Ухвала

від 10.10.2013 по справі 816/4850/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2013 р.Справа № 816/4850/13-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Зеленського В.В. , Чалого І.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19.08.2013р. по справі № 816/4850/13-а

за позовом Приватного виробничо-комерційного підприємства "Промгаз"

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Приватне виробничо-комерційне підприємство "Промгаз" (далі - ПВКП "Промгаз"), звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі - ДПІ у м. Полтаві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 29.07.2013 р. №0001232308, яким платнику збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 85 608,47 грн., та №0001242308, яким платнику збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 81 531,90 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 19.08.2013 р. адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 29.07.2013 р. №0001232308 та №0001242308.

Стягнуто з Державного бюджету України в особі Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області на користь Приватного виробничо - комерційного підприємства "Промгаз" (ідентифікаційний код 31801208) грошові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 1 671 (одна тисяча шістсот сімдесят одна) грн. 41 коп.

Не погодившись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин справи.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 КАС України за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2013 року здійснено заміну апелянта (відповідача) - Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби на її правонаступника - Державну податкову інспекцію у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що ПВКП "Промгаз" (ідентифікаційний код 31801208, місцезнаходження: Полтавська область, м. Полтава, вул. Пушкіна, 88, кв. 219) зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Полтавської міської ради 14.12.2001 р. З 21.12.2001 р. ПВКП "Промгаз" перебуває на податковому обліку в ДПІ у м. Полтаві (а.с. 210 т. 2). Відповідно до свідоцтва №23499589 від 27.12.2001р. підприємство зареєстроване платником ПДВ (а.с. 211 т. 2).

З 03.07.2013 р. по 09.07.2013 р. працівниками ДПІ у м. Полтаві відповідно до пп. 20.1.4 п.20.1 ст. 20, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України на підставі наказу начальника ДПІ у м. Полтаві від 01.07.2013р. №95 проведено позапланову виїзну документальну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства ПВКП "Промгаз" по взаємовідносинах із ТОВ "Газпромхолдінг" за період з 01.01.2012 р. по 30.09.2012 р.

За результатами перевірки складено акт від 16.07.2013 р. №179/16-01-22-08-10/31801208 (а.с. 21-50 т. 1), яким встановлені такі порушення позивачем:

- ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит у розмірі 75348,52 грн., у т.ч. по періодах: січень 2012 року - 450,00 грн.; лютий 2012 року - 5 932,71 грн.; березень 2012 року - 640,17 грн.; квітень 2012 року - 10 618,47 грн.; травень 2012 року - 14226,50 грн.; червень 2012 року - 10 282,00 грн.; липень 2012 року - 8 285,67 грн.; серпень 2012 року - 10 711,00 грн.; вересень 2012 року - 14 202,00 грн.;

- ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 10 123,00 грн., в т.ч. по періодах: за лютий 2012 року - 5 975,00 грн.; за березень 2012 року - 650,00 грн.; за квітень 2012 року - 297,00 грн.; за червень 2012 року - 1 835,00 грн.; за вересень 2012 року - 1 366,00 грн.;

- ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ в розмірі 65 225,52 грн., в т.ч. по періодах: січень 2012 року - 450,00 грн.; квітень 2012 року - 10269,35 грн.; травень 2012 року - 14226,50 грн.; червень 2012 року - 8 447,00 грн.; липень 2012 року - 8 285,67 грн.; серпень 2012 року - 10711,00 грн.; вересень 2012 року - 12 836,00 грн.;

- п. 138.1, п. 138.2, пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого завищені валові витрати на загальну суму 376 742,53 грн., а саме: І квартал 2012 року - 35 114,38 грн.; ІІ квартал 2012 року - 175 634,81 грн.; ІІІ квартал 2012 року - 165 993,34 грн.;

- п. 138.1, п. 138.2, пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого завищені валові доходи на загальну суму 50 615,00 грн., а саме: І квартал 2012 року - 33 125,00 грн.; ІІ квартал 2012 року - 10 660,00 грн.; ІІІ квартал 2012 року - 6 830,00 грн.;

- п. 138.1, п. 138.2, пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету за 2012 рік на 68 486,78 грн.

На підставі висновків зазначеного акту перевірки ДПІ у м. Полтаві 29.07.2013 р. винесені податкове повідомлення-рішення (форма "Р") №0001242308, яким ПВКП "Промгаз" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем ПДВ на 81 531,90 грн., у т.ч. 65 225,52 грн. - за основним платежем, 16 306,38 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, а також податкове повідомлення-рішення (форма "Р") №0001232308, яким ПВКП "Промгаз" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на 85608,47 грн., у т.ч. 68 486,78 грн. - за основним платежем та 17 121,69 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись з висновками акта перевірки та прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку відповідна сторона, як суб'єкт владних повноважень, не довела суду правомірність прийнятих нею податкових повідомлень-рішень, що дає суду підстави для задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до п.п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 4 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. ст. 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Приписами пункту 201.4. ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.

Щодо визначення позивачеві зобов'язань з податку на прибуток колегія суддів зауважує на таке.

Відповідно до п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Таким чином, показник валових витрат безпосередньо впливає на об'єкт оподаткування.

Відповідно до п. 138.1. ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються з:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті;

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1. Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Разом з тим, відповідно до пункту 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Виходячи з системного аналізу вказаних норм, необхідно зауважити на те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку. При цьому, дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинна здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства. А відтак, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що 24.06.2011 р. між ТОВ "Газпромходлдінг" (постачальник) та ПВКП "Промгаз" (покупець) укладений договір поставки №2406/1, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки товар за предметом, асортиментом, кількістю та за цінами, зазначеними у рахунках фактурах, що є невід'ємною частиною даного договору, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму (а.с.150 т.1).

На підтвердження факту виконання зобов'язань за вказаним договором поставки позивачем надано до матеріалів справи видаткові та податкові накладні, рахунки на оплату, платіжні доручення, якими відображено бухгалтерський облік придбаного товару (фільтри ФС-Г-50-1.6, ФГ-В-50/0.63, мембрана робоча до РДНК-400, клапан запобіжний ПСК-25Н, клапан робочий, клапан відсічний, пружина відсічного мал., пружина для скидника РДНК-400, пружина відстрілююча, пружина робоча, пружина (компенсуюча) арбалет, прокладка, фторопластові втулки на штоки робочого клапану, відсічного пристрою, ущільнюючі кільця штоку відсічного пристрою, фільтруюча касета до фільтру ФГ-200 і т.і.) (а.с. 151-262 т.1).

Зазначена продукція придбавалася позивачем у ТОВ "Газпромхолдінг", який є офіційним представником ТОВ "Газстрой" (Російська Федерація) відповідно до свідоцтва від 20.01.2010 р. (а.с. 236 т. 2).

На всю групу товарів позивач отримав сертифікат відповідності, серія ВВ, зареєстрований в реєстрі за № UA1.066.0083610-11 (а.с. 237 т. 2), крім регуляторів тиску газу, які згідно з висновком Органу із сертифікації "Метрологія" від 24.01.2011р. №33/0242 та висновку ОС ТОВ "Орган з сертифікації "ПромСтандарт" від 19.03.2012р. №177/2041 (а.с. 238-239 т. 2) не підлягають сертифікації в Україні.

Оплативши придбані у ТОВ "Газпромхолдінг" товари та отримавши належним чином оформлені податкові накладні, позивач відніс сплачену суму ПДВ до складу податкового кредиту.

Відповідно до розділу "Строки і порядок поставки" договору поставки № 2406/1 від 24.06.2011р. товар за даним договором поставляється на умовах EXW, склад продавця відповідно до правил "Інкотермс", якщо іншого не передбачено в рахунку фактурі або в додатку до даного Договору.

Згідно з Правилами "Інкотермс" від 01.01.2000р. №560 (Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2000 року) термін "франко-завод" означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання щодо поставки, в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці (наприклад, на заводі, фабриці, складі і т. ін.), без здійснення митного очищення товару для експорту та завантаження його на будь-який приймаючий транспортний засіб.

У зв'язку з цим, перевезення товару за договором поставки №2406/1 від 24.06.2011р. здійснювалося ПВКП "Промгаз" самостійно, що підтверджується наданими актами здачі-приймання робіт (надання послуг з перевезення), підписаними між ТОВ "Транспортна компанія "САТ" (виконавець) та ПВКП "Промгаз" (замовник). Вартість перевезення не включалася до вартості придбаного товару.

На підтвердження факту отримання послуг з перевезення товару від ТОВ "Транспортна компанія "САТ" позивач надав до матеріалів справи товарно-транспортні накладні, виписані даним перевізником, акти здачі-прийняття робіт (послуг), платіжні доручення (а.с.7-115 т. 2).

Заперечуючи право позивача на формування податкового кредиту та валових витрат, ДПІ у м. Полтаві в акті перевірки та в апеляційній скарзі посилається на відсутність товарно-транспортних накладних, що спростовує факт передачі товару від продавця до покупця.

У зв'язку з цим необхідно зауважити, що товарно-транспортні накладні, які підтверджують фактичне перевезення товарів, заповнювалися вантажовідправником - ТОВ "Транспортна компанія "САТ", а тому позивач жодним чином не міг впливати на форму та зміст цих документів, а отже не може нести відповідальності за можливі недоліки в їх оформленні.

Крім того, товарно-транспортні накладні для правовідносин з поставки товару не є первинними документами, оскільки вони свідчать не про виконання господарської операції з поставки товару, а про іншу господарську операцію - з транспортування. Обов'язковість ведення і зберігання цих документів не передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" первинні документи повинні мати, зокрема, такі обов'язкові реквізити, як зміст та обсяг господарської операції. Товарно-транспортна накладна місить відомості про зміст та обсяг господарської операції по перевезенню вантажів, а тому не може підтверджувати придбання товарів.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Крім того, на підтвердження фактичної можливості здійснення позивачем операцій з придбання продукції промислового і побутового газового обладнання з метою використання у господарській діяльності суд приймає до уваги пояснення представника позивача щодо наявності на підприємстві відповідної матеріально-технічної бази та трудових ресурсів.

Так, ПВКП "Промгаз" має основні фонди, у тому числі вантажний транспортний засіб для перевезення товару (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу САА935439 від 18.08.2010р. на автомобіль ГАЗ вантажопасажирський, вантажний малотоннажний, ДНЗ ВІ7867АІ (а.с. 230-231 т. 2). Підприємство орендує приміщення, які використовуються у господарській діяльності, згідно з договором оренди нежитлового приміщення №011111 від 01.11.2011р. (складське приміщення площею 258,2 кв.м. за адресою: Полтавська область, Полтавський район, с.Супрунівка, вул. Радянська, 15-А в період з 01.11.2011р. по 30.09.2012р.), договору оренди нежитлового приміщення №010912 від 01.09.2012р. (той же об'єкт в період з 01.09.2012р. по 31.07.2013р.), договору суборенди нежитлових приміщень від 01.07.2011р. (офісне приміщення площею 18,00 кв.м. в адміністративному будинку за адресою: м. Полтава, вул. Половка, 70 в період з 01.07.2011р. по 30.06.2012р.), договору суборенди нежитлових приміщень від 01.07.2011р. (той же об'єкт в період з 01.07.2011р. по 30.06.2012р.), договору суборенди нежитлових приміщень від 01.07.2012р. (той же об'єкт в період з 01.07.2012р. по 31.12.2013р.) (а.с. 232-235 т. 2).

На підтвердження кількості працюючих на ПВКП "Промгаз" в період з 01.01.2012р. по 30.09.2012р. та їх персоніфікації представник позивача надав накази про затвердження штатного розкладу, довідку про працюючих осіб від 16.08.2013р., вих. № 40, податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, і сум утриманого з них податку (Ф. № 1ДФ) за І, ІІ, ІІІ квартал 2012 року з квитанціями на подачу звітності (а.с. 218-229 т. 2).

Подальша реалізація придбаного товару підтверджується договорами між позивачем та ПАТГГ "Полтавагаз", ПП "Газсервісмонтаж", ПАТ "Банк "Фінанси та кредит", ДП "Полтавський комбінат хлібопродуктів".

Так, 07.07.2008 р. між ВАТГГ "Полтавагаз" (правонаступником якого є ПАТГГ "Полтавагаз" (покупець) та ПВПК "Промгаз" (продавець) укладений договір купівлі-продажу № 7/66/08, відповідно до умов якого продавець зобов'язується протягом дії цього договору передати покупцеві товар, на суму, що визначається сторонами в специфікації, яка є невід'ємною частиною даного договору, а покупець зобов'язаний прийняти товар та оплатити його на умовах, встановлених цим договором (а.с. 135-136 т. 2).

На підтвердження факту виконання зобов'язань за договором купівлі-продажу № 7/66/08 позивач надав до матеріалів справи видаткові та податкові накладні, платіжні доручення, довіреності (а.с. 137-164 т. 2).

Реалізація товарів на користь ПП "Газсервісмонтаж", ПАТ "Банк "Фінанси та кредит", ДП "Полтавський комбінат хлібопродуктів" здійснювалася за усними угодами із вказаними контрагентами відповідно до умов ст.ст. 202, 207 Цивільного кодексу України.

Вказані контрагенти надали письмові підтвердження щодо факту придбання обладнання у ПВПК "Промгаз" (а.с. 212-217 т. 2). Видаткові та податкові накладні, платіжні доручення, довіреності за цими угодами надані до матеріалів справи (а.с. 120-134, т. 2).

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вказані первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань з оплати вартості товарів та послуг за вказаним правочином шляхом перерахування грошових коштів.

Таким чином, факт реальності понесення позивачем витрат у спірних правовідносинах підтверджений матеріалами справи.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зауважити на те, що відповідачем ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано доказів на підтвердження фальшивості зазначених документів, або на невідповідність відомостей, зазначених в цих первинних документах, фактичним обставинам, або на відсутність у контрагента статусу платника ПДВ на момент вчинення та виконання правочину, або на завищення вартості робіт чи послуг, або на несумісність зазначених в документах робіт чи послуг з власною господарською діяльністю ПВКП "Промгаз". У ході перевірки відповідачем не встановлено проведення ПВКП "Промгаз" збиткових операцій, невикористання у власній господарській діяльності товарів (послуг), отриманих від ТОВ "Газпромходлдінг", взаємопов'язаності позивача та вказаного контрагента, обізнаності щодо обставин господарювання один одного, вчинення ними узгоджених дій щодо отримання будь-якої вигоди (в тому числі і податкової).

З огляду на викладене, матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за спірним правочином. Копії первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.ст.44, 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ "Газпромходлдінг" і правомірність нарахування податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

З приводу твердження суб'єкта владних повноважень в акті перевірки та в апеляційній скарзі про відсутність факту реального вчинення господарських операцій через висновки акту ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова від 13.05.2013 року № 1787/2210/36034652 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Газпромхолдінг" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2012 - 30.12.2012 (а.с. 178-191), колегія суддів зауважує на таке.

Належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (оскільки наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем не надано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Колегія суддів зазначає, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в яких викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Крім того, зазначені відповідачем обставини (відсутність контрагента за місцезнаходженням) не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи, оскільки позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Колегія суддів також акцентує увагу і на тому, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ "Газпромхолдінг" мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року , яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування" отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, всупереч наведеним положенням, відповідачем не доведено правомірність його рішень, що оскаржуються.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що обставини, які викладені відповідачем в акті перевірки, неможливо кваліфікувати як порушення, що передбачені п. 138.1, п. 138.2, пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що в даному випадку відповідна сторона, як суб'єкт владних повноважень, не довела суду правомірність прийнятих нею податкових повідомлень-рішень, що дає суду підстави для задоволення адміністративного позову.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України є безпідставними.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19.08.2013р. по справі № 816/4850/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)П’янова Я.В. Судді (підпис) (підпис) Зеленський В.В. Чалий І.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: П’янова Я.В.