Постанова

від 21.04.2009 по справі 44/69-б

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

44/69-б

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 21 квітня 2009 р.                                                                                    № 44/69-б  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Хандуріна М.І., –головуючого,

Короткевича О.Є.,

Панової І.Ю.,

розглянувши матеріали  касаційної скарги

Державної податкової інспекції у Деснянському  районі м. Києва

на постановугосподарського суду від 17 лютого 2009 року

у справі господарського суду№ 44/69-бм. Києва

за заявоюТовариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Діловий партнер"

доАкціонерного товариства закритого типу "Укрінтерпром"

провизнання банкрутом,

за участю представників сторін:

ДПІ у Деснянському  районі м. Києва -  Форостовець О.В. (дов. від 10.09.2008 № 23339/9/10-017),

ТОВ "Юридична компанія "Діловий партнер" – Коваленко В.В. (дов. від 20.01.2009);

встановив:

Ухвалою господарського суду м. Києва від 03.02.2009 за заявою ТОВ "Юридична компанія "Діловий партнер" порушено провадження у справі про банкрутство Акціонерного товариства закритого типу "Укрінтерпром" в порядку ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядженням майном боржника,  зобов'язано заявника надати оригінал витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців.

Постановою господарського суду м. Києва від 17.02.2009 (суддя Чеберяк П.П.) визнаного банкрутом Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрінтерпром", припинено процедуру розпорядження майном, відкрито ліквідаційну процедуру, визнано вимоги ініціюючого кредитора в сумі 17300 грн., призначено ліквідатором ТОВ "Юридична компанія "Діловий партнер", якого зобов'язано подати до офіційного друкованого органу оголошення про визнання боржника банкрутом, провести ліквідаційну процедуру та надати суду свій звіт та ліквідаційний баланс банкрута до 17.02.2010.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, Державна податкова інспекція у Деснянському  районі м. Києва  (далі –ДПІ) звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції, провадження у справі закрити. В обґрунтування посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.  1, 7, 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців", ст.ст. 33, 34 ГРК України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову суду першої інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

За приписами ст. 107 ГПК України, сторони у справі мають право подати касаційну скаргу, а прокурор касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду; касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав чи обов'язків.

Відповідно до ч. 2 ст.  4-1 ГПК України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим Кодексом з врахуванням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі Закон), норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону в разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

Отже, спрощена процедура банкрутства відповідно до ст. 52 Закону передбачає введення ліквідаційної процедури боржника одразу ж після порушення провадження у справі про банкрутство, що має наслідком припинення господарської діяльності боржника ( ч.1 ст. 23 Закону).

          Наслідком припинення господарської діяльності боржника є те, що в ліквідаційній процедурі не виникають зобов'язання по сплаті податків та загальнообов'язкових зборів відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". З таким висновком погоджується Верховний суд України у Постанові №04/153 від 06.04.2004 року у справі №17/124.

          Відповідно до ч. 5.3.1 ст. 5.3 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій ним податковій декларації протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 статті 4 цього Закону для поданні податкової декларації. У разі коли відповідно до закону контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов'язання платника податків за причинами, не пов'язаними із порушенням податкового законодавства, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму податкового зобов'язання у строки, визначені в законі з відповідного податку, а за їх відсутності - протягом десяти календарних днів від дня отримання податкового повідомлення про таке нарахування.

Відтак, незаконне визнання боржника банкрутом за спрощеною процедурою унеможливлює встановлення податковим органом зобов'язань по сплаті податків відповідно до податкових повідомлень-рішень, прийнятих після введення ліквідаційної процедури, оскільки з моменту визнання боржника банкрутом у нього не виникають податкові зобов'язання.

          Наведене дозволяє зробити висновок про право податкового органу на оскарження постанов про визнання боржника банкрутом в порядку ст. 107 ГПК України, як судових актів за наслідком прийняття яких змінюється правовий статус юридичної особи і вона втрачає статус суб'єкта, щодо якого можуть виникати  податкові зобов'язання.

Ст. 16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців" передбачено, що з метою забезпечення органів державної влади та учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб (підприємців) створюється Єдиний державний реєстр, який містить відомості щодо місцезнаходження юридичної особи, дати та номеру записів про проведення державної реєстрації юридичної особи, дату та номеру записів про внесення змін до нього, дати видачі або зміни свідоцтва про державну реєстрацію, дані про установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них, про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням тощо.

Відповідно до вимог ст.17 вказаного Закону в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.

Відповідно до вимог ч.  1, 3 ст. 18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру , не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Даний Закон також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її  місцезнаходженням, які здійснюються державним реєстратором  (п. 7 ст. 19).

Згідно з ч. 8 ст. 19 зазначеного Закону, якщо до Єдиного державного реєстру не внесено запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, то в разі неодержання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу в установлений частиною сьомою цієї статті строк, а також у разі одержання державним реєстратором від органу державної податкової служби повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням державний реєстратор зобов'язаний у строк, що не перевищує десяти робочих днів з дати, яка встановлена для подання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу, або з дати одержання повідомлення від органу державної податкової служби, направити рекомендованим листом юридичній особі повідомлення про необхідність подання державному реєстратору реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства  повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

                    Як вбачається із матеріалів справи, провадження у справі про банкрутство боржника було порушено за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Діловий партнер". Заява мотивована тим, що боржник відсутній за адресою місцезнаходження: м. Київ, вул. Магнітогорська, 1А, що підтверджується актом від 03.12.2008, складаного представниками ініціюючого кредитора (а.с. 10).

Постановою суду від 17.02.2009 боржника визнано банкрутом на підставі статті 52 Закону.

Однак, матеріалами справи підтверджується, що при прийнятті оскаржуваної постанови судом першої інстанції не надано оцінки довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців від 16.02.2009, в якій зазначене місцезнаходження боржника:м. Київ, вул. Магнітогорська, 1А (а.с. 56-57).

Таким чином, твердження ініціюючого кредитора про незнаходження боржника за юридичною адресою не підтверджено матеріалами справи.

Відповідно до статті 36 ГПК України встановлено, що оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також на вимогу суду.

Окрім того, ч. 3 ст. 6 Закону встановлено, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим законом.

Суддя, прийнявши заяву про порушення справи про банкрутство, не пізніше ніж на п'ятий день з дня її надходження виносить ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство, в якій вказується, зокрема, дата проведення підготовчого засідання суду, яке має відбутися не пізніше ніж на тридцятий день з дня прийняття заяви про порушення справи про банкрутство (частина перша статті 11 Закону). Згідно з вимогами ч. 4 ст. 11 Закону у підготовчому засіданні суддя оцінює подані документи, заслуховує пояснення сторін, розглядає обґрунтованість заперечень боржника. Отже у підготовчому засіданні суд має перевірити наявність ознак неплатоспроможності боржника, розмір вимог кредитора (кредиторів), який ініціював порушення справи про банкрутство, та безспірність цих вимог.

Застосовуючи зазначені положення Закону, слід виходити із системного аналізу норм Закону, зокрема положень ст. 1, якими дано визначення поняття "безспірні вимоги кредиторів". Такими є вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника (абзац восьмий статті 1 Закону).

Таким чином, за Законом вимоги кредиторів набувають характеру безспірних, якщо вони підтверджені відповідними документами, зокрема виконавчими.

Перелік цих документів міститься в п. 8 ст. 7 Закону, в якому зокрема зазначається, що кредитор повинен додати до заяви виконавчі документи, чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредитора.

Як вбачається із змісту заяви про порушення справи про банкрутство та додатків до неї, ініціюючий кредитор обґрунтовував безспірність своїх вимог визнанням боржником суми боргу згідно відповіді на претензію від 29.10.2008  (а.с.9), та не надав виконавчих документів чи розрахункових документів, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів вважає, що на момент порушення провадження у справі ініціюючий кредитор не надав суду доказів безспірності своїх вимог до боржника, боржник мав фактичне місце знаходження, провадження у справі про його банкрутство за спрощеною процедурою було порушено необґрунтовано, визнання боржника банкрутом за відсутності належних доказів на підтвердження підстав передбачених статтею 52 Закону згідно постанови суду від 12.09.2008 року є незаконним.

Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з доводами скаржника про порушення його прав оскаржуваною постановою, оскільки скаржником надано докази фактичного здійснення боржником підприємницької діяльності та своєчасного подання до органів ДПІ податкової звітності (остання декларація з податку на прибуток за 2008 рік була подана 14.01.2009) та вважає, що необґрунтоване визнання банкрутом боржника порушує права скаржника, як кредитора у справі, оскільки боржник з моменту визнання його банкрутом припиняє господарську діяльність, що може вплинути на його здатність виконати податкові зобов'язання перед кредитором.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, діючи в межах повноважень суду касаційної інстанції згідно приписів ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України, вважає постанову господарського суду міста Києва від 17.02.2009 про визнання боржника банкрутом прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, а отже такою, що підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд, оскільки на момент порушення провадження ініціюючим кредитором не надані докази безспірності вимог кредитора, підтверджені виконавчими документами, докази відсутності боржника за місцезнаходженням та припинення господарської діяльності боржником, а відтак, суду належить перевірити обґрунтованість порушення провадження у справі про банкрутство такого боржника за спрощеною процедурою відповідно до статті 52 Закону.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 ГПК України Вищий господарський суд України –

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському  районі м.Києва  задовольнити частково.

Постанову господарського суду міста Києва від 17.02.2009 у справі № 44/69-б скасувати, справу передати на розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий                                                                             М.І. Хандурін

Судді                                                                                                О.Є. Короткевич

               І.Ю. Панова