30/464
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 липня 2006 р. № 30/464
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоКривди Д.С.,
суддів:Гоголь Т.Г.,Уліцького А.М.
розглянувши касаційну скаргуДП Дніпропетровського спеціалізованого Управління “Механомонтаж №201” ВАТ “Дніпромеханомонтаж”
на постановувід 19.04.2006 Дніпропетровського апеляційного господарського суду
у справі№30/464
господарського судуДніпропетровської області
за позовомДніпропетровського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради
доДП Дніпропетровського спеціалізованого Управління “Механомонтаж №201” ВАТ “Дніпромеханомонтаж”
треті особи1.Дніпропетровське міське управління земельних ресурсів2.ЗАТ “Київстар Дж.Ес.Ем.”
пророзірвання договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки
за участю представників сторін
від позивача:у засідання не прибули
від відповідача:у засідання не прибули
від третьої особи 1:у засідання не прибули
від третьої особи 2:Савченко А.В., дов.
від ГПУ:Івченко О.А., посв.
ВСТАНОВИВ:
Дніпропетровський міжрайонний природоохоронний прокурор звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради до ДП Дніпропетровського спеціалізованого Управління “Механомонтаж №201” ВАТ “Дніпромеханомонтаж” за участю в якості третьої особи Дніпропетровського міського управління земельних ресурсів про розірвання договору оренди земельної ділянки від 26.06.2005 ВАМ №076391, припинення права користування земельною ділянкою площею 0,2349 га, розташованою за адресою вул. Свєтлова, 34 у м. Дніпропетровську, та повернення цієї земельної ділянки державі в особі Дніпропетровської міської ради.
Позов мотивовано тим, що згідно з вказаним договором спірна земельна ділянка надана відповідачу для фактичного розміщення адміністративно-виробничих будівель, але в порушення вимог ст. 96 ЗК України, ст. 24 Закону України “Про оренду землі” та п. 7.4.4 договору відповідач використовує цю земельну ділянку не за цільовим призначенням під базову станцію оператора мобільного зв'язку ЗАТ “Київстар Дж.Ес.Ем.”.
Відповідач позов не визнав, посилаючись на те, що спірна земельна ділянка згідно зі ст. 19 ЗК України належить до земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, а відтак використовується за цільовим призначенням.
Також відповідач доводив, що в травні 2005 року між ним та ЗАТ “Київстар Дж.Ес.Ем.” укладено договір на розміщення базової станції площею 12 м2, але з моменту укладення цього договору вказана базова станція не працювала та перебувала на зберіганні.
Крім того, відповідач зазначив, що після отримання припису №723 від 13.10.2005 Державного інспектора з контролю за використанням та охороною землі про приведення землекористування у відповідність до чинного законодавства відповідачем на адресу ЗАТ “Київстар Дж.Ес.Ем.” направлено вимогу про виконання цього припису та розірвання договору, а на даний момент здійснюються демонтажні роботи.
Ухвалою від 22.12.2005 господарський суд Дніпропетровської області залучив до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на боці відповідача ЗАТ “Київстар Дж.Ес.Ем.”.
Рішенням від 11.01.2006 господарський суд Дніпропетровської області (суддя Євстигнеєва Н.М.) позов задовольнив повністю.
Рішення мотивовано встановленням обставин використання відповідачем спірної земельної ділянки не за цільовим призначенням та неусунення відповідних порушень у строк, встановлений приписом №723 від 13.10.2005 Управління земельних ресурсів м. Дніпропетровська.
Постановою від 19.04.2006 Дніпропетровський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Герасименко І.М. –головуючий, Науменко І.М., Голяшкіна О.В.) рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Ухвалою від 07.06.2006 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, в якій заявлені вимоги про скасування постанови у справі та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована відсутністю у прокурора повноважень звертатись з позовом в інтересах ради, а також неповнотою дослідження судами обставин справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників Генеральної прокуратури та третьої особи, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, на підставі рішення Дніпропетровської міської ради №52/9 від 25.04.2003 між позивачем та відповідачем укладено договір від 26.06.2003 оренди земельної ділянки за адресою: вул. Свєтлова, 34 у м. Дніпропетровськ, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі м. Дніпропетровська за кодом 1210100000:02:372:0042, для фактичного розміщення адміністративно-виробничих будівель з терміном дії договору до 25.04.2008.
Перевіркою, проведеною державним інспектором з контролю за використанням і охороною земель Управління земельних ресурсів м. Дніпропетровська, встановлено, що станом на 13.10.2005 земельна ділянка площею 0,2349 га по вул. Свєтлова, 34 у м. Дніпропетровськ використовується відповідачем не за цільовим призначенням, згідно з доданим до акту перевірки планом-схемою на вказаній земельній ділянці знаходиться базова станція.
Управлінням земельних ресурсів м. Дніпропетровська директору ДП ДСУ “Механомонтаж” №201 Мартинову Г.І. видано припис №723 від 13.10.2005 щодо приведення у 30-денний строк землекористування у стан відповідний земельному законодавству –звільнення земельної ділянки від споруди базової станції ЗАТ “Київстар Дж.Ес.Ем.”.
Також державним інспектором з контролю за використанням і охороною земель складено протокол №488 від 13.10.2005 про встановлення факту порушення земельного законодавства, на підставі якого винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення, на директора відповідача накладено штраф у розмірі 170 грн., сплачений у добровільному порядку.
Відповідач 17.10.2005 повідомив ЗАТ “Київстар Дж.Ес.Ем.” про необхідність приведення земельної ділянки у відповідність до законодавства –звільнення її від споруди базової станції та просив вважати договір №591-а таким, що втратив силу.
За результатами перевірки, проведеної державним інспектором з контролю за використанням і охороною земель за участю начальника цього відділу Управління земельних ресурсів м. Дніпропетровська та оформленої актом №201 від 13.12.2005, встановлено, що земельна ділянка площею 0,2349 га по вул. Свєтлова, 34 у м. Дніпропетровськ продовжує використовуватись відповідачем не за цільовим призначенням, обладнання базової станції ЗАТ “Київстар Дж.Ес.Ем.” не демонтовано та на момент перевірки такі роботи не проводились.
У зв'язку з викладеним прокурор звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради про розірвання укладеного між позивачем та відповідачем договору оренди земельної ділянки, припинення права користування відповідачем спірною земельною ділянкою та повернення цієї земельної ділянки державі в особі Дніпропетровської міської ради.
Суд апеляційної інстанції відхилив доводи відповідача щодо відсутності у прокурора повноважень звертатись з позовом в інтересах Дніпропетровської міської ради. З таким висновком суду слід погодитись з огляду на наступне.
Згідно зі ст.ст. 5, 7, 13, 41 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією і усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Відповідно до ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Стаття 32 Закону України "Про власність" визначила, що суб'єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.
Суб'єктами права державної власності на землю виступають: Верховна Рада України –на землі загальнодержавної власності України; Верховна Рада Республіки Крим –на землі в межах території Республіки, за винятком земель загальнодержавної власності; обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів –на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.
Як встановлено судами, розпорядження спірною земельною ділянкою згідно з положенням п. 12 розділу Х Перехідні положення ЗК України здійснює Дніпропетровська міська рада.
Відповідно до п. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Виходячи з аналізу наведених вище норм та положення п. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування" сільська рада є органом місцевого самоврядування, що представляє відповідні територіальні громади та здійснює від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження органу місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Як представницький орган територіальної громади рада у земельних відносинах за законом набуває повноважень суб'єкта права комунальної власності на землю, виконуючи надані їй територіальною громадою повноваження і, відповідно, набуває статусу виконавчого органу влади у системі органів самоврядування на території населеного пункту, як це визначено у мотивувальній частині та п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 №З-рп/99.
Оскільки Конституційний Суд України не обмежив представництво прокурора в інтересах органу самоврядування в особі виконавчого органу влади, що не тотожне з поняттям виконавчого комітету ради, судова колегія відхиляє доводи касатора про відсутність у прокурора права представництва ради щодо захисту права власності на землю територіальної громади.
Вирішуючи спір по суті, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що на момент звернення до суду та на момент винесення рішення суду першої інстанції відповідна базова станція не була демонтована, зважаючи на знаходження на спірній земельній ділянці залізобетонного стовпу з антенно-фідерними пристроями, що не спростовано відповідачем.
Вказані обставини визнані судами такими, що відповідають поняттю нецільового використання землі, визначеному у ст. 1 Закону України “Про державний контроль за використанням та охороною земель”.
В силу положень ст.ст. 4, 5 ЗК України одним із принципів та завдань земельного законодавства є забезпечення раціонального використання та охорони земель.
Стаття 13 Закону України “Про оренду землі” визначає договір оренди землі як договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно з положеннями ст. 15 цього Закону однією з істотних умов договору оренди землі є умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду.
Обов'язок землекористувачів забезпечувати використання землі за цільовим призначенням встановлено ст. 96 ЗК України та пп. 7.4.4 договору оренди. А статтею 24 Закону України “Про оренду землі” передбачено право орендодавця вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди.
Стаття 32 Закону України “Про оренду землі” передбачає, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
Суди першої та апеляційної інстанції правомірно застосували вказані законодавчі норми як такі, що регулюють правовідносини, які є предметом спору.
Разом з тим, відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Статті 43, 47 ГПК України передбачають, що судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи; судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно зі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Проте відхиляючи доводи відповідача щодо використання не за цільовим призначенням лише частини земельної ділянки, суди не встановили фактичних обставин використання спірної земельної ділянки (крім частини зайнятої базовою станцією), не надали правової оцінки доводам відповідача щодо розташування на цій земельній ділянці належного йому на праві власності нерухомого майна та посилання на положення ст. 377 ЦК України. Тобто прийняли рішення про захист прав позивача без урахування права власності відповідача на відповідне нерухоме майно, розташоване на спірній земельній ділянці. Обставини щодо знаходження цього майна та фактично зайнятої ним площі земельної ділянки судами не досліджувались.
Зважаючи на викладене, судова колегія дійшла висновку про недотримання судами при вирішенні спору у справі вимог ст.ст. 43, 47, 43, 84, 105 ГПК України, тому рішення та постанова підлягають скасуванню як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.
Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів, наданих сторонами у справі, а право оцінки доказів належить до повноважень суду першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин.
Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119-12 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу задовольнити.
2. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.01.2006 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.04.2006 у справі №30/464 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий Д.Кривда
Судді Т.Гоголь
А.Уліцький
Суд | Вищий господарський суд України |
Дата ухвалення рішення | 05.07.2006 |
Оприлюднено | 20.08.2007 |
Номер документу | 34982 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Вищий господарський суд України
Кривда Д.С.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні