Постанова

від 04.11.2013 по справі 805/1408/13-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2013 р. Справа №805/1408/13-а

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 12-03 год.

Донецький окружний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Крилова М.М.

при секретарі Фоміній О.Д.

розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Державного підприємства "Підприємство Торезької виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області (№28)" про зобов'язання вчинити певні дії,-

за участю:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Рижановської С.І

представника відповідача Серебрянської Ю.С. -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державного підприємства "Підприємство Торезької виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області (№28)" про зобов'язання вчинити певні дії.

Позивач вимоги мотивує тим, що Наказом Управління Держаної пенітенціарної служби України в Донецькій області від 30.10.2012 р. № 134 о/с, вона звільнена у відставку Збройних Сил України за п.65 «а» з 31.10.2012 р. на підставі рапорту. На день звільнення з роботи мала спеціальне звання майора внутрішньої служби та займала посаду начальника відділу маркетингу, збуту та матеріально - технічного постачання Державного підприємства «Підприємства Торезької виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області (28)», вислуга років у календарному обчисленні становила 12 років 08 місяців 23 дні, загальний трудовий стаж складав 29 років 5 місяців 12 днів. При звільненні у відставку позивачу було нараховані: компенсація за невикористану відпустку, грошова допомога при звільненні, матеріальна допомога та заробітна плата за жовтень 2012 р., разом на загальну суму 55489,01 грн.

07.11.2012 р. позивачу була виплачена заробітна плата за жовтень 2012 р. у розмірі 2967,68 грн., у зв'язку з чим вона 29.11.2012 р. звернулась до Торезького міського суду Донецької області з заявою про видачу судового наказу про стягнення з відповідача нарахованої, але не виплаченої заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористані доби відпустки, матеріальної допомоги та грошової допомоги при звільнені, на загальну суму 51528,21 грн.

06.12.2012 р. позивачу була виплачена заробітна плата за жовтень 2012 р. у розмірі 33156,07 грн., а 12.12.2012 р. ОСОБА_1 отримала судовий наказ Торезького міського суду Донецької області від 10.12.2012 р. по справі 0549/6513/2012 із задоволенням її вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористанні відпустки, матеріальної допомоги т а вихідної допомоги, однак 08.01.2013 року ухвалою суду зазначений судовий наказ скасовано.

В подальшому 27.06.2013 р. постановою Торезького міського суду Донецької області у задоволені позову державного підприємства «Підприємство Торезької виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області (28)» до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів було відмовлено.

15.08.2013 р. Ухвалою Апеляційного суду Донецької області рішення Торезького міського суду Донецької області від 27.06.2013 р. - залишено без змін. Отже, зазначає позивач, вона законно отримала заробітну плату за жовтень 2012 року у сумі 13270,90 грн.

Позивач зазначає, що з урахуванням отриманих сум, загальна сума заборгованості відповідача складає 5101,24 грн.

Представник позивача у судовому засіданні вимоги уточнив та просив стягнути з Державного підприємства «Підприємство Торезької виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області (28)» нараховану, але не виплачену їй заборгованість у розмірі 5101,24 грн. та стягнути моральну шкоду у розмірі 2000 грн.

Представники відповідача у судовому засіданні проти позову заперечували та наполягали на відмові в його задоволені.

Суд, заслухавши пояснення учасників процесу та перевіривши їх доводи матеріалами справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що наказом Управління державної пенітенціарної служби України в Донецькій області № 134/о від 30.10.2012 року майора внутрішньої служби ОСОБА_1, начальника відділу маркетингу, збуту та матеріально - технічного постачання підприємства Торезької виправної колонії (№28) було звільнено у відставку Збройних Сил України за віком.

Згідно грошового атестату № 1 виданого Підприємством Торезької ВК УДПтСУ в Донецькій області (№28) ОСОБА_1 отримала: посадовий оклад у розмірі 1000 грн.; оклад за спеціальним званням у розмірі 125 грн.; надбавку за вислугу років у розмірі 337,50 грн.; надбавку за виконання особливо важких завдань під час проходження служби, розробку і проведення експертизи проектів нормативно-правових актів та за виконання спеціальних завдань, пов'язаних з антитерористичною діяльністю у розмірі 731,25 грн.; премію у розмірі 8775 грн.; матеріальну допомогу у розмірі 3304,69 грн.; матеріальну допомогу для оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки у розмірі 3764,06 грн. та отримала компенсацію за невикористані доби відпустки у розмірі 5155,85 грн., на загальну суму 55489,01 грн.

Відповідно довідки Державного підприємства «Підприємство Торезької виправної колонії Управління державної пенітенціарної служби України в Донецькій області (№28)» від 07.12.2012 р. № 9939 позивачу при звільнені було нараховано суму у розмірі 55489,01 грн.

В подальшому позивачу був проведений перерахунок грошового забезпечення у зв'язку з виключенням розміру премії за вересень та жовтень 2012 року, після чого позивачу при звільнені підлягало виплаті 33156,07 грн.

Згідно видаткового касового ордеру від 06.12. 2012 р. ОСОБА_1 була виплачена заробітна плата за жовтень 2012 року у розмірі 33156,07 грн.

Позивач посилається на наявність у відповідача заборгованості у розмірі 5101,24 грн., яка утворилась внаслідок протиправного зменшення суми, що підлягала сплаті при звільненні з 55489,01 грн. на 33156,07 грн.

Суд погоджується з таким твердженням позивача з огляду на наступне.

Судом встановлено, що наказом державного підприємства «Підприємство Торезької виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області (28)» №482 від 08.10.2012 року ОСОБА_1 за вересень 2012 року призначена премія у розмірі 150%, а наказом №483 від 09.10.2013 року призначена премія за жовтень 2012 року у розмірі 600%.

Підставою здійснення перерахунку грошового забезпечення позивачу, внаслідок чого відбулось зменшення суми, що підлягала сплаті при звільненні, стала проведена на Державному підприємстві «Підприємство Торезької виправної колонії Управління державної пенітенціарної служби України в Донецькій області (№28)» перевірка з питань нарахування заробітної плати та грошового забезпечення працівникам підприємства, за результатом якої скасовані наказ №482 від 08.10.2012 року та наказ №483 від 09.10.2013 року про призначення ОСОБА_1 премії за вересень-жовтень 2012 року.

Як вбачається з наказу державного підприємства «Підприємство Торезької виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області (28)» №541 від 23.11.2012 року, переплата премії відбулась внаслідок недбалого ставлення до своїх службових обов'язків начальником Торезької виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області (28).

Разом з тим, суд зазначає, що вказана перевірка проведена вже після звільнення ОСОБА_1 зі служби та після нарахування їй грошового забезпечення, що підтверджується довідкою №9350 від 15.11.2012 року, відповідно до якої саме 51528,21 грн. підлягало виплаті позивачці при звільненні.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вирішуючи спір, суд звертає увагу, що зазначена конституційна норма зобов'язує органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі закону, тобто у своїй діяльності повинні приймати такі рішення, які не суперечать чинному законодавству, а їх управлінські функції не повинні виходити за межі закону. Зокрема, Конституція України встановлює для суб'єкта владних повноважень спосіб діяльності, передбачений Конституцією та законами України, а також визначає сферу його компетенції, тобто яким чином здійснюються дії, спрямовані на реалізацію владних повноважень, які повинні спиратися тільки на компетенційні права і обов'язки, а тому використовувати у своїй діяльності тільки ті засоби, форми і прийоми, які передбачені законом. Всі органи державної влади, органи місцевого самоврядування та посадові особи повинні діяти в межах повноважень визначених і встановлених у законодавчих актах.

Держава в особі державних органів здійснює політику відповідно до принципу законності. Тому дотримання принципу законності є обов'язком для центральних органів виконавчої влади, інших державних органів, їх посадових осіб, які зобов'язані діяти лише на підставі, у порядку, у спосіб та в межах своєї компетенції.

Таким чином, реалізація державою певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, в особі суб'єктів владних повноважень є "гарантією стабільності суспільних відносин" між державними органами і громадянами, породжуючи при цьому у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

З наведеного виходить, що суб'єкт владних повноважень не може скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Крім того, відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, а тому суд не може покладати негативні наслідки на позивача за неналежне виконання своїх обов'язків начальником державного підприємства «Підприємство Торезької виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області (28)» щодо необґрунтованого нарахування премії працівникам.

Відповідно до п.17.1 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України від 07.10.2009 р. № 222, у разі звільнення зі служби грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу - до дня отримання (включно) органом або установою наказу про звільнення зі служби, але не більше ніж за п'ять діб з дня отримання наказу про звільнення.

Таким чином, скасувавши накази про призначення ОСОБА_1 премії за вересень-жовтень 2012 року вже після її звільнення, відповідач необґрунтовано зменшив суму, що підлягала сплаті при звільненні з 55489,01 грн. на 33156,07 грн.

Щодо розрахунку розміру заборгованості, що підлягає сплаті на користь позивача, суд виходить з наступного.

Так, судом встановлено та не заперечується сторонами під час судового розгляду, що позивачу було виплачено: грошове забезпечення за жовтень 2012 року в сумі 13270,90 грн., частину загальної нарахованої суми в розмірі 2967, 68 грн., виплати при звільненні після перерахунку грошового забезпечення в розмірі 33156,07 грн., суму авансу у розмірі 235 грн., сума утримань згідно довідки від 07.12.2012 р. №9939 складає 758,12 грн.

Враховуючи вище викладене, загальна сума заборгованості складає 5101,24 грн., а тому для повного захисту прав позивача необхідно стягнути зазначену суму заборгованості з Державного підприємства « Підприємство Торезької виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області (№28)» на користь ОСОБА_1.

Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди у розмірі 2000 грн. слід зазначити наступне.

Згідно п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року N 5, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Позивачем має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Згідно п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 N 4, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

На думку суду, позивач не навів суду докази, які б підтвердили заподіяння йому відповідачем моральної шкоди, не довів чим підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діяннями вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача, а тому вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 2000 грн. є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Оскільки завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб при здійсненні ними владних управлінських функцій (частина перша статті 2 КАС України), у справах щодо оскарження рішень таких суб'єктів суди перевіряють, серед іншого, чи прийняті вони розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, пропорційно, а обставини справи підтверджують протиправність дій відповідача, суд вважає заявлені позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Підприємство Торезької виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області (№28)» про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Підприємство Торезької виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області (№28)» (86600, Донецька обл., м. Торез, вул. Широка, ЄДРПОУ: 08679847) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) суму заборгованості у розмірі 5101 (п'ять тисяч сто одна) грн. 24 (двадцять чотири) коп.

В іншій частини позовних вимог відмовити.

Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частина у судовому засіданні 04 листопада 2013 року. Постанова виготовлена в повному обсязі 08 листопада 2013 року.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд з одночасним надісланням апеляційної скарги особою, яка її подає, до Донецького апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складання постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Крилова М.М.