Рішення

від 07.11.2013 по справі 922/4080/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" листопада 2013 р.Справа № 922/4080/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Таєр плюс" (смт.Шевченкове, Харківська область) до Приватного підприємства "БМТ" (м.Харків) про стягнення 27661,00 гривень за участю представників :

позивача - Максюка І.Л. (директор, наказ №4-К від 04 липня 2013 року)

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

25 вересня 2013 року Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Таєр плюс", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Приватного підприємства "БМТ" (Відповідача) суми заборгованості у розмірі 27661,00 гривень, у тому числі, 20340,00 гривень суми основної заборгованості, 997,00 гривень суми нарахованої пені, 6102,00 гривень штрафу та 222,00 гривень суми 3% річних. Заявлену вимогу обґрунтував неналежним виконанням Відповідачем умов договору поставки №ПН170413/1, укладеного між сторонами 17 квітня 2013 року. Крім того, Позивач просив суд стягнути з Відповідача 1720,50 гривень судового збору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 30 вересня 2013 року було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду. Провадження у справі було порушено та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 24 жовтня 2013 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 24 жовтня 2013 року було відкладено розгляд справи на 07 листопада 2013 року, у зв'язку з неявкою Відповідача.

Представник Позивача у відкритому судовому засіданні 07 листопада 2013 року підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Відповідач у відкрите судове засідання 07 листопада 2013 року свого представника не направив, відзив на позовну заяву та витребувані судом документи не надав. Про причини неявки суд не повідомив. Про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням від 04 листопада 2013 року.

Відповідно до п.3.6 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України №02-5/289 від 18 вересня 1997 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Беручи до уваги, що відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, а також те, що ухвалою господарського суду Харківської області про порушення провадження у справі від 30 вересня 2013 року Відповідача було повідомлено про розгляд даної справи, суд в порядку ст.75 Господарського процесуального кодексу України, розглядає справу за наявними в ній матеріалами, без участі Відповідача.

Отже, суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника Позивача, встановив наступне.

17 квітня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Таєр плюс" (Позивачем) та Приватним підприємством "БМТ" (Відповідачем) було укладено договір поставки №ПН170413/1. Даний договір було підписано повноважними представниками з обох сторін та скріплено печатками.

Відповідно до умов договору, постачальник (Позивач) зобов'язався передати у власність покупця (Відповідача) автошини до вантажної, сільськогосподарської та/або спецтехніки (надалі - товар), а покупець, в свою чергу, зобов'язався прийняти відповідний товар та оплатити його.

Моментом поставки вважається момент підписання представником покупця видаткової накладної на поставлений товар (п.2.2 договору).

Остаточна загальна сума договору визначається як сума всіх видаткових накладних, підписаних з обох сторін (п.4.2 договору).

Позивач, в свою чергу, поставив на адресу Відповідача товар на суму 20340,00 гривень, що підтверджується видатковою накладною №79 від 19 квітня 2013 року на суму 12000,00 гривень (а.с.11) та видатковою накладною №88 від 24 квітня 2013 року на суму 8340,00 гривень (а.с.13). Вказані накладні було підписано з обох сторін.

Крім того, факт поставки товару підтверджується додатковими первинними документами, а саме, наявними у матеріалах справи, довіреністю №0072 від 19 квітня 2013 року на отримання товарно-матеріальних цінностей (а.с.14), та рахунком на оплату №87 від 17 квітня 2013 року (а.с.12), який був виставлений Позивачем до сплати Відповідачу.

Відповідно до п.4.3 договору, оплата товару здійснюється покупцем на підставі видаткових накладних до нього, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 14 календарних днів з моменту поставки.

Відповідач, в свою чергу, за отриманий товар, в строк, передбачений умовами спірного договору, не розрахувався.

З метою досудового врегулювання спору, Позивач направив претензію-вимогу (вих.№3) від 11 червня 2013 року на адресу Відповідача про сплату виниклої заборгованості, але відповіді не отримав.

Суд, проаналізувавши обставини, вказані у позовній заяві, дійшов висновку про те, що Позивач виконав свої зобов'язання за спірним договором належним чином та у повному обсязі. Проте, Відповідач, в свою чергу, зобов'язання за спірним договором не виконав, у зв'язку з чим, утворилась основна заборгованість перед Позивачем у розмірі 20340,00 гривень, яка до цього часу залишається непогашеною.

Відповідно до ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов висновку про повне задоволення позову, виходячи з наступного.

Згідно із ч.1 ст.179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До того ж, частина 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює те, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В розумінні статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ч.2 цієї статті).

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи викладене, та те, що на момент прийняття рішення по справі, у матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення Відповідачем заборгованості в добровільному порядку, суд вважає заявлену вимогу Позивача щодо стягнення з Відповідача суми основної заборгованості у розмірі 20340,00 гривень, нормативно та документально обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо заявленої вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 997,00 гривень пені та 6102,00 гривень штрафу, суд зазначає наступне.

Згідно із ст.548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст.546 ЦКУ).

Згідно зі ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до вимог ч.4 ст.231 Господарського кодексу України, штрафні санкції можуть застосовуються у розмірі, визначеному умовами договору. При цьому їх розмір може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно зі ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п.5.1 спірного договору, у разі порушення термінів оплати товару, покупець, в першу чергу, зобов'язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу. Крім того, у разі прострочення платежу понад 30 календарних днів, покупець зобов'язаний сплатити додатково штраф у розмірі 30% від простроченої суми.

Позивач нарахував суму пені, з урахуванням Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" №543/96-ВР від 22 листопада 1996 року, та в порядку ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.

З урахуванням викладеного, суд, перевіривши період нарахування пені, розрахунок пені та штрафу, нарахованих Позивачем, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та таким, що відповідає нормам чинного законодавства, а тому вказані суми штрафу та пені підлягають стягненню з Відповідача у повному обсязі.

Щодо заявленої вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 222,00 гривень суми 3% річних, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши розрахунок Позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірний, та такий, що відповідає нормам чинного законодавства України, а тому підлягає стягненню з Відповідача у повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, суд керується ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких судовий збір покладається на Відповідача.

На підставі вищевикладеного та ст.129 Конституції України, ст.ст.530, 546, 548, 549, 599, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст.179, 193, 230, 231, 232 Господарського кодексу України, та керуючись ст.ст.1, 12, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства "БМТ" (61023, м.Харків, вул.Весніна, буд.12, код ЄДРПОУ 32677557, р/р №26007060566409 в ГРУ "ПриватБанк", МФО 351533) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Таєр плюс" (63601, Харківська область, смт. Шевченкове, вул. Леніна, буд.39, код ЄДРПОУ 38195169, р/р №26001001030697 у ПАТ "УніверсалБанк", МФО 322001) 20340,00 гривень основної заборгованості, 997,00 гривень пені, 6102,00 гривень штрафу, 222,00 гривень суми 3% річних та 1720,50 гривень судового збору.

Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 12 листопада 2013 року.

Суддя Аріт К.В.

справа №922/4080/13