Постанова

від 22.04.2009 по справі б26/5-09

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

Б26/5-09

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 22 квітня 2009 р.                                                                                    № Б26/5-09  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоТкаченко Н.Г.

суддівКатеринчук Л.Й.Яценко О.В. (доповідач у справі)

розглянувши касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська

на постановугосподарського суду Дніпропетровської  області від 27.01.2009р.

у справігосподарського судуза заявою

до№ Б26/5-09Дніпропетровської областіТовариства з обмеженою відповідальністю "Андеграунд-люкс", м. ДніпропетровськТовариства з обмеженою відповідальністю "Максіторг", м. Дніпропетровськ

провизнання банкрутом

в судове засідання представники сторін не з'явились

ВСТАНОВИВ:

          Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 27.01.2009р. у справі №Б26/5-09 (суддя Камша Н.М..) порушено провадження у справі про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Максіторг", м. Дніпропетровськ за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Андеграунд-люкс", м. Дніпропетровськ, з урахуванням особливостей, передбачених статтею 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

          Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 27.01.2009р. у справі №Б26/5-09 (суддя Камша Н.М.) в порядку ст.52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визнано товариство з обмеженою відповідальністю "Максіторг", м. Дніпропетровськ, банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором банкрута ініціюючого кредитора товариство з обмеженою відповідальністю "Андеграунд-люкс", м. Дніпропетровськ.

          Не погоджуючись з вищезазначеною постановою Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Дніпропетровська, подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову господарського суду Дніпропетровської області від 27.01.2009р. у справі №Б26/5-09.

          Судова колегія, заслухавши доповідь судді  Яценко О.В., розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом попередньої інстанції норм процесуального та матеріального права дійшла висновку, про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

          Приймаючи постанову про визнання боржника банкрутом суд першої інстанції посилався на те, що боржник відсутній за своєю юридичною адресою,  боржник неспроможний погасити борг перед кредитором в сумі 200070,00грн., а відповідно до ч.1 ст.52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або  визнання його банкрутом” у разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань, тому  у суду є підстави для  визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

Але з такими висновками суду погодитись не  можна.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до чинного законодавства  рішення суду  є законним тоді,  коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Оскаржувана постанова суду першої інстанції зазначеним вище вимогам не відповідає.

Згідно зі ст.41 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".    

Визнаючи боржника банкрутом, на підставі  ст.52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом ” суд виходив з того, що боржник відсутній за своїм місцем знаходження, що підтверджується відповідним записом в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців від 12.01.2009р. №2846874

Як вбачається із матеріалів справи, ініціюючим кредитором надано  суду витяг  із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 12.01.2009 р., у якому значиться, що відомості про юридичну особу –Товариство з обмеженою відповідальністю "Максіторг", м. Дніпропетровськ   не підтверджені (а.с.19).

Відповідно до ст.1 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців ”, місцезнаходження юридичної особи –адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Згідно зі ст.17 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців” в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням.

Відповідно до вимог ч.1,3 ст.18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців ”, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін, якщо відомості , які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Вказаний Закон також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням.

          Крім того, відповідно до ч. 8 ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців, якщо до Єдиного державного реєстру не внесено  запис про відсутність  юридичної  особи  за її місцезнаходженням,  то в разі неодержання реєстраційної картки про підтвердження відомостей  про юридичну особу в установлений частиною сьомою цієї статті строк, а також у разі одержання державним реєстратором від органу державної податкової служби повідомлення   встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її  місцезнаходженням,  державний реєстратор зобов'язаний  у строк, що не перевищує десяти робочих днів з дати, яка встановлена для подання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу,  або з дати одержання повідомлення від органу  державної  податкової  служби,  направити рекомендованим листом юридичній особі   повідомлення   про необхідність подання державному реєстратору  реєстраційної  картки про підтвердження відомостей про юридичну особу. У повідомленні зазначаються підстава його надіслання, остання дата одержання державним  реєстратором реєстраційної картки від юридичної  особи  або  найменування  органу державної податкової служби, який надіслав повідомлення про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, та дата цього повідомлення.

Державний реєстратор залишає  реєстраційну картку про підтвердження відомостей  про юридичну особу без  розгляду  та повідомляє  про  це заявника у випадках і в порядку,  встановлених частиною п'ятою цієї статті. У разі повернення до державного  реєстратора  рекомендованого листа  з  відміткою  відділення  зв'язку про відсутність юридичної особи за вказаною адресою або неподання юридичною особою  протягом місяця   з   дати   направлення   їй   відповідного   повідомлення реєстраційної картки про  підтвердження  відомостей  про  юридичну особу  державний  реєстратор  повинен внести до Єдиного державного реєстру   запис про  відсутність  юридичної особи  за  її місцезнаходженням   або запис про   відсутність  підтвердження відомостей про юридичну особу.

Таким чином, зазначені вище норми передбачають можливість  внесення реєстратором, після дотримання передбаченої ст. 19 Закону України " Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців"  процедури, до реєстру запису про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням , а також запису про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу. Внесення вказаних записів має різну правову природу, а також різні правові наслідки, в зв'язку з чим , вказані відомості не є тотожними, тобто внесення до реєстру запису про відсутність  підтвердження відомостей про юридичну особу не може слугувати доказом відсутності боржника.

На дані обставини, господарський суд першої інстанції уваги не звернув  та не дам їм ніякої оцінки.

Крім того, ініціюючий кредитор  не надав суду належних доказів у відповідності до вимог ст.52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" , які б свідчили про відсутність Товариства з обмеженою відповідальністю "Максіторг", м. Дніпропетровськ підприємницької діяльності.

Частиною 3 статті 6 Закону встановлено, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим законом.

При цьому безспірність вимог кредитора повинна підтверджуватись документами, які кредитор зобов'язаний додати до заяви про порушення справи про банкрутство.

Перелік цих документів міститься в пункті 8 статті 7 Закону, в якому зокрема зазначається, що кредитор повинен додати до заяви виконавчі документи, чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредитора.

За приписами частини 8 статті 1 Закону безспірні вимоги кредиторів - вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Виходячи з вимог частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства  повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

          Як вбачається із матеріалів справи, провадження у справі про банкрутство боржника було порушено за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Андеграунд-люкс", м. Дніпропетровськ", за статтею 52 Закону. Ініціюючий кредитор мотивував заяву про порушення провадження у справі про банкрутство тим, що існує заборгованість боржника перед ініціюючим кредитором в розмірі 200070,00 грн., претензія №1111/03 від 11.11.2008 року (т.1 а.с.13) визнана боржником відповідно до відповіді від 12.11.2008 року (т.1 а.с.16) та не надав виконавчих документів чи розрахункових документів, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Судом не дано оцінки відсутності виконавчих чи розрахункових документів, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. Також судом не дано оцінки обґрунтованості доводів ініціюючого кредитора на предмет відсутності боржника за адресою місцезнаходження відповідно до зазначених приписів статей 17-19 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців”.

З огляду на це висновки суду про підставність порушення провадження у справі за спрощеною процедурою в порядку статті 52 Закону та можливість визнання боржника банкрутом не можна вважати обґрунтованими та такими, що прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відтак, постанова господарського суду м. Києва від 27.01.2009 року про визнання боржника банкрутом прийнята з неповним дослідженням матеріалів справи, а отже є такою, що підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

За таких обставин, постанову господарського суду Дніпропетровської області від 27.01.2009 р. не можна визнати як таку, що відповідає фактичним обставинам справи і вимогам закону і вона підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд на стадію розпорядженням майном.

При новому розгляді справи суду слід врахувати вище викладене, більш повно та  всебічно перевірити дійсні обставини справи, дати належну оцінку зібраним по справі доказам, доводам та запереченням сторін і в залежності від встановленого та вимог закону постановити законне та обґрунтоване  рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5,111-7,111-9,111-11 ГПК України Вищий господарський суд України –

ПОСТАНОВИВ:

1.Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська на постанову господарського суду Дніпропетровської  області від 27.01.2009р. у справі № Б26/5-09 задовольнити частково.

2.Постанову господарського суду Дніпропетровської області від 27.01.2009р. у справі № Б26/5-09 скасувати. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий                                                                             Н.Г. Ткаченко

Судді                                                                                                   Л.Й. Катеринчук

            О.В. Яценко