Постанова

від 31.10.2013 по справі 801/9079/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 жовтня 2013 р. (11:33) Справа №801/9079/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Дудіна С.О., за участю секретаря судового засідання Павленко Н.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Асоціація Таір"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

за участю представників:

позивача - не з'явився,

відповідача - Чакал А. Р., паспорт НОМЕР_1, довіреність у справі.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Асоціація Таір" звернулось до Окружного адміністративного суду АРК з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0008822210, № 0008832210 від 29.08.2013 р.

Позовні вимоги мотивовані безпідставністю висновків податкового органу, викладених в акті перевірки, щодо заниження позивачем сум податку на додану вартість та податку на прибуток в охоплений перевіркою період. Так, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач стверджує, що реальність господарських операцій з ТОВ "Вістфорт", ТОВ ТД "Інвесттрейд" та ПП "Стар-Гоу" підтверджується відповідними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку. Позивач вважає також безпідставними висновки податкової інспекції про неправомірне віднесення ТОВ "Асоціація ТАІР" до витрат на збут сплаченої банкам винагороди за зарахування на поточний рахунок продавця (позивача) коштів по кредитам, наданим покупцям на придбання товарів у розстрочку, з посиланням на перевищення цих витрат над середньою торговою націнкою на товари, у зв'язку з чим витрати підприємства по продажу товарів перевищують фактично отримані доходи, а також з посиланням на те, що нарахування відсотків є господарською діяльністю фінансової установи, тобто банку, а не ТОВ "Асоціація ТАІР". Спростовуючи вказаний висновок, позивач зазначає, що проведення розрахунків з покупцями і сплата комісійної винагороди банкам за здійснення цих розрахунків є необхідною умовою здійснення діяльності ТОВ «Асоціація ТАІР» з продажу побутової техніки з метою отримання доходу, а плата банкам комісійної винагороди за перерахування на його поточний рахунок кредитних коштів покупців в оплату придбаних у магазинах роздрібної торгівлі товарів у сумі 681553,85 грн. є звичайною розрахунковою операцією та включається до складу «інших витрат, а не до собівартості проданих товарів. При цьому, позивач зазначає, що при викладенні в акті перевірки тверджень про перевищення сплаченої банкам винагороди над середньою торговою націнкою відповідачем не було враховано, що середня торгова націнка визначена щодо всіх товарів, лише частина з яких продається у розстрочку зі сплатою банкам винагороди. Крім того, спростовуючи твердження податкової інспекції про завищення ТОВ "Асоціація ТАІР" податкового кредиту по операціям з контрагентами, свідоцтва платниками ПДВ в яких були анульовані: ТОВ "Акустика", ТОВ "Інтер - тех", ТОВ "Прайд Крим", ТОВ "Зеніт НКВП", ТОВ "Меридіан - С" та ТОВ "ПСВ Тернар логік", позивач зауважує, що відповідні господарські операції відбулися в момент, коли ці контрагенти були зареєстровані платниками ПДВ і мали право на виписування податкових накладних.

Позивач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи був проінформований належним чином, про що свідчить наявна в матеріалах справи розписка.

Відповідач позовні вимоги не визнав з підстав, відображених у письмових запереченнях, в судовому засіданні просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи достатньо доказів для з'ясування обставин по справі, враховуючи, що адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі, суд

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим з 17.07.2013 р. по 30.07.2013 р. проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Асоціація ТАІР" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складений акт № 624/22.10 від 19.08.2013 року.

В ході проведення перевірки податковою інспекцією зроблений висновок про порушення позивачем, зокрема:

1. п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5, п.п. 5.4.3 п. 5.4 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п. 138.1 ст. 138, п. 138.2, п. 138.6, п.п. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, п.п. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 розділу ІІІ Податкового кодексу України, в результаті чого занижений податку на прибуток на загальну суму 543817 грн. (у тому числі по періодах: 1 кв. 2010 року - 34712 грн., 2 кв. 2010 року - 54915 грн., 3 кв. 2010 року - 57802 грн., 4 кв. 2010 року - 165684 грн., 1 кв. 2011 року -53957 грн., 2 кв. 2011 року - 29034 грн., 4 кв. 2011 року - 52746 грн., 1 кв. 2012 року - 23537 грн., 2 кв. 2012 року - 20399 грн., 3 кв. 2012 року - 26838 грн., 4 кв. 2012 року - 24193 грн.);

2. п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання в сумі 381763,00 грн. (у тому числі по періодах: січень 2010 року - 3123 грн., лютий 2010 року - 9570 грн., березень 2010 року - 15077 грн., квітень 2010 року - 14918 грн., травень 2010 року - 9342 грн., червень 2010 року - 19672 грн., липень 2010 року - 27351 грн., серпень 2010 року - 67117 грн., вересень 2010 року - 17362 грн., жовтень 2010 року - 32216 грн., листопад 2010 року - 68080 грн., грудень 2010 року - 40283 грн., січень 2011 року - 7617 грн., лютий 2011 року - 7388 грн., травень 2011 року - 3292 грн., червень 2011 року - 33313 грн., серпень 2011 року - 2875 грн., вересень 2011 року - 3167 грн.

Обґрунтовуючи вказані висновки, податкова інспекція в зазначеному акті посилається на фіктивність господарських операцій позивача з ТОВ "Вістфорт", ТОВ ТД "Інвесттрейд" та ПП "Стар-Гоу", на неправомірне формування податкового кредиту за результатами здійснення господарської діяльності з контрагентами, у яких анульовані свідоцтва платників ПДВ, зокрема з: ТОВ "Акустика", ТОВ "Інтер - тех", ТОВ " Прайд Крим", ТОВ "Зеніт НКВП", ТОВ "Меридіан - С", ТОВ "ПСВ Тернар логік". Крім того, податкова інспекція в акті перевірки зазначає, що операції зі сплати ПАТ "Банк Ренесанс Капітал" та ПАТ "Дельта Банк" комісійної винагороди за перерахування на поточний рахунок позивача кредитних коштів покупців в оплату придбаних у магазинах роздрібної торгівлі товарів не є витратами, пов'язаними з господарською діяльністю, а отже віднесення цих сум до витрат на збут - є неправомірним.

За результатом проведеної перевірки ДПІ у м. Сімферополі ГУ Міндоходів в АР Крим 29.08.2013 р. були виписані податкові повідомлення-рішення:

- № 0008822210 про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Асоціація ТАІР" суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 557546,00 грн., у тому числі 454190,00 грн. за основним платежем та 103356,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- № 0008832210 про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Асоціація ТАІР" суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 392841,75 грн., у тому числі 310061,00 грн. за основним платежем та 82780,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Правомірність винесення відповідачем зазначених податкових повідомлень-рішень є предметом спору у цій справі.

Розглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 01 лютого 2008 року між ТОВ "Вістфорт" та ТОВ "Асоціація ТАІР" був укладений договір поставки №41/3-08, згідно якого постачальник (ТОВ "Вістфорт") передає у власність покупцю (ТОВ "Асоціація ТАІР"), а покупець приймає та зобов'язується оплатити продукцію, згідно договору.

Згідно п. 4.2. Договору поставки поставка здійснюються на умовах DDP.

На виконання укладеного між сторонами договору ТОВ "Вістфорт" поставило, а ТОВ "Асоціація ТАІР" прийняло товар на загальну суму 948 037,98 грн. (у тому числі ПДВ 158006,33 грн.) відповідно до видаткових накладних: № 010411 від 04 січня 2010 року на суму 18 737,00 грн., №020102 від 01 лютого 2010 року на суму 38 480,00 грн., №020110 від 01 лютого 2010 року на суму 18 940,00 грн., №030110 від 01 березня 2010 року на суму 65 410,00 грн, №033011 від 01 березня 2010 року на суму 25 050,00 грн., №040110 від 01 квітня 2010 року на суму 74 130,00 грн., №040101 від 01 квітня 2010 року на суму 15 380,00 грн., №050508 від 05 травня 2010 року на суму 49 000,00 грн., №050505 від 05 травня 2010 року на суму 7 050,00 грн., №060117 від 01 червня 2010 року на суму 31 781,00 грн., №060108 від 01 червня 2010 року на суму 86 248,00 грн., №070114 від 01 липня 2010 року на суму 104 480,00 грн., №070103 від 01 липня 2010 року на суму 48 693,00 грн., №080220 від 01 серпня 2010 року на суму 4582,00 грн., №080202 від 02 серпня 2010 року на суму 15 520,00 грн., №090119 від 01 вересня 2010 року на суму 20 274,00 грн., №090113 від 01 вересня 2010 року на суму 83 900,00 грн., №100104 від 01 жовтня 2010 року на суму 30 090,00 грн., №100112 від 01 жовтня 2010 року на суму 59 910,00 грн., №100123 від 01 жовтня 2010 року на суму 724,00 грн., №110116 від 01 листопада 2010 року на суму 69 659,00 грн., №110109 від 01 листопада 2010 року на суму 37 445,00 грн., №110104 від 01 листопада 2010 року на суму 42 555,00 грн.

Оплата товару, отриманого від ТОВ "Вістфорт" була здійснена в повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями: №985 від 03.12.2010 року на суму 69 659,00 грн.; № 922 від 10.11.2010 року на суму 80000,00 грн.; №904 від 08.11.2010 року на суму 724,00 грн.; № 831 від 14.10.2010 року на суму 90000,00 грн.; № 799 від 06.10.2010 року на суму 23174,00 грн.; № 9778 від 30.09.2010 року на суму 81000,00 грн.; № 703 від 06.09.2010 року на суму 4582,00 грн.; № 621 від 03.08.2010 року на суму 120000,00 грн.; № 588 від 27.07.2010 року на суму 193,00 грн.; №576 від 23.07.2010 року на суму 48 500,00 грн.; № 536 від 09.07.2010 року на суму 10000,00 грн.; № 534 від 08.07.2010 року на суму 11029,00 грн.; № 505 від 30.06.2010 року на суму 27000,00 грн.; № 494 від 30.06.2010 року на суму 70000,00 грн.; № 425 від 04.06.2010 року на суму 56050,00 грн.; № 367 від 20.05.2010 року на суму 25000,00 грн.; №340 від 11.05.2010 року на суму 31510,00 грн.; № 303 від 28.04.2010 року на суму 33000,00 грн.; № 275 від 19.04.2010 року на суму 13460,00 грн.; № 234 від 06.04.2010 року на суму 77000,00 грн.; № 187 від 18.03.2010 року на суму 18940,00 грн.; № 121 від 24.02.2010 року на суму 38480,00 грн.; № 78 від 08.02.2010 року на суму 18737,00 грн.; № 4 від 11.01.2010 року на суму 26915,00 грн.

За результатом здійснення господарських операцій ТОВ "Вістфорт" були виписані податкові накладні на загальну суму 948037,98 грн., у тому числі ПДВ 158006,33 грн.: №11 від 01 січня 2010 року на суму 18 737,00 грн.; №43 від 01 лютого 2010 року на суму 38 480,00 грн.; №51 від 01 лютого 2010 року на суму 18 940,00 грн.; №99 від 01 березня 2010 року на суму 65 410,00 грн.; №100 від 01 березня 2010 року на суму 25 050,00 грн.; №158 від 01 квітня 2010 року на суму 74 130,00 грн.; №149 від 01 квітня 2010 року на суму 15 380,00 грн.; №198 від 05 травня 2010 року на суму 49 000,00 грн.; №195 від 05 травня 2010 року на суму 7 050,00 грн.; №244 від 01 червня 2010 року на суму 86 248,00 грн.; №253 від 01 червня 2010 року на суму 31 781,00 грн.; №295 від 01 липня 2010 року на суму 48 693,00 грн.; №306 від 01 липня 2010 року на суму 104 480,00 грн.; №384 від 02 серпня 2010 року на суму 4 582,00 грн.; №365 від 02 серпня 2010 року на суму 15 520,00 грн.; №458 від 01 вересня 2010 року на суму 83 900,00 грн.; №464 від 01 вересня 2010 року на суму 20 274,00 грн.; №543 від 01 жовтня 2010 року на суму 724,00 грн.; №532 від 01 жовтня 2010 року на суму 59 910,00 грн.; №524 від 01 жовтня 2010 року на суму 30 090,00 грн.; №643 від 01 листопада 2010 року на суму 42 555,00 грн.; №648 від 01 листопада 2010 року на суму 37 445,00 грн.; №655 від 01 листопада 2010 року на суму 69 659,00 грн.

Податкові накладні були відображені в реєстрах виданих та отриманих податкових накладних, а суми сплаченого ПДВ у загальному розмірі 158006 грн. за вказаними накладними були включені позивачем до складу податкового кредиту січня, лютого, березня, квітня, травня, червня, липня, серпня, вересня, жовтня та листопада 2010 року, про що свідчать Додатки 5 до податкових декларацій з ПДВ за вказані звітні періоди.

01 вересня 2010 року між ТОВ ТД "Інвесттрейд" та ТОВ "Асоціація ТАІР" був укладений договір поставки №0110/23-10/108/3-10, згідно умов якого постачальник (ТОВ ТД"Інвесттрейд") передає у власність покупцю (ТОВ "Асоціація ТАІР"), а покупець приймає та зобов'язується оплатити продукцію, згідно договору.

Згідно п. 4.2. Договору поставки поставка здійснюються на умовах Інкотермс-2000, базис поставки DDP на адресу м. Сімферополь, вул. Монтажна, 2а.

На виконання укладеного між сторонами договору ТОВ ТД "Інвесттрейд" поставило, а ТОВ "Асоціація ТАІР" прийняло товар на загальну суму 554900 грн. (у т. ч. ПДВ 92483,15 грн.) відповідно до видаткових накладних: № 61 від 01 жовтня 2010 року на суму 102569,00 грн., № 49 від 01 листопада 2010 року на суму 165431,00 грн., № 62 від 01 листопада 2010 року на суму 93399,00 грн., № 59 від 01 грудня 2010 року на суму 193500,00 грн.

Оплата товару, отриманого від ТОВ ТД"Інвесттрейд" була здійснена в повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями: № 1083 від 27.12.2010 року на суму 80000,00 грн.; № 1078 від 24.12.2010 року на суму 33500,00 грн.; № 1073 від 23.12.2010 року на суму 80000,00 грн.; № 1017 від 13.12.2010 року на суму 24399,00 грн.; № 1005 від 09.12.2010 року на суму 69000,00 грн.; № 910 від 08.11.2010 року на суму 96000,00 грн.; № 894 від 05.11.2010 року на суму 72000,00 грн.; № 886 від 03.11.2010 року на суму 100000,00 грн.

За результатом проведення господарських операцій ТОВ ТД "Інвесттрейд" були виписані податкові накладні: № 61 від 01.10.2010 року на суму 102569,00 грн., у тому числі ПДВ 17094,83 грн.; №49 від 01.11.2010 року на суму 165431,00 грн., у тому числі ПДВ 27571,82 грн.; № 62 від 01.11.2010 року на суму 93399,00 грн., у тому числі ПДВ 15566,50 грн.; № 59 від 01.12.2010 року на суму 193500,00 грн., у тому числі ПДВ 32250 грн.

Отримання позивачем зазначених податкових накладних підтверджується наявними в матеріалах справи реєстрами виданих та отриманих податкових накладних за жовтень та листопад 2012 року.

Суми сплаченого ПДВ у загальному розмірі 92483 грн. за вказаними накладними були включені позивачем до складу податкового кредиту жовтня, листопада та грудня 2010 року, про що свідчать Додатки 5 до податкових декларацій з ПДВ за вказані звітні періоди.

10 жовтня 2010 року між ПП "Стар-Гоу" та ТОВ "Асоціація ТАІР" був укладений договір поставки №21/10-10/113/3-10, згідно якого постачальник (ПП "Стар-Гоу") передає у власність покупцю (ТОВ "Асоціація ТАІР"), а покупець приймає та зобов'язується оплатити продукцію, згідно договору.

Згідно п. 4.2. Договору поставки поставка здійснюються на умовах Інкотермс-2000, базис поставки DDP на адресу м. Сімферополь, вул. Монтажна, 2а.

На виконання укладеного між сторонами договору ПП "Стар-Гоу" поставило, а ТОВ "Асоціація ТАІР" прийняло товар на загальну суму 410482 грн., у т. ч. ПДВ 68413,66 грн.) відповідно до видаткових накладних: № 3 від 04 січня 2011 року на суму 64053,00 грн., №02/03 від 01 березня 2011 року на суму 135497,00 грн., №03/03 від 01 березня 2011 року на суму 123503,00 грн., №25/04 від 10 квітня 2011 року на суму 151482,00 грн.

Оплата товару, отриманого від ПП "Стар-Гоу" була здійснена в повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями: № 398 від 24.05.2011 року на суму 71482,00 грн.; №310 від 18.04.2011 року на суму 80000,00 грн.; № 250 від 29.03.2011 року на суму 30000,00 грн.; № 246 від 29.03.2011 року на суму 55000,00 грн.; № 245 від 25.03.2011 року на суму 40000,00 грн.; № 242 від 24.03.2011 року на суму 15000,00 грн.;, № 234 від 22.03.2011 року на суму 119000,00 грн.; № 22 від 12.01.2011 року на суму 64053,00 грн.

За результатом здійснення господарських операцій ПП "Стар-Гоу" в березні-квітні 2011 р. були виписані податкові накладні:

№2 від 01 березня 2011 року на суму 135497,00 грн., у тому числі ПДВ 22582,83 грн.

№3 від 01 березня 2011 року на суму 123503,00 грн., у тому числі ПДВ 20583,83 грн.

№27 від 10 квітня 2011 року на суму 151482,00 грн., у тому числі ПДВ 25247 грн.

Отримання позивачем зазначених податкових накладних підтверджується наявними в матеріалах справи реєстрами виданих та отриманих податкових накладних за березень та квітень 2012 року.

Аналізуючи зазначені господарські відносини позивача, податковою інспекцією сформовано висновок щодо завищення ТОВ "Асоціація Таір" валових витрат та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування:

- по операціям з контрагентом ТОВ "Вістфорт" у загальному розмірі 790032 грн., у тому числі: за 1 кв. 2010 р. - у сумі 138848 грн., за 2 кв. 2010 р. - 219658 грн., за 3 кв. 2010 р. - у сумі 231207 грн., за 4 кв. 2010 р. - у сумі 200319 грн.;

- по операціям з контрагентом ТОВ ТД "Інвесттрейд" - у 4 кварталі 2010 р. у загальному розмірі 462417 грн.;

- по операціям з контрагентом ПП "Стар-Гоу" - у загальному розмірі 342070 грн., у тому числі: за 1 кв. 2011 р. - у сумі 215830 грн., за 2 кв. 2011 р. - у сумі 126235 грн.

Крім того, податковою інспекцією було зазначено про завищення позивачем податкового кредиту по операціям із зазначеними контрагентами на такі суми:

- ТОВ "Вістфорт" - 158006 грн.;

- ТОВ ТД "Інвесттрейд" - 92483 грн.

До набрання чинності Податковим кодексом України, тобто до 01.01.2011 року відносини щодо справляння податку на додану вартість регулювались Законом України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168).

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону № 168 податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Податковий кредит платника податку складається із сум ПДВ, нарахованого (сплаченого) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності платника податку (п.п. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 Закону № 168).

Згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача (п.п. 7.2.6 п. 7.2. ст. 7 Закону № 168).

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг) (п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168).

Податкова накладна має містити всі обов'язкові реквізити, які визначені в п.п.7.2.1 п.7.2. ст.7 Закону № 168.

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту (п.7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними (п.п. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону № 168).

З 01.01.2011 року порядок формування податкового кредиту визначений у статті 198 Подакового кодексу України (далі - ПК України).

Відповідно до положень п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України у цьому розділі об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Положеннями п. 138.2 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України обумовлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (в тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ст. 201 ПК України).

Згідно з п. 201.7 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів \ послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу (п. 201.8 ст. 201 ПК України).

Податкова накладна видається платником податку, якій здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

До обов'язкових реквізитів податкової накладної, перелік яких закріплений в підпункті 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, законодавець відносить:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", який підлягав застосуванню на момент здійснення позивачем господарських операцій з ТОВ "Вістфорт", ТОВ ТД "Інвесттрейд", валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

П. п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону було передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

При цьому, згідно з п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України у цьому розділі об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

П.п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 ПК України).

Згідно з п. 138.8 ст. 138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

При цьому, відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Суд зазначає, що наявні в матеріалах справи первинні документи бухгалтерського та податкового обліку є належним доказом здійснення позивачем господарської діяльності з ТОВ "Вістфорт", ТОВ ТД "Інвесттрейд" та ПП "Стар-Гоу" та підставою для відображення сум за угодою в податковому обліку.

Судом встановлено, що фактично висновок податкового органу про заниження позивачем сум податку на додану вартість та податку на прибуток зроблений на підставі тверджень про фіктивність господарських операцій позивача з ТОВ "Вістфорт", ТОВ ТД "Інвесттрейд" та ПП "Стар-Гоу", непідтвердження їх первинними документами, з приводу чого суд зазначає наступне.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88, встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи).

Відповідно до п. 2.1 вказаного Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Отже, суд погоджується з твердженням податкового органу, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини:

- всупереч даним податкового обліку будь-кого з учасників операції відсутні зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу принаймні в одного з таких учасників (наприклад, збільшення статутного капіталу особи за рахунок активів, що не мають ринкової вартості, зокрема фіктивних цінних паперів, тобто цінних паперів, обіг яких на момент вчинення операції був припинений після оприлюднення даних щодо скасування свідоцтва про реєстрацію їх випуску);

- отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб (наприклад, експорт товару на підставну особу, яка не має відповідної реєстрації чи не веде будь-якої господарської діяльності, виключно з метою отримання документів, що підтверджують право на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість;

- "тимчасова" поставка товару (тобто з подальшим поверненням того самого товару без обґрунтованої економічної причини в наступних податкових періодах постачальнику від покупця безпосередньо або через ланцюг посередників) тим платником податку, в якого за результатами певного податкового періоду наявне від'ємне значення податкових зобов'язань із податку на додану вартість тому учаснику, який має зобов'язання до сплати в бюджет тощо);

- результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Така правова позиція викладена, зокрема, в Листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом. У свою чергу, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ст. 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Таким чином, законодавством надано позивачу право як суб'єкту господарювання на укладення будь-яких угод та здійснення будь-якої підприємницької діяльності, які не заборонені законом.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість обов'язковому з'ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов'язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Крім того, податковим органом не було враховано, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем, порушення ним правил здійснення господарської діяльності та наявність обставин державної реєстрації, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи-платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.

Так, одним з принципів розгляду податкових спорів, відповідно до ст. 4 Податкового Кодексу України є принцип презумпції добросовісності та рішень платника податків, у зв'язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.

Разом з тим, власне фіктивність діяльності одного з постачальників в ланцюзі до позивача, порушення ним податкової дисципліни та правил здійснення господарської діяльності не є підставою для висновку про необґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, якщо податковий орган не доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи документів ТОВ "Асоціація Таір" реалізовувало покупцям отримані від ТОВ "Вістфорт", ТОВ ТД "Інвесттрейд" та ПП "Стар-Гоу" товари.

Досліджуючи наявність господарської мети при вчиненні позивачем угод з вищезазначеними контрагентами, суд звертає увагу на те, що згідно довідки АА № 528868 з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 30.07.2012 р., видами діяльності за КВЕД-2010 є, зокрема: 47.54 роздрібна торгівля побутовими електротоварами в спеціалізованих магазинах; 47.41 роздрібна торгівля комп'ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням у спеціалізованих магазинах; 46.43 оптовуа торгівля побутовими електротоварами й електронною апаратурою побутового призначення для приймання, записування, відтворення звуку й зображення; 46.51 оптова торгівля комп'ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням.

Тобто, отримання побутової техніки від ТОВ "Вістфорт", ТОВ ТД "Інвесттрейд" та ПП "Стар-Гоу" за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 р. та подальша реалізація покупцям відповідає видам діяльності ТОВ "Асоціація Таір" та пов'язано з господарською діяльністю позивача.

Подальша реалізація товарів, отриманих від ТОВ "Вістфорт", ТОВ ТД "Інвесттрейд" та ПП "Стар-Гоу" за договорами від 10.10.2010 року № 21/10-10/113/3-10, від 01.09.2010 року № 0110/23-10/108/3-10 та від 01.02.2008 року № 41/3-08, вказує на правомірність формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість та підтверджує зв'язок між фактом придбання товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку, як одним з обов'язкових елементів встановлення факту здійснення господарської операції.

Так, придбана у ТОВ "Вістфорт", ТОВ ТД "Інвесттрейд" та ПП "Стар-Гоу" побутова техніка була в подальшому реалізована позивачем через магазин "ТЕХНОМАРКЕТ", що підтверджується наявними в матеріалах справи накладними на внутрішнє переміщення, відповідними зворотними відомостями руху ТМЦ у магазині "ТЕХНОМАРКЕТ", м. Сімферополь, а також звітами по господарським операціям.

Таким чином, рух активів, господарська мета при вчиненні позивачем правочинів з ТОВ "Вістфорт", ТОВ ТД "Інвесттрейд" та ПП "Стар-Гоу" та їх реальність безпосередньо підтверджується наявними в матеріалах справи документами, а тому за сукупністю наведених обставин суд дійшов висновку, що вести мову про завищення позивачем податкового кредиту та завищення валових витрат та витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування, за результатом здійснення господарської діяльності з вищенаведеними контрагентами неможливо з огляду на поверховість проведеної перевірки, без врахування та оцінки всіх первинних документів та не дослідження всіх істотних для справи обставин.

Посилання податкової інспекції на відсутність у ТОВ "Вістфорт", ТОВ ТД "Інвесттрейд" та ПП "Стар-Гоу" об'єктивної можливості для виконання поставки товарів в силу відсутності основних засобів та робочого персоналу не приймаються судом до уваги, позаяк укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки, а податкове законодавства не ставить право платника на податковий кредит та на формування валових витрат в залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів постачальником.

Щодо посилань відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних, суд зазначає наступне.

Статтею 1 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. При цьому, відповідно до ч.2 ст.3 цього Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Отже, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які фіксують та підтверджують факт здійснення господарських операцій.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом, затвердженим Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Разом з тим, вказані правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна або подорожний лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Більше того, відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, складених під час перевезення придбаної у ТОВ "Вістфорт", ТОВ ТД "Інвесттрейд" та ПП "Стар-Гоу" побутової техніки, також не є спростуванням реальності спірних господарських операцій. Так, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, а відтак визначає взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи. У розглядуваному випадку товариство здійснювало операції з придбання товару та не виступало в якості замовника за договором перевезення.

Суд також критично ставиться до висновків податкового органу про те, що фіктивність та безтоварність операцій позивача з контрагентом ПП "Стар-Гоу" вбачається з того, що зазначене підприємство не знаходиться за юридичною адресою, оскільки акт перевірки від 30.06.2011 р. №1014/23-02/36647793 та протокол обстеження працівниками ВПМ ДПІ в Сімферопольському районі від 15.06.2011 р., на які посилається відповідач в акті перевірки, були складені вже після здійснення позивачем господарських операцій із зазначеним контрагентом.

Крім того, слід зауважити, що в даній справі необхідною умовою є встановлення статусу постачальника товарів, придбання яких є підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

При цьому, для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

До того ж суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" у разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коди вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент взаємовідносин позивача з контрагентами ТОВ "Вістфорт", ТОВ ТД "Інвесттрейд", ПП "Стар-Гоу", останні були зареєстровані як платники податку на додану вартість, відомості стосовно зазначених підприємств та їх керівництва були зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а отже сумнівів щодо відсутності спеціальної правосуб'єктності у зазначених контрагентів у позивача не виникало.

Суд також вважає за доцільне зазначити, що відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі "Інтерсплав проти України").

Крім того, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. ("Булвес" АД проти Болгарії") зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є "власністю" у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону " Про ПДВ " стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через можливі порушення вимог податкового законодавства з боку його контрагентів.

Крім того, висновок про те, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, викладений в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 р. (номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень - 14222198), та підлягає обов'язковому врахуванню у спірних правовідносинах на підставі ч. 2 ст. 162 та ст. 244-2 КАС України.

Стосовно використання відповідачем під час проведення перевірки висновків, викладених в акті про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача, суд звертає увагу на те, що чинним законодавством України не ставиться в залежність право платника на формування валових витрат чи податкового кредиту від можливості податкового органу провести зустрічну звірку постачальника такого платника, яким останньому надані видаткові та податкові накладні, що підтверджують отримання платником товарів (послуг).

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

В розумінні п. 73.5 ст. 73 Податкового кодексу України зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється контролюючими органами з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Згідно з п. п. 6, 7 Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010р. № 1232, у разі отримання від суб'єкта господарювання інформації, визначеної у запиті, та її документального підтвердження (протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження суб'єкту господарювання запиту) орган державної податкової служби проводить зустрічну звірку. За результатами проведеної зустрічної звірки складається довідка, яка підписується суб'єктом господарювання (законним чи уповноваженим представником) і посадовими особами органу державної податкової служби.

Відповідно до п.п. 4.4 - 4.6 наказу ДПА України від 22 квітня 2011 року N 236 "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок" у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема у зв'язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою), відповідальний підрозділ не пізніше двох робочих днів від дати надходження запиту складає Акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання (додаток 3), реєструє його та вживає відповідних заходів, передбачених актами ДПС України.

При цьому, додаток 3 до Методичних рекомендацій, яким затверджено форму акта про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, на відміну від додатку 5 (Довідка про результати проведення зустрічної звірки), не передбачає встановлення висновків щодо підтвердження (не підтвердження) здійснення господарських операцій та відображення (невідображення) їх в податковому обліку, оскільки такі висновки можна робити лише за наслідками проведеної зустрічної звірки.

Отже, у податкового органу відсутні повноваження на здійснення в рамках проведення зустрічних звірок (неможливості її проведення) контролю за додержанням податкового законодавства.

Більше того, зустрічна звірка є заходом інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби, в той час, як функція податкового органу щодо контролю за дотриманням податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, реалізується останніми шляхом проведення перевірок у випадках та в порядку, встановленому Податковим кодексом України.

За таких обставин, акт про неможливість проведення зустрічної звірки не може бути покладений в основу висновку про фіктивність (безтоварність) операцій між платниками податків, та, як наслідок, не є підставою для здійснення донарахувань податкових зобов'язань.

При цьому, стосовно посилань відповідача на нікчемність укладених позивачем з ТОВ "Вістфорт", ТОВ ТД "Інвесттрейд", ПП "Стар-Гоу" правочинів, суд зазначає наступне.

Так, відповідачем не було враховано припис акта цивільного законодавства України, викладений в ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до ст.ст. 215 і 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 Цивільного кодексу України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 Цивільного кодексу України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

В свою чергу, відповідачем не надано доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ "Вістфорт", ТОВ ТД "Інвесттрейд", ПП "Стар-Гоу" правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. У той же час, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що є неприпустимим, виходячи з загальних засад судочинства.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Також суд зазначає, що податковою інспекцією був зроблений висновок про завищення позивачем податкового кредиту на загальну суму 131274 грн. (у періоди липень 2010 року, серпень 2010 року, грудень 2010 року, січень 2011 року, березень 2011 року, травень 2011 року, червень 2011 року, серпень 2011 року, вересень 2011 року) по операціям з контрагентами ТОВ "Акустика", ТОВ "Інтер-тех", ТОВ " Прайд Крим", ТОВ "Зеніт НКВП", ТОВ "Меридіан - С", ТОВ "ПСВ Тернар логік", з підстав анулювання свідоцтв платника ПДВ у зазначених підприємств та наявності розбіжностей з даними бази співставлення показників розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ в розрізі контрагентів.

Вказані твердження податкової інспекції суд вважає непереконливими, оскільки при дослідженні податкових накладних, вписаних вищевказаними контрагентами позивача, та роздрукованих з веб-сайту Міністерства доходів та зборів України повідомлень про анульовані свідоцтва, судом встановлено, що на момент виписування податкових накладних зазначені в них свідоцтва платників ПДВ були чинними, що надавало контрагентам позивача право на складання відповідних податкових накладних. Анулювання ж в подальшому відповідних свідоцтв не позбавляє юридичної сили раніше виписаних податкових накладних та не є підставою для коригування складеного на підставі них податкового кредиту.

Дані ж автоматизованих комп'ютерних систем податкових органів щодо співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань в розрізі контрагентів, які є внутрішньою інформаційною системою податкових органів, не може бути розцінена в якості належного та допустимого доказу порушення позивачем податкової дисципліни при підтвердженні протилежного первинними документами. Так, складені контрагентами позивача ТОВ "Акустика", ТОВ "Інтер-тех", ТОВ " Прайд Крим", ТОВ "Зеніт НКВП", ТОВ "Меридіан - С", ТОВ "ПСВ Тернар логік" податкові накладні відповідають законодавчо встановленим вимогам щодо форми відповідного документу. Оплата отриманого зазначеного в податкових накладних товару підтверджується відповідними платіжними дорученнями (т. І, а. с. 136-153).

За таких обставин, суд вважає необґрунтованим висновок податкової інспекції щодо дефектності податкового статусу контрагентів позивача ТОВ "Акустика", ТОВ "Інтер - тех", ТОВ " Прайд Крим", ТОВ "Зеніт НКВП", ТОВ "Меридіан - С", ТОВ "ПСВ Тернар логік" під час здійснення останніми господарської діяльності з ТОВ "Асоціація Таір". Будь-які докази протилежного відповідачем не були викладені в акті перевірки та не надані суду під час розгляду справи.

Стосовно висновків податкової інспекції, викладених в акті перевірки, про завищення ТОВ "Асоціація ТАІР" витрат на збут у сумі 681554 грн., за результатами здійснення операцій зі сплати банкам комісійної винагороди за перерахування на поточний рахунок позивача кредитних коштів покупців в рахунок оплати придбаних у магазинах роздрібної торгівлі товарів, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 16 травня 2011 року між ТОВ "Асоціація ТАІР" (продавець) та ПАТ "Банк Ренесанс Капітал" (банк) був укладений договір про співробітництво № 2SF-142/1/1-11, згідно умов якого сторони домовились про співробітництво з метою збільшення обсягів реалізації товарів та збільшення обсягів надання споживчих кредитів для придбання товарів в точках їх реалізації у розмірі до 100 % вартості товарів на строк не більше 36 місяців.

Пунктом 1.4 договору передбачено, що в рамках цього договору банк здійснюватиме розрахункові операції при перерахуванні кредитних коштів покупців на користь продавця.

З п. 2.1.2 договору вбачається, що банк зобов'язаний здійснювати перерахування коштів на користь продавця на підставі акта звірки наданих товарів та кредитів, що надаються для їх оплати та копії листа-гарантії банку з відміткою покупця про отримання товару.

Відповідно до п. 2.2.9 договору продавець за здійснення банком розрахункових операцій при перерахуванні кредитних коштів покупців на користь продавця зобов'язаний щомісячно сплачувати банку комісійну винагороду у розрізі кредитних продуктів та у розмірах, визначених у додатку 5 до цього договору.

Як свідчать матеріали справи, сторонами було укладено ряд додаткових угод до договору про співробітництво № 2SF-142/1/1-11 від 16.05.2011 р. (т. 3, а.с. 8, 10, 13, 18, 19).

Судом встановлено, що на виконання умов цього договору банком були перераховані кошти на користь продавця, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами виконаних робіт: №880200501/SF-433 від 31 серпня 2012 року; № 2 від 30 вересня 2011 року; № 3 від 31 жовтня 2011 року; № 4 від 30 листопада 2011 року; № 5 від 30 грудня 2011 року; № 6 від 31 січня 2012 року; № 7 від 29 лютого 2012 року; № 8 від 30 березня 2012 року; № 9 від 03 травня 2012 року; № 10 від 31 травня 2012 року; № 11 від 30 червня 2012 року; № 880200201/SF-142 від 31 липня 2012 року; №880200201/SF-142 від 31 серпня 2012 року; №880200201/SF-142 від 30 вересня 2012 року; №880200201/SF-142 від 31 жовтня 2012 року; №880200201/SF-142 від 30 листопада 2012 року; № 880200201/SF-142 від 31 грудня 2012 року.

З матеріалів справи вбачається, що 23 травня 2011 року між ТОВ "Асоціація ТАІР" (продавець) та ПАТ "Дельта Банк" (банк) був укладений договір про співробітництво №11-23/05/11-86/2/1-11.

Пунктом 1.1 договору встановлено, що з метою просування товарів, які реалізуються у магазинах, та з метою задоволення потреб споживачів, сторони домовились, що продавець буде виписувати кінцевим споживачам товарів рахунки-фактури і резервувати вказані в рахунках-фактурах товари на термін не більше п'яти днів, а банк буде приймати виписані продавцем рахунки-фактури та додаткові документи для надання кредитів в оплату вартості товарів, вибраних споживачами у продавця, та контролювати надходження коштів в оплату товарів.

Відповідно до п. 4.4. договору банк зобов'язується на протязі трьох банківських днів з моменту надіслання продавцю листа-гарантії про видачу споживачу кредиту на оплату вартості товару, перераховувати суму кредиту, зазначену в листі-гарантії, на поточний рахунок продавця.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами було укладено ряд додаткових угод до договору про співробітництво №11-23/05/11-86/2/1-11 від 23.05.2011 р. (т. 3, а.с. 41-52).

На виконання умов цього договору банком були перераховані кошти на користь продавця, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі виконаних робіт та наданих послуг: №157-06/12 від 13.07.2012р.; №158-06/12 від 13.07.2012р.; №189-07/12 від 13.08.2012р.; №190-07/12 від 13.08.2012р.; №222-08/12 від 17.09.2012р.; №223-08/12 від 17.09.2012р.; №253-09/12 від 09.10.2012р.; №252-09/12 від 09.10.2012р.; №254-09/12 від 09.10.2012р.; №275-10/12 від 06.11.2012р.; №276-10/12 від 06.11.2012р.; №274-10/12 від 06.11.2012р.; №277-10/12 від 06.11.2011р.; №278-10/12 від 06.11.2012р.; №318-11/12 від 10.12.2012р.; №319-11/12 від 10.12.20112р.; №320-11/12 від 10.12.2012р.; №321-11/12 від 10.12.2012р.; №322-11/12 від 10.12.2012р.; №370-12/12 від 15.01.2013р.; №371-12/12 від 15.01.2013р.; №372-12/12 від 15.01.2013р.; №374-12/12 від 15.01.2013р.; №373-12/12 від 15.01.2013р.; №375-12/12 від 15.01.2013р.

Вказані операції кваліфіковані відповідачем як сплата процентів за кредитами, наданим банками покупцям (споживачам) при торгівлі у розстрочку та віднесені до витрат, не пов'язаних з господарською діяльністю, з чим суд не може погодитися з огляду на таке.

Аналізуючи положення вищенаведених договорів (та додаткових угод до них) з ПАТ "Банк Ренесанс Капітал" від 16.05.2011р. №SF -141 та з ПАТ "Дельта Банк" від 23.05.2011 р. № 11-23/5/11-86, суд доходить висновку, що банки надають споживчі кредити покупцям для придбання товарів в магазинах роздрібної торгівлі ТОВ "Асоціація ТАІР", перераховують отримані від покупців кошти продавцеві, за що позивач сплачує банкам винагороду. Таким чином, за своєю правовою природою вказана винагорода є платою за надані банками послуги, які фактично збільшують обсяг реалізації продукції позивачем, а отже, - пов'язані з його господарською діяльністю.

Відповідно до п.п. "є" пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема, плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків.

Проте, плата позивачем банкам винагороди за надання кредитів споживачам для придбання товарів ТОВ "Асоціація ТАІР" не спрямована на обслуговування та управління підприємством, оскільки фактично пов'язана з реалізацію позивачем товарів та збільшує її обсяг, а отже правомірно віднесена позивачем до витрат на збут.

Так, відповідно до п.п. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 до складу інших витрат включаються витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема, інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Посилання податкової інспекції в акті перевірки на те, що винагорода банкам перевищує середню торгову націнку на товари суд вважає безпідставними, оскільки в акті перевірки податковою інспекцією за зазначено за якою саме вартістю відчужувався товар за наданими споживчими кредитами, та, крім того, відповідачем не було враховано, що згідно з договорами про співробітництво кредитні кошти надаються споживачам згідно з умовами, визначеними кредитною політикою банків та відповідними правилами Банків. В свою чергу, в акті перевірки відповідачем не зазначено, чи була ним врахована плата за надання споживчих кредитів (відповідна процентна ставка тощо), наявність якої впливає на остаточну вартість відчужуваних товарів.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи відповідачем не були надані належні та допустимі докази на підтвердження правомірності викладеного в акті перевірки висновку про заниження позивачем сум податку на прибуток та податку на додану вартість, у той час як матеріали справи свідчать, що позивач в даному випадку здійснював податковий облік відповідно до вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим донарахування відповідачем сум податкових зобов'язань суд вважає протиправними. Відповідно, неправомірним є також застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій.

З урахуванням цього, спірні податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, у резолютивній частині судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача. Відповідно, у виконавчому листі за таким судовим рішенням як боржника слід вказувати Державний бюджет України в особі суб'єкта владних повноважень - відповідача. Саме така правова позиція викладена в Листі від 21.11.2011 р. N 2135/11/13-11 Вищого адміністративного суду України.

За таких обставин, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 2294 грн. підлягають стягненню на його користь відповідно до положень статті 94 КАС України з Державного бюджету шляхом безспірного списання з рахунку суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Головного управління Міндоходів в АР Крим.

В судовому засіданні 31.10.2013 р. були оголошені вступна та резолютивна частини рішення. Повний текст рішення складений та підписаний 05.11.2013 р.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим №0008832210 від 29.08.2013 р. та №0008822210 від 29.08.2013 р.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Асоціація Таір" (95034, АР Крим, м. Сімферополь, проспект Победи, 56, ідентифікаційний код 14274391) 2294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні) судового збору шляхом безспірного списання з рахунків суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим (95053, м. Сімферополь, вул. М. Залки, 1/9, ідентифікаційний код 38756639).

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України обов'язок стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Дудін С.О.