Ухвала

від 26.09.2013 по справі 343/693/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«26» вересня 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Соколовського В.М.,

суддів: Меленко О.Є., Проскурніцького П.І.,

секретаря Бойчука Л.М.,

з участю: представника апелянта ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3, представника Малотур'янської сільської ради Кузеляк Л.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Малотур'янська сільська рада, відділ Держземагенства у Долинському районі, про визнання недійсним Державного акту про право власності на земельну ділянку,

за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Долинського районного суду від 12 серпня 2013 року,-

в с т а н о в и л а:

Рішенням Долинського районного суду від 12 серпня 2013 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Малотур'янська сільська рада, відділ Держземагенства у Долинському районі, про визнання недійсним Державного акту про право власності на земельну ділянку.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також на необ'єктивне та неповне дослідження всіх обставин по справі.

Зокрема апелянт зазначає, що судом не взято до уваги, що право власності громадян на земельні ділянки виникало з моменту прийняття відповідною радою рішення про передачу земельної ділянки громадянину, але з наступною видачею Державного акту на право власності на земельну ділянку.

Також не враховано судом, що відповідач набула право власності на земельну ділянку, площею 0,0031 га, яка по праву належить апелянту згідно з планом від 05.12.1994 року. Згоди на вилучення із власності чи користування земельної ділянки ОСОБА_6 не надавала, а ОСОБА_2 безпідставно заволоділа спірною ділянкою.

В зв'язку з цим апелянт просив оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_1 доводи скарги підтримала з наведених в ній мотивів та просила скаргу задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2, її представник ОСОБА_3 та голова Малотур'янської сільської ради вимоги апеляційної скарги не визнали, вважають її безпідставною, а рішення - законним і обґрунтованим, яке просили залишити в силі, відмовивши у задоволенні скарги.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін та представників, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_7, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги не є обґрунтованими, тому не підлягають до задоволення, оскільки Державні акти на право власності на земельні ділянки відповідач ОСОБА_2 стала виготовляти ще за життя своєї матері ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року, яка була суміжником та користувачем сусідньої земельної ділянки та погодилась на конфігурацію та розміри земельних ділянок відповідача, про що свідчать її підписи на плані та на планах встановлення меж, а також відсутність жодних претензій до дочки ОСОБА_2

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів.

Так відповідно до статей 3, 59, 60 ЦПК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Малотур'янської сільської ради від 30.12.1993 року ОСОБА_6 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,4070 га, а також ділянку НОМЕР_1 площею 0,1003 га, ділянку НОМЕР_2 площею 0,1764 га, та ділянку НОМЕР_3, площею 0,1303 га. Ділянка НОМЕР_1 та НОМЕР_2 знаходиться в АДРЕСА_1 ділянка НОМЕР_3 знаходиться біля телевишки (а.с.14).

Згідно свідоцтва про смерть НОМЕР_4, ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, свої земельні ділянки вона не приватизувала (а.с.42).

Згідно ст. 22, 23 ЗКУ УРСР в ред. 1992 р. право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

До цього щодо права власності та постійного користування діяли правила, за якими право на земельні ділянки виникало виключно після його оформлення відповідними документами. Це правило було закріплено і у первинній редакції

З свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06.02.2006 року вбачається, що спадкоємцем майна ОСОБА_6 є син ОСОБА_8 Спадкове майно, на яке було видане це свідоцтво, складається з домоволодіння, що знаходиться за адресою Івано-Франківська область, АДРЕСА_2 та грошового вкладу, що знаходиться в Долинському відділенні ощадного банку (а.с.11).

Договір дарування від 24.05. 2006 р. свідчить, що дарувальник ОСОБА_8 передав безоплатно у власність ОСОБА_5 домоволодіння, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 (а.с.12).

Відповідно до рішенням Малотур'янської сільської ради від 15.09.2010 р. на підставі заяви ОСОБА_8 припинено право користування на земельні ділянки, загальною площею 0,4070 га, які надані для будівництва та обслуговування житлового будинку та для ведення особистого селянського господарства. В даному рішенні зокрема зазначено, що рішення Малотур'янської сільської ради від 02.06.1993 року №35-2/06 «Про передачу у власність земельної ділянки» та від 30.12.2006 року «Про передачу земель у приватну власність", виданого на ім'я ОСОБА_6, вважати такими, що втратили чинність (а.с.57).

Згідно рішення Малотур'янської сільської ради від 15.09.2010 р. №1250-27/10 ОСОБА_5 передано у приватну власність земельні ділянки, загальною площею 0,2767 га, а саме:

- 0,1003 га для будівництва і обслуговування жилого будинку та господарських споруд в АДРЕСА_2

- 0,1764га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_2

Пунктом 2 даного рішення зобов'язано ОСОБА_5 виготовити та зареєструвати у встановленому порядку Державні акти на право власності на земельну ділянку, площею 0,2767 га в АДРЕСА_2. Пунктом 3 цього ж рішення ОСОБА_5 надано згоду про передачу у приватну власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 0,1303 га, в урочищі «Біля телевишки», що знаходиться за межами населеного пункту.

Згідно з ч.1 ст.10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

За змістом ст.12 ЗК України до повноважень селищних рад у галузі земельних відносин на території селищ належить розпорядження землями територіальних громад, вирішення земельних спорів, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Частиною першою статті 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Отже вказаним положенням визначено правові підстави набуття громадянами і юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності. Такими підставами є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Згідно з рішенням Малотур'янської сільської ради від 30.12.1993 року ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку, площею 0,2917 га, а саме: ділянку НОМЕР_1 площею 0,113 га для обслуговування житлового будинку та ділянку НОМЕР_2 площею 0,1780 га для ведення особистого селянського господарства (а.с.22).

Відповідно до рішення Малотур'янської сільської ради від 25.12.2003 року в зв'язку з уточненням розмірів земельних ділянок, які визначались при проведенні підготовчих робіт на виготовлення Державних актів на право володіння землею, беручи до уваги матеріали геодезичної зйомки Долинського бюро по приватизації земельних ділянок при районному відділі земельних ресурсів, затверджено уточнені площі ділянок, які передані в приватну власність згідно рішень попередніх сесій сільської ради ( а.с.24).

Як вбачається з плану встановлення меж земельних ділянок ОСОБА_2, наявні всі необхідні підписи осіб, з якими погоджується план земельної ділянки, також із суміжними землекористувачами ОСОБА_6 та ОСОБА_9 (а.с.26-27).

Державні акти на право власності на земельні ділянки від 20.06.2005 року підтверджують, що ОСОБА_2 на підставі рішення Малотур'янської сільської ради від 25.12.2003 року №215-12/03 є власником земельних ділянок: площею 0,1165 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд та площею 0,1869 га для ведення особистого селянського господарства. Дані земельні ділянки розташовані в АДРЕСА_3 Долинського району Івано-Франківської області (а.с.46-47).

Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, не заборонених законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що ОСОБА_6, яка була суміжником та користувачем сусідньої земельної ділянки та погодилась на конфігурацію та розміри земельних ділянок відповідача ОСОБА_2, про що свідчать її підписи на плані та на планах встановлення меж, отже ОСОБА_6 не мала жодних претензій до ОСОБА_2 (а.с.26-27).

Зі змісту ст. 125, 126 Земельного кодексу України вбачається, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчуються державними актами.

За таких обставин твердження апелянта про неврахування судом першої інстанції всіх обставин по справі та невірним застосуванням норм матеріального і процесуального права є безпідставними, які заперечуються матеріалами справи.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно встановлено правовідносини, яким дана належана юридична оцінка на підставі діючого законодавства і досліджених доказів, а рішення постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, тому доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують і підстав для скасування оскаржуваного рішення не вбачається.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Долинського районного суду від 12 серпня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий В.М. Соколовський

Судді: О.Є. Меленко

П.І. Проскурніцький