Постанова

від 05.11.2013 по справі 916/1225/13

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" листопада 2013 р.Справа № 916/1225/13 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Гладишевої Т.Я.,

суддів Лавренюк О.Т., Савицького Я.Ф.

при секретарі судового засідання Чеголя Є.О.

за участю представників сторін в судовому засіданні від 05.11.2013 року:

від позивача: Луковецька К.О., за довіреністю;

від відповідача: Кальницька Н.М., за довіреністю

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Лєман"

на рішення господарського суду Одеської області від 09.09.2013 року

по справі № 916/1225/13

за позовом: Комунального підприємства „Прибрежно-експлуатаційне об'єднання Київського району"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Лєман"

про стягнення 32 335,09 грн.

В судовому засіданні 05.11.2013 року згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

У травні 2013 року Комунальне підприємство „Прибрежно-експлуатаційне об'єднання Київського району" (далі - позивач, КП „Прибрежно-експлуатаційне об'єднання Київського району") звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Лєман" (далі - відповідач, ТОВ „Фірма „Лєман") про стягнення 32 335,09 грн., з яких заборгованість з повернення експлуатаційних витрат - 30 018,00 грн. та 2 317,09 грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. ст. 11, 526, 530, 610, 611, 626, 629 Цивільного кодексу України, ст. ст. 179, 193 Господарського кодексу України та мотивовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором № 59/1 від 29.04.2011 року про повернення експлуатаційних витрат, а саме в частині відшкодування понесених позивачем експлуатаційних витрат та витрат з видалення твердих побутових відходів.

Рішенням господарського суду Одеської області від 09.09.2013 року по справі № 916/1225/13 (суддя Мостепаненко Ю.І.) позов задоволено. Стягнуто з ТОВ „Фірма Лєман" на користь комунального підприємства „Прибрежно-експлуатаційне об'єднання Київського району" 30 018,00 грн. основного боргу, 1 389,64 грн. пені та 1720,50 грн. витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду обґрунтовано положеннями ст. ст. 509, 551, 611, 626, 627, Цивільного кодексу України, ст. 180 Господарського кодексу України та мотивовано доведеністю позивачем наявності у відповідача заборгованості за договором № 59/1 від 29 квітня 2011 року в сумі 30 018,00 грн., що стало підставою для нарахування 1 389,64 грн. пені.

Не погодившись з рішенням суду, ТОВ „Фірма Лєман" звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду від 09.09.2013 року скасувати як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник наполягає на тому, що судом достеменно не досліджено фактичних обставин справи, а саме:

- договір № 59/1 від 29 квітня 2011 року між КП „Прибрежно-експлуатаційне об'єднання Київського району" та ТОВ „Фірма Лєман" укладений без дотримання усіх істотних умов відповідно до вимог ст. 905 Цивільного кодексу України, а саме положення про строк дії договору, а тому такий договір є неукладеним, на що суд першої інстанції не звернув уваги;

- безпідставним є посилання суду першої інстанції на додатки до договору № 59/1 від 29 квітня 2001 року на повернення експлуатаційних витрат, в яких зазначається графік повернення експлуатаційних витрат та вивіз твердих побутових відходів з червня по грудень 2011 року включно, з травня по вересень 2011 року включно, оскільки зазначені періоди не є строком дії договору.

Крім цього, скаржник зазначає, що вимоги позивача про стягнення 32 335,09 грн. є не обґрунтованими, оскільки фактична оренда об'єкта нерухомості ТОВ „Фірма Лєман" відбувалась на протязі тільки травня 2011 року, а згідно прибуткового ордеру № 125 від 13.05.2011 року ТОВ „Фірма Лєман" сплатила 10 920,00 грн. за травень та вересень, 2011 року.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, повноту встановлення обставин справи та відповідність ним висновків суду, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла висновків про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджено в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, між КП „ПЕО Київського району" (Підприємство) та ТОВ „Фірма Лєман" (Користувач) укладено договір № 59/1 від 29.04.2001 року на повернення експлуатаційних витрат (ПЄВ), пунктом 1.1 якого встановлено, що Підприємство здійснює благоустрій та утримання територій пляжів загального користування, зеленої прибережної зони, розміщеної між пляжами, та організовує повноцінний відпочинок мешканців та гостей міста на цих пляжах шляхом залучення Користувачів до участі в реалізації програми розвитку прибережної зони Київського району м. Одеси.

Пунктом 1.3 договору узгоджено, що до територій загального користування не віднесені території, надані підприємцям для здійснення особистої підприємницької діяльності.

Згідно пункту 1.4 договору, Користувач відшкодовує Підприємству понесені згідно пункту 1.1 договору експлуатаційні витрати (ПЕВ) по благоустрою та утриманню територій загального користування в розмірі, встановленому відповідно до розрахунку на експлуатаційні витрати, який є додатком № 1 до даного договору та є невід`ємною його частиною.

Пунктом 3.2.3 договору передбачено обов`язок Користувача своєчасно відшкодовувати понесені експлуатаційні витрати по благоустрою та утриманню територій загального користування незалежно від результатів господарської діяльності на території пляжу: 13 ст. Великого Фонтану - літній майданчик загальною площею 390 м.кв.

Відповідно до пункту 4.1 договору розрахунок суми по ПЕВ (додаток № 1 до договору) здійснюється згідно тарифів та методики, затверджених рішенням Одеської міської ради від 27.05.2004р. № 306, в строк не пізніше 20 числа місяця, в якому надано послугу.

Умовами пункту 4.2 договору встановлено, що оплата по ПЕВ здійснюється Користувачем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок або до каси Підприємства в порядку передплати за наступний місяць роботи згідно графіку оплат, що є невід`ємною частиною договору (додаток № 1).

Обов`язковою умовою укладення договору є передплата ПЕВ за травень та вересень 2011р. (п. 4.3 договору).

Згідно пункту 4.4. договору сторони узгодили, що сплата за вивіз сміття є окремим обов`язковим платежем та сплачується згідно додатку № 2 до договору.

За несвоєчасну сплату ПЕВ, передбачених даним договором, Користувач сплачує Підприємству пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення (п. 5.1 договору).

Договір вступає в силу з 01.05.2011 року (п. 6.1 договору).

Відповідно до додатку № 1 до договору встановлено щомісячний тариф на ПЕВ, згідно якого в період з травня 2011р. по вересень 2011р. щомісячна сума ПЕВ (враховуючи ПДВ) складає 5 460 грн., з жовтня 2011р. по грудень 2011р. - 546 грн., всього 28 938 грн. При цьому, згідно графіку платежів ПЕВ у: травні 2011р. Користувач має сплатити 20.05.2011р., червні 2011р. - 20.06.2011р., липні 2011р. - 20.07.2011р., серпні 2011р. - 20.08.2011р., вересні 2011р. - 20.09.2011р., жовтні 2011р. - 20.10.2011р., листопаді 2011р. - 20.11.2011р., грудні 2011р. - 20.12.2011р.

Додатком № 2 до договору встановлено щомісячний тариф на вивіз твердих побутових відходів з травня 2011р. по вересень 2011р. - в сумі 2400 грн. - всього 12 000 грн. Графіком платежів за вивіз твердих побутових відходів передбачено, що зазначені платежі мають бути сплачені: за травень 2011р. - 20.05.2011р., за червень 2011р. - 20.06.2011р., за липень 2011р. - 20.07.2011р., за серпень 2011р. - 20.08.2011р., за вересень 2011р. - 20.09.2011р.

Задовольнивши позовні вимоги, місцевий господарський суд дійшов висновку про обгрунтованість та доведеність позовних вимог, з чим не погоджується колегія суддів з наступних підстав.

Досліджуючи умови договору № 59/1 від 29 квітня 2011 року на повернення експлуатаційних витрат, суд апеляційної інстанції відмічає, що вказаний договір містить в собі положення, притаманні договору про надання послуг.

Так, згідно пункту 1.1 договору № 59/1 від 29 квітня 2011 року Підприємство здійснює благоустрій та утримання територій пляжів загального користування, зеленої прибережної зони, розміщеної між пляжами, та організовує повноцінний відпочинок мешканців та гостей міста на цих пляжах шляхом залучення Користувачів до участі в реалізації програми розвитку прибережної зони Київського району м. Одеси.

Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 договору підприємство зобов'язується здійснювати поточне утримання та благоустрій територій пляжів та зеленої зони узбережжя, в тому числі прибирання та озеленення території, утримання та щоденне прибирання вбиральні, поливку зелених насаджень. Згідно з підпунктом 3.1.3 пункту 3 договору позивач зобов'язується утримувати та ремонтувати спортивні та дитячі майданчики.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 902 вказаного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто.

Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Вимагаючи відшкодування відповідачем понесених експлуатаційних витрат, позивач наполягає на тих обставинах, що на виконання умов договору № 59/1 від 29 квітня 2011 року про повернення експлуатаційних витрат Комунальним підприємством „Прибрежно-експлуатаційне об'єднання Київського району" належним чином виконані умови вказаного договору, а фактично понесені позивачем експлуатаційні витрати щодо об'єктів благоустрою, розташованих в прибережній зоні, за 2011-й рік складають 1521080, 82 грн.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Стверджуючи про надання відповідачу послуг за укладеним договором № 59/1 від 29 квітня 2011 року, позивач не надав ані належних, ані допустимих доказів виконання ним зобов'язань, передбачених підпунктом 1.1 пункту 1, підпунктом 3.1.1 пункту 3, підпунктом 3.1.3 пункту 3 договору, що є обов'язковою умовою відповідно до ст. ст. 901, 902 Цивільного кодексу України для здійснення відшкодування відповідачем вартості понесених КП „Прибрежно-експлуатаційне об'єднання Київського району" експлуатаційних витрат. Крім того, умовами вказаного договору (підпункт 3.2.3 пункту 3, пункт 4.1) передбачено обов'язок відповідача відшкодовувати понесені позивачем експлуатаційні витрати.

Відтак, заявлені позовні вимоги є не доведеними, а місцевий господарський суд припустився неправильного застосування норм процесуального права - ст. ст. 33, 43 Господарського процесуального кодексу України при оцінці доказів КП „Прибрежно-експлуатаційне об'єднання Київського району", що є підставою для скасування рішення від 09.09.2013 року з прийняттям нового рішення про відмову КП „Прибрежно-експлуатаційне об'єднання Київського району" в позові.

Щодо доводів ТОВ „Фірма Лєман" про неукладення договору № 59/1 від 29 квітня 2011 року про повернення експлуатаційних витрат, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205- 210, 640 ЦК тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Згідно з підпунктом 2.6 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України).

За змістом частини третьої статті 207 ГК України господарське зобов'язання, визнане судом недійсним, також вважається недійсним з моменту його виникнення.

У силу припису частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину.

Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено).

У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо).

Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

З матеріалів справи вбачається, що після укладення договору № 59/1 від 29 квітня 2011 року про повернення експлуатаційних витрат, відповідач сплатив позивачу на виконання умов вказаного договору за травень та вересень 2011 року 10 920,00 грн., відтак, твердження відповідача щодо неукладеності договору є таким, що не відповідає положенням пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними».

Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Одеської області від 09.09.2013 року по справі № 916/1225/13 скасувати.

У позові відмовити.

Стягнути з Комунального підприємства «Прибрежно-експлуатаційне об'єднання Київського району» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Лєман» 860,25 грн. судового збору, сплаченого за подачу апеляційної скарги.

Зобов'язати господарський суд Одеської області видати наказ з зазначенням реквізитів сторін.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови складено 07.11.2013 року.

Головуючий суддя: Т.Я. Гладишева

Суддя: Я.Ф. Савицький

Суддя: О.Т. Лавренюк