Рішення

від 13.04.2009 по справі 61/48-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

61/48-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" квітня 2009 р.                                                            Справа № 61/48-09

вх. № 1696/4-61

Суддя господарського суду Рильова В.В. 

при секретарі судового засідання

за участю представників сторін:

позивача -  Семенченко В.В. за довіреністю №910/10/10-014 від 26.05.2008р.

відповідача - не з"явився;

розглянувши справу за позовом Державної податкової інстекції у Краснокутському районі, смт. Краснокутськ харківської області    

до  Пархомівської сільської ради Краснокутського району Харківської області, с. Пархомівка      

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду Харківської області  з позовною заявою, в якій просить суд визнати безхазяйним майно, а саме нежитлову будівлю - гараж по вул. Заводській, 30 с. Пархомівка (одноповерхова будівля з червоної цегли) 1шт. попередньою вартістю 1500,00грн., нежитлову будівлю-магазин по вул. Заводській, 32 с. Пархомівка (одноповерхова дерев"яна будівля, побілена з зовні), 1шт. попередньою вартістю 1000,00грн., та визнати право власності за державою в особі Державної податкової інспекції у Краснокутському районі на майно: нежитлову будівлю-гараж по вул. Заводській, 30 с. Пархомівка (одноповерхова будівля з червоної цегли) 1шт. попередньою вартістю 1500,00грн., нежитлову будівлю-магазин по вул. Заводській, 32 с. Пархомівка (одноповерхова дерев"яна будівля, побілена з зовні) 1шт. попередньою вартістю 1000,00грн.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що спірний об'єкт згідно ст. 335 Цивільного кодексу України є безхазяйною річчю, яка не має власника, що підтверджується відповідями на запити позивача від сільського голови Пархомівської сільської ради, та районного комунального підприємства «Краснокутське бюро технічної інвентаризації» та відповідними актами позивача. Таким чином, на думку позивача, коли відсутні спадкоємці, право власності на таке майно виникає у держави, в особі ДПІ, оскільки кошти, одержані від реалізації майна органом державної податкової інспекції, переходять у власність держави та зараховуються у державний бюджет.

          Ухвалою господарського суду Харківської області від 10 березня 2009 року було прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження  у справі та призначено її на 23 березня 2009 р. о 12:20.

          18.03.2009 року  через канцелярію господарського суду відповідач надав заяву, в якій повідомляв суд, що позовні вимоги визнає повністю, проти позову не заперечує, та просить суд розглядати справу без участі його представника в судовому засіданні.

В судовому засіданні 13 квітня 2009 року позивач підтримував позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач у призначене судове засідання  не з'явився.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши уповноваженого представника позивача, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, завідуючим сектором ПППЗ ДПІ у Краснокутському районі Пересипкіним П.В. та старшим о/у ВПМ ДПІ у Богодухівському районі – Овчаренком В.М. в  ході здійснення оперативних  заходів  було виявлено нежитлові приміщення  з ознаками безхазяйного  майна у с. Пархомівка Краснокутського району по вул. Заводській, 30 та 32, а саме: нежитлова будівля - гараж по вул. Заводській, 30 с. Пархомівка та нежитлова будівля-магазин по вул. Заводській, 32 с. Пархомівка , про що свідчить акт виявлення майна з ознаками безхазяйного від 16.01.2008 року (арк. спр. 6 ).

Згідно з довідкою від 17.01.08 року № 365/8/24-006 вищевказане  майно було поставлено на облік в ДПІ у Краснокутському районі як безхазяйне для вирішення питання згідно чинного законодавства стосовно встановлення прав власності на нього.

Відповідно до актів опису і попередньої оцінки майна з ознаками безхазяйного № 1  та № 2 від 17.01.2008 року знайдене майно було попередньо оцінено, а саме:  нежитлова будівля - гараж по вул. Заводській, 30 с. Пархомівка (одноповерхова будівля з червоної цегли) 1шт. попередньою вартістю 1500,00грн., нежитлова будівля-магазин по вул. Заводській, 32 с. Пархомівка (одноповерхова дерев"яна будівля, побілена з зовні), 1шт. попередньою вартістю 1000,00грн..

З метою виявлення інформації стосовно вищезазначених об'єктів з ознаками безхазяйного майна  позивачем були зроблені відповідні запити.

11 грудня  2008 року на адресу ДПІ у Краснокутському районі від сільського голови Пархомівської сільської ради надійшов лист вих. № 15/836 – інформація  на лист ДПІ № 939/10/24-006 від 28.11.2008 року, яким ПАрхомівською  сільською радою було повідомлено, що розташовані на її території об'єкти (нежитлова будівля - гараж по вул. Заводській, 30 с. Пархомівка та нежитлова будівля-магазин по вул. Заводській, 32 с. Пархомівка) на балансі сільської ради не знаходяться , за оформленням права власності на вищевказані об'єкти нерухомого майна ніхто не звертався (а. с.13).

15 січня 2009 року на адресу позивача надійшов лист вих. № 7 від 15.01.2009 року  від районного комунального підприємства «Краснокутське бюро технічної інвентаризації» з повідомленням про те, що право власності на об'єкти : нежитлова будівля - гараж по вул. Заводській, 30 с. Пархомівка та нежитлова будівля-магазин по вул. Заводській, 32 с. Пархомівка станом на 15.01.2009 року не зареєстроване, а інвентаризаційно-реєстраційна справа  - відсутня (а.с. 11).

Як вказує позивач у позовній заяві,  коли майно є безхазяйним, право власності на таке майно виникає у держави, в особі ДПІ , а тому державна податкова інспекція у Краснокутському районі Харківської області і звернулась до господарського суду з  відповідним позовом  про  визнання  за державою в особі ДПІ права власності на майно, яке не  має  власника  та  є  безхазяйним.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі  яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність  чи  відсутність  обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

У відповідності до вимог ст. 54 ГПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про  визнання  права власності на майно, яке не  має  власника  та  є  безхазяйним,  за державою в особі ДПІ є необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними доказами, тому  суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог .

 Згідно з  вимогами  статті  328  Цивільного  кодексу  України  право  власності  набувається  на  підставах,  що   не заборонені законом та вважається  набутим  правомірно,  якщо  інше прямо  не  випливає  із  закону  або  незаконність  набуття  права власності не встановлена судом.

 Цивільний кодекс України виділяє  декілька  способів  набуття права власності, зокрема набуття права власності на безхазяйну річ (стаття 335 Цивільного кодексу України)

          Відповідно  до  статті   335   Цивільного   кодексу   України безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий. Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом,  що здійснює державну реєстрацію прав на  нерухоме  майно,  за  заявою органу  місцевого  самоврядування,   на   території   якого   вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих  засобах  масової  інформації.  Безхазяйне нерухоме майно, яким є, в  даному  випадку: нежитлова будівля - гараж по вул. Заводській, 30 с. Пархомівка та нежитлова будівля-магазин по вул. Заводській, 32 с. Пархомівка,  може набуватися у власність за  набувальною  давністю,  крім  випадків, набуття права власності на знахідку, бездоглядну домашню  тварину, скарб або на рухому річ, від якої відмовився власник.

Відповідно  до  статті   344   Цивільного   кодексу   України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що у позивача відсутні, передбачені законом підстави щодо  визнання права власності на зазначене безхазяйне майно.

              Окрім того, відповідно  до  частини  2  статті  1  Господарського процесуального кодексу України   державні  органи,  до яких, зокрема, належить позивач,  мають  право  на  звернення  до  господарського  суду,  у випадках передбачених законодавчими актами України.

              Як безпосередньо зазначено в преамбулі  Закону  України  "Про державну податкову службу в Україні"  цей Закон визначає статус державної  податкової  служби  в  Україні,  її  функції  та правові основи діяльності.

Перелік випадків, в яких органи державної  податкової  служби мають право подавати позови до суду перелічені в пункті 11  статті 10 та пункті 17 статті 11 вказаного Закону.

              Так, відповідно до приписів зазначених норм податкові  органи мають  право  звертатися  до  суду  із  позовами  до  підприємств, установ, організацій та громадян про:

- визнання  угод  недійсними  і  стягнення  в  доход  держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а  в  інших  випадках  - коштів, одержаних без установлених законом підстав;

- стягнення  заборгованості  перед  бюджетом   і   державними цільовими фондами за рахунок їх майна;

- скасування державної  реєстрації  суб'єкта  підприємницької діяльності.

Вказаним Законом право податкового  органу  на  звернення  до суду із  позовом  про  визнання  майна  безхазяйним  та  звернення стягнення на таке майно на  користь  держави  не  передбачено.  Не передбачено таке право податкового органу на звернення до суду  із вказаними позовами й іншими актами законодавства України.

          Натомість, пункт 12  статті  11  зазначеного  Закону  містить положення, за змістом якого органи державної податкової  служби  у відношенні безхазяйного майна проводять роботу, пов'язану  з  його виявленням,  обліком,  оцінкою  та  реалізацією  у   встановленому законом порядку, а відповідно до пункту 12 статті 10 цього  Закону податкові  органи  проводять  роботу,  пов'язану   з   виявленням,

обліком, оцінкою та реалізацією у встановленому  законом  порядку, безхазяйного майна, майна, що перейшло за правом  успадкування  до держави, скарбів і конфіскованого майна.

          Повноваження  органів  податкової  служби  щодо  безхазяйного майна  також  визначені  у  Порядку  обліку,  зберігання,   оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність  держави і розпорядження ним, затвердженому Постановою  Кабінету  Міністрів України № 1340 від 25.09.1998  (далі Порядок),  проте відповідно до  пункту  5  статті  1  вказаного  Порядку  його  дія поширюється лише на майно, яке вже визнано безхазяйним  відповідно до чинного законодавства.

          Згідно з приписами пункту 2 Порядку, облік, попередня оцінка, а також відповідальність за зберігання майна, зазначеного у пункті 1 цього Порядку, до передачі  його  для  подальшого  розпорядження відповідно до  пункту  9  цього  Порядку  покладаються  на  органи (організації), що здійснили вилучення або зберігають його.

          Суд відзначає, що відповідно до статей 6, 19 Конституції  України  правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах,  відповідно  до яких ніхто не може бути примушений робити те,  що  не  передбачено законодавством.  Органи  державної  влади  та   органи   місцевого самоврядування,  їх  посадові  особи  зобов'язані  діяти  лише  на підставі,  в  межах  повноважень  та  у  спосіб,  що   передбачені Конституцією та законами України.

          Такої правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України,  про що зазначено у Постанові ВГСУ по справі № 28/485 від 23.08.2007 р.

          Таким  чином,  посилання  позивача   на те, що податковий орган у даному випадку діє в межах своєї компетенції не має  нормативно-правового обґрунтування, тому у задоволенні позову необхідно відмовити.

Згідно ст. ст. 44, 49 ГПК України у разі відмови у позові судові витрати покладаються на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 328, 335, 344  Цивільного Кодексу України,  ст. ст.124, 129 Конституції  України, ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49,54 ст.ст.82-85 Господарського процесуального кодексу  України,  суд – 

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Суддя                                                                                            Рильова В.В.

Повний текст рішення підписаний  13 квітня 2009 року.