Постанова

від 22.04.2009 по справі 6/214пд

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

6/214пд

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 22 квітня 2009 р.                                                                                    № 6/214пд  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дунаєвської Н.Г. –головуючого,

Воліка І.М.,

         Мележик Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Айс-Маркет" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28 січня 2009 року у справі  № 6/214пд  Господарського суду Донецької області за позовом Відкритого акціонерного товариства "Айс-Маркет", Донецька область, до Товариства з обмеженою відповідальністю Фабрика морозива "Старт-Плюс", Донецька область, про визнання договору недійсним,

за участю представників сторін:

позивача – не з'явився;

відповідача – не з'явився,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2008 року позивач –ВАТ "Айс-Маркет" пред'явив у господарському суді позов до відповідача –ТОВ Фабрика морозива "Старт-Плюс" про визнання договору недійсним.

Вказував, що 17.05.08  між ним та  ТОВ Фабрика морозива "Старт-Плюс" було укладено договір № 1/05, згідно умов якого відповідач зобов'язався виготовити та поставити продукцію в асортименті та по цінам, зазначеним в специфікації, яка є невід'ємною частиною договору, а він – подати заявку на виготовлення продукції, прийняти продукцію та здійснити її оплату.

Посилаючись на ту обставину, що договір № 1/05 від 17.05.08 не відповідає вимогам діючого законодавства, оскільки не містить такої істотної умови договору, як ціна, позивач просив визнати вказаний договір недійсним.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 17 грудня 2008 року (суддя Подколзіна Л.Д.) в позові відмовлено.

Постановлено стягнути з ВАТ "Айс-Маркет" на користь ТОВ Фабрика морозива "Старт-Плюс" 3 500 грн. витрат на послуги адвоката.

Рішення мотивоване посиланнями на відповідність спірного договору   № 1/05 від 17.05.08 вимогам діючого законодавства.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 28 січня 2009 року (колегія суддів у складі: Мирошниченка С.В. –головуючий, Колядко Т.М., Скакуна О.А.) рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовної вимоги про стягнення 3 500 грн. витрат на послуги адвоката.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до положень п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, 17.05.08  між сторонами у справі було укладено договір № 1/05, згідно умов якого відповідач зобов'язався виготовити та поставити продукцію в асортименті та по цінам, зазначеним в специфікації, яка є невід'ємною частиною договору, а він – подати заявку на виготовлення продукції, прийняти продукцію та здійснити її оплату.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно п. 4.1 договору ціна за 1 шт. продукції вказується в специфікації до договору. В ціну включені витрати на виробництво та упаковку готової продукції.

Загальна сума договору складає суму по всім специфікаціям до даного договору (п. 4.2 договору).

Судами встановлено, що специфікаціями №№ 1 –7 від 17.05.08 до договору № 1/05 сторони узгодили: штрих-код товару, виробника, торгову марку, найменування продукту, період поставки товару, загальну кількість, кількість в шухляді, вагу однієї упаковки, ціну за одиницю без ПДВ, ціну за одиницю з ПДВ, загальну суму без ПДВ, загальну суму з ПДВ.

Договір № 1/05 від 17.05.08 та специфікації №№ 1 –7 від 17.05.08 підписані та скріплені печатками обох підприємств.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;  особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;  правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За таких обставин, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій правильно встановили та виходили з того, що сторонами при укладенні договору № 1/05 від 17.05.08 дотримано вимоги ст. 203 ЦК України, а тому відсутні будь-які правові підстави до визнання вказаного договору недійсним.

Разом з тим, відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Визначення особи, яка є адвокатом наводиться в ст. 2 Закону України "Про адвокатуру", згідно якої, адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв присягу адвоката України.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 25.11.08 між ТОВ Фабрика морозива "Старт-Плюс" та Фізичною особою Грановською Н.Л. (адвокат) було укладено договір про ведення справ у суді, згідно умов якого доручитель (ТОВ Фабрика морозива "Старт-Плюс") доручає, а адвокат від імені та за рахунок доручителя зобов'язується представляти інтереси останнього в суді при розгляді справи № 6/214пд про визнання договору      № 1/05 від 17.05.08 недійсним.

Вартість послуг адвоката складає 3 500 грн. (п. 3.1 договору).

За таких обставин, коли судами з'ясовано, що юридична допомога позивачу надавалась адвокатом, а оплата послуг підтверджується видатково касовим ордером від 03.12.08, висновки судів попередніх інстанцій про те, що зазначені витрати відносяться до складу судових витрат, відповідно до ст. 44 ГПК України, та підлягають відшкодуванню, є такими, що грунтуються на нормах матеріального права та відповідають матеріалам справи.

Посилання касаційної скарги на ту обставину, що сума послуг адвоката є завищеною, не заслуговують на увагу суду, оскільки спростовуються вище викладеним.

Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до намагань позивача надати перевагу одних доказів над іншими, що суперечить вимогам ст. 111-7 ГПК України, і тому до уваги не беруться.

Частиною 1 ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, доводи касаційної скарги правильності викладених у ній висновків не спростовують, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст.  1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Айс-Маркет"  залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28 січня 2009 року у справі  № 6/214пд  залишити без змін.  

Головуючий суддя:                                                         Н.Г. Дунаєвська                    Судді:                                                                               І.М. Волік

                                                                             Н.І. Мележик