Постанова

від 25.10.2013 по справі 826/13579/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 жовтня 2013 року № 826/13579/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., суддів: Аблова Є.В., Амельохіна В.В., розглянувши адміністративну справу в письмовому провадження

за позовомПриватного підприємства «Денара-Плюс» до третя особаДержавного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Пінського Ю.В., Державної виконавчої служби України Фізична особа-підприємець ОСОБА_2, Торгуюча організація Приватне підприємство «НИВА-В.Ш.», Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕРОНА ГРУП», провизнання бездіяльності протиправною, скасування акту

ВСТАНОВИВ:

Позивач, в особі Приватного підприємства «Денара-Плюс», звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Пінського Ю.В. (надалі по тексту Відповідач -1), Державної виконавчої служби України (надалі по тексту Відповідач -2) треті особи: Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (надалі по тексту третя особа - 1), Торгуюча організація Приватне підприємство «НИВА-В.Ш.» (надалі по тексту третя особа - 2), Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕРОНА ГРУП» (надалі по тексту третя особа - 3) про визнання незаконною бездіяльність державного виконавця Відділу примусового виконаний рішень Державної виконавчої служби України Пінського Ю.В. щодо зупинення виконавчого провадження № 22844169 про стягнення солідарно з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1), Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «БУДІВЕЛ» (код ЄДРПОУ 24998440) та Приватного підприємства «СТРОЙСЕРВІС-2000» (код ЄДРПОУ 30450943) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРПРОМБАНК» (код ЄДРПОУ 19357325) в особі Дніпропетровської філії грошових коштів у сумі 10 984 303,17 гри. заборгованості за кредитом, відсотками, комісії та пені; визнати недійсним та скасувати акт державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Пінського Ю.В., прийнятий за результатами проведення 22 липня 2013 року прилюдних торгів нерухомим майном, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Ілліча, буд. 49; зобов'язати державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Пінського Ю.В. або іншого державного виконавця, у провадженні якого перебуває виконавче провадження №22844169, у п'ятиденний строк з моменту набрання законної сили рішення суду у даній справі зупинити виконавче провадження №22844169 про стягнення солідарно з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1), Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «БУДІВЕЛ» (код ЄДРПОУ 24998440) та Приватного підприємства «СТРОЙСЕРВІС-2000» (код ЄДРПОУ 30450943) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРПРОМБАНК» (код ЄДРПОУ 19357325) в особі Дніпропетровської філії грошових коштів у сумі 10 984 303,17 грн. заборгованості за кредитом, відсотками, комісії та пені.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що Відповідач, в порушення вимог законодавства, не законно наклав арешт на все майно ФОП ОСОБА_2.

Представник Відповідачів проти позовних вимог заперечував в повному обсязі.

Представник третьої особи - 1 позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник третьої особи - 2 до суду не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про судовий розгляд справи, відповідно до вимог статей 35, 37 Кодексу адміністративного судочинства України.

На адресу Окружного адміністративного суду міста Києва надійшли письмові пояснення від третьої особи - 2, в яких останній проти позовних вимог заперечує в повному обсязі.

Представник третьої особи - 3 проти позовних вимог заперечував в повному обсязі.

У відповідності до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позовні вимоги Позивача ґрунтуються на тому, що державним виконавцем було порушено вимоги п. 8 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» щодо обов'язку державного виконавця зупинити виконавче провадження у разі порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, а також було незаконно винесено Акт № 245/12 від 26 липня 2013 року про реалізацію предмета іпотеки.

Посилався на своєчасне направлення до відповідача ухвали про порушення справи про банкрутство боржника третьою особою - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та Господарським судом Львівської області.

Вказані дії державного виконавця та Акт, складений за результатами прилюдних торгів за твердженням Позивача порушують його права та охоронювані законом інтереси на укладення з третьою особою - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 договору оренди майна, яке було продано з прилюдних торгів.

Відповідач проти позовних вимог заперечував, просив відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на те, що при винесенні Акту № 245/12 від 26 липня 2013 року було дотримано норми Закону України «Про виконавче провадження», оскільки заяви про зупинення виконавчого провадження надійшли на стадії розподілу грошових сум, а тому виконавче провадження не могло бути зупинено, в обґрунтування посилався на ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Судом встановлено, що 01 червня 2013 року між Позивачем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 було укладено попередній договір оренди, відповідно до якого фізична особа-підприємець ОСОБА_2 зобов'язався не пізніше 15 серпня 2013 року укласти на умовах, визначених попереднім договором, основний договір оренди, за умовами якого передати у користування Позивачеві нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, площею 50 м 2 , а саме: частину адміністративної будівлі, літ. «А-2», інвентарний номер 066, номер за РПВН 7230860, а Позивач зобов'язався прийняти в строкове платне користування передане приміщення.

Як зазначено Позивачем і підтверджено доказами, наявними у матеріалах справи, у Позивача не було можливості реалізувати своє право на укладення основного договору оренди із фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 у зв'язку із тим, що нерухоме майно, в тому числі нежитлове приміщення, що було предметом попереднього договору оренди від 01 червня 2013 року, було продане Товариству з обмеженою відповідальністю «ВЕРОНА ГРУП» на прилюдних торгах, що відбулися 22 липня 2013 року.

Судом встановлено, що 24 листопада 2010 року на підставі наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 02 серпня 2010 року у справі № 25/184-09 було відкрито виконавче провадження № 22844169 про стягнення солідарно з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «БУДІВЕЛ» (код ЄДРПОУ 24998440) та Приватного підприємства «СТРОЙСЕРВІС-2000» (код ЄДРПОУ 30450943) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРПРОМБАНК» (код ЄДРПОУ 19357325) в особі Дніпропетровської філії грошових коштів у сумі 10 984 303,17 грн. заборгованості за кредитом, відсотками, комісії та пені.

Крім цього, судом встановлено, що 22 липня 2013 року в рамках виконавчого провадження № 22844169 торгуючою організацією Приватне підприємство «НИВА-В.Ш.» було проведено прилюдні торги нерухомим майном, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а саме: нежитловими будівлями загальною площею 1 766,90 м 2 (адміністративна будівля, літ. «А-2», інвентарний номер 066, гараж, літ. «Б», інвентарний номер 067, магазин, літ. «А-3», інвентарний номер 066), що підтверджується протоколом проведення прилюдних торгів № 13/27/1 від 22 липня 2013 року, наявним у матеріалах справи.

Із матеріалів справи вбачається, що 26 липня 2013 року Відповідачем було видано Акт № 245/12 про реалізацію предмета іпотеки, який став підставою для подальшої реєстрації права власності на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за новим власником - Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕРОНА ГРУП» (код ЄДРПОУ 38489344).

Водночас судом встановлено, що 03 липня 2013 року Господарським судом Львівської області в рамках справи № 914/2572/13 було прийнято заяву про порушення справи про банкрутство фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 08 липня 2013 року у справі № 914/2572/13 було накладено арешт, а також заборонено будь-яким особам відчужувати та вчиняти будь-які дії, спрямовані на зміну власника щодо нерухомого майна, що знаходилося за адресою: АДРЕСА_1, яке у подальшому стало предметом прилюдних торгів від 22 липня 2013 року.

Крім того, 15 липня 2013 року ухвалою Господарського суду Львівської області було порушено провадження у справі № 914/2572/13 про банкрутство боржника - фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

У зв'язку із цим, 18 липня 2013 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 через свого представника звернувся до Відповідача - Державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Пінського Ю.В. - із заявою про зупинення виконавчого провадження, в якій просив зупинити виконавче провадження № 22844169 на підставі п. 8 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» та скасувати проведення прилюдних торгів нерухомим майном Боржника, призначених на 22 липня 2013 року в рамках цього виконавчого провадження.

Відповідач відмовився приймати заяву у день звернення - 18 липня 2013 року - і запропонував подати її через поштову скриньку Державної виконавчої служби, яка розташована у будівлі Відповідача за адресою: 01001, м. Київ, вул. Артема, буд. 73, що й було зроблено представником третьої особи.

Заяву про зупинення виконавчого провадження було зареєстровано 19 липня 2013 року за вх. № Ш-10197, що підтверджується календарним штампом Державної виконавчої служби України від 19 липня 2013 року на титульному аркуші та реєстраційно-контрольною карткою.

Також, 18 липня 2013 року заяву про зупинення виконавчого провадження було також направлено на адресу Державної виконавчої служби України поштою цінним листом з описом вкладення, про що свідчить відповідна квитанція УДППЗ «Укрпошта» та опис вкладення у цінний лист.

Дану заяву було отримано відповідачем 23 липня 2013 року, про що свідчить довідка з єдиного реєстру пошуку поштових відправлень за штрих кодовим ідентифікатором та зареєстровано у Державній виконавчій службі України 24 липня 2013 року, що підтверджується відміткою про прийняття на титульному аркуші заяви з позначенням вхідного № 13-0-34-3358 та реєстраційно-контрольною карткою з відповідною відміткою.

Також, 24 липня 2013 року до Державної виконавчої служби України від судді Господарського суду Львівської області Цікало А.І. з ухвалами від 03 липня 2013 року та від 15 липня 2013 року надійшов лист-повідомлення про провадження у справі про банкрутство фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 від 17 липня 2013 року № 914/2572/13/20/13.

Згідно штампу на титульному аркуші та реєстраційно-контрольною карткою повідомлення суду було зареєстровано 24 липня 2013 року за № 13-0-224174.

Відповідачем отримання вищеназваних документів не заперечувалося, водночас, він зазначив, що на момент винесення ним Акту про проведення прилюдних торгів, тобто станом на 26 липня 2013 року кошти, отримані від переможця прилюдних торгів - Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРОНА ГРУП» перебували на стадії розподілу, що підтверджується наданою до матеріалів справи випискою з рахунку № 37313006004124 за 25 липня 2013 року.

Судом встановлено, що дані твердження не відповідають обставинам справи.

Так, згідно з положеннями ст. 43 Закону України «Про виконавче провадження» розподіл стягнутих державним виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаної від реалізації майна боржника) здійснюється у такому порядку: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок сторін та інших осіб на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати державної виконавчої служби, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, не покриті авансовим внеском сторін та інших осіб; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми; 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені державним виконавцем відповідно до вимог цього Закону.

Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється по мірі їх стягнення. Сума, що залишилася після сплати штрафів, повертається боржнику.

Отже, само по собі зарахування грошових коштів на рахунок Державної виконавчої служби України не свідчить про здійснення їх розподілу у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження». Крім того, про те, що розподіл коштів здійснювався вже після оформлення державним виконавцем Акту державного виконавця від 26 липня 2013 року № 245/12 про реалізацію предмета іпотеки, свідчить надане до матеріалів справи розпорядження № 22844169/12 від 30 липня 2013 року, затверджене начальником відділу примусового виконання рішень ДВС України.

Враховуючи наведене, факти про незаконність дій державного виконавця, які містяться у позовній заяві та у поясненнях третьої особи знаходять своє підтвердження, оскільки на підставі п. 8 ст. 37 Закону «Про виконавче провадження», попри своєчасно отримані повідомлення від Господарського суду Львівської області та третьої особи - фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - виконавче провадження № 22844169 Відповідачем не було зупинено.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у разі порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника.

Згідно із ч. 1 ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення виконавчого провадження.

Таким чином, законом прямо передбачено обов'язок державного виконавця зупиняти виконавче провадження у разі порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника.

Суд приходить до висновку, що ухвала Господарського суду Львівської області від 15 липня 2013 року у справі № 914/2572/13 є достатньою підставою для обов'язкового зупинення виконавчого провадження № 22844169, а тому суд, встановивши під час розгляду справи порушення закону зі сторони Відповідача, вважає бездіяльність державного виконавця щодо зупинення виконавчого провадження № 22844169 за наявності законних підстав для цього незаконною.

Водночас, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ПП «ДЕНАРА ПЛЮС», виходячи із наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Оскільки за результатами прилюдних торгів покупець - учасник прилюдних торгів набуває право власності на предмет прилюдних торгів, то прилюдні торги підпадають під цивільно-правове поняття правочину.

Цивільним кодексом України передбачено підстави, за наявності яких правочин може бути визнаний недійсним, а саме відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Справи щодо визнання правочину, укладеного між юридичними особами, недійсним відповідно до ст. 12 Господарського процесуального кодексу України підвідомчі господарським судам.

Такої ж позиції дотримується Верховний Суд України, який зазначає у постанові від 13 лютого 2013 року у справі № 6-174цс12, що виходячи із правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а відтак є правочином.

Такий правочин може визнаватись недійсним в судовому порядку з підстав недодержання в момент його вчинення вимог, які встановлені ч.ч. 1-3 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Крім цього, згідно із правовою позицією Вищого адміністративного суду України, вказаною в ухвалі від 09 лютого 2011 року у справі № К-27281/10, оскільки акт про проведення прилюдних торгів є підставою для оформлення права власності на будинок, отже є підставою набуття права власності, то його правомірність не може бути предметом адміністративного спору.

Враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку, що позовна вимога Позивача щодо визнання недійсним та скасування акту № 245/12 від 26 липня 2013 року державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Пінського Ю.В. не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.10.2013 р., провадження у справі в частині позовної вимоги Позивача щодо визнання недійсним та скасування акту № 245/12 від 26 липня 2013 року державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Пінського Ю.В. було закрито.

Крім цього, відповідно до ч. 1 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Аналогічно у статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» право оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення надано сторонам виконавчого провадження, а також іншим учасникам виконавчого провадження та особам, які залучаються до проведення виконавчих дій.

Як вбачається із наведених вище законодавчих норм, коло суб'єктів, які можуть звертатися до адміністративного суду із позовом щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця, обмежено законом.

Позивач звернувся до суду із позовними вимогами щодо визнання незаконною бездіяльності державного виконавця та зобов'язання останнього вчинити дії, не будучи при цьому стороною виконавчого провадження, іншим учасником виконавчого провадження та особою, яка залучається до проведення виконавчих дій.

Таким чином, Позивач не має законодавчо передбаченого права звертатися із вказаними у позовній заяві вимогами до державного виконавця щодо визнання його бездіяльності незаконною та зобов'язання його вчинити дії.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Кодексу адміністративного судочинства України суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача належним позивачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.

У даній справі заміна неналежного позивача призведе до зміни підсудності адміністративної справи, оскільки належним відповідачем є боржник у виконавчому провадженні, тобто фізична особа-підприємець ОСОБА_2, а згідно із ч. 4 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, тобто до Господарського суду Дніпропетровської області щодо виконавчого провадження № 22844169.

Суд звертає увагу, що сторонами виконавчого провадження №22844169 є Виробничо-комерційна фірма «БУДІВЕЛ», Приватне підприємство «СТРОЙСЕРВІС-2000», Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРПРОМБАНК» та Фізична особа-підприємець ОСОБА_2.

Як вже було встановлено Судом, між Приватним підприємством «Денара - Плюс», з одного боку, та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (Боржник, третя особа - 1), з іншого боку, 1 червня 2013 року було укладено попередній договір оренди.

Статтею 182 Господарського кодексу України, передбачено, що за попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором. Попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. До укладення попередніх договорів не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів. У разі якщо сторона, яка уклала попередній договір, одержавши проект договору від іншої сторони, ухиляється від укладення основного договору, друга сторона має право вимагати укладення такого договору в судовому порядку. Зобов'язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні. Відносини щодо укладення попередніх договорів регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Угода сторін про наміри (протокол про наміри тощо) не визнається попереднім договором і не породжує юридичних наслідків.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільним кодексом України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

З вище наведеного, Суд приходить до висновку, що між Позивачем та третьою особою - 1 виникли господарські правовідносини, які в разі не виконання однією із сторін умов договору є підставою для звернення до Господарського суду.

Крім того, Суд звертає увагу, що Позивач не є стороною виконавчого провадження, що не спростовувалося самим Позивачем під час розгляду справи.

Таким чином, позовна заява Позивача в частині вимоги щодо визнання незаконною бездіяльності державного виконавця Відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби України Пінського Ю.В. щодо зупинення виконавчого провадження № 22844169, а також вимоги щодо зобов'язання державного виконавця Відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби України Пінського Ю.В. або іншого державного виконавця, у провадженні якого перебуває виконавче провадження № 22844169, у п'ятиденний строк з моменту набрання законної сили рішення суду у даній справі зупинити виконавче провадження № 22844169, не стосується порушення прав та інтересів Позивача, у зв'язку із чим не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

З вказаної правової норми вбачається, що судовому захисту підлягають лише ті права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтересів юридичних осіб, які є порушеними на момент розгляду справи в суді.

При цьому, Кодекс адміністративного судочинства України не містить положень, які б давали позивачу право звертатись до суду із вимогою щодо зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити в інтересах позивача певні дії, спрямовані на захист прав, порушення яких на момент постановлення судового рішення не відбулось.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. (ч.1) В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. (ч.2) Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи. (ч.3) Суд може збирати докази з власної ініціативи. (ч.5) Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. (ч.6 ст.71 КАС України).

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами та не доведено, що відповідачами його права порушено. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягаю задоволенню.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Суд дійшов висновку, що позовні вимоги Позивача не підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 11, 69, 70, 71, 103, 158-163, 172, 177, 179 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.Б. Федорчук

Судді Є.В. Аблов

В.В. Амельохін