Ухвала

від 07.04.2009 по справі 19/49-08-3971

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

19/49-08-3971

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

           УХВАЛА          

07 квітня 2009 р.                                                                                   № 19/49-08-3971  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

Кравчука Г.А. –головуючого,

Мачульського Г.М., Шаргала В.І.

перевіривши касаційну скаргу

Селянського (фермерського) господарства "Вереск"

на постановуОдеського апеляційного господарського суду

від13.01.2009р.

у справі№19/49-08-3971

Господарського судуОдеської області

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Фесем ЛТД"

доСелянського (фермерського) господарства "Вереск"

проспонукання до виконання умов мирової угоди, -

В С Т А Н О В И В:

Касаційна скарга Селянського (фермерського) господарства "Вереск" не може бути прийнята до розгляду, оскільки вона не відповідає вимогам розділу ХІІ1 Господарського процесуального кодексу України з таких підстав.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1113 Господарського процесуального кодексу України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом, якщо до скарги не додано доказів надіслання її копії іншій стороні (сторонам) у справі.

Як вбачається з матеріалів справи №19/49-08-3971, позов в ній пред'явлений Товариства з обмеженою відповідальністю "Фесем ЛТД" до Селянського (фермерського) господарства "Вереск".

Згідно ч. 1 ст. 1111 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала касаційну скаргу, надсилає іншій стороні у справі копії касаційної скарги і доданих до неї документів, які у цієї сторони відсутні.

Відповідно до ч. 4 ст. 111 цього Кодексу до скарги додаються докази надсилання копії скарги іншій стороні у справі.

Будь-які відомості про направлення копії касаційної скарги Товариству з обмеженою відповідальністю "Фесем ЛТД" (позивачу) в її матеріалах відсутні, хоча найменування та реквізити останнього містяться на першому аркуші касаційної скарги.

Крім того, хоча в матеріалах касаційної скарги міститься квитанція №6463 від 11.02.2009р. про здійснення поштового відправлення, в ній відсутні реквізити та адреса отримувача, а також зміст цього відправлення, отже вказана квитанція не може вважатись належним доказом направлення копії касаційної скарги позивачеві.

Відсутність в матеріалах касаційної скарги доказів направлення копії касаційної скарги іншій стороні у справі є порушенням вимог, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, та є перешкодою для порушення та здійснення касаційного провадження.

Зважаючи на викладене колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що вказана обставина є підставою для повернення касаційної скарги відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1113 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1113 ГПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом, якщо до скарги не додано документів, що підтверджують сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі.

Так, до касаційної скарги Селянського (фермерського) господарства "Вереск" доданий примірник квитанції №0180 від 11.02.2009р. про сплату 42, 50 грн. державного мита з касаційної скарги, однак держмито сплачено не у встановленому розмірі виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позов в ній пред'явлений, з врахуванням заяви про зміну предмету позову, про спонукання відповідача до виконання умов мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.03.2008р. по справі №28/323-07-9226, шляхом стягнення 503 835, 65 грн. визнаної відповідачем суми заборгованості, тобто містить вимоги майнового характеру.

Відповідно до платіжного доручення №402 від 15.09.2008р. (а.с. 6) державне мито з позовної заяви було сплачене у розмірі 5 038 грн.

Зважаючи на викладене, при подачі касаційної скарги мито повинно було бути сплачене з врахуванням того, що позов в справі є майновим, виходячи з наступного.

Згідно ст. 46 Господарського процесуального кодексу України державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Відповідно до ст.3 п.2 пп. “а” Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993 року №7-93 із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів державне мито сплачується у розмірі одного відсотку ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошей ціна позову визначається стягуваною сумою.

Згідно ст.3 п.2 пп. “г” Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993 року №7-93 із касаційних скарг на рішення та постанови державне мито сплачується у розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви, для розгляду спору в першій інстанції, а із спорів майнового характеру –у розмірі 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Отже державне мито з касаційної скарги належить обчислювати та сплачувати до державного бюджету з врахуванням вимог вказаних норм Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від 21.01.1993 року №7-93.

За вказаних обставин касаційна скарга Селянського (фермерського) господарства "Вереск" підлягає поверненню відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1113 Господарського процесуального кодексу України.

Виходячи з викладеного, керуючись ст. 86, пунктами 3, 4 частини 1 статті 1113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Вереск" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.01.2009р. у справі №19/49-08-3971 Господарського суду Одеської області повернути особі, що її подала, а справу №19/49-08-3971 –до місцевого господарського суду.

Головуючий суддя                                                          Г.А. Кравчук

Суддя                                                                             Г.М. Мачульський

           Суддя                                                                             В.І. Шаргало