Рішення

від 05.11.2013 по справі 905/6125/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05.11.2013 Справа № 905/6125/13

Суддя господарського суду Донецької області Тоцький С.В.

при секретарі судового засідання Асманової Е.Е.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна», м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Емпеко», м. Донецьк про стягнення

заборгованості по сплаті лізингових платежів в сумі 23888,24грн., збитків в сумі 186517,96грн.,

штрафу в сумі 1898,94грн., пені в сумі 1551,63грн., 3% річних в сумі 465,50грн. та проценти за

користування чужими грошовими коштами у розмірі 1148,95грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Сулима К.Л. - за довіреністю;

від відповідача: не з'явився ;

СУТЬ СПОРУ

Заявлено позов, Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Емпеко», м. Донецьк про стягнення заборгованості по сплаті лізингових платежів в сумі 23888,24грн., збитків в сумі 186517,96грн., штрафу в сумі 1898,94грн., пені в сумі 1551,63грн., 3% річних в сумі 465,50грн. та проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1148,95грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до умов укладеного договору про фінансовий лізинг №0003421 від 02.08.2011р. відповідач взяв на себе зобов'язання щодо сплати лізингових платежів за предмет лізингу та інші, передбачені договором платежі, однак у встановлений строк та належним чином їх не виконав, у результаті чого за відповідачем утворилася заборгованість у розмірі 23888,24грн., що стало підставою для нарахування штрафу в сумі 1898,94грн., пені в сумі 1551,63грн., 3% річних в сумі 465,50грн., процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1148,95грн. У зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про фінансовий лізинг позивачем були понесені збитки, які за твердження позивача складають 186517,96грн.

05 листопада 2013р. позивачем була надана заява про збільшення позовних вимог, у якій позивач просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 23888,24грн., збитки у розмірі 192979,19грн., штраф в сумі 1898,94грн., пеню в сумі 1551,63грн., 3% річних в сумі 465,50грн. та проценти за користування чужими грошовими коштами в сумі 1148,95грн. Розглянувши дану заяву суд дійшов висновку, що вона не підлягає задоволенню та залишається без розгляду, оскільки позивачем не дотримані вимоги щодо надіслання даної заяви на адресу відповідача для надання останнім пояснень або заперечень.

Відповідач у судові засідання не з'являвся, відзив на позовну заяву не надав. Про дату та час судового засідання відповідач був повідомлений належним чином. Конверт, у якому було надіслано процесуальний документ відповідачу, повернувся на адресу суду із довідкою поштового відділення, у якій зазначено причину повернення: «за закінченням терміну зберігання».

За приписами абз.3 п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Тобто, відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, однак у судове засідання не з'явився, свого представника не направив, своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався.

При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

Відтак відповідно до положень ст.75 Господарського процесуального кодексу України, справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Також за приписами п.3.9.2. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За клопотанням позивача справа слухалась без фіксації судового процесу технічними засобами.

Відповідно до статей 9, 10 Конституції України, статті 9 Європейської хартії регіональних мов або мов меншин (ратифікована Законом України від 15 травня 2003р. N802), статті 3 Декларації прав національностей України ( від 1 листопада 1991р. N1771), статті 12 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 14 Закону України «Про засади державної мовної політики» (від 03 липня 2012р. №5029-VІ) та клопотанням представника позивача, справа розглядалась російською мовою.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача господарський суд встановив :

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (Лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Емпеко» (Лізингоодержувач) 02 серпня 2011р. був укладений договір про фінансовий лізинг №00003421.

Об'єктом договору про фінансовий лізинг є транспортний засіб VW Touran 1,4 І TSI, 2011 року виробництва, вартістю 28831 дол. США, авансовий платіж складає 5766,20 дол. США, кількість лізингових платежів складає 48, строк лізингу 46 місяців, лізинговий платіж - 731,87 дол. США.

Проценти, комісії, інші платежі: у відповідності до Загальних умов внутрішнього фінансового лізингу, рахунків для лізингових платежів/Графіку покриття витрат та виплат лізингових платежів. Усі платежі, що підлягають сплаті повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку відповідно до пунктів 6.3., 6.4. загальних умов.

До укладеного договору між сторонами були складені та підписані Загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу та Графік покриття витрат та виплат лізингових платежів, які є невід'ємними частинами договору та являють собою угоду між сторонами щодо придбавання ТОВ «Порше Лізинг України», а також передачу об'єкту лізингу Лізингоодержувачу.

Відповідно до пунктів 3.1.-3.3. загальних умов предметом лізингу за цим контрактом є транспортний засіб, зазначений у контракті. Об'єкт лізингу був обраний у відповідності до специфікації Лізингоодержувачем. Порше Лізинг Україна придбаває об'єкт лізингу та передає Лізингоодержувачу об'єкт лізингу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями заснованого українського законодавства та цього контракту. Лізингоодержувач користується об'єктом лізингу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями чинного законодавства та забезпечує експлуатацію об'єкту лізингу у відповідності до цього контракту.

За п.6.1. загальних умов для експлуатації об'єкту лізингу Лізингоодержувач щомісяця виплачуватиме ТОВ «Порше Лізинг Україна лізингові платежі у відповідності до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів, що являє собою невід'ємну частину цього контракту та інших положень контракту. Кожний лізинговий платіж включає в себе: відсотки за користування обсягом фінансування; сума, яка відшкодовує частину вартості об'єкту лізингу; комісії; покриття витрат, витрати пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуваннями, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим контрактом та інші витрати, передбачені або прямо пов'язані з контрактом.

Згідно п.6.4. загальних умов у графіку покриття витрат та виплат лізингових платежів відображаються лізингові платежі з урахуванням відсотків за використання обсягу фінансування, розмір яких узгоджений сторонами.

Пунктом 6.5. договору передбачено лізингові платежі перераховуються Лізингоодержувачем на рахунок зазначений ТОВ «Поршу Лізинг Україна» у графіку покриття витрат та виплат лізингових платежів не пізніше дати, вказаної в графіку.

Пунктом 6.16. загальних умов встановлено, що зобов'язання по сплаті всіх та будь-яких платежів за контрактом покладаються на лізингоодержувача, якщо прямо не передбачено контрактом. Лізингоодержувач зобов'язався сплатити всі та будь-які платежі протягом п'яти робочих днів з моменту відправлення ТОВ «Порше Лізинг Україна» відповідної вимоги та/або рахунку, якщо інший термін не обумовлений в контракті або погоджено сторонами додатково. Якщо Лізингоодержувач не сплатить платежі у вказаний строк ТОВ Порше Лізинг Україна має право застосувати санкції за прострочення відповідно до 8 Контракту.

Лізингоодержувач зобов'язаний негайно повідомляти ТОВ Порше Лізинг Україна про будь-яку передбачувану затримку сплати платежів або прострочення, що відбулося. (п.8.1. договору).

Відповідно до умов п.8.2. договору у випадку прострочення сплати платежу до Лізингоодержувача застосовуються наступні санкції: пеня у розмірі 10% річних від вчасно несплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу; штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані ТОВ Порше Лізинг Україна (п. 8.3.1. договору): еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, еквівалент 20 доларів США за другу вимогу, еквівалент 25 доларів США за третю вимогу.

Договір підписаний обома сторонами та скріплений печатками підприємств.

До укладеного договору між сторонами був складений та підписаний Графік покриття витрат та виплат лізингових платежів. Факт передачі об'єкту лізингу від Лізингодавця Лізингоодержувачу підтверджується актом приймання-передачі.

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу предмет лізингу належить позивачу.

У період з жовтня 2012р. по січень 2013р. позивачем були виставлені до оплати рахунки-фактури, а саме рахунок-фактура №00091563 від 03.10.2012р. на суму 5966,20грн., №00096134 від 05.11.2012р. на суму 5999,87грн., №00100722 від 04.12.2012р. на суму 5997,11грн. та №00105576 від 02.01.2013р. на суму 5924,49грн. Всього на загальну суму 23887,67грн.

У зв'язку із несплатою лізингових платежів позивачем на адресу відповідача були надіслані нагадування про несплату.

16 січня 2013р. позивачем була надіслана вимога про сплату заборгованості за договором, повернення об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від договору та зобов'язання повернути об'єкт лізингу.

07 лютого 2013р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу було вчинено виконавчий напис про повернення Лізингоодержувачем на користь Лізингодавця об'єкт фінансового лізингу - автомобіль марки Volkswagen, модель - Tourаn, 2011 року випуску, реєстраційний номер АА9294ОМ.

На підставі вчиненого виконавчого напису державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Куйбишевського районного управління юстиції у м. Донецьку було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП№36551375 та винесено постанову про розшук майна боржника.

За розрахунком позивача, у зв'язку із невиконанням відповідачем умов договору у період з жовтня 2012р. по січень 2013р. за останнім утворилася заборгованість, яка на момент звернення до суду із позовом складає 23888,24грн.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Спір, що виник між сторонами, стосується виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором фінансового лізингу №00003421 від 02.08.2011р. щодо сплати лізингових платежів.

Згідно вимог передбачених ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, відповідно до приписів частини 1 ст. 12 ЦК України.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, згідно вимог передбачених ст.13 ЦК України.

Згідно з положеннями ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи судового захисту цивільних прав та інтересів встановлені статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 ГК України, цими нормами встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно вимог частини 2 статті 11 ЦК України та ст.174 ГК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до вимог ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 67 Господарського кодексу України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

Відповідно до вимог ст.509 Цивільного кодексу України та ст.173 Господарського кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною першою статті 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно вимог статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу вимог передбачених ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до вимог статті 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Згідно приписів статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до приписів ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Приписами 524 ЦК України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті (частина друга цієї статті).

Приписами ст. 35 Закону України "Про Національний банк України" передбачено, що гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України за всіма видами платежів.

Статтею 192 ЦК України передбачено, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України гривня. Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Між тим, приписи частини 3 цієї статті дозволяє використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Статтею 189 ГК України передбачено, що тариф у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання.

Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціна у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Відповідно до положень частини 2 ст. 198 ГК України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства.

У той же час, сторони не позбавлені права визначити у договорах фінансового лізингу грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, як це передбачено приписами ст. 524 ЦК України.

За приписами статті 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до вимог статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Частиною 1 статі 292 ГК України передбачено, що лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем у виключне користування другій стороні лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно вимог передбачених частиною 1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній форм досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнута згода.

Частиною 2 ст.9 ЦК України передбачено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Загальні правові та економічні засади фінансового лізингу визначено у Законі України "Про фінансовий лізинг".

Частиною 2 ст.1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до вимог передбачених ст.6 Закону України "Про фінансовий лізинг" істотними умовами договору є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Пунктом 3 частини 2 ст.11 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено обов'язок лізингоодержувача своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Частиною першою статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором, що саме і було закріплено сторонами в розділі №6 договору про фінансовий лізинг №0003421 від 02.08.2011р.

Таким чином, встановивши факт невиконання відповідачем зобов'язання по своєчасному і в повному обсязі по сплаті лізингових платежів, господарський суд дійшов висновку про стягнення з відповідача заборгованості по лізинговим платежам.

Як вбачається із матеріалів справи відповідач свої зобов'язання за Договором про фінансовий лізинг №0003421 від 02.08.2011р. за період з жовтня 2012р. по січень 2013р. належним чином не виконав, лізингові платежі, сплата яких встановлена графіком сплати лізингових платежів відповідачем у спірний період не сплачені, у зв'язку з чим за останнім утворилася заборгованість у розмірі 23888,24грн., що підтверджується матеріалами справи.

Будь-яких документів у підтвердження відсутності заборгованості відповідачем надано не було, таким чином вимоги позивача про стягнення заборгованості в загальній сумі 23888,24грн. є доведеними, обґрунтованими матеріалами справи, а також такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 465,50грн. за період прострочення сплати лізингових платежів суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог частини 2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, вимоги позивача щодо застосування до відповідача відповідальності за порушення грошового зобов'язання у вигляді стягнення 3% річних за прострочення виконання грошових зобов'язань в сумі 465,50грн. є обґрунтованими, арифметично вірними та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення пені в сумі 1551,63грн. на підставі умов п.8.2.1 договору та штрафу в сумі 1898,94грн. на підставі умов п.8.2.2. договору суд зазначає наступне:

Статтею 1 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань установленням окремого виду відповідальності.

Згідно приписів ч.2 ст.193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Аналогічне положення міститься у ст.611 ЦК України, відповідно до якої у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до вимог передбачених ст.ст.546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

За змістом ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі -сплата неустойки, що узгоджується із ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення закріплені і в ст.ст.216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні ст.218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Частиною першою статті 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Перевіривши розрахунок пені, здійснений позивачем у розмірі 10% річних від вчасно несплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу, що не суперечить свободі укладання договорів, передбаченої вимогами ст. 627 ЦК України, суд дійшов висновку, що наданий розрахунок є арифметично вірними, обґрунтованими та такими, що підлягає задоволенню.

Щодо нарахованого штрафу в сумі 1898,94грн. на підставі умов п.8.2.2. договору суд зазначає наступне:

За приписами п.8.2.2. договору у випадку прострочення сплати платежу до Лізингоодержувача застосовуються наступні санкції: штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані ТОВ Порше Лізинг Україна (п. 8.3.1. договору): еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, еквівалент 20 доларів США за другу вимогу, еквівалент 25 доларів США за третю вимогу.

Як вбачається із позовної заяви та наданих доказів позивач просить суд застосувати до відповідача штрафні санкції за надіслані на його адресу нагадування щодо несплаченого платежу та рахунків №00092826 від 04.10.2012р., № 00093537 від 16.10.2012р, №00097532 від 06.11.2012р., №00098214 від 16.11.2012р., №00102198 від 04.12.2013р., №00102977 від 17.12.2012р., №00107137 від 03.01.2013р., №00107835 від 16.01.2103р. в сумі 1898,94грн.

Заявлені позивачем вимоги щодо застосування до відповідача штрафних санкцій суд задовольняє частково, а саме за надіслані на адресу відповідача три вимоги, як зазначено сторонами у договорі (п.8.2.2.), а не за вісім вимог, на які наполягає позивач. Крім того дослідивши матеріали справи суд встановив, що в матеріалах справи наявна перша вимога - рахунок №00092826 від 04.10.2012р. на суму 134,31грн., друга вимога - рахунок №00093537 від 16.10.202р. на суму 168,96грн., третя вимога - рахунок №00097532 від 06.11.2012р. на суму 256,91грн. в матеріалах справи відсутній, а отже застосування штрафної санкції за третю вимогу у еквіваленті 25 доларів США є необґрунтованою та недоведеними належним чином.

Враховуючи вищевикладене вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу відповідно до умов п. 8.2.2. договору в сумі 1898,94грн. підлягають задоволенню частково в сумі 303,27грн.

Відповідно до приписів ст.111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Правова позиція щодо стягнення додаткової відповідальності у вигляді стягнення з відповідача штрафу за неналежне виконання зобов'язань висловлена Верховним Судом України у постанові від 30 травня 2011 року у справі № 42/252 та постанові Верховного Суду України від 09.04.2012р. по справі №20/246-08.

Щодо застосування до відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 1148,95грн. суд залишає ці вимоги позивача без задоволення з огляду на наступне.

Згідно вимог передбачених ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до приписів ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Згідно частини 1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до умов п. 8.2. договору у випадку прострочення сплати платежу до Лізингоодержувача застосовуються наступні санкції: пеня у розмірі 10% річних від вчасно несплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу; штрафні санкції.

За приписами ст.1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи.У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до вимог передбачених ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:1) повернення виконаного за недійсним правочином;2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз указаної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1/ набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2/ відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Оскільки між сторонами, укладено договір фінансового лізингу, то заборгованість по договору за неналежне виконання договірних зобов'язань не може бути стягнута з відповідача на підставі вимог передбачених статтями 1212, 1214 ЦК України, як безпідставне збагачення відповідача, як цього просить позивач, тому що підставою звернення з позовною заявою є насам перед неналежне виконання договору та приписів законодавчих актів України, а саме норми ЦК України, ГК України та Закону України «Про фінансовий лізинг».

Відповідно до приписів ст.111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Аналогічна правова позиція щодо без підставного збагачення однією із сторін по договору висловлена в Постанові Верховного Суду України від 22.01.2013р. по справі №5006/18/13/2012.

Крім того позивачем були заявлені вимоги про стягнення збитків в сумі 186517,96грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Також, відшкодування збитків передбачено і вимогами ст.224 Господарського кодексу України, відповідно до якої учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Приписами статті 225 Господарського кодексу України встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Згідно ст.623 Цивільного кодексу України сторона, яка порушила зобов'язання повинна відшкодувати заподіяні в результаті цього збитки.

Як вбачається з матеріалів справи у зв'язку із несплатою відповідачем лізингових платежів, позивачем в односторонньому порядку було розірвано договір фінансового лізингу, у зв'язку із чим за відповідачем виникло зобов'язання щодо повернення об'єкту лізингу. Даний обов'язок відповідачем виконано не було, що стало підставою для звернення позивача до спеціальної організації ТОВ «Дельта М» із якою був укладений договір про надання послуг з повернення майна від 03.02.2011р. За даним договором Замовник - ТОВ «Порше Лізинг Україна» доручає, а Виконавець - ТОВ «Дельта М» приймає на себе зобов'язання по здійсненню діяльності , спрямованої на забезпечення повного та своєчасного виконання умов договору лізингу, укладеного між Замовником та Лізингоодержувачем, щодо повернення/вилучення об'єкту лізингу, що належить Замовнику і на час звернення Замовника до Виконавця, не були повернені Лізингоодежувачем на супереч умов договору лізингу та вимога законодавства. Розділом 4 договору сторонами була встановлена вартість та порядок оплати послуг виконавця. Витрати, які були понесені позивачем задля розшуку об'єкту лізингу також підтверджується рахунком-фактурою №СФ0000391 від 08.08.2012р. на суму 2775,75грн., актом №147 приймання-передачі наданих послуг від 08.08.2012р. на суму 2775,75грн., платіжним дорученням №50002277 від 13.08.2012р. на суму 2775,75грн., яка була перераховано позивачем Виконавцю послуг. На виконання вимог п. 8.2.3. договору про фінансовий лізинг рахунок на вищезазначену суму був перевиставлений відповідачу від оплати якого відповідач відмовився.

Також, позивачем був укладений договір із ТОВ «Орум» №29/28-011 для надання колекторських послуг. За умовами укладеного договору Замовник - ТОВ «Порше Лізинг Україна» доручає, а Агентство - ТОВ «Орум» приймає на себе зобов'язання надати Замовнику колекторські послуги відповідно до умов договору, а Замовник приймає їх та оплачує. У розділі 6 договору сторонами була встановлена ціна колекторських послуг та порядок приймання. Витрати, які були понесені позивачем задля супроводження повернення заборгованості контактування з працівниками правоохоронних та судових органів для розшуку і повернення майна також підтверджується рахунком-фактурою №05-0213 від 07.02.2013р. на суму 4800,00грн., актом приймання-передачі робіт №05-02-2013 від 07.02.2013р. на суму 4800,00грн.,платіжним дорученням №50005877 від 11.02.2013р. на суму 4800,00грн. яка була перераховано позивачем Виконавцю послуг.

Розглянувши дані вимоги позивача про стягнення збитків на суму 2775,75грн. - за договором від 03.02.2011р. та 7575,75грн. за договором про надання колекторських послуг №29/28-001 від 01.02.2011р. суд дійшов висновку, що вони підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Відповідно до п.4.1. договору ТОВ «Порше Лізинг Україна» зберігатиме за собою право власності на об'єкт лізингу, в той час як Лізингоодержувач матиме право на експлуатацію об'єкту лізингу впродовж всього строку дії договору.

Відповідно до ч.2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм. Частиною 1 статті 785 ЦК України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана з урахуванням нормального зносу або у стані, обумовленому у договорі.

У зв'язку із порушенням умов договору та неповерненням відповідачем об'єктом лізингу позивач вимушений був звернутися до спеціалізованих організацій, які надавали послуги з повернення заборгованості, контактування з працівниками правоохоронних та судових органів для розшуку і повернення майна.

За приписами п.8.2.3. договору Лізингоодержувач зобов'язаний відшкодувати будь-які витрати, понесені Порше Лізинг Україна та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених Лізингоодержувачем у відповідності до контракту.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до приписів ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Враховуючи вищевикладене господарський суд дійшов висновку, що після припинення договору і надіслання позивачем вимоги про повернення об'єкту лізингу відповідач порушив свої зобов'язання за договором лізингу та не повернув об'єкт лізингу, який є майном позивача. Дані обставини змусили позивача звернутися до спеціалізованих організацій для розшуку майна та повернення його позивачу, у зв'язку із чим позивачем були понесені витрати на оплату замовлених послуг.

Сума збитків у розмірі 7575,75грн., які позивач поніс, у зав'язку із укладанням договору із ТОВ «Орум» №29/28-011 для надання колекторських послуг підлягає задоволенню частково в сумі 4800,00грн., яка складається із суми за надану послугу у розмірі 4000,00грн. та ПДВ 800грн., (рахунок-фактура №05-0213 від 07.02.2013р.). Таким чином твердження позивача, що за цим договором ним були понесені збитки у розмірі 7575,75грн. з посиланням на те, що дана сума була ним компенсована із урахуванням ПДВ є безпідставним, оскільки сума ПДВ вже була включена у рахунка, яка складає 800грн.

Щодо заявленої позивачем суми збитків у розмірі 178942,21грн., суд дійшов висновку що заявлена позивачем сума є необґрунтованою та недоведеною належним чином матеріалами справи.

В обґрунтування цієї суми позивач зазначає, що станом на дату складання позовної заяви, відповідно до плану відшкодування витрат, який є невід'ємною частиною договору, відповідачем залишилися несплаченими лізингові платежі (не враховуючи заборгованості за договором з 15.10.2012р. по 15.01.2012р.) у розмірі 21956,10 еквівалент у доларах США. Розрахувавши еквівалент у гривні позивачем було нараховано збитків у вигляді упущеної вигоди у розмірі 178942,21грн.

За приписами ч. 2 ст. 623 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Отже, на кредитора, позивача по справі, що вимагає відшкодування збитків згідно зі ст. 22 ЦК України, покладається обов'язок доказування розміру збитків, завданих йому порушенням зобов'язання відповідно до ст. 623 ЦК України.

Позивачем не надано до матеріалів справи жодного доказу, який би підтверджував понесені ним збитки у розмірі 178942,21грн., не надано жодного обґрунтованого розрахунку цієї суми.

Згідно вимог передбачених ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.33 ГПК України).

Враховуючи вищевикладене заявлені позивачем сума збитків у розмірі 186517,96грн. підлягають задоволенню частково в сумі 7575,75грн.

Відповідно до вимог передбачених пунктом 4 частини 3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є - змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 4-3 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Під час розгляду зазначеної справи відповідачем належним чином не спростовано вимоги викладені у позовній заяві.

Згідно вимог передбачених ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.33 ГПК України).

Відповідно до вимог передбачених ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, суд вважає позовні вимоги належним чином доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Крім того позивачем була надана заява від 13.09.2013р. про забезпечення позову, у якій позивач просить суд витребувати додаткові документи, накласти арешт на майно та грошові кошти ТОВ «Емпеко». Розглянувши дану заяву суд дійшов висновку, що вона не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не доведено та необґрунтовано необхідність застосування цих заходів. Крім того заходи, які направленні на розшук об'єкту лізингу, а також накладення арешту на рахунки на майно боржника передбачені Законом України «Про виконавче провадження». Як вбачається з матеріалів справи в державній виконавчій службі знаходиться на виконанні виконавчий напис нотаріуса про повернення об'єкту фінансового лізингу за спірним договором. Заявлені позивачем в заяві заходи здійснюються державним виконавцем при проведення виконавчих дій і як вбачається зі справи державним виконавцем вже була винесена постанова про розшук майна боржника. Отже враховуючи вищевикладене заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до вимог ст. 49 ГПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вимог передбачених ст.129 Конституції України, ст.ст.11-16, 192, 202, 509, 524 -526, 530, 533, 546, 549, 550, 598, 599, 610-612, 625-629, 632, 638, 806 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 67, 173, 174, 189, 193, 198, 216-218, 230, 292 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 6, 11, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", ст.35 Закону України "Про Національний банк України" та керуючись ст.ст.1, 2, 4-2, 4-3, 4-6, 12, 15, 20, 22, 28, 32-34, 36, 43, 49, 66, 67, 75, 77, 82-85, 111-28 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна», м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Емпеко», м. Донецьк про стягнення заборгованості по сплаті лізингових платежів в сумі 23888,24грн., збитків в сумі 186517,96грн., штрафу в сумі 1898,94грн., пені в сумі 1551,63грн., 3% річних в сумі 465,50грн. та проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1148,95грн., задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Емпеко» (83004, м. Донецьк, вул. Треньова, буд. 3, кв. 28, код ЄДРПОУ 34747086) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 27Т, код ЄДРПОУ 35571472) заборгованість в сумі 23888,24грн., збитки в сумі 7575,75грн., штраф в сумі 303,27грн., пеню в сумі 1551,63грн., 3% річних в сумі 465,50грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Емпеко» (83004, м. Донецьк, вул. Треньова, буд. 3, кв. 28, код ЄДРПОУ 34747086) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 27Т, код ЄДРПОУ 35571472) витрати по сплаті судового збору в сумі 675,72грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 06.11.2013р.

Суддя С.В. Тоцький