Постанова

від 05.07.2006 по справі 18/529пд

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

18/529пд

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

05 липня 2006 р.                                                                                   № 18/529пд  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С. –головуючого,

Костенко Т.Ф.,Коробенко Г.П.

розглянувши матеріали касаційної скаргиСільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Вугільник”, с. Покровське, Троїцький район Луганської області

на постановуЛуганського апеляційного господарського суду  від 28.03.2006р.

у справігосподарського суду Луганської області

за позовомСільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Вугільник”, с. Покровське, Троїцький район Луганської області

дозакритого акціонерного товариства “Троїцьке ремонтно-технічне підприємство” смт. Троїцьке, Троїцький район Луганської області

провизнання договору недійсним

за участю  представників:

позивача: Костенко Г.В. –дир. (дов. №37469 з ЄДРПОУ)

відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю “Вугільник” (позивач) звернулось з позовом до закритого акціонерного товариства “Троїцьке ремонтно-технічне підприємство” (відповідач) про  визнання  недійсним  договору від 09.10.2001р. як підписаного представником  позивача з перевищенням  повноважень.

Рішенням господарського суду Луганської області від 20.01.2006р., залишеним без змін постановою Луганського апеляційного господарського суду від 28.03.2006р.у справі №18/529пд, у позові  відмовлено.

 Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач  звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України в якій  просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи скаргу тим, що судами порушені норми матеріального та процесуального права, а саме ч.1 ст. 4-7, ст.ст. 33, 34, 35, 36, 43 ГПК України та ст. 63 ЦК УРСР.

 В касаційній скарзі позивач стверджує, що місцевий та апеляційний господарський суд, не дослідивши в повному обсязі докази, що є у справі, зробили помилкові висновки, що призвело до прийняття незаконного рішення по справі.

 Відповідач не реалізував процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, вважає, що скарга підлягає задоволенню.

           Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно договору від 09.10.2001р., укладеного  між сторонами у справі (далі договір), позивач взяв на себе зобов'язання погасити перед відповідачем борг реструктуризованого КСП  “Вугільник” в розмірі  23280,74 грн.

Судами також встановлено, що договір підписаний позивачем в особі  його директора, Жирова В.А., з порушенням п.п.8.13.3 п. 8.13 ст. 8 Статуту СТОВ “Вугільник”, яким директору надано право розпоряджатись майном  товариства та фінансовими засобами в межах, встановлених загальними зборами до компетенції яких відповідно до п. 8.2 ст.8 Статуту відноситься  затвердження  угод, укладених на суму, що перевищує 10 000 грн.

Відмовляючи в задоволенні  позову суди попередніх інстанцій свої  рішення мотивують пропуском позивачем строку позовної давності на звернення з цим позовом та відсутністю правових підстав щодо визнання договору від 09.10.02001р. недійсним, оскільки позивач у подальшому своїми  діями, направленими на прийняття договору до часткового виконання, схвалив цей договір, який відповідно до ст.63 ЦК УРСР вважається  укладеним.

В обґрунтування такого рішення господарські суди 1-ї та 2-ї інстанцій послались на рішення господарського суду Луганської області від 07.12.2004р. у справі № 17/406 за позовом ЗАТ “Троїцьке ремонтно-технічне підприємство” до СТОВ “Вугільник” про стягнення 21512,00 грн. заборгованості за спірним  договором.

Це рішення, на думку судів попередніх інстанцій, відповідно до ст. 35 ГПК України має преюдиціальне значення для вирішення даного спору, оскільки встановлює факт часткового виконання позивачем спірного договору.

При цьому суд першої інстанції дійшов такого висновку шляхом оцінки різниці між розміром боргу, який на момент укладання договору становив 23280,74 грн., а на момент подачі позову у справі № 17/406 –21512, 00 грн., з чого слідує, що на момент винесення вказаного рішення позивач частково виконав умови договору.

Апеляційний господарський суд такого висновку дійшов тим же  шляхом, однак зазначив, що на момент подачі позову у справі № 17/406 борг  становив 19556,36  грн.

Разом з тим аналіз змісту рішення господарського суду Луганської  області  від 07.12.2004р. у справі № 17/406 свідчить про встановлення лише  факту існування боргу позивача перед відповідачем, що підтверджується актом  звіряння, який до речі не містить посилань на спірний договір.

Звідси посилання господарських судів 1-ї та 2-ї інстанції на ст. 35 ГПК України та ст. 63 ЦК УРСР колегія вважає помилковими, оскільки суди, як  правильно зазначив позивач у касаційній скарзі, надали преюдиціального значення власним оціночним судженням та безпідставно визнали такі судження за встановлений судом факт, адже докази на підтвердження часткового виконання спірного договору з боку позивача у рішенні господарського суду  Луганської області від 07.12.2004р. у справі № 17/406 не наведені, судом не витребувались та не досліджувались.  

Натомість у справі, що розглядається, наявні накладні: - № 875 від 01.11.2001р. про відпуск позивачем 6000 кг. озимої пшениці на суму 2700 грн.;  -  № 974 від 20.12.2001р. про відпуск позивачем 3000 кг. ячменю на суму 1200 грн.; -  № 433 від 21.08.2002р. про відпуск позивачем 5000 кг. озимої пшениці на суму 1250 грн., які подані відповідачем на підтвердження часткового виконання позивачем зобов'язання за спірним договором і які господарськими судами  залишені поза увагою та оцінкою.

Не з'ясованим судами залишилось і те, як ці накладні узгоджуються з оспорюваним договором та не враховано, що накладні, як і акт звіряння,    підписані з боку позивача тим же директором, Жировим В.А., який підписав  спірний договір з перевищенням повноважень.

Звідси висновки судів попередньої інстанції щодо пропуску позивачем  строку позовної давності колегія вважає передчасними, оскільки звернення  позивача до суду з цим позовом після зміни керівництва (директора Жирова В.А.) є цілком природнім та зрозумілим.

  За таких обставин, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не наділена повноваженнями щодо вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирання нових доказів або додаткової перевірки доказів, а господарськими судами  порушено вимоги ст. 43 ГПК України  щодо оцінки доказів на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, колегія вважає рішення та постанову господарських  судів такими, що підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

   Керуючись ст. 1115, 1117, 1119, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України,  Вищий господарський суд України                                                                           

ПОСТАНОВИВ:

             Касаційну скаргу  задовольнити.  

            Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 28.03.2006р. у справі №18/529пд та рішення господарського суду Луганської області від 20.01.2006р. у справі №18/529пд скасувати.

            Справу передати на новий розгляд до господарського суду Луганської   області.

Головуючий:                                                                                В.С. Божок

Судді:                                                                                           Т.Ф. Костенко

                                                                                                       Г.П. Коробенко