Постанова

від 27.11.2006 по справі 35/462-06

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

35/462-06

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2006 р.                                                          Справа № 35/462-06  

Колегія суддів у складі:

головуючого  судді Могилєвкін Ю.О., судді –Пушай В.І., Плужник О.В.

при секретарі –Казакової О.В.

за участю представників сторін:

позивача – Уркевич В.Ю.

відповідача –Смаль В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача  (вх. № 3740Х/3-7) на рішення господарського суду Харківської області від 26.09.2006 р. по справі № 35/462-06

за позовом –ДП «Івашківський спиртзавод», с.Івашки

до -  Сільськогосподарського ТОВ «Прогрес», с.Басове

про стягнення 5000,10 грн., -

встановила:

       Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача боргу у розмірі 5000,10 грн., а також державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

       Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що між ним та відповідачем у серпні 2000 року було укладено договір наданні транспортних послуг на загальну суму 5000,10 грн. Як вказує позивач, зазначений договір купівлі-продажу було укладено ним із відповідачем шляхом обміну письмовими документами - талонами замовника.

        Рішенням господарського суду Харківської області від 26.09.2006 р. (суддя Швед Е.Ю.) № 35/462-06 позовні вимоги задоволено. Стягнено з відповідача на користь позивача 5000,10 грн. боргу, 102 грн. держмита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

      Рішення мотивоване з тих підстав, що позивачем та відповідачем у серпні 2000 року укладено договір надання транспортних послуг. Вказаний договір на надання послуг укладено на загальну суму 5000,10 грн. в порядку частини 2 статті 154 Цивільного кодексу Української РСР 1963 р. (що діяв на час укладення договору) шляхом обміну талонами замовника, що їх відповідач надав позивачеві.

      На виконання прийнятих на себе зобов'язань позивач надав відповідачу транспортні послуги згідно наступних талонів замовника: № 528891 від 31.08.2000 р. на суму 357,15 грн., № 528890 від 30.08.2000 р. на суму 357,15 грн., № 528889 від 29.08.2000 р. на суму 357,15 грн., № 528888 від 28.08.2000 р. на суму 357,15 грн., № 528892 від 01.09.2000 р. на суму 357,15 грн., № 528893 від 02.08.2000 р. на суму 357,15 грн., № 528894 від 03.09.2000 р. на суму 357,15 грн., № 528895 від 04.09.2000 р. на суму 357,15 грн., № 528896 від 05.09.2000 р. на суму 357,15 грн., № 528865 від 10.09.2000 р. на суму 357,15 грн., № 528866 від 11.09.2000 р. на суму 357,15 грн., № 528867 від 11.09.2000 р. на суму 357,15 грн., № 528868 від 13.09.2000 р. на суму 357,15 грн. та № 528869 від 14.09.2000 р. на суму 357,15 грн. Усього згідно вказаних документів позивач надав відповідачу транспортних послуг на загальну суму 5000,10 грн.

Вказані послуги були отримані відповідачем у повному обсязі, про що свідчить підпис представника відповідача та відбиток печатки відповідача на вказаних вище талонів замовника.

Як було встановлено судом, при укладенні договору надання транспортних послуг, сторонами строк оплати відповідачем вартості наданих послуг встановлений не був. Обов'язок відповідача по сплаті вартості отриманого товару виник 19.04.2006 р., оскільки в порядку частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України (2003 р.), відповідно до якої "якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений ... кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства". 11.04.06 року за вих. № 330 позивачем була направлена відповідачу вимога про виконання зобов'язання по сплаті вартості отриманих послуг на загальну суму 5000,10 грн. Вказана вимога отримана відповідачем 12.04.2006 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення. Проте на день розгляду справи судом вартість отриманих послуг відповідачем позивачу не сплачена, борг становить 5000,10 грн. Розмір боргу відповідачем не заперечується.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України "за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором".

Частиною 1 ст. 903 Цивільного кодексу встановлено, що "якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором".

Стаття 526 Цивільного кодексу України приписує, що "зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства...".

Зважаючи на вказані приписи законодавства України, що застосовані судом до спірних правовідносин відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р., оскільки незважаючи на те, що цивільні відносини між позивачем та відповідачем виникли до 01.01.2004 р., але права і обов'язки позивача та відповідача продовжують існувати на день розгляду справи, на відповідача покладається обов'язок сплатити позивачу суму боргу у розмірі 5000,10 грн.

        Судом не приймається заперечення відповідача проти позову з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду з вимогою про захист свого права (позовної давності) з таких підстав.

          Відповідач посилається на сплив позовної давності, оскільки, на його думку, позивач втратив право на звернення до суду 15.12.2005 р. При цьому відповідач посилається на отримання ним вимоги позивача (претензії № 1273 від 02.12.2002 р.) про сплату 194942,33 грн. Проте, суд вважає, що вказана претензія позивача № 1273 від 02.12.2002 р. не може вважатися належним доказом у даній справі. Вказана претензія не містить у собі вимоги позивача сплатити вартість наданих транспортних послуг згідно талонів замовника № 528891 від 31.08.2000 р., №528890 від 30.08.2000 з., № 528889 від 29.08.2000 р., № 528888 від 28.08.2000 р., № 528892 від01.09.2000 р., № 528893 від 02.08.2000 р., № 528894 від 03.09.2000 р., № 528895 від 04.09.2000 р., № 528896 від 05.09.2000 р., № 528865 від 10.09.2000 р., № 528866 від 11.09.2000 р., № 528867 від 11.09.2000 р., № 528868 від 13.09.2000 р. та № 528869 від 14.09.2000 р., посиланням на які позивач обґрунтовує позов. Звідси посилання відповідача на претензію позивача № 1273 від 02.12.2002 р. як на підставу відмови у позові є необґрунтованим. Заява відповідача, зроблена на підставі частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України про застосування до зобов'язання відповідача по сплаті заборгованості за отримані транспортні послуги приписів частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України щодо правових наслідків спливу позовної давності у вигляді відмови у позові задоволенню не підлягає, оскільки на момент звернення позивача до суду з позовом строк позовної давності не сплив.

Оскільки відповідно до частини 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та відповідно до частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу при задоволенні позову покладаються на відповідача, у даному разі господарські витрати суд вважає необхідним покласти судові витрати на відповідача.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погоджується, просить його скасувати та провадження по справі припинити, а судові витрати покласти на позивача.

В підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, відповідач вказує на те, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив претензію відповідача за № 1273 від 02.12.2002 р., як доказ закінчення строку позовної давності. Дана претензія відповідає вимогам ст.6 ГПК України, незважаючи на те, що місцевий господарський суд не вважає її належним доказом по справі.

Також, відповідач зазначає, що господарський суд безпідставно стягнув заборгованість з його підприємства у розмірі 5000,10 грн. боргу, 102 грн. держмита та 118 грн. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Позивач в свою чергу, вважає рішення законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В обгрунтування свої вимог, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, позивач зазначає, що договір, укладений між ним та відповідачем відповідає вимогам ч.2 ст.154 ЦК УРСР 1963 р., що діяв на момент укладання договору.

При цьому, сторонами не були визначені строки оплати вартості отриманого товару. Обов'язок по сплаті товару виник перед відповідачем 19.04.2006 р., відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України, де зазначено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або не визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Так, 11.04.2006 р. за вих. № 330 позивачем була направлена відповідачу вимога про виконання зобов'язання по сплаті вартості товару на загальну суму 5000,10 грн. Дана вимога була отримана відповідачем 12.04.2006 р., про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, але вартість отриманих послуг не сплачена.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані доводи та докази, судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами у серпні 2000 р. був укладений договір надання транспортних послуг на загальну суму 5000,10 грн., що підтверджується накладними: № 528891 від 31.08.2000 р., № 528890 від 30.08.2000 р., № 528889 від 29.08.2000 р., № 528888 від 28.08.2000 р., № 528892 від 01.09.2000 р., № 528893 від 02.08.2000 р., № 528894 від 03.09.2000 р., № 528895 від 04.09.2000 р., № 528896 від 05.09.2000 р., № 528865 від 10.09.2000 р., № 528866 від 11.09.2000 р., № 528867 від 11.09.2000 р., № 528868 від 13.09.2000 р. та № 528869 від 14.09.2000 р.

При укладанні договору, сторонами строки оплати наданих послуг встановлені не були, доказів оплати за надані послуги на момент прийняття рішення господарським судом відповідачем не надано.

Як вбачається з матеріалів справи, протягом тривалого періоду, тобто з 2000 року по 2002 рік  між сторонами складались певні договірні взаємовідносини щодо постачання певного товару та надання транспортних та інших послуг.  Розрахунки проводились шляхом зустрічних поставок продукції, доказом чого є надана до справи претензія позивача (арк. справи 36).

      Листом № 1273 від 02.12.2002 р. позивач направив відповідачу претензію з вимогою про оплату отриманого товару та наданих послуг (транспортних) за період договірних відносин з 01.01.2000 р. по час надсилання претензії до 02.12.2002 року на загальну суму 129942,33 грн., з урахуванням проведених відповідачем розрахунків шляхом зустрічного постачання. В претензії зазначений строк 10 денний строк її виконання.  Доказів виконання вимог, вказаних в претензії сторонами не надано.

Крім того, листом № 330 від 11.04.2006 р. позивач направив на адресу відповідача ще одну вимогу про сплату заборгованості за надані транспортні послуги за накладними: № 528891 від 31.08.2000 р., № 528890 від 30.08.2000 р., № 528889 від 29.08.2000 р., № 528888 від 28.08.2000 р., № 528892 від 01.09.2000 р., № 528893 від 02.08.2000 р., № 528894 від 03.09.2000 р., № 528895 від 04.09.2000 р., № 528896 від 05.09.2000 р., № 528865 від 10.09.2000 р., № 528866 від 11.09.2000 р., № 528867 від 11.09.2000 р., № 528868 від 13.09.2000 р. та № 528869 від 14.09.2000 р.

Як свідчать матеріали справи, господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення виходив з того, що обов'язок відповідача по сплаті вартості наданих послуг з урахуванням вимог ст. 530 ЦК України,  настає з моменту отримання останнім вимоги від 11.04.2006 р., що вказана претензія позивача № 1273 від 02.12.2002 р. не може вважатися належним доказом у даній справі, оскільки вказана претензія не містить у собі вимоги позивача сплатити вартість наданих транспортних послуг згідно талонів замовника.

Проте, мотиви та висновки господарського суду, на думку колегії суддів,  не відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, їм не надана правильна та належна правова оцінка виходячи з наступного:

Правовідносини, які склалися між сторонами, відбувалися на момент чинності ЦК Української РСР (1963 р.).

Відповідно до ст. 165 ЦК Української РСР (1963 р.) Якщо строк виконання  зобов'язання не встановлений або визначений моментом витребування,  кредитор   вправі  вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час.      Боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо  обов'язок негайного виконання не  випливає  із  закону,  договору  або  із змісту зобов'язання.

Як вже зазначалося вище, листом № 1273 від 02.12.2002 р. позивач направив відповідачу претензію з вимогою про оплату отриманого товару та наданих послуг (транспортних) за період договірних відносин з 01.01.2000 р. по час надсилання претензії до 02.12.2002 року на загальну суму 129942,33 грн., з урахуванням проведених відповідачем розрахунків шляхом зустрічного постачання. В претензії зазначений строк 10 денний строк її виконання.  Доказів виконання вимог, вказаних в претензії сторонами не надано.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судова колегія ухвалою від 06.11.2006 року зобов'язала сторони надати в судове засідання документи первинного бухгалтерського обліку за період спірних взаємовідносин сторін та докази постачання товару та надання послуг (транспортних), котрі не були зазначені в претензії № 1273 від 02.12.2002 р.

На ухвалу судової колегії сторони не надали документи первинного бухгалтерського обліку за період спірних взаємовідносин сторін, посилаючись на те, що зазначені документи були знищені в зв'язку із сплином строку давності. Також, позивачем не надано і будь-яких доказів про надання послуг, котрі не були зазначені в претензії № 1273 від 02.12.2002 р.

При розгляді зазначеної справи місцевий господарський суд також не звернув уваги та не надав належної оцінки запереченням відповідача про те, що позивачем за одним вихідним номером 330 та датою від 11.04.2006 року було надіслано чотири вимоги, а потім чотири позови з розбивкою заборгованості по договірним взаємовідносинам та за претензією № 1273 від 02.12.2002 р. на чотири справи, котрі розглядав один і той же суд.

З урахуванням викладеного, а також в зв'язку з тим, що після надсилання вимоги № 1273 від 02.12.2002 р. будь-яких господарських операцій в рамках договірних відносин, котрі не зазначені в претензії, сторонами не проводилося (в матеріалах справи відсутні докази проведення таких операцій, крім того даний факт не заперечується сторонами) моментом з якого позивач мав право вимагати виконання зобов'язання є момент спливу 7-денного строку, в межах якого відповідач повинен був виконати свої зобов'язання по сплаті за отриманий товар. Тобто  з 10.12.2002 р. почався перебіг строку позовної давності, в межах якого позивач мав право на захист своїх порушених прав чи охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України цивільні відносини, які виникли до набрання чинності  ЦК України (2004 р.), положення ЦК України (2004 р.) застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли чи продовжують існувати після набрання ним чинності.

Стаття 256 ЦК України встановлює, що позовна давність –це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, або про особу, яка його порушила. А частиною 5 даної статті передбачено, що за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

З урахуванням викладеного, а також в зв'язку з тим, що 10.12.2005 р. закінчився строк, в межах якого позивач мав право на захист своїх порушених прав чи охоронюваних законом інтересів, враховуючи, що відповідач у відзиві на позовну заяву № 1/148 від 25.09.2006 р. просив суд застосувати до спірних правовідносин позовну давність, це може бути підставою для застосування позовної давності відповідно до п. п. 3, 4 ст. 267 ЦК України.

Разом з тим, не можуть бути прийняті судом до уваги доводи позивача про те, що він 11.04.2006 р. направляв на адресу відповідача лист № 330 з вимогою про сплату заборгованості за надані послуги і в зв'язку з невиконанням останнім її умов звернувся до господарського суду з вимогою про сплату заборгованості, оскільки надсилання вказаної вимоги та звернення до господарського суду з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості відбулися після спливу 3-річного строку позовної давності. Заяви чи клопотання про відновлення пропущеного строку та доказів поважності причин пропуску позивач не надав.

Як свідчать матеріали справи, в апеляційній скарзі, крім іншого, відповідач просить суд припинити провадження по справі. Однак дана вимога відповідача є безпідставною, оскільки жодних підстав для цього з урахуванням ст. 80 ГПК України немає.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду не відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. 256, 257, 261 ЦК України, ст. 101, 102, п. 2 ст. 103, п. 1, 2 ст. 105 ГПК України, судова колегія -

                                                       постановила:

Апеляційну скаргу задовольнити частково. Рішення господарського суду Харківської області від 26.09.2006 р. по справі № 35/462-06 скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити. Стягнути з Державного підприємства «Івашківський спиртзавод»62211, Харківська область, Золочівський район, с.Івашки, (код ЄДРПОУ 00375250, п/р 2600101312586 АКБ «Базис»м.Харків, МФО 351760) на користь Сільськогосподарського ТОВ «Прогрес»62215, Харківська область, Золочівський район, с.Басово, (код ЄДРПОУ 14063926, п/р № 260093039 ХОД АППБ «Аваль м.Харків, МФО 350589) 51 грн. держмита за подання апеляційної скарги.

Наказ доручити видати господарському суду Харківської області.                                                  

Головуючий суддя                                                                   Могилєвкін Ю.О.

                        судді                                                                   Пушай В.І.

                                                                                                     Плужник О.В.