Постанова

від 27.11.2006 по справі 35/459-06

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

35/459-06

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2006 р.                                                          Справа № 35/459-06  

Колегія суддів у складі:

головуючого  судді Могилєвкін Ю.О., судді –Пушай В.І., Плужник О.В.

при секретарі –Казакової О.В.

за участю представників сторін:

позивача – Уркевич В.Ю.

відповідача –Смаль В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача  (вх. № 3739Х/3-7) на рішення господарського суду Харківської області від 26.09.2006 р. по справі              № 35/459-06

за позовом –ДП «Івашківський спиртзавод», с.Івашки

до Сільськогосподарського ТОВ «Прогрес», с.Басове

про стягнення 38276,01 грн., -

встановила:

      Позивач звернувся до суду із позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача   на  свою   користь   борг  в   сумі   38276,01   грн.,   а  також  віднести   на відповідача   свої   витрати   по   сплаті   держмита   та   на   інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

       Окрім того, просить суд, з метою забезпечення позову накласти арешт в межах ціни позову на грошові суми, що належать відповідачеві та перебувають на його поточних рахунках в банківських установах.

Відповідач у відзиві на позов та в судовому засіданні проти позовних вимог заперечує повністю, обґрунтовує тим, що він до сьогодні не отримав вимогу позивача про сплату боргу на підставі чого відповідач просить суд припинити провадження у справі на підставі ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України через відсутність предмету спору. Окрім цього, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що позивач пропустив встановлений законом строк для звернення до суду для захисту свого права, який, на думку відповідача, слід обліковувати з 15.12.2002 р. та заявив на підставі ч. З ст.267 Цивільного кодексу України про застосування позовної давності до зобов'язання відповідача по сплаті 38276,01 грн.

        Рішенням господарського суду Харківської області від 26.09.2006 р. (суддя Швед Е.Ю.) № 35/459-06 позовні вимоги задоволено. Стягнено з відповідача на користь позивача 38276,01 грн. боргу, 382,76 грн. держмита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

       Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що позивачем та відповідачем у червні 2000 року укладено договір купівлі-продажу дизпалива, бензину, серветок б/в, оливи, буферену, масла М10Г, електродів, лувараму, феновому, ячменю та книг (далі - товар). Вказаний договір купівлі-продажу укладено на загальну суму 38276,01 грн. в порядку ч.2 ст.154 ЦК Української РСР 1963 р. (що діяв на час укладення договору) шляхом обміну довіреностями, виданими відповідачем на отримання товару та видатковими документами позивача (товарно-транспортними накладними) на його відвантаження. На виконання прийнятих на себе зобов'язань позивач відвантажив відповідачу товар згідно наступних товарно-транспортних накладних: № 127563 від 09.06.2000 р. дизпаливо та бензин А-76 на суму 1519,20 грн., № 127567 від 13.06.2000 р. бензин А-76 та дизпаливо на суму 2419,20 грн., № 127591 від 03.07.2000 р. серветки б/в на суму 651,96 грн., № 127592 від 03.07.2000 р. бензин та масло М 10 Г на суму 530,96 грн., № 127596 від 05.07.2000 р. бензин, дизпаливо та дизоливу на суму 1903,68 грн., № 127641 від 12.07.2000 р. дизпаливо на суму 690,00 грн., № 127642 від 12.07.2000 р. електроди на суму 49,20 грн., № 127644 від 14.07.2000 р. бензин А-76 та дизпаливо на суму 1440,00 грн., № 127649 від 19.07.2000 р. бензин А-76 та дизпаливо на суму 1713,00 грн., № 127652 від 22.07.2000 р. дизпаливо на суму 426,60 грн., № 127653 від 24.07.2000 р. бензин А-76 та дизпаливо на суму 727,20 грн., № 127654 від 25.07.2000 р. буферен та луварам на суму 5497,62 грн., № 127657 від 26.07.2000 р. скло віконне на суму 95,34 грн., № 127656 від 26.07.2000 р. бензин А-76 та дизпаливо на суму 1011,60 грн., № 127658 від 27.07.2000 р. бензин А-76 та дизпаливо на суму 1713,00 грн., № 127677 від 01.08.2000 р. бензин А-76 на суму 280,56 грн., № 127670 від 14.08.2000 р. фенолом на суму 2823,34 грн., № 127692 від 05.10.2000 р. бензин А-76 та дизпаливо на суму 2622,00 грн., № 127583 від 26.10.2000 р. бензин на суму 425,88 грн., № 127733 від 06.06.2000 р. бензин А-76, дизпаливо та оливу на суму 578,04 грн., № 127720 від 11.12.2000 р. бензин А-76 та дизпаливо на суму 444,00 грн., № 127727 від 18.12.2000 р. бензин А-76 та дизпаливо на суму 657,00 грн., № 127729 від 25.12.2000 р. бензин та дизпаливо на суму 555,05 грн., № 1 від 26.12.2000 р. ячмінь на суму 8693,98 грн., № 127740 від 17.01.2001 р. бензин та дизпаливо на суму 567,60 грн., № 87 від 22.06.2001 р. книги на суму 240,00 грн. Усього згідно вказаних товарно-транспортних накладних позивач передав відповідачу товар на загальну суму 38276,01 грн.

Вказаний товар був отриманий представниками відповідача, що діяли на підставі виданих відповідачем довіреностей №№ 914819, 914831, 708107, 708106, 708108, 708111, 914846, 708112, 708117, 708109, 708122, 708124, 708123, 708126, 708147, 708135, 708158, 708102, 708190, 708083, 708184, 708187, 019372, 708191, 708183. Про отримання товару представниками відповідача свідчать їх підписи на вказаних вище товарно-транспортних накладних, а також надані позивачем та долучені до матеріалів справи названі довіреності на отримання товару.

Як встановлено судом, при укладенні договору купівлі-продажу товару, сторонами строки оплати відповідачем вартості отриманого товару встановлені не були. Обов'язок відповідача по сплаті вартості отриманого товару виник 19.04.2006 р., оскільки в порядку ч.2 ст.530 ЦК України (2003 р.), відповідно до якої "якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений ... кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства". 11.04.06 року за вих. № 330 позивачем була направлена відповідачу вимога про виконання зобов'язання по сплаті вартості товару на загальну суму 38276,01 грн. Вказана вимога була отримана відповідачем 12.04.2006 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення. Проте на день розгляду справи судом, вартість товару відповідачем позивачу не сплачена, борг становить 38276,01 грн. Розмір боргу відповідачем не заперечується.

Заперечення відповідача щодо неотримання ним на день розгляду справи вимоги позивача № 330 від 11.04.2006 р. не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки вони спростовуються наданими позивачем названими вище доказами, зокрема, самою вимогою № 330 від 11.04.2006 р. про сплату 38276,01 грн. та повідомленням про вручення поштового відправлення про отримання вказаної вимоги відповідачем 12.04.2006 р. Також позивачем у встановленому порядку при пред'явленні позову було направлено відповідачу 28.08.2006 р. позовну заяву, що містить у собі вимогу про стягнення з відповідача 38276,01 грн.. Таким чином, через наявність предмету спору по справі, клопотання відповідача про припинення провадження по справі на підставі п. 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.655 ЦК України "за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму".

Частиною 1 ст.692 ЦК України встановлено, що "покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару".

Стаття 526 ЦК України приписує, що "зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства...".

Зважаючи на вказані приписи законодавства України, що застосовані судом до спірних правовідносин відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р., оскільки незважаючи на те, що цивільні відносини між позивачем та відповідачем виникли до 01.01.2004 р., але права і обов'язки позивача та відповідача продовжують існувати на день розгляду справи, на відповідача покладається обов'язок сплатити позивачу суму боргу у розмірі 38276,01 грн.

Судом не приймається заперечення відповідача проти позову з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду з вимогою про захист свого права (позовної давності) з таких підстав.

          Відповідач посилається на сплив позовної давності, оскільки, на його думку, позивач втратив право на звернення до суду 15.12.2005 р. При цьому відповідач посилається на отримання ним вимоги позивача (претензії № 1273 від 02.12.2002 р.) про сплату 194942,33 грн. Проте, суд вважає, що вказана претензія позивача № 1273 від 02.12.2002 р. не може вважатися належним доказом у даній справі. Вказана претензія не містить у собі вимоги позивача сплатити вартість товару, відвантаженого відповідачу згідно товарно-транспортних накладних № 127563 від 09.06.2000 р., № 127567 від 13.06.2000 р., № 127591 від 03.07.2000 р., № 127592 від 03.07.2000 р., № 127596 від 05.07.2000 р., № 127641 від 12.07.2000 р., № 127642 від 12.07.2000 р., № 127644 від 14.07.2000 р., № 127649 від 19.07.2000 р., № 127652 від 22.07.2000 р., № 127653 від 24.07.2000 р., № 127654 від 25.07.2000 р., № 127657 від 26.07.2000 р., № 127656 від 26.07.2000 р., № 127658 від 27.07.2000 р., № 127677 від 01.08.2000 р., № 127670 від 14.08.2000 р., № 127692 від 05.10.2000 р., № 127583 від 26.10.2000 р., № 127733 від 06.01.2001 р., № 127720 від 11.12.2000 р., № 127727 від18.12.2000р., № 127729 від 25.12.2000 р., № 1  від 26.12.2000 р., № 127740 від17.01.2000 р. та № 87 від 22.06.2001  р., посиланням на які позивач обґрунтовує позов.

       Звідси посилання відповідача на претензію позивача № 1273 від 02.12.2002 р.

як на підставу відмови у позові є необґрунтованим. Заява відповідача, зроблена на

підставі частини  3 статті 267  Цивільного кодексу України  про застосування до

зобов'язання відповідача по сплаті заборгованості за отриманий товар приписів

частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України щодо правових наслідків спливу

позовної давності у вигляді відмови у позові задоволенню не підлягає, оскільки на

момент звернення позивача до суду з позовом строк позовної давності не сплив.

      Оскільки відповідно до частини 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та відповідно до частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу при задоволенні позову покладаються на відповідача, у даному разі господарські витрати суд вважає необхідним покласти судові витрати на відповідача.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погоджується, просить його скасувати та провадження по справі припинити, а судові витрати покласти на позивача.

В підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, відповідач вказує на те, що суд першої інстанції необгрунтовано відхилив претензію відповідача за № 1273 від 02.12.2002 р., як доказ закінчення строку позовної давності. Дана претензія відповідає вимогам ст.6 ГПК України, незважаючи на те, що місцевий господарський суд не вважає її належним доказом по справі.

Крім того, відповідач вказує на те, що на протязі 1999-2002 р.р. взаємовідносини між його підприємством та підприємством позивача ґрунтувались на взаємному постачанні товару, за взаємною згодою сторін, доказом чого також можна вважати вищезазначену претензію, яка підтверджує постачання ТМЦ зі сторони підприємства відповідача. Таким чином, на думку відповідача, заборгованість перед позивачем з його боку –відсутня, а тому, господарський суд безпідставно стягнув суму заборгованості.

Крім того, відповідач вказує на те, що позивач втратив право на подання позову за строком позовної давності, який закінчився 15.12.2005 р. Відповідач зазначає, що отримав вимогу від позивача, т.б. претензію № 1273 від 02.12.2002 р. про сплату 194942,33 грн.

Позивач в свою чергу, вважає рішення законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В обґрунтування свої вимог, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, позивач зазначає, що ним та відповідачем у червні 2000 р. був укладений договір купівлі-продажу на загальну суму 38276,01 грн. відповідно до ч.2 ст.154 ЦК УРСР 1963 р., що діяв на момент укладання договору, шляхом обміну довіреностями, виданими відповідачем на отримання товару та видатковими документами позивача, а саме: товарно-транспортними накладними на його відвантаження.

При цьому, сторонами не були визначені строки оплати вартості отриманого товару. Обов'язок по сплаті товару виник перед відповідачем 19.04.2006 р., відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України, де зазначено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або не визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Так, 11.04.2006 р. за вих. № 330 позивачем була направлена відповідачу вимога про виконання зобов'язання по сплаті вартості товару на загальну суму 38276,01 грн. Дана вимога була отримана відповідачем 12.04.2006 р., про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, але сума заборгованості не сплачена.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані доводи та докази, судова колегія встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, між сторонами у червні 2000 р. був укладений договір куплі-продажу дизпалива, бензину, серветок б\в, оливи, буферену, масла М10Г, електродів, лувараму, феноворому, ячменю та книг. Зазначений договір купівлі-продажу було укладено на загальну суму 38276,01 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними: № 127563 від 09.06.2000 р., № 127567 від 13.06.2000 р., № 127591 від 03.07.2000 р., № 127592 від 03.07.2000 р., № 127596 від 05.07.2000 р., № 127641 від 12.07.2000 р., № 127642 від 12.07.2000 р., № 127644 від 14.07.2000 р., № 127649 від 19.07.2000 р., № 127652 від 22.07.2000 р., № 127653 від 24.07.2000 р., № 127654 від 25.07.2000 р., № 127657 від 26.07.2000 р., № 127656 від 26.07.2000 р., № 127658 від 27.07.2000 р., № 127677 від 01.08.2000 р., № 127670 від 14.08.2000 р., № 127692 від 05.10.2000 р., № 127583 від 26.10.2000 р., № 127733 від 06.01.2001 р., № 127720 від 11.12.2000 р., № 127727 від 18.12.2000 р., 127729 від 25.12.2000 р., № 1 від 26.12.2000 р., № 127740 від 17.01.2001 р. та № 87 від 22.06.2001 р.

При укладанні договору, сторонами строки оплати наданих послуг встановлені не були, доказів оплати за поставлений товар на момент прийняття рішення господарським судом відповідачем не надано.

Як вбачається з матеріалів справи, протягом тривалого періоду, тобто з 2000 року по 2002 рік  між сторонами складались певні договірні взаємовідносини щодо постачання певного товару та надання послуг.  Розрахунки проводились шляхом зустрічних поставок продукції, доказом чого також є претензія позивача (арк. справи 74).

      Листом № 1273 від 02.12.2002 р. позивач направив відповідачу претензію з вимогою про оплату отриманого товару та наданих послуг (транспортних) за період договірних відносин з 01.01.2000 р. по час надсилання претензії до 02.12.2002 року на загальну суму 129942,33 грн., з урахуванням проведених відповідачем розрахунків шляхом зустрічного постачання. В претензії зазначений строк 10 денний строк її виконання.  Доказів виконання вимог, вказаних в претензії сторонами не надано.

Крім того, листом № 330 від 11.04.2006 р. позивач направив на адресу відповідача ще одну вимогу про сплату заборгованості за надані послуги по товарно-транспортним накладним: № 127563 від 09.06.2000 р., № 127567 від 13.06.2000 р., № 127591 від 03.07.2000 р., № 127592 від 03.07.2000 р., № 127596 від 05.07.2000 р., № 127641 від 12.07.2000 р., № 127642 від 12.07.2000 р., № 127644 від 14.07.2000 р., № 127649 від 19.07.2000 р., № 127652 від 22.07.2000 р., № 127653 від 24.07.2000 р., № 127654 від 25.07.2000 р., № 127657 від 26.07.2000 р., № 127656 від 26.07.2000 р., № 127658 від 27.07.2000 р., № 127677 від 01.08.2000 р., № 127670 від 14.08.2000 р., № 127692 від 05.10.2000 р., № 127583 від 26.10.2000 р., № 127733 від 06.01.2001 р., № 127720 від 11.12.2000 р., № 127727 від 18.12.2000 р., 127729 від 25.12.2000 р., № 1 від 26.12.2000 р., № 127740 від 17.01.2001 р. та № 87 від 22.06.2001 р.

Як свідчать матеріали справи, господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення виходив з того, що обов'язок відповідача по сплаті вартості отриманого товару з урахуванням вимог ст. 530 ЦК України,  настає з моменту отримання останнім вимоги від 11.04.2006 р., що вказана претензія позивача № 1273 від 02.12.2002 р. не може вважатися належним доказом у даній справі, оскільки вказана претензія не містить у собі вимоги позивача сплатити вартість наданих транспортних послуг згідно талонів замовника.

Проте, мотиви та висновки господарського суду, на думку колегії суддів,  не відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, їм не надана правильна та належна правова оцінка виходячи з наступного:

Правовідносини, які склалися між сторонами, відбувалися на момент чинності ЦК Української РСР (1963 р.).

Відповідно до ст. 165 ЦК Української РСР (1963 р.) Якщо строк виконання  зобов'язання не встановлений або визначений моментом витребування,  кредитор   вправі  вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час.      Боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо  обов'язок негайного виконання не  випливає  із  закону,  договору  або  із змісту зобов'язання.

Як вже зазначалося вище, листом № 1273 від 02.12.2002 р. позивач направив відповідачу претензію з вимогою про оплату отриманого товару та наданих послуг (транспортних) за період договірних відносин з 01.01.2000 р. по час надсилання претензії до 02.12.2002 року на загальну суму 129942,33 грн., з урахуванням проведених відповідачем розрахунків шляхом зустрічного постачання. В претензії зазначений строк 10 денний строк її виконання.  Доказів виконання вимог, вказаних в претензії сторонами не надано.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судова колегія ухвалою від 06.11.2006 року зобов'язала сторони надати в судове засідання документи первинного бухгалтерського обліку за період спірних взаємовідносин сторін та докази постачання товару та надання послуг (транспортних), котрі не були зазначені в претензії № 1273 від 02.12.2002 р.

На ухвалу судової колегії сторони не надали документи первинного бухгалтерського обліку за період спірних взаємовідносин сторін, посилаючись на те, що зазначені документи були знищені в зв'язку із сплином строку давності. Також, позивачем не надано і будь-яких доказів про надання послуг, котрі не були зазначені в претензії № 1273 від 02.12.2002 р.

При розгляді зазначеної справи місцевий господарський суд також не звернув уваги та не надав належної оцінки запереченням відповідача про те, що позивачем за одним вихідним номером 330 та датою від 11.04.2006 року було надіслано чотири вимоги, а потім чотири позови з розбивкою заборгованості по договірним взаємовідносинам та за претензією № 1273 від 02.12.2002 р. на чотири справи., котрі розглядав один і той же суд.

З урахуванням викладеного, а також в зв'язку з тим, що після надсилання вимоги № 1273 від 02.12.2002 р. будь-яких господарських операцій в рамках договірних відносин, котрі не зазначені в претензії, сторонами не проводилося (в матеріалах справи відсутні докази проведення таких операцій, крім того даний факт не заперечується сторонами) моментом з якого позивач мав право вимагати виконання зобов'язання є момент спливу 7-денного строку, в межах якого відповідач повинен був виконати свої зобов'язання по сплаті за отриманий товар. Тобто  з 10.12.2002 р. почався перебіг строку позовної давності, в межах якого позивач мав право на захист своїх порушених прав чи охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України цивільні відносини, які виникли до набрання чинності  ЦК України (2004 р.), положення ЦК України (2004 р.) застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли чи продовжують існувати після набрання ним чинності.

Стаття 256 ЦК України встановлює, що позовна давність –це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, або про особу, яка його порушила. А частиною 5 даної статті передбачено, що за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

З урахуванням викладеного, а також в зв'язку з тим, що 10.12.2005 р. закінчився строк, в межах якого позивач мав право на захист своїх порушених прав чи охоронюваних законом інтересів, враховуючи, що відповідач у відзиві на позовну заяву № 1/148 від 25.09.2006 р. просив суд застосувати до спірних правовідносин позовну давність, це може бути підставою для застосування позовної давності відповідно до п. п. 3, 4 ст. 267 ЦК України.

Разом з тим, не можуть бути прийняті судом до уваги доводи позивача про те, що він 11.04.2006 р. направляв на адресу відповідача лист № 330 з вимогою про сплату заборгованості за надані послуги і в зв'язку з невиконанням останнім її умов звернувся до господарського суду з вимогою про сплату заборгованості, оскільки надсилання вказаної вимоги та звернення до господарського суду з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості відбулися після спливу 3-річного строку позовної давності. Заяви чи клопотання про відновлення пропущеного строку та доказів поважності причин пропуску позивач не надав.

Як свідчать матеріали справи, в апеляційній скарзі, крім іншого, відповідач просить суд припинити провадження по справі. Однак дана вимога відповідача є безпідставною, оскільки жодних підстав для цього з урахуванням ст. 80 ГПК України немає.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду не відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. 256, 257, 261 ЦК України, ст. 101, 102, п. 2 ст. 103, п. 1, 2 ст. 105 ГПК України, судова колегія -

                                                    постановила:

Апеляційну скаргу задовольнити частково. Рішення господарського суду Харківської області від 26.09.2006 р. по справі № 35/459-06 скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити. Стягнути з Державного підприємства «Івашківський спиртозавод»62211, Харківська область, Золочівський район, с.Івашки, (код ЄДРПОУ 00375250, п/р 2600101312586 АКБ «Базис»м.Харків, МФО 351760) на користь Сільськогосподарського ТОВ «Прогрес»62215, Харківська область, Золочівський район, с.Басово, (код ЄДРПОУ 14063926, п/р № 260093039 ХОД АППБ «Аваль»м.Харків, МФО 350589) - 192 грн. держмита за подання апеляційної скарги.

Наказ доручити видати господарському суду Харківської області.                                                    

Головуючий суддя                                                                   Могилєвкін Ю.О.

                        судді                                                                   Пушай В.І.

                                                                             Плужник О.В.