Постанова

від 16.04.2009 по справі 6/104-08

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

6/104-08

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 16 квітня 2009 р.                                                                                    № 6/104-08  

       Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, суддіСтратієнко Л.В.,

суддівМамонтової О.М., Черкащенка М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

нарішення господарського суду Вінницької області від 11 листопада 2008 року та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 27 січня 2009 року

у справі№ 6/104-08

за позовом дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

додочірнього підприємства "Теплокомуненерго "Маяк" відкритого акціонерного товариства "Маяк"

простягнення 2 040 741,13 грн.

за участю представників сторін:

від позивача –Рак О.В.

     відповідача –не з'явився

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2008 року дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулась до господарського суду Вінницької області із позовом про стягнення з дочірнього підприємства "Теплокомуненерго "Маяк" відкритого акціонерного товариства "Маяк" заборгованості за договором №06/05-2225 ТЕ-1 на постачання природного газу для вироблення теплової енергії для потреб населення, бюджетних установ та організацій від 30.12.2005 року у розмірі 2 040 741,13 грн., що складається з 1 445 691,18 грн. основного боргу, 131 780,54 грн. пені, 399 056,22 грн. інфляційних втрат та 64 213,19 грн. трьох відсотків річних.

В ході розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем було сплачено суму основного боргу і 150,00 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 11 листопада 2008 року (суддя –Н.Говор), залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного господарського суду (головуючий –А.Ляхевич, судді –І.Вечірко, Л.Зарудяна)  позов задоволено частково. Стягнено з відповідача 398 906,22 грн. інфляційних втрат, 64 213,19 грн. трьох відсотків річних та судові витрати. Розмір пені, що підлягає до стягнення, на підставі статті 233 ГК України та статті 83 ГПК України зменшено до 1 гривні.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 11 листопада 2008 року та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 27 січня 2009 року в частині зменшення розміру пені, що підлягає до стягнення і прийняти у цій частині нове рішення про стягнення пені у повному обсязі.

Заслухавши представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права  при ухваленні оскаржуваних судових актів, колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України).

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 30.12.2005 р. між ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" (постачальник) та ДП ВАТ "Маяк" "Теплокомуненерго "Маяк" (покупець) укладено договір № 06/05-2225 ТЕ-1 про постачання природного газу для вироблення теплової енергії для потреб населення, бюджетних установ та організацій (а.с.23-25, т.1).

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Матеріали справи свідчать про те, що протягом січня-грудня 2006 року позивач поставив у власність  відповідачу   природний газ на загальну суму 10 290 984,18 грн. (а.с.31-42, т.1).

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до пункту 6.1. договору, остаточний розрахунок за фактично спожиті та протранспортовані обсяги газу здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу до 10 числа наступного за місяцем поставки газу.

Як вбачається із наявного в матеріалах справи розрахунку боргу відповідача, копій платіжних доручень на оплату за спожитий природний газ, відповідач свої зобов`язання щодо оплати за поставлений товар виконав частково, сплативши позивачу грошові кошти у розмірі 8845293,00 грн.

Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Таким чином, внаслідок неналежного виконання взятих на себе зобов`язань за  договором, у відповідача утворилась основна заборгованість, яка на момент подання позову становила 1 445 691,18 грн.

Разом з тим, як вбачається з наявних у справі платіжних доручень (а.с.151-163, т.1), відповідач повністю сплатив суму основного боргу за отриманий природний газ у травні - липні 2008 р.

Крім того, відповідачем надано платіжне доручення №006 від 26.08.2008 р. про сплату позивачу 150,00 грн. кредиторської заборгованості за договором 06/05-2225-ТЕ-1 за 2006 р. (а.с.31, т.2), яке згідно пояснень позивача є доказом часткової сплати інших платежів по справі, зокрема, інфляційних нарахувань.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком місцевого та апеляційного господарських судів щодо можливості припинення провадження у справі в частині стягнення основного боргу та інфляційних втрат у розмірі 150,00 грн. на підставі пункту 1-1 статті 80 ГПК України.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення місцевого господарського суду і в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 398 906,22 грн. та трьох відсотків річних у розмірі 64 213,19 грн. є законним і відповідає обставинам справи.

Стаття 611 ЦК України встановлює такий правовий наслідок порушення зобов`язання як сплата неустойки.

Частина 3 статті 549 ЦК України, визначає що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Так, відповідно до пункту 7.2. договору в разі неоплати або несвоєчасної оплати у строки, зазначені у п.6.1 договору, покупець сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

Внаслідок невиконання відповідачем договірних зобов`язань, керуючись наведеним пунктом, позивач за період з 10.10.2007 р. по 10.04.2008 р. нарахував відповідачу пеню у розмірі 131 780,54 грн.

Касаційна інстанція погоджується із висновком місцевого та апеляційного господарських судів щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення з відповідача неустойки за договором.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення господарського суду Вінницької області та постанову Житомирського апеляційного господарського суду в частині зменшення стягуваної пені до 1 грн., виходячи із такого.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, що має істотне значення.

Частина 1 статті 233 Господарського кодексу встановлює, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора.

Зменшуючи розмір стягуваної пені господарські суди взяли до уваги складне фінансове становище відповідача, зумовлене несвоєчасними розрахунками безпосередніми споживачами газу і реструктуризацією заборгованості боржників-фізичних осіб, що виникла у 2006 році, на загальну суму 2 030 377,20 грн., на підставі Закону України "Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію" від 20.02.2003 р.

Разом з тим, наявна у матеріалах справи копія довідки виконавчого комітету Вінницької міської ради № 04-3-7-3362 від 11.06.2008 свідчить про те, що із загального обсягу спожитого газу частка населення складає 93 %.

А тому, враховуючи причини що зумовили виникнення у відповідача заборгованості та із врахуванням майнових інтересів сторін, колегія суддів вважає обґрунтованим зменшення стягуваної пені до 7 % від заявленого позивачем розміру, що складає  9 224,63 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України Вищий господарський суд України, суд

                                                              ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задовольнити частково.  

Рішення господарського суду Вінницької області від 11 листопада 2008 року та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 27 січня 2009 року у справі за № 6/104-08 змінити, збільшивши розмір пені, яка підлягає стягненню з дочірнього підприємства "Теплокомуненерго "Маяк" відкритого акціонерного товариства "Маяк" на користь дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", з 1грн. до 9 224,63 грн.

В решті судові рішення залишити без змін.

Доручити господарському суду Вінницької області видати відповідний наказ.

Головуючий, суддя    Л.Стратієнко

Суддя       О.Мамонтова

Суддя                                        М.Черкащенко