Постанова від 28.10.2013 по справі 2а-2874/12/2770

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 жовтня 2013 року Справа №2а-2874/12/2770

Окружний адміністративний суд м. Севастополя у складі:

головуючого - судді: Куімова М.В.

за участю секретаря: Матвєєвої М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Севастополі адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АТП «Спецтранссервис - К» до Державної податкової інспекції в Ленінському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АТП «Спецтранссервис - К» (далі - ТОВ «АТП «Спецтранссервис - К») звернулось до Окружного адміністративного суду м. Севастополя з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя Головного управління Міндоходів у м. Севастополі (далі - ДПІ у Ленінському районі ГУ Міндоходів у м. Севастополя) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 23 листопада 2012 року: № 0000360223 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у сумі 61 238,75 грн. (у тому числі по основному платежу - 48 991,00 грн., штрафні санкції - 12 247,75 грн.) та №0000350223 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 58 422,50 грн. (у тому числі по основному платежу - 55 058,00 грн., штрафні санкції - 3 364,50 грн.).

Позовні вимоги мотивовано тим, що з 09 листопада 2012 року по 15 листопада 2012 року ДПІ в Ленінському районі м. Севастополя ДПС було проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ТОВ «АТП «Спецтранссервис - К» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з ПП «Комманд» та ПП «Скипер» за період з 01 січня 2009 року по 31 березня 2012 року. За результатами вказаної перевірки було складено акт №39/22-306/33713035/8879/10 від 16 листопада 2012 року та прийняті податкові повідомлення - рішення від 23 листопада 2012 року: № 0000360223 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у сумі 61 238,75 грн. (у тому числі по основному платежу - 48 991,00 грн., штрафні санкції - 12 247,75 грн.) та №0000350223 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 58 422,50 грн. (у тому числі по основному платежу - 55 058,00 грн., штрафні санкції - 3 364,50 грн.). За думкою позивача, вказані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим підлягають скасуванню.

У судовому засіданні представник позивача Іванова А.В. підтримала позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача Волошина О.А. у судовому засіданні просила у задоволенні позову відмовити у повному обсязі з підстав, викладених у письмових запереченнях (а.с. 157-159).

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що з 09 листопада 2012 року по 15 листопада 2012 року ДПІ в Ленінському районі м. Севастополя ДПС було проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ТОВ «АТП «Спецтранссервис - К» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з ПП «Комманд» та ПП «Скипер» за період з 01 січня 2009 року по 31 березня 2012 року.

За результатами вказаної перевірки було складено акт №39/22-306/33713035/8879/10 від 16 листопада 2012 року (а.с.13-27), згідно якого, відповідачем встановлено порушення платником податків вимог чинного законодавства, зокрема:

- ч.1,5 ст.203, п.1,2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України, в результаті чого зазначені правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними - в силу припису закону, правочини, укладені з постачальниками ПП «Комманд» та ПП «Скипер», за період з 01 жовтня 2011 року по 31 березня 2012 року, порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб. Перевіркою встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків. В зв'язку з тим, що угоди поставки є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю;

- вимог п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижена сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, за період з 01 жовтня 2011 року по 31 березня 2012 року, по постачальникам ПП «Комманд» та ПП «Скипер», всього у сумі 48 991,00 грн., в тому числі за грудень 2011 року у сумі 36 174,00 грн., за лютий 2012 року у сумі 7 632,00 грн., березень 2012 - 5 185,00 грн.;

- вимог п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми витрат, які враховуються при визначені об'єкта оподаткування, за період з 01 жовтня 2011 року по 31 березня 2012 року, по постачальникам ПП «Комманд» та ПП «Скипер», всього у сумі 244 952,00 грн., в тому числі у 4 кварталі 2011 року - 180 869,00 грн., у 1 кварталі 2012 року - 64 083,00 грн.;

- вимог п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134, ст.149, п.152.1 ст.152 Податкового кодексу України, занижено суму податку на прибуток, який підлягає сплаті до бюджету, за період з 01 жовтня 2011 року по 31 березня 2012 року, по постачальникам ПП «Комманд» та ПП «Скипер», всього у сумі 55 058,00 грн., в тому числі у 4 кварталі 2011 року - 41 600,00 грн., у 1 кварталі 2012 року - 13 458,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки від 16 листопада 2012 року №39/22-306/33713035/8879/10 ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя ДПС були прийняті податкові повідомлення - рішення від 23 листопада 2012 року: № 0000360223 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у сумі 61 238,75 грн. (у тому числі по основному платежу - 48 991,00 грн., штрафні санкції - 12 247,75 грн.) (а.с. 29) та №0000350223 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 58 422,50 грн. (у тому числі по основному платежу - 55 058,00 грн., штрафні санкції - 3 364,50 грн.) (а.с. 28).

Згідно з ч.ч. 1,3,5 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 1 ст. 208 Господарського кодексу України передбачено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

При цьому, для правильної кваліфікації правочину як такого, що порушує публічний порядок, необхідно визначити існуючий зв'язок між власне укладенням і виконанням такого правочину та застосованим його учасниками механізмом ухилення від оподаткування.

Отже, якщо укладення та виконання договору є частиною такого механізму - зокрема, у випадку, коли метою укладення правочину є податкова економія, то до учасників такого правочину слід застосовувати штрафні санкції в порядку ст. 208 Господарського кодексу України.

У разі ж якщо ухилення від оподаткування спричинено подальшими діями з отриманими на виконання правочину активами або відображенням результатів такого правочину у податковому обліку платника, то такі дії становлять самостійний склад податкового правопорушення, як підставу для притягнення платника до відповідальності саме за порушення норм податкового законодавства. Отже, правочин є таким, що порушує публічний порядок у сфері оподаткування, у разі, якщо власне вчинення та виконання правочину є необхідною умовою для побудови схеми ухилення від оподаткування.

Суд вважає, що умовою застосування наслідків недійсності господарського зобов'язання в порядку ст. 208 Господарського кодексу України є доведеність наявності протиправного умислу у всіх учасників правочину.

Отже, про відсутність господарської мети під час укладення та виконання правочину не може бути відомо лише одній особі, оскільки у разі добросовісності хоча б одного з учасників правочину для нього буде досягнута ділова мета, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що порушує публічний порядок.

Положення ст. ст. 207 та 208 Господарського кодексу України, слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, є нікчемним.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», встановлений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею, як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При цьому, при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України, має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Отже, у випадку встановлення органом державної податкової служби нікчемності укладеного між суб'єктами господарювання правочину, останній має лише право звернутися до суду із позовом про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочином, вчиненим з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на його нікчемність. Інших повноважень, в тому числі самостійно нараховувати платнику податків грошові зобов'язання посилаючись на нікчемність укладеного між суб'єктами господарювання правочину, ані Цивільний, ані Податковий кодекси України податковому органу не надають.

Стаття 204 Цивільного кодексу України передбачає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Обставинами, з якими ДПІ в Ленінському районі м. Севастополя ДПС пов'язує нікчемність укладених між ТОВ «АТП «Спецтранссервис-К» та ПП «Комманд», ПП «Скипер» договорів є: акти податкових органів про неможливість проведення зустрічних звірок вказаних суб'єктів господарювання. Інших підстав, в тому числі вироку суду, відповідачем не наводиться.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень і способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Отже, оскільки головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки, ані Цивільний кодекс України, ані Господарський кодекс України, ані будь-який інший закон не встановлюють нікчемність договору з підстав неможливості проведення зустрічної звірки платника податку; законодавством встановлена можливість визнання нікчемним лише договору, а не операцій з постачання товарів, тому враховуючи, що укладені між позивачем та його контрагентами договори не віднесено законом (кодексом) до нікчемних, тобто це оспорюванні правочини, то висновок відповідача про їх нікчемність зроблений останнім з перевищенням наданих йому законодавством повноважень.

Щодо встановлення перевіркою порушення п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, у частині завищення валових витрат та податкового кредиту, а також заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, суд зазначає наступне.

Згідно акту перевірки, відповідачем встановлено, що діяльність ПП «Комманд» та ПП «Скипер» була направлена на проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснений операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, та не мають реального товарною характеру. Зазначені підприємства з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків та формування податкового кредиту, та валових витрат третіх осіб здійснювали взаємовідносини з контрагентами без мети реального настання правових наслідків, оформлювали документи несправжніх операцій без наслідків відбування події для виникнення податкових зобов'язань та кредиту, що свідчить про відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань по укладених угодах з такими підприємствами та відсутність мети створення правових наслідків. На підставі зазначених обставин, відповідач дійшов висновку, що в межах договорів укладених з вищезазначеними підприємствами операцій поставки товарів на адресу ТОВ «АТП «Спецтранссервис-К» не відбувалось, а тому первинна бухгалтерська документація, будь-які інші первинні та фінансово-господарські документи, податкові накладні, що видані від імені ПП «Комманд» та ПП «Скипер», не можуть бути дійсними, як такі, що підтверджують здійснення господарських операцій, а отже не можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку валових витрат та податкового кредиту з ПДВ, регулюються ст.ст. 138-140, 149, 152 Податкового кодексу України, стосовно податкового кредиту з податку на додану вартість ст.ст.198-201 Податкового кодексу України, податкових зобов'язань - ст.ст. 185-188, 200 Податкового кодексу України.

Згідно п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пункт 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України встановлює, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з підпунктами 138.10.2-138.10.4 пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.10, 138.11 цієї статті (собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати складаються з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг); інших витрат, визначених згідно з підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пунктами 138.5, 138.10, 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 ст. 140 і ст. 141 цього Кодексу (інші витрати господарської діяльності, до яких цим розділом прямо не встановлено обмежень щодо віднесення до складу витрат) крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у ст. 139 цього Кодексу.

Згідно п.138.4, п.138.5 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Відповідно до п.п. 139.1.1 Податкового кодексу України, заборонено включення до витрат - витрат, не пов'язаних з провадженням господарської діяльності та згідно п.п. 139.1.9 Податкового кодексу України, - витрат, не підтверджених відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання, яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Кодексі.

Згідно п. 140.2 ст. 140 Податкового кодексу України, у разі якщо після продажу товарів, виконання робіт, надання послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, в тому числі перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари (результати робіт, послуг) продавцю, платник податку - продавець та платник податку - покупець здійснюють відповідний перерахунок доходів або витрат (балансової вартості основних засобів) у звітному періоді, в якому сталася така зміна суми компенсації. Перерахунок доходів та витрат (балансової вартості основних засобів) також проводиться сторонами:

- у звітному періоді (періодах), в якому витрати та доходи (балансова вартість основних засобів) за правочином, визнаним недійсним, були враховані в обліку сторони правочину - у разі визнання судом правочину недійсним;

- у звітному періоді, в якому рішення суду про визнання правочину недійсним набуло законної сили - у разі визнання правочину недійсним з інших підстав.

Підпункт 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України встановлює, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пункти 152.1, 152.3 ст. 152 Податкового кодексу України визначають, що податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною п. 151.1 ст.151 цього Кодексу, від податкової бази, визначеної згідно зі ст. 149 цього Кодексу. Доходи і витрати нараховуються з моменту їх виникнення згідно з правилами, встановленими цим розділом, незалежно від дати надходження або сплати коштів, якщо інше не встановлено цим розділом.

Отже, платник податку має право на включення до складу витрат будь-якої суми витрат, які він поніс в зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг). Єдиною умовою включення таких сум до витрат є подальше використання у власній господарської діяльності, незалежно чи почали таки товари використовуватися на момент перевірки, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами. При цьому, платник податку повинен здійснити корегування своїх доходів або витрат лише у випадку прийняття судом рішення про визнання правочину, за яким виникли таки доходи чи витрати, недійсним (набрання рішенням суду законної сили). Без прийняття такого рішення у платника податку не виникає такого обов'язку.

Перевіряючи правомірність податкового повідомлення - рішення від 23 листопада 2012 року № 0000360223 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), суд дійшов наступних висновків.

Підпунктами 14.1.179, 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що податкове зобов'язання - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді; податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом. З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Згідно п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. За операціями з виконання підрядних будівельних робіт суб'єкти підприємницької діяльності можуть застосовувати касовий метод податкового обліку відповідно до п.п. 14.1.266 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу.

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку).

Відповідно до п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з п. 187.8 ст.187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду. Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем. Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до п.187.9 ст. 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами). Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Згідно ст. 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка має обов'язкові реквізити. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу (п.201.8).

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10).

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної. Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку. Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Пункт 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України визначає, що підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, також є: а) транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами; б) касові чеки, які містять суму отриманих товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера та податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума отриманих товарів/послуг не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку). У разі використання платниками для розрахунків із споживачами реєстраторів розрахункових операцій касовий чек повинен містити дані про загальну суму коштів, що підлягає сплаті покупцем з урахуванням податку, та суму цього податку, що сплачується у складі загальної суми. Порядок обчислення та накопичення реєстраторами розрахункових операцій сум податку встановлює Кабінет Міністрів України.

Тобто, зі змісту викладених правових норм Податкового кодексу України свідчить, що виключно податкова накладна (квиток, касовий чек та інше), як звітний податковий документ, є підставою для включення покупцем у податковому обліку до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), які підлягають використанню в його господарській діяльності.

При цьому, платник податку має право віднести до складу податкового кредиту понесені витрати лише у випадку коли такі витрати пов'язані із господарською діяльністю та податкова накладна виписана особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість у встановленому порядку.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, факт отримання платником податку товарів/послуг підтверджується безпосередньо податковою накладною.

Лише відсутність податкової накладної є єдиним випадком позбавлення платника податку права на віднесення сплачених сум податку до складу податкового кредиту.

Згідно ст. 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ст. 44 Господарського кодексу України, підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньо економічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Згідно зі ст.ст. 626, 627 Цивільного кодексу України, для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, які, є домовленістю двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Згідно ст. 241 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Отже, суд вважає, що від імені юридичної особи може виступати орган або особа визначена відповідно до установчих документів. Відомості про таку особу повинні міститися у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. У випадку, якщо таки відомості є недостовірними, але містяться у єдиному реєстрі, то контрагент такої особи звільнений від відповідальності за будь-які дій такої особи та може посилатися на ці відомості у спорі. У будь-якому випадку, якщо первинні документів від імені юридичної особи не тільки підписані, але й засвідчені печаткою підприємства, відповідальність за зберігання та використання якої покладається виключно на керівників або підлеглих їм працівників підприємства, на підтвердження схвалення правочину юридичні особи вчинили дії, то господарська операція вважається такої, що фактично відбулась, незважаючи на підписання первинних документів представником з перевищенням повноважень або взагалі невстановленою особою, чи визнання такого договору недійсним (у випадку визнання договору недійсним сторони повинні повернутися у первісний стан, тобто повернути одна одній все одержане ними за договором, що й є підтвердженням фактичного здійснення господарської операції).

ТОВ «АТП «Спецтранссервис-К» зареєстровано Ленінською районною державною адміністрацією у м. Севастополі як юридична особа 13 жовтня 2005 року (ЄДРПОУ 33713035, місцезнаходження - 99040, м. Севастополь, вул. Хрустальова,111). Перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби з 14 жовтня 2005 року. Предметом діяльності, в тому числі є неспеціалізована оптова торгівля, діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту. Зареєстровано платником податку на додану вартість з 03 листопада 2005 (свідоцтво платника податку на додану вартість № 39520738).

ПП «Скипер» (ЄДРПОУ 37081677,м. Сімферополь, вул.Глінки/Ж.Дерюгіної,57В/2А), зареєстровано платником податку на додану вартість (свідоцтво №100313197). Свідоцтво платника податку на додану вартість анульовано за ініціативою податкової 11 квітня 2012, причина анулювання - в Єдиному державному реєстрі зроблено запис про відсутність за місцезнаходженням.

22 грудня 2011 року, між позивачем (покупець) та ПП «Скипер» (продавець), укладений договір купівлі-продажу №333, згідно якого, продавець продає, а покупець сплачує та приймає на умовах даного договору товар, за ціною та в кількості, вказаних в специфікаціях, що є невід'ємною частиною договору. Договір підписаний повноважними представниками сторін, підписи яких засвідчені печатками підприємств. Згідно специфікації, вартість замовлення 217 042,31 грн. з ПДВ.

Виконання умов договору - продаж товарів позивачу - підтверджується видатковою накладною №РН-59/13. В оплату товарів з боку ПП «Скипер» виставлений рахунок-фактура №СФ-27. ТОВ «АТП «Спецтранссервис-К» оплатило вартість товарів у безготівковому порядку - виписка по розрахунковому рахунку від 28 грудня 2011 року. На підтвердження поставки товарів та отримання грошових коштів ПП «Скипер» видало на адресу ТОВ «АТП «Спецтранссервис-К» податкову накладну №292. Суми включені позивачем до реєстру отриманих та виданих податкових накладних.

В подальшому товари, попередньо придбані позивачем у ПП «Скипер», продані ТОВ «АТП «Спецтранссервис-К» Державній медичній установі «Санаторій «Білорусія» за договорами від 26 грудня 2011 року та Державному підприємству Міністерства оборони України «Сакський центральний військовий клінічний санаторій ім. М.І. Пирогова» за договором від 15 червня 2011 року.

ПП«Комманд» (ЄДРПОУ37081766,м.Сімферополь, вул.Глінки/Ж.Дерюгіної,57В/2А), зареєстровано платником податку на додану вартість (свідоцтво №100288780). Свідоцтво платника податку на додану вартість анульовано за ініціативою податкової 11 квітня 2012 року, причина анулювання - в Єдиному державному реєстрі зроблено запис про відсутність за місцезнаходженням.

01 лютого 2012 року, між позивачем (покупець) та ПП «Комманд» (продавець), укладений договір постачання №118/220, згідно якого, продавець продає, а покупець сплачує та приймає на умовах даного договору товар, за ціною та в кількості, вказаних в специфікаціях, що є невід'ємною частиною договору. Договір підписаний повноважними представниками сторін, підписи яких засвідчені печатками підприємств. Згідно специфікації №1 вартість замовлення 45 789,34 грн. з ПДВ.

Виконання умов договору - продаж товарів позивачу - підтверджується видатковою накладною №РН-0000118. В оплату товарів з боку ПП «Комманд» виставлений рахунок-фактура №СФ-08/02. ТОВ «АТП «Спецтранссервис-К» оплатило вартість товарів у безготівковому порядку - виписка по розрахунковому рахунку від 10 лютого 2012 року. На підтвердження поставки товарів та отримання грошових коштів ПП «Комманд» видало на адресу ТОВ «АТП «Спецтранссервис-К» податкову накладну №118. Суми включені позивачем до реєстру отриманих та виданих податкових накладних. Також, згідно специфікації №2 вартість замовлення 31 110,75 грн. з ПДВ.

Виконання умов договору - продаж товарів позивачу - підтверджується видатковою накладною №1500. В оплату товарів з боку ПП «Комманд» виставлений рахунок-фактура №СФ-03/03. ТОВ «АТП «Спецтранссервис-К» оплатило вартість товарів у безготівковому порядку - виписка по розрахунковому рахунку від 03 березня 2012 року. На підтвердження поставки товарів та отримання грошових коштів ПП «Комманд» видало на адресу ТОВ «АТП «Спецтранссервис-К» податкову накладну №104. Суми включені позивачем до реєстру отриманих та виданих податкових накладних.

Як свідчать первинні документи податкового та бухгалтерського обліку, 26 грудня 2011 року, між Державною медичною установою «Санаторій «Білорусія» (покупець) та ТОВ «АТП «Спецтранссервис-К» (продавець), укладені договори постачання №11-20 та №11-21, згідно яких, продавець продає, а покупець сплачує та приймає на умовах договорів товар, за ціною та в кількості, вказаних в специфікаціях, що є невід'ємними частинами договорів. 15 червня 2011 року, між Державним підприємством Міністерства оборони України «Сакський центральний військовий клінічний санаторій ім. М.І. Пирогова» (покупець) та ТОВ «АТП «Спецтранссервис-К» (постачальник), укладений договір постачання товарів №11-05/482, згідно якого, постачальник зобов'язується передати у власність товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно його сплатити на умовах договору. Предметом договору є поставка корпусної та м'якої меблі у відповідності з рахунками-фактурами, що є невід'ємними частинами договору.

01 лютого 2012 року та 28 лютого 2012 року, між Державною медичною установою «Санаторій «Білорусія» (покупець) та ТОВ «АТП «Спецтранссервис-К» (продавець), укладені договори постачання №12-01/07/04-46 та 12-02/07/04-57, за умовами яких, продавець продає, а покупець сплачує та приймає на умовах даних договорів товар, за циною та в кількості, вказаних в специфікаціях, що є невід'ємними частинами договорів.

З метою виконання зазначених договорів постачання, між ТОВ «АТП «Спецтранссервис-К» (покупець) та ПП «Комманд» (продавець), укладений договір постачання №118/220 від 01 лютого 2012 року, за умовами якого, продавець продає, а покупець сплачує та приймає на умовах даного договору товар, за цінами та в кількості, вказаних в специфікаціях, які є невід'ємними частинами договору.

Станом на момент продажу товарів, ПП «Скипер» та ПП «Комманд» були зареєстровані як юридичні особи у Державному реєстрі підприємств та організації, є платниками податку на додану вартість, про що відповідними податковими інспекціями видані свідоцтва платника податку на додану вартість. Згідно відомостей з Єдиного Державного реєстру, не перебували в процесі припинення.

Умови договорів постачання товарів виконані сторонами в повному обсязі, товари фактично поставлені ПП «Скипер» та ПП «Комманд», передані та прийняті ТОВ «АТП «Спецтранссервис-К». ТОВ «АТП «Спецтранссервис-К» оплатило отримані товари. На підтвердження здійснення позивачем витрат, понесених при придбанні товарів, складені первинні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку.

Продані ПП «Скипер» та ПП «Комманд» товари ТОВ «АТП «Спецтранссервис-К» передані замовникам - Державної медичної установі «Санаторій «Білорусія» та Державному підприємству Міністерства оборони України «Сакський центральний військовий клінічний санаторій ім. М.І. Пирогова», про що також між сторонами складені та підписані первинні документи, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку.

Усі складені між позивачем та контрагентами документи відповідають поняттю первинних. Придбання зазначених товарів викликало зміни в структурі зобов'язань позивача та безпосередньо пов'язано із його господарською діяльністю.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Частинами 2,3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити.

Отже, аналіз реальності господарських операції здійснюється на підставі даних податкового та бухгалтерського обліку платника податків.

За цих обставин, враховуючи той факт, що чинним на момент постачання товарів законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - покупця товарів, який є платником податків, не покладено обов'язку здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на можливість формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат, лише встановлення факту узгодженості дій платника податків з такими постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями, чи сприяння ухиленню постачальниками робіт від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для позбавлення позивача права на включення до складу витрат та податкового кредиту понесених витрат на сплату податку, тому виключення зі складу витрат та податкового кредиту позивача сум за господарськими операціями з ПП «Скипер» та ПП «Комманд» з підстав складення податковим органом актів про неможливість проведення зустрічних звірок не може бути правомірним та відповідати законодавству.

В даному випадку, позивач не може відповідати за дії інших осіб та зазнавати негативних наслідків для своєї господарської діяльності, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, господарські операції фактично виконані сторонами, усі передбачені законом умови щодо формування витрат та податкового кредиту позивачем також виконані та він має документальне підтвердження розміру понесених витрат.

На підставі зазначеного, висновок ДПІ в Ленінському районі м. Севастополя ДПС про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України не ґрунтується на Податковому кодексі України.

Відповідно до п.201.8 ст.201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 184 Податкового кодексу України, реєстрація особи як платника податку на додану вартість (свідоцтво про реєстрацію особи в якості платника податку на додану вартість) діє до дати анулювання такої реєстрації, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку на додану вартість.

Згідно з пунктом 5 Порядку заповнення податкової накладної, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у пункті 2 даного Порядку, а саме: податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

На підставі викладеного, судом встановлено, що єдиною підставою, визначеною нормами законодавства для визнання податкової накладної недійсною, що входить до компетенції податкового органу, є виключно заповнення податкової накладної особою, яка не зареєстрована у якості платника податку на додану вартість. Інших підстав та повноважень, наданих законодавством податковому органу, визнавати податкові накладні недійсними не встановлено. Більш того, жоден нормативно-правовий акт України, що регулює податкові відносини, не надає повноважень податковим органам самостійно визнавати недійсними господарські договори (первинні документи) та фінансово-господарські операції.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що товари, поставлені ПП «Скипер» та ПП «Комманд», фактично отримані ТОВ «АТП «Спецтранссервис-К», безпосередньо пов'язані із його господарською діяльністю (передані замовникам), підтверджуються відповідними первинними документами, які належним чином оформлені та засвідчені контрагентами, останні є юридичними особами та платниками податку на додану вартість (станом на момент постачання товарів), відповідачем належними та допустимими доказами факт поставки не спростований, тому висновки відповідача про порушення позивачем вимог законодавства та, відповідно, про завищення суми валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість є протиправними та такими, що порушують права ТОВ «АТП «Спецтранссервис-К».

Такі висновки суду також підтверджуються висновком судової економічної експертизи №59/60 від 30 липня 2013 року (том 2, а.с.7-34).

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, а податкові повідомлення-рішення відповідача №0000350223 та №0000360223 від 23 листопада 2012 року - визнанню протиправними та скасуванню.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету України на користь позивача витрати зі сплати судового збору в сумі 1 196,61 грн. та витрати з проведення судової економічної експертизи в сумі 8 254,40 грн., а разом 9 451,01 грн..

Керуючись ст.ст. 11, 71, 76, 94, 158-161, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби від 23 листопада 2012 року №0000350223 та №0000360223, - визнати протиправними та скасувати.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АТП «Спецтранссервис - К» судові витрати в сумі 9 451 гривня 01 копійка.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк, з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги.

Суддя М.В. Куімов