Постанова

від 24.10.2013 по справі 826/4697/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/4697/13-а ( у 3-х томах) Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М.

Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 жовтня 2013 року м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Горбань Н.І., Межевича М.В.

за участю секретаря Рижкової Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Док Системз» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 червня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Док Системз» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач Товариства з обмеженою відповідальністю «Док Системз» (далі - позивач, ТОВ, ТОВ «Док Системз») звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, податковий орган, ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.12.2012 № 000633 та від 03.12.2012 № 00063422-7.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 червня 2013 року в задоволені позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з судовим рішенням ТОВ подана апеляційна скарга, в якій просить скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою позовні вимоги задовольнити повністю. В апеляційній скарзі скаржник посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм матеріального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення з таких підстав.

Згідно зі п.3 ч.1 ст. 198, п.4 ч.1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції податковим органом проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Док Системз».

За результатами перевірки складений акт № 7673/22-7/33748864 від 16.11.2012 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Док Системз» з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах з ТОВ «СП «Агора» «GV AGORA» (код ЄДРПОУ 23539807) за весь період діяльності (далі - акт № 7673/22-7/33748864).

Відповідач дійшов висновку про порушення ТОВ «Док Системз» пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон про ПДВ) в результаті чого занижено податок на додану вартість в загальному розмірі 514 157 грн. за періоди: березень-грудень 2008 року, лютий, березень, квітень, червень, вересень-грудень 2009 року, січень, березень, квітень, червень 2010 року, а також порушення пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого занижено податок на прибуток в загальному розмірі 643 160 грн. за 2008-2010 роки.

На підставі акту перевірки № 7673/22-7/33748864 відповідач виніс податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 03.12.2012 № 000633, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 294 811 грн., в т.ч. 235 849 грн. - основний платіж та 58 962 грн. - штрафна (фінансова) санкція та податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 03.12.2012 № 00063422-7, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 235 849 грн., в т.ч. 188 679 грн. - основний платіж та 47 170 грн. - штрафна (фінансова) санкція.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог суд першої інстанції зазначив, що господарські операції з надання послуг ТОВ «СП «Агора» «GV AGORA» позивачу фактично не мали реального характеру та не спрямовані на настання правових наслідків, що обумовлені цими угодами. Крім того, суд першої інстанції посилався на постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 12.08.2011 року у кримінальній справі №1-944/11, якою встановлено використання відкритих банківських рахунків ТОВ «СП «Агора» «GV AGORA» з метою прикриття незаконної діяльності та створення вигляду дійсних фінансово-господарських відносин щодо купівлі-продажу тих чи інших груп товарів та наданих послуг на підставі укладених нікчемних (безтоварних) угод з іншими контрагентами.

Однак, колегія суддів не може погодитись із таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст. 86 КАС України).

Так, з матеріалів справи вбачається, що основними видами діяльності позивача відповідно до статуту та довідки ЄДРПОУ є консультування з питань інформатизації, створення програмного забезпечення, технічне обслуговування та ремонт комп'ютерної техніки, посередництво в торгівлі різними товарами; інші види оптової торгівлі.

Встановлено, що в період з січня 2007 року по червень 2010 року між позивачем та ТОВ «СП «Агора» «GV AGORA» укладено 15 договорів про надання послуг, про доробку та технічну підтримку програмного комплексу, на модернізацію та замовлення програмного забезпечення тощо (том.1 а.с. 71-251, том 3 а.с.176-228).

Зокрема, договір про надання послуг №37/07 від 21.12.2007 року, договір №19/09 від 03.12.2009 року, договір про доробку та технічну підтримку програмного комплексу № 16/09 від 28.10.2009 року, договір №18/09 від 02.11.2009 року, договір про надання послуг № 02/10 від 04.01.2010 року, договір про надання послуг №22/09 від 07.12.2009 року, договір про надання послуг №21/09 від 02.12.2009 року, договір про надання послуг технічного супроводження АС «Діло» №23/09 від 02.12.2009 року, договір на модернізацію за замовленням програмного забезпечення №03/10 від 04.01.2010 року, договір про надання послуг №04/10 від 02.06.2010 року, договір про надання послуг №3/07 від 22.01.2007 року, договір про надання послуг №15/08 від 17.03.2008 року, договір №12/09 від 01.09.2009 року, договір №37/07 від 21.12.2007 року, договір №11/09 від 02.09.2009 року. Предметом вказаних договорів було створення програмного забезпечення та технічне обслуговування комп'ютерніх програм.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, та не заперечувалося відповідачем, на час здійснення правовідносин між позивачем та ТОВ «СП «Агора» «GV AGORA»., останній був зареєстрований в податковому органі платником податку на додану вартість та реєстрація була дійсною.

Крім того, згідно матеріалів справи, до перевірки позивачем були надані всі необхідні первинні документи по взаємовідносинах із ТОВ «СП «Агора» «GV AGORA» в підтвердження товарності зазначених господарських операцій та належної оплати товарів за даними договорами, зокрема, податкові та видаткові накладні, рахунки-фактури та банківські виписки, які підтверджують факт повної оплати позивачем поставленого товару та послуг, відповідно до умов кожної угоди. Вказані документи підписані та скріплені печатками сторін правочину, як того вимагає чинне законодавство України і порушень їх оформлення в акті перевірки не встановлено.

Частиною 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»встановлено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»).

Частиною 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена пп.1.2 п.1, пп.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88. Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Згідно п.2.4, п.2.16 вказаного Положення визначено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції; забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Тобто, для надання юридичної сили та доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що модернізація програмного забезпечення виконувалась за договорами № 16/09 від 28.10.2009 року, 21/09 від 02.12.2009 року, № 22/09від 07.12.2009 року, № 03/10 від 04.01.2010 року та № 04/10 від 02.06.2010 року. Тексти програмних модулів знаходяться на інсталяційних дисках Системи «ДокС» версій 1.1-1.3 (наявні в матеріалах справи), що на думку колегії суддів підтверджує належне виконання зазначених правочинів.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що фактичне виконання умов договору №37/07 підтверджується актом про надання послуг з технічної підтримки від 24 березня 2010 року (Т.1 а.с.78), актом про надання послуг з технічної підтримки від 17 червня 2010 року (Т.1 а.с.81), актом про надання послуг з технічної підтримки від 15 грудня 2009 року (Т.1 а.с.84); виконання умов договору №19/09 підтверджено актом здачі-приймання роботи від 16 грудня 2009 року (Т.1 а.с.90), виконання умов договору №16/09 підтверджено актом прийому-передачі робіт від 30 листопада 2009 року (Т.1 а.с.100), актом про надання послуг з технічної підтримки від 19 липня 2010 року (Т.1 а.с.102); виконання умов договору №18/09 підтверджено специфікацією на послуги (Т.1 а.с.117) та актом виконання робіт від 17 грудня 2009 року; виконання умов договору №02/10 підтверджено специфікацією на продукцію (Т.1 а.с.125); виконання умов договору №22/09 підтверджено календарним планом робіт (Т.1 а.с.135) та актом виконання робіт від 12 березня 2010 року (Т.1 а.с.126); виконання умов договору №21/09 підтверджено календарним планом робіт (Т.1 а.с.144) та актом виконання робіт від 12 березня 2010 року; виконання умов договору №23/09 підтверджено атом надання послуг від 29 квітня 2010 року (Т.1 а.с.153); виконання умов договору №03/10 підтверджено календарним планом робіт (Т.1 а.с.160) та актом виконання робіт від 15 червня 2010 року (Т.1 а.с.161); виконання умов договору №04/10 підтверджено календарним планом робіт (Т.1 а.с.168) та актом про надання послуг з технічної підтримки від 19 липня 2010 року (Т.1 а.с.170), які складені у відповідності до положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Податкового кодексу України та в повній мірі відображують зміст та обсяг господарської операції (наданих послуг). Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що акти приймання-здачі робіт, надані позивачем на підтвердження виконання умов договорів відповідають вимогам закону,

Аналіз зазначених вище актів свідчить, що в них наявні всі необхідні реквізити, яким має відповідати первинний документ, відповідно до вимог чинного законодавства. В актах зафіксовано факти здійснення господарських операцій, а тому позивачем належним чином підтверджено правомірність віднесення витрат.

Факт виконання умов договору підтверджується матеріалами справи, зокрема, специфікаціями на послуги, де чітко визначено які роботи будуть проведені та їх вартість та актами прийнятих робіт, які підтверджують належне виконання кожного з вище зазначених договорів та складені у відповідності до положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Податкового кодексу України.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, предметом договорів, укладених між позивачем та з ТОВ «СП «Агора» «GV AGORA» було надання послуг, про доробку та технічну підтримку програмного комплексу, на модернізацію та замовлення програмного забезпечення тощо, підтвердити факт виконання умов догорів може сам диск із створеною програмою, зареєстровані авторські права на дану програму, технічні характеристики програми, акти здачі-прийому робіт (послуг), які були надані позивачем до перевірки і суду та долучені до матеріалів справи.

Необґрунтованими вважає колегія суддів посилання суду першої інстанції в мотивувальній частині рішення на те, що відносини між позивачем та його контрагентом є такими, що укладені з метою завідомо суперечать інтересам держави і суспільства і мають ознаки фіктивності, нікчемності, так як Відповідачем не надано суду доказів, які б свідчили про нікчемність правочинів.

Судом першої інстанції було невірно застосовано норми матеріального права, оскільки безпідставно та без належного нормативного обґрунтування договір між позивачем та контрагентом було віднесено до нікчемного правочину. Хоча, як зазначено вище, такий договір не містить ознак фіктивності, не підпадає під визначені законом нікчемні правочини.

Договір вчинений з метою настання реальних наслідків набуття права власності на товар, товар було використано у господарській діяльності Позивача, від такої діяльності було отримано дохід та сплачено відповідні податки.

В межах договорів було складені видаткові та податкові накладні, акти приймання-передачі. Зобов'язання по оплаті вартості придбаного товару були виконані позивачем, що підтверджено матеріалами справи.

Всі первинні документи, які були складені на підтвердження придбання Позивачем і контрагентом послуг, відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Податкового кодексу України.

При проведенні перевірки та складанні акту перевірки, податковий орган не мав претензій до первинних документів Позивача, а тільки до його контрагентів. Також відповідачем не надано доказів на підтвердження правомірності своїх дій, крім того відповідачем не заперечувалось, що всі первинні документи Позивача повністю відповідають вимогам чинного законодавства.

Так, колегією суддів встановлено, що позивач, в межах своєї господарської діяльності, створив компьютерну програму "ІНФОРМАЦІЯ_1"

Створення програми відноситься відповідно до статуту та довідки ЄДРПОУ до видів діяльності позивача. Підтвердженням фактичного виконання умов договору є інсталяційні диски Системи «ДокС» версій 1.1-1.3.

Автором вказаної програми є Директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Док Системз" ОСОБА_3, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію авторського права на твір НОМЕР_1 від 21 серпня 2009 року.

Тобто фактичне створення вказаної програми та виконання умов договорів підтверджено реєстрацією авторських прав.

Крім того, в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції 24 жовтня 2013 року позивачем надано копія договору №10/9 від 25.08.2009 року про передачі невиключних прав на використання комп'ютерної програми "ІНФОРМАЦІЯ_1", відповідно до якого Автор (Директор позивача) програми надає позивачу право на поширення екземплярів Програми, право на адоптацію, доопрацювання і використання окремих частин Програми у відповідності до потреб потенційних замовників, право на впровадження Програми потенційним замовникам, право на супроводження Програми у потенційних замовників, право на використання Програми для власних потреб.

Разом з тим, позивачем надані додатки до договору №14/9 від 28.10.2009 року технічне завдання на доробку "ІНФОРМАЦІЯ_1" та додатки до протоколів замовлення технічних завдань на модернізацію "ІНФОРМАЦІЯ_1".

Тобто, з вказаних документів вбачається, що позивач створив комп'ютерну систему "ІНФОРМАЦІЯ_1", та постійно її вдосконалює у відповідності до умов договору, вказані обставини підтверджують товарність укладених угод.

Також, фактичність (реальність) транзакцій із контрагентами доводить і той факт, що послуги, придбана за договорами (які відповідач вважає нікчемними), були в подальшому реалізовані позивачем іншим контрагентам, копії договорів з якими містяться в матеріалах справи.

Подальша реалізація позивачем зазначених послуг також не була заперечена відповідачем в судовому засіданні.

Так, колегією суддів встановлено, що придбані послуги позивачем було реалізовано іншим контрагентам за договорами підряду, а саме: АКБ «Укрсоцбанк», ТОВ «Холит Дейла Системз», ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії», ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», ТОВ Фірма «СофтПро».

Відповідно, позивачем було в повній мірі задекларовано валові доходи та податкові зобов'язання з ПДВ, та, відповідно, в повній мірі було сплачено податки. Зазначене також не заперечувався відповідачем під час проведення планової податкової перевірки.

Факт належної оплати товарів позивачем за договорами з контрагентами не заперечувався представником відповідача в судовому засіданні.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення регламентований п. 7.4, п. 7.5, п. 7.7 ст. 7 Закону про ПДВ (у редакції, чинній на час формування податкового кредиту), відповідно до якого платник податків зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, формування податкового кредиту може бути визнано неправомірним.

Відповідно пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту). В даній нормі Закону зазначена підстава, за якої платник податку не має права включати до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів, - це відсутність податкових накладних чи митних декларацій (інших подібних документів згідно з пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону), які підтверджують сплату ПДВ.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкова накладна є водночас звітним податковим і розрахунковим документом, який, при умові його належного оформлення, є підставою для включення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у ціні товару (послуг). При цьому, докази, на які послався суд першої інстанції, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкових зобов'язань, а ДПІ, приймаючи податкове повідомлення-рішення, про скасування яких заявлено позов, виходила з того, що позивач не сплачував податок на додану вартість в оплату вартості робіт (послуг), скільки відсутня товарність вказаних господарських операцій.

Відповідно до п.п.7.4.1п.7.4 ст.7 Закону про ПДВ податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку в звітному періоді у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Вищевикладені положення свідчать, що до податкового кредиту відносяться суми податку на додану вартість, сплачені за наслідками господарської операції з придбанням товарів, що фактично мала місце, в результаті якої платник податку використовує придбані товари у власній господарській діяльності.

Чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації, наявності чи відсутності основних фондів у останнього. Законодавством не передбачено обов'язку покупця перевіряти у продавця місцезнаходження майна, наявність трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів та іншого майна, економічно необхідного для здійснення господарської операції. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, оскільки чинним законодавством така відповідальність не передбачена.

Слід також наголосити, що у податковому праві визнається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому податковим Законом.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

Таким чином, з огляду на наведені законодавчі приписи юридичним фактом, який породжує право платника на податкову вигоду (зокрема, у вигляді права на зменшення об'єкта оподаткування податку на додану вартість на суму податкового кредиту та об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму здійснених витрат), є реальність господарської операції.

Платник не має можливості встановлювати автентичність та приналежність підписів на кожному документі, представленому контрагентом, а також проводити почеркознавчу експертизу під час здійснення підприємницької діяльності; на нього не може бути покладено надмірний тягар доказування своєї добросовісності.

З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що висновок відповідача про безтоварний характер спірних операцій з поставки позивачеві послуг по комп'ютерному макетуванню, технічної підтримки програмного забезпечення тощо, ґрунтується на неправильній юридичній оцінці, а відтак не може бути визнаний об'єктивним.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем були виконані вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зазначені правочини були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (наведеним вище судом була встановлена товарність зазначених господарських операцій, що не було допустимими доказами заперечено відповідачем), та крім того, як було встановлено судом з аналізу наявних матеріалів справи, контрагентами позивача суми ПДВ за відповідний період, що були включені позивачем до складу податкового кредиту, - були визначені в податкових деклараціях з податку на додану вартість та прийняті відповідними податковими органами, а отже вказані суми були визначені контрагентами позивача, як податкові зобов'язання для сплати до державного бюджету.

Також, згідно позиції Вищого адміністративного суду України, що викладена в листі від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11, оцінюватися при досліджені факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Що ж стосується посилань відповідача на постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 12.08.2011 року у кримінальній справі №1-994/11, колегія судді зазначає, що зазначена обставина стосується порядку провадження господарської діяльності ТОВ «СП Агора» та МПСП «ЩИТ», тобто інших осіб, та не є свідченням недобросовісності позивача як платника податків. Крім того, з вказаної постанови вбачається, позивач не мав господарських відносин з вказаними підприємствами.

Крім того, колегія суддів зазначає, що сумлінність платника податків передбачає економічну виправданість його дій, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди законним шляхом.

Податкова вигода не може бути визнана обґрунтованою у випадках, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що необумовлені розумними економічними або іншими причинами.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні справ.

Зважаючи на викладене вище, ґрунтуючись на нормах чинного законодавства, у колегії суддів є підстави вважати, що позивачем було правомірно включено до сум податкового кредиту суми податку на додану вартість по вищезазначених контрагентах за перевіряємий період та нараховано відповідні суми до бюджетного відшкодування.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно з ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу .

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 03.12.2012 № 000633 та від 03.12.2012 № 00063422-7 є протиправними та підлягають скасуванню.

З огляду на вищезазначене позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 159 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі про задоволення позову.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що є підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Таким чином вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню.

Керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Док Системз" - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 червня 2013 року - скасувати.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Док Системз" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 03 грудня 2012 року №000633 та №00063422-7.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Док Системз" судовий збір в розмірі 2 294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 29 жовтня 2013 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючи суддя: Г.В. Земляна

Судді: Н.І. Горбань

М.В. Межевич

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Горбань Н.І.

Межевич М.В.