Постанова

від 15.04.2009 по справі 29/157-08-4920

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

29/157-08-4920

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 15 квітня 2009 р.                                                                                    № 29/157-08-4920  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

                                         Дунаєвської Н.Г.- головуючого,

                                         Воліка І.М.,

                                         Мележик Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельні реформи" на ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 15 січня 2009 року у справі № 29/157-08-4920 Господарського суду Одеської області  за позовом Закритого акціонерного товариства "Рууккі Україна", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельні реформи", м. Одеса, про стягнення 81 312,48 грн.,

за участю представників:

позивача –Леськов П.І. (дов. від 10.11.08);

відповідача –не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2008 року позивач –ЗАТ "Рууккі Україна" звернувся до господарського суду з позовом до відповідача –ТОВ  "Будівельні реформи" про стягнення 81 312,48 грн.

Вказував, що 27.12.07 передав, а відповідач отримав будівельні матеріали і конструкції на загальну суму 122 873,34 грн.

Зазначав, що відповідач частково розрахувався за отримані матеріали та листами № 25 від 17.03.08, № 16 від 14.04.08 та № 30/04/08 від 30.04.08 зобов'язався погасити заборгованість найближчим часом.

Посилаючись на порушення відповідачем зобов'язання в частині оплати отриманих матеріалів, позивач просив стягнути з відповідача  72 873,34 грн. боргу, 6 469,57 грн. інфляційних та 2 005,34 грн. річних, а всього –81 312,48 грн.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 17 грудня 2008 року (суддя Аленін О.Ю.) позов задоволено.

Постановлено стягнути з ТОВ "Будівельні реформи" на користь ЗАТ "Рууккі Україна" 72 873,34 грн. боргу, 6 469,57 грн. інфляційних, 2 005,34 грн. річних, 813,12 грн. витрат по сплаті державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення мотивоване посиланнями на порушення відповідачем зобов'язання в частині оплати отриманих матеріалів, що є підставою для покладення на нього обов'язку по сплаті боргу, інфляційних та річних.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 15 січня 2009 року (колегія суддів у складі: Шевченко В.В. –головуючий, Бєляновського В.В., Мирошниченко М.А.) апеляційну скаргу ТОВ "Будівельні реформи" повернуто без розгляду.

Ухвала мотивована посиланнями на сплату відповідачем державного мита у меншому розмірі, ніж передбачено ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито".

У касаційній скарзі ТОВ "Будівельні реформи", посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та направити справу до суду апеляційної інстанції для розгляду по суті.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 46 ГПК України державне мито сплачується в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Порядок сплати державного мита встановлений Інструкцією про порядок обчислення та справляння державного мита, яка затверджена наказом Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993р. № 15 та Декретом Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від 21.01.1993 р. № 7-93.

Відповідно до п. "а" ч. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" ставки державного мита із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів,  встановлюються в розмірі - 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

При цьому, п. "г" ч. 2 ст. 3 зазначеного Декрету встановлено, що із апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови, ставки державного мита встановлені в розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви, для розгляду спору в першій інстанції.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлені позовні вимоги майнового характеру (про стягнення 81 312,48 грн.) та за подачу позовної заяви сплачено 1 відсоток ціни позову –813, 12 грн.

При зверненні до суду апеляційної інстанції, розмір державного мита у даній справі повинен становити 50 відсотків ставки, що підлягала сплаті в суді першої інстанції, тобто 406,56 грн.

При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що звертаючись до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, скаржником платіжним дорученням № 683516 від 29.12.08 сплачено 42,50 грн.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України апеляційна скарга (подання) не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо до скарги не додано документів, що підтверджують сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі.

Враховуючи вище викладене, повертаючи апеляційну скаргу без розгляду, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що за подачу апеляційної скарги, скаржником сплачено державне мито у меншому розмірі, ніж передбачено ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито".

За таких обставин, ухвала суду апеляційної інстанції відповідає нормам процесуального права, тому підстави для її скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельні реформи" залишити без задоволення.

2. Ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 15 січня 2009 року у справі № 29/157-08-4920 залишити без змін.

Головуючий:                                                                  Н.Г. Дунаєвська

Судді:                                                                           І.М. Волік

                                                                                     Н.І. Мележик