Рішення

від 04.11.2013 по справі 912/1212/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2013 рокуСправа № 912/1212/13 Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Тимошевської В.В. розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 912/1212/13

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Плазма і К", м. Світловодськ, Кіровоградська область

до відповідача: Державного підприємства "Інженерний центр твердих сплавів "Світкермет", м. Світловодськ, Кіровоградська область

про визнання недійсними договорів

Представники сторін:

від позивача - Назаренко О.Д., довіреність № б/н від 01.08.13;

від позивача - Міщенко А.М., довіреність № б/н від 01.08.13;

від відповідача - Кулик А.І., в.о. директора (наказ № 23-Д від 26.02.2009 р.);

від відповідача - Убийконь О.В., довіреність № б/н від 20.09.13;

від відповідача - Деречина О.В., довіреність № б/н від 01.10.13.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Плазма і К" подано позовну заяву до Державного підприємства "Інженерний центр твердих сплавів "Світкермет" з вимогами визнати недійсними наступні договори між сторонами:

№4/41 від 01.01.2003 року "Про спільне використання електричних мереж";

№П/12 від 12.12.2012 року "Про технічне забезпечення електропостачання Субспоживача";

№2/41-13 від 02.01.2013 року "Про технічне забезпечення електропостачання Субспоживача".

В заяві від 02.10.2013 р. позивач уточнив вимогу щодо визнання недійсним договору №4/41 від 01.01.2003 року "Про спільне використання електричних мереж" та просить визнати його недійсним в частині продовження з 01.01.2009 року. Позовні вимоги в іншій частині залишені без змін. (а.с. 181).

В обґрунтування підстав для визнання договору №4/41 від 01.01.2003 року "Про спільне використання електричних мереж" недійсним позивач вказав про відсутність у ТОВ "Плазма і К" господарської компетентності на укладення вказаного договору на день його продовження 01.01.2009 р. та суперечність договору пунктам 1.2., 1.4. (абз. 2) Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ України №28 від 31.07.1996 р., після внесення змін постановою НКРЕ за №1449 від 25.12.2008 р. Підставами для визнання недійсними договорів №П/12 від 12.12.2012 року та №2/41-13 від 02.01.2013 року "Про технічне забезпечення електропостачання Субспоживача" зазначено суперечність договорів пунктам 1.4. (абз. 2), 1.5. Правил користування електричною енергією; застосування до ТОВ "Плазма і К" зі сторони відповідача психічного тиску, що виразилось у вигляді погроз у відключенні електропостачання позивача у випадку не укладення договору.

Відповідачем позовні вимоги заперечено повністю з наступних обставин: договір №4/41 від 01.01.2003 року "Про спільне використання електричних мереж" був укладений з державним підприємством "Плазма", а не з позивачем; позивачем не доведено невідповідність вказаного договору вимогам законодавства на момент його вчинення; договір №4/41 від 01.01.2003 року закінчив свою дію з 12.12.2012 р.; позивачем не доведено, що договір №П/12 від 12.12.2012 року "Про технічне забезпечення електропостачання Субспоживача" суперечить конкретним нормам законодавства, а в даному випадку має місце лише конкретизація умов договору; договір №П/12 від 12.12.2012 року діяв по 31.12.2012 р.; договір №2/41-13 від 02.01.2013 року "Про технічне забезпечення електропостачання Субспоживача" є неукладеним оскільки між сторонами не досягнуто згоди щодо всіх істотних умов вказаного договору (відзив від 04.09.2013 р., а.с. 76-81, пояснення від 02.10.2013 р., а.с. 165-167); психічний тиск відсутній (пояснення від 30.10.2033 р., а.с. 193-194). Крім того, відповідачем 02.10.2013 р. подано заяву про застосування строку позовної давності до вимоги в частині визнання недійсним договору №4/41 від 01.01.2003 року "Про спільне використання електричних мереж" (а.с. 168-169).

В судовому засіданні 04.11.2013 р. представниками позивача позовні вимоги підтримано; представниками відповідача позов заперечено.

Розглянувши наявні у справі матеріали та оцінивши подані сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, які наведено в обґрунтування підстав позову та заперечень проти позовних вимог, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Предметом спору згідно поданого позову є визнання недійсним договорів про спільне використання технологічних мереж основного споживача №4/41 від 01.01.2003р. та про технічне забезпечення електропостачання Субспоживача № П/12 від 12.12.2012 р. і №2/41-13 від 02.01.2013 р. (а.с. 9-12, 22-32, 33-44).

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно зі статтею 4 Цивільного кодексу України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України. Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України. Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом. Цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.

Таким чином, враховуючи загальні принципи цивільного права, правочини не повинні суперечити положенням законів, галузевих законодавчих актів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

Взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії) врегульовано Правилами користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 р. N 28 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 2 серпня 1996 р. за N 417/1442 (надалі - Правила користування електричною енергією, Правила).

Відповідно до пункту 1.1. Правил користування електричною енергією дія цих Правил поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення).

Як слідує з матеріалів справи, відповідач - Державне підприємство "Інженерний центр твердих сплавів "Світкермет" є власником мереж, до яких підключено електроустановки позивача - ТОВ "Плазма і К".

01.01.2003 р. між Державним підприємством "Інженерний центр твердих сплавів "Світкермет" (Основний споживач) та Державним підприємством "Плазма" (Субспоживач) укладено договір №4/41 від 01.01.2003 р. про спільне використання технологічних мереж основного споживача.

Згідно статуту ТОВ "Плазма і К", договору купівлі-продажу від 30.10.2002 р. та установчого договору від 08.01.2003 р. ТОВ "Плазма і К" є правонаступником всіх прав та обов'язків Державного підприємства "Плазма" (а.с. 142-146, 175-180).

За умовами договору №4/41 від 01.01.2003 р. Основний споживач зобов'язався забезпечити передачу електричної енергії в межах величин, дозволених субспоживачу до використання, а Субспоживач - своєчасно сплачувати за використання електричної мережі, отримані послуги, в тому числі за послуги з компенсації перетікання реактивної електричної енергії (пункт 1.1. договору).

Договір укладено на термін до 31.12.2003 р. та вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення цього терміну не буде заявлено однією із сторін про відмову від цього договору або його перегляд (пункт 10.4. договору).

Позивач вказує на те, що даний договір підлягає визнанню недійсним в частині його продовження з 01.01.2009 року, оскільки на день його щорічного продовження ТОВ "Плазма і К" втратило свою господарську компетентність на підставі постанови НКРЕ за №1449 від 25.12.2008 р., якою внесено зміни до пункту 1.2. Правил користування електричною мережею, та суперечність договору ст. 207 Господарського кодексу України і пунктам 1.2., 1.4. Правил з урахуванням змін. Фактично у заяві від 02.10.2013 р. позивач просить визнати недійсним договір №4/41 від 01.01.2003 р. з дня його продовження 01.01.2009 р.

Частина перша ст. 215 Цивільного кодексу України передбачає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 236 Цивільного кодексу нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

За змістом частини третьої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, визнане судом недійсним, вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

У зв'язку з наведеним відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Оспорюваний позивачем договір про спільне використання технологічних мереж №4/41 укладено між сторонами 01.01.2003 року.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо правовідносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли та продовжують існувати після набрання ним чинності.

Норми статті 48 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 року, який втратив чинність з 01.01.2004 року, передбачали, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Правила користування електричною енергією в редакції, які діяли на час укладення між сторонами договору про спільне використання технологічних мереж №4/41 від 01.01.2003 року, передбачали, що відносини між споживачами та субспоживачами, у тому числі їх взаємна відповідальність, регулюються договором про спільне використання технологічних електричних мереж основного споживача, що укладається між ними на основі типового договору (додаток 3) (пункт 1.6. Правил). При цьому, згідно названих Правил, субспоживач - це суб'єкт господарської діяльності - споживач, якому електрична енергія постачається постачальником електричної енергії через мережі електропередавальних організацій та технологічні електричні мережі основного споживача, до мереж якого приєднані електроустановки суб'єкта господарської діяльності - споживача (субспоживача).

Згідно пункту 1.2. Правил в редакції 2003 року, договір про спільне використання технологічних електричних мереж основного споживача - угода двох сторін (основний споживач і субспоживач), що є документом певної форми, який встановлює зміст та регулює правовідносини між сторонами під час передачі електричної енергії технологічними мережами основного споживача для потреб субспоживача.

Отже, станом на 01.01.2003 року укладення договору про спільне використання технологічних мереж основного споживача між основним споживачем та субспоживачем передбачалось та відповідало наведеній вище редакції Правил. Укладений між сторонами договір №4/41 від 01.01.2003 року відповідав Типовій формі договору у відповідній редакції Правил. Позивач згідно поданого позову не вказує про невідповідність договору №4/41 від 01.01.2003 року Правилам користування електричною енергією чи іншим вимогам законодавства, які діяли на момент укладення між сторонами договору 01.01.2003 року.

Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 25 грудня 2008 року N1449 внесено зміни до Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ від 31.07.96 N 28, та визначено, що договір про спільне використання технологічних мереж укладається між електропередавальною організацією (ліцензіатом з передачі електричної енергії місцевими (локальними) мережами) та основним споживачем (п. 1.2.). Згідно пункту 1.7. Правил, в редакції зазначених змін, у разі використання технологічних електричних мереж електропередавальною організацією відносини між власником цих мереж та електропередавальною організацією, у тому числі їх взаємна відповідальність, регулюються договором про спільне використання технологічних електричних мереж, що укладається між ними на основі типового договору (додаток 2). Згідно пункту 1.10. Правил для забезпечення передачі електричної енергії електричними мережами, що не належать електропередавальній організації, між електропередавальною організацією та відповідним власником мереж, який не має ліцензії на здійснення діяльності з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами, укладається договір щодо спільного використання електричних мереж. Відповідно до пункту 5.15. Правил відносини сторін у разі передачі (транзиту) електричної енергії технологічними електричними мережами споживача регулюються договором про спільне використання технологічних електричних мереж або про технічне забезпечення електропостачання.

Таким чином, наведеними вище змінами до Правил користування електричною енергією передбачено укладення договору про спільне використання технологічних мереж виключно між електропередавальною організацією та основним споживачем, яким є споживач електричної енергії або власник електричних мереж, який передає частину електроенергії своїми технологічними електричними мережами субспоживачам та/або електропередавальній організації.

Більш того, відповідно до пункту 1.4. Правил зі змінами від 25.12.2008 р. N1449 електропередавальна організація покриває всі витрати, пов'язані з доставкою електричної енергії в точку продажу.

Отже, позивач у даній справі після внесення до Правил змін від 25.12.2008 р. N1449 не є суб'єктом покриття витрат, пов'язаних з доставкою електричної енергії в точки продажу, та не є уповноваженою особою, з якою має укладатись договір про спільне використання технологічних мереж основного споживача у відповідності з умовами типового договору.

За наведених обставин договір №4/41 від 01.01.2003 р. про спільне використання технологічних мереж суперечить вимогам Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ від 31.07.96 N 28, зокрема пунктам 1.2., 1.4. (абз.2), після внесення до них змін постановою НКРЕ України від 25 грудня 2008 року N1449.

Між тим, відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність.

Постанова НКРЕ України від 25 грудня 2008 року N 1449 "Про внесення змін до постанови НКРЕ від 17.10.2005 N 910 та затвердження Змін до Правил користування електричною енергією" зареєстрована в Міністерстві юстиції України 5 лютого 2009 р. за N106/16122 та набрала чинності з 16.02.2009 р.

У зв'язку з наведеним, вимога позивача про визнання недійсними договору про спільне використання технологічних мереж №4/41 від 01.01.2003 р. з дня його продовження з 01.01.2009 року є необґрунтованою, оскільки постанова НКРЕ України від 25 грудня 2008 року N 1449 не має зворотної сили.

Разом з цим, враховуючи, що фактично предметом позову є визнання недійсним договору, господарський суд не позбавлений можливості визначати момент недійсності оспорюваного договору з урахуванням вимог законодавства.

Як встановлено судом, пунктом 10.4. договору про спільне використання технологічних мереж основного споживача №4/41 від 01.01.2003 р. встановлено термін дії даного договору до 31.12.2003 р. та передбачено його автоматичну пролонгацію на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення цього терміну не буде заявлено однією із сторін договору про його перегляд.

Сторонами у справі повідомлено про щорічну автоматичну пролонгацію договору №4/41 від 01.01.2003 р. до припинення його дії договором №П/12 від 12.12.2012 р.

Виходячи з положень законодавства, пролонгація - це продовження дії договору понад передбачені при його укладанні строки. Пролонгація відбувається виключно на майбутнє та здійснюється, як правило, двома способами: шляхом укладання спеціальної (пролонгаційної) угоди щодо продовження дії договору на новий строк або шляхом включення умови щодо продовження дії договору безпосередньо в його текст (здійснюється автоматично у разі дотримання визначених договором умов).

Отже, на момент наступної щорічної пролонгації договору №4/41 від 01.01.2003 р. з 01.01.2010 р. позивач вже не був суб'єктом покриття витрат, пов'язаних з доставкою електричної енергії в точки продажу, та такий договір не відповідав зазначеним вище положенням Правил в редакції змін від 25.12.2008 р. N 1449. Вказане є підставою для визнання договору №4/41 від 01.01.2003 р. недійсним, як такого, що суперечить вимогам законодавства з 16.02.2009 р.

Закінчення строку (терміну) дії оспорюваного договору не перешкоджає визнанню його недійсним.

Між тим, відповідачем у справі подано заяву про застосування строку позовної давності до вимоги позивача про визнання недійсним договору про спільне використання технологічних мереж основного споживача №4/41 від 01.01.2003 р. (а.с. 168-169).

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 261 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно ч.ч. 3, 4, 5 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

В поясненнях від 30.10.2013 р. позивач вказує про те, що вже звертався до господарського суду з позовом про визнання договору №4/41 від 01.01.2003 р. недійсним і така позовна заява була повернута господарським судом без розгляду в жовтні 2011 р. з підстав недостатності сплаченої суми державного мита. Після вказаного ТОВ "Плазма і К" не мало можливості звернутися до суду у зв'язку зі скрутним фінансовим становищем і неможливості сплатити судовий збір. Крім того, на думку позивача, відповідач в листі №197 від 13.12.2011р. визнав, що частина витрат за передачу електричної енергії має сплачуватися не позивачем, а енергопостачальною організацією, тобто, на думку позивача, мало місце переривання строку позовної давності.

Господарський суд, оцінивши наведені пояснення, вважає, що позивачем не підтверджено поважність причин пропуску позовної давності або переривання такого строку на підставі наступного.

ТОВ "Плазма і К" не надано жодного документа, який би підтверджував неможливість усунення зазначених в ухвалі господарського суду Кіровоградської області від 26 жовтня 2011 р. № 5013/1910/11 про повернення позовної заяви ТОВ "Плазма і К" недоліків та сплати державного мита, розмір якого за вимогу немайнового характеру (визнання недійсним договору) на час подання позову складав 85,00 грн.

Лист Державного підприємства "Інженерний центр твердих сплавів "Світкермет" №107 від 13.12.2011 р., про який вказує позивач, за своїм змістом не містить жодних відомостей щодо визнання відповідачем обставин невідповідності договору №4/41 від 01.01.2003 р. вимогам законодавства. Навпаки, у названому листі відповідач вказує на те, що договір №4/41 від 01.01.2003 р. діє і за договором позивач зобов'язаний відшкодовувати витрати на послуги по передачі електричної енергії і витрати в електричної мережі та трансформаторі. Господарський суд з наявних у справі матеріалів не встановив обставин переривання перебігу позовної давності за вимогою про визнання недійсним договору №4/41 від 01.01.2003 р.

На підставі викладеного, оскільки зміни до Правил, якими обґрунтовано підстави недійсності договору №4/41 від 01.01.2003 р., набрали чинності з 16.02.2009 р. та автоматична пролонгація договору №4/41 від 01.01.2003 р. після внесення змін відбулася з 01.01.2010 р., тоді як позов у даній справі подано 15.08.2013 р., господарський суд приходить до висновку про порушення позивачем трирічного строку позовної давності за вимогою про визнання недійсним договору про спільне використання технологічних мереж основного споживача №4/41 від 01.01.2003 р., що є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині.

Стосовно вимог позивача про визнання недійсними договорів про технічне забезпечення електропостачання Субспоживача № П/12 від 12.12.2012 р. та №2/41-13 від 02.01.2013 р. господарський суд зазначає наступне.

За пунктом 1.2. Правил користування електричною енергією (тут і надалі у чинній редакції, яка відповідає датам оспорюваних договорів), договір про технічне забезпечення електропостачання споживача - це домовленість двох сторін (споживач та електропередавальна організація або основний споживач), яка є документом певної форми, що встановлює зміст та регулює правовідносини між сторонами під час технічного забезпечення постачання електричної енергії. Технічне забезпечення електропостачання споживача (субспоживача) - це забезпечення власником електричних мереж технічної можливості передачі (транзиту) електричної енергії в точку приєднання електроустановок споживача (субспоживача) в певних обсягах у межах дозволеної потужності споживача (субспоживача) з показниками параметрів якості електричної енергії в точці приєднання електроустановок споживача (субспоживача) відповідно до умов договору.

Пунктом 1.5. Правил передбачено, що у разі підключення електроустановок споживача до електричних мереж, власник яких не є постачальником електричної енергії, та виникнення у споживача відповідно до законодавства України зобов'язань уносити плату за перетікання реактивної електроенергії, між споживачем та цим власником електричних мереж на основі типового договору (додаток 1) укладається договір про технічне забезпечення електропостачання споживача.

Отже, за наведеними змістом Правил необхідною умовою укладення договору про технічне забезпечення електропостачання споживача є наявність обов'язку споживача вносити плату за перетікання реактивної електроенергії.

Величина плати за перетікання реактивної електричної енергії між основним споживачем та його субспоживачами визначається основним споживачем відповідно до Методики обчислення плати за перетікання реактивної електричної енергії та зазначається у відповідному договорі, що укладається між ними. (п. 6.33.)

Відповідно до пункту 3.1. Методики обчислення плати за перетікання реактивної електроенергії між електропередавальною організацією та її споживачами, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 17 січня 2002 року N 19, розрахунки за перетікання реактивної електроенергії з мережі електропередавальної організації та за генерацію в її мережу згідно з відповідними додатками до Договорів, передбаченими Правилами користування електричною енергією, здійснюються з усіма споживачами (крім населення), які мають сумарне середньомісячне споживання активної електроенергії за всіма точками обліку на одній площадці 5000 кВт.год. та більше.

Враховуючи вищезазначене, основний споживач має право на отримання від субспоживачів плати за перетікання реактивної енергії відповідно до вимог Правил у разі якщо середньомісячне споживання активної електричної енергії субспоживача становить 5000кВт год. або більше.

Між тим, як повідомляє позивач та що не заперечується відповідачем і підтверджується відомостями про обсяги спожитої позивачем електроенергії, у ТОВ "Плазма і К" відсутнє зобов'язання вносити плату за перетікання реактивної електроенергії, оскільки середньомісячне споживання активної електричної енергії менше 5000 кВт.год.

Відповідно до пункту 1.1. Типового договору про технічне забезпечення електропостачання споживача, який є Додатком 1 до Правил користування електричною енергією, власник мереж забезпечує технічну можливість передачі електричної енергії Споживачу в обсягах згідно з договором про постачання або про купівлю-продаж електричної енергії, з показниками допустимих відхилень від стандартних умов надання обсягу електричної енергії та рівня дозволеної потужності за класами напруги, а Споживач дотримується установленого режиму споживання електричної енергії та своєчасно сплачує за отримані послуги, визначені пунктом 4.1 цього Договору.

Пунктом 4.1.1. Типового договору про технічне забезпечення електропостачання споживача передбачений обов'язок споживача здійснювати оплату за перетікання реактивної електричної енергії на межі балансової належності електромереж згідно з додатком "Порядок розрахунків за перетікання реактивної електричної енергії" та за технічне обслуговування електричних установок Споживача (якщо таке обслуговування передбачене договором) відповідно до додатка "Виконання додаткових робіт з технічного обслуговування електричних установок споживача".

Перелік істотних та обов'язкових умов договору про спільне використання технологічних електричних мереж споживача (основного споживача), а також перелік документів, що є невід'ємними частинами зазначеного договору визначений п.п. 5.17., 5.18. Правил користування електричною енергією. Крім того, такий договір має відповідати Типовому договору про спільне використання електричних мереж, що затверджений постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 р. № 28.

Отже, договір про технічне забезпечення електропостачання споживача укладається за наявності у такого споживача законодавчо визначеного обов'язку уносити плату за перетікання реактивної електроенергії та пункт 4.1.1. такого договору має містити умови щодо обов'язку споживача здійснювати оплату за перетікання реактивної електричної енергії.

Між тим, як зазначено вище, матеріалами справи не підтверджується наявність у ТОВ "Плазма і К" законодавчо визначеного обов'язку оплачувати за перетікання реактивної електроенергії, зміст пунктів 4.1.1. договорів про технічне забезпечення електропостачання Субспоживача № П/12 від 12.12.2012 р. та №2/41-13 від 02.01.2013 р. щодо визначених обов'язків споживача не відповідає пункту 4.1.1. Типового договору про технічне забезпечення електропостачання споживача.

Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

Частиною 3 ст. 184 Господарського кодексу України передбачено, що укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови (ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України).

Зміст оспорюваних договорів про технічне забезпечення електропостачання Субспоживача № П/12 від 12.12.2012 р. та №2/41-13 від 02.01.2013 р. суперечить Правилам користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ від 31.07.1996 р. № 28 (з урахуванням внесених змін), зокрема пункту 1.5., та не відповідає змісту Типового договору про технічне забезпечення електропостачання споживача, затверджених вказаною постановою НКРЕ.

Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, між сторонами не було підписано додаток №1 до договору №2/41-13 від 02.01.2013 р. "Порядок оплати частини витрат Власника мереж на утримання електроустановок та передачу енергії Субспоживачу", який за своїм змістом визначає перелік витрат, які мають сплачуватися Субспоживачем згідно договору, та їх розмір (а.с.107).

Відповідно до ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

На підставі викладеного, у зв'язку з тим, що додаток №1 до договору №2/41-13 від 02.01.2013 р. "Порядок оплати частини витрат Власника мереж на утримання електроустановок та передачу енергії Субспоживачу" між сторонами не підписано, господарський суд вважає, що згода між сторонами щодо предмета та ціни договору №2/41-13 від 02.01.2013 р. не досягнута, а отже такий договір є неукладеним.

Про те, що договір №2/41-13 від 02.01.2013 р. є неукладеним внаслідок вказаного також повідомляє відповідач у своїх запереченнях і поясненнях.

Твердження позивача стосовно того, що даний договір є укладеним так як здійснюється його фактичне виконання обома сторонами, що полягає у сплаті позивачем виставлених відповідачем рахунків, відхиляється судом, оскільки відповідач, який безпосередньо виставляв рахунки, вказує про підстави для оплат - понесення відповідачем фактичних витрат (а.с. 195-197). Крім того, господарський суд вважає, що є безпідставним висновок позивача про фактичне виконання договору, в якому сторонами внаслідок не підписання додатку № 1 до договору не погоджено перелік та розміри витрат, які мають сплачуватися за таким договором.

Оскільки визнати недійсним можливо лише укладений договір, тоді як договір про технічне забезпечення електропостачання Субспоживача №2/41-13 від 02.01.2013 р. є неукладеним між сторонами, господарський суд відмовляє у задоволенні позову в зазначеній частині.

Натомість, договір про технічне забезпечення електропостачання Субспоживача № П/12 від 12.12.2012 р., який є укладеним, суперечить зазначеним вище вимогам законодавства, а тому підлягає визнанню недійсним у відповідності з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України. Позовні вимоги у вказаній частині підлягають задоволенню.

Господарський суд відхиляє твердження позивача про наявність психічного тиску зі сторони Державного підприємства "Інженерний центр твердих сплавів "Світкермет" при підписані договорів про технічне забезпечення електропостачання Субспоживача № П/12 від 12.12.2012 р. та №2/41-13 від 02.01.2013 р. на підставі наступного.

В обґрунтування своїх доводів щодо вчинення зі сторони відповідача психічного тиску (погроз), позивач повідомляє про направлення відповідачем листів з попередженням про припинення електропостачання у разі не підписання позивачем договорів про технічне забезпечення електропостачання (а.с. 47, 51-56).

За правилами ч. 1 ст. 231 Цивільного кодексу України правочин, учинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування щодо неї фізичного чи психологічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

При цьому, погроза може бути підставою для визнання правочину недійсним, коли через обставини, які мали місце на момент вчинення погрози, були підстави вважати, що відмова учасника правочину від його вчинення могла спричинити шкоду його законним інтересам.

Разом з цим, доводи позивача ґрунтуються виключно на його припущеннях, оскільки відповідач жодних дій по припиненню електропостачання позивача не вчиняв та не дивлячись на не підписання позивачем додатку до договору про технічне забезпечення електропостачання Субспоживача №2/41-13 від 02.01.2013 р. електропостачання не припинив.

Враховуючи наведене вище, позовні вимоги ТОВ "Плазма і К" до Державного підприємства "Інженерний центр твердих сплавів "Світкермет" про визнання недійсними договорів: №4/41 від 01.01.2003 року "Про спільне використання електричних мереж"; №П/12 від 12.12.2012 року "Про технічне забезпечення електропостачання Субспоживача"; №2/41-13 від 02.01.2013 року "Про технічне забезпечення електропостачання Субспоживача" підлягають частковому задоволенню в частині визнання недійсним договору №П/12 від 12.12.2012 року "Про технічне забезпечення електропостачання Субспоживача". У задоволенні позову в іншій частині господарський суд відмовляє.

За правилами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на обидві сторони відповідно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРIШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати недійсним договір між Державним підприємством "Інженерний центр твердих сплавів "Світкермет" та товариством з обмеженою відповідальністю "Плазма і К" №П/12 від 12.12.2012 року "Про технічне забезпечення електропостачання Субспоживача".

У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.

Стягнути з Державного підприємства "Інженерний центр твердих сплавів "Світкермет" (27500, Кіровоградська область, м. Світловодськ, вул. Комсомольська, 34, ідентифікаційний код 13767921) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Плазма і К" (27500, Кіровоградська область, вул. Комсомольська, 34, ідентифікаційний код 22225604) - 1 147,00 грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його підписання до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Кіровоградської області.

Повне рішення складено 11.11.2013 р.

Суддя В.В.Тимошевська