт від 12.06.2013 № 1370/22/36570820 встановлено порушення позивачем вимог пп.134.1.1. п.134.1 ст.134, пп.138.1.1, п.138.2, п.138.4 ст.138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ, що призвело до заниження податку на прибуток підприємства на загальну суму 152 217,00 грн., та п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п.200.1, п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження ПДВ, який підлягає сплаті до бюджету на суму 141 968,00 грн., та завищення від'ємного значення різниці між сумою ПЗ та ПК (рядок 19 декларації) на 3 001,00 грн., в тому числі за липень 2012 року 1 802,00 грн., вересень 2012 року 1 199,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 21.06.2013 року № 0003212200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 177 460,00 грн. (141 968,00 грн. за основним платежем та 35 492,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) та № 0003202200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 190 271,00 грн. (152 217,00 грн. за основним платежем та 38 054,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Встановлено, що позивачем (Покупець) 03.10.2011 з ТОВ «Рокко» (Постачальник) укладено договір № 110 купівлі-продажу, відповідно до якого Постачальник передає у власність (продає), а Покупець набуває у власність (купує) та зобов'язується оплатити відповідно до умов цього Договору належні Постачальнику на праві власності спецодяг, спецвзуття, тканину, фурнітуру та інші товарно-матеріальні цінності.

Протягом квітня-травня 2012 року ТОВ «Рокко» надано позивачу товар, а позивачем перераховано на розрахунковий рахунок ТОВ «Рокко» суму за придбаний товар. Розрахунки між продавцем та покупцем здійснювались в безготівковій формі.

29.06.2012 з ТОВ «АМКР-СК» (Постачальник) укладено договір поставки № 29/06-12 від 29.06.2012, відповідно до якого, Постачальник передає у власність (продає), а Покупець набуває у власність (купує) та зобов'язується оплатити відповідно до умов цього Договору належні Постачальнику на праві власності спецодяг, спецвзуття, тканину, фурнітуру та інші товарно-матеріальні цінності.

Протягом липня-жовтня 2012 року ТОВ «АМКР-СК» надано позивачу товар, а позивачем перераховано на розрахунковий рахунок ТОВ «АМКР-СК» суму за придбаний товар. Розрахунки між продавцем та покупцем здійснювались в безготівковій формі.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Судом не встановлено, а відповідачем не наведено, що первинні документи щодо спірних правовідносин складено з порушенням вимог законодавства, у тому числі Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до листа ВАСУ від 02.06.2011 року, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясувати, зокрема, рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Реальність виконання господарських операцій підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а саме: видатковими накладними, податковими накладними, виписками банку.

Вказані операції належними чином відображені в бухгалтерському обліку позивача, що підтверджується виписками по рахунку 281, карткою рахунку 104, 631.

В подальшому придбаний позивачем товар, реалізовано ряду підприємств, що підтверджується довіреностями на отримання товару та видатковими накладними які містяться в матеріалах справи.

Таким чином, позивачем в повній мірі документально підтверджено реальність виконання правочинів з контрагентами.

Колегія суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що витрати на придбання товарів і послуг у підприємств-постачальників позивач використав для провадження своєї господарської діяльності, спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Крім того, щодо нікчемності укладених право чинів, слід зазначити те, що згідно статті 204 ЦК України існує презумпція правомірності правочину. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. На підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

Так, згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

На момент складання податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг; в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит.

Придбання позивачем у контрагентів товарів та послуг безпосередньо пов'язано з його господарською діяльністю, а здійснені господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Доводи відповідача не є підставою для позбавлення покупця права на відшкодування ПДВ, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Згідно із п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Суми за вказаним правочином включено позивачем до податкового кредиту в тих звітних періодах, в яких отримано податкові накладні.

Враховуючи вищевикладене, оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Таким чином, апелянтом не було надано доказів на підтвердження вимог апеляційної скарги, а висновки суду першої інстанції є такими, що відповідають вимогам закону і доводами апеляційної скарги не спростовуються.

Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 8 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо задоволення позову, через що постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 8, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду м. від 07.08.2013 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпромспец" до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду м. від 07.08.2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, тобто з 06.11.2013 року, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: В. В. Кузьменко

Судді: О. І. Шурко

Я. М. Василенко

Повний текст ухвали виготовлено 06.11.2013 року.

Головуючий суддя Кузьменко В. В.

Судді: Василенко Я.М.

Шурко О.І.