Ухвала

від 11.11.2013 по справі 801/5254/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 801/5254/13-а

11.11.13 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Цикуренка А.С. ,

Санакоєвої М.А.

секретар судового засідання Лінчінська Ю.А.

за участю сторін:

представник позивача, Дочірнього підприємства "ТІС-КРИМ"- Харченко Наталія Олександрівна, паспорт НОМЕР_1, виданий Керченським МУГУ МВС України в Криму, 15.06.2004, довіреність № 11-13 від 07.11.13

представник відповідача, Керченської об`єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим - не з'явився, надав суду клопотання про розгляд справи у його відсутність,

розглянувши адміністративну справу № 801/5254/13-а за апеляційною скаргою Керченської об`єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходівів в Автономній Республіці Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Кузнякова С.Ю. ) від 06.08.2013

за позовом Дочірнього підприємства "ТІС-КРИМ" (вул. Марата, 9, прим. 108, місто Керч, Автономна Республіка Крим,98320)

до Керченської об`єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходівів в Автономній Республіці Крим (вул. Борзенко, 40, місто Керч, Автономна Республіка Крим,98300)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 06.08.2013 адміністративний позов задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у місті Керчі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 21.02.2013: №0000232201 на суму 234605,00 грн. та №0000222201 на суму 46921,00 грн., вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з даним рішенням суду, Керченська об`єднана Державна податкова інспекція Головного управління Міндоходівів в Автономній Республіці Крим звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 06.08.2013 скасувати та прийняти нове рішення по справі, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2013 в порядку статей 47, 49, 55, частин шостої, сьомої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства здійснена заміна відповідача- Державної податкової інспекції у місті Керчі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на належного- Керченську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим.

08.11.2013 від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника, яке судовою колегією було задоволено.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи Дочірнє підприємство «ТІС-Крим» (далі-позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у місті Керчі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі-відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.02.2013: № 0000232201, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток у розмірі 234605,00 грн. та № 0000222201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 46921,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані помилковістю висновків податкового органу стосовно безтоварного характеру господарських операцій позивача з контрагентами - ТОВ «Керч-Феррі» та ТОВ «Інтар-Сервіс», відсутності у позивача права на віднесення до складу податкового кредиту сум податку, сплачених позивачем в складі ціни за товари (роботи, послуги), отримані від зазначених контрагентів, у зв'язку із встановленням під час проведення перевірки, що угоди з такими постачальниками є нікчемними, оскільки господарські операції, про які вказано в акті перевірки, виконані реально, оформлені всі необхідні документи податкового і бухгалтерського обліку, придбані товари (роботи, послуги) використані в господарській діяльності позивача, тобто при проведенні перевірки, на підставі якої прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, відповідач дійшов необґрунтованих висновків щодо нікчемності правочинів за угодами на поставку товарів (надання послуг), укладеними позивачем з вище вказаними контрагентами.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті по необґрунтованим висновкам про порушення позивачем норм податкового законодавства, які були зроблені в результаті проведеної відповідачем перевірки. Суд вважає безпідставними висновки відповідача щодо відсутності права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та віднесення суми від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток з підстав встановлення нікчемності господарських операцій позивача з контрагентами, операції з контрагентами, за результатом яких сформований податковий кредит з податку на додану вартість не є нікчемними, фактично відбулися та мали реальний характер, що є підставою для формування податкового кредиту.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме відповідач .

При апеляційному перегляді справи встановлено, що 21.02.2013 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0000232201, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток у розмірі 234605,00 грн.; № 0000222201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 46921,00 грн.

Передумовою прийняття спірних повідомлень-рішень став акт від 05.02.2013 №172/22.2/31717661 документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань реальності здійснення фінансово-господарської діяльності та достовірності визначення показників податкової звітності по взаємовідносинам з ТОВ «Інтар-Сервіс» та ТОВ «Керч-Феррі» у лютому 2011 року.

Перевіркою встановлені порушення позивачем: пунктів 198.1, 198.6, статті 198 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим необґрунтовано занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 46921,00 грн. у лютому 2011 року; пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що призвело до завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток у першому кварталі 2011 року в сумі 234605,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що між позивачем та його контрагентом - постачальником ТОВ «Інтар-Сервіс» 03.01.2011 було укладено договір № 1-03/11, згідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити паливно-мастильні матеріали.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що виконання зазначеного договору підтверджується відповідними первинними документами, а саме: витратною накладною № РН-0000011 від 16.02.2011 на загальну суму 67022,55 грн., з яких сума податку на додану вартість 11170,42 грн., податковою накладною №4 від 16.02.2011 на загальну суму 67022,55 грн., з яких сума податку на додану вартість 11170,42 грн., товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів від 16.02.2011, платіжним дорученням №1182 від 10.02.2011 на загальну суму 67022,50 грн.

Слід зазначити, що придбання дизпалива від ТОВ «Інттар-Сервіс» відбувалось з метою використання його у господарській діяльності, а саме, для заправки двох орендованих локомотивів, які відповідно до договору оренди державного майна № ПР/Гд-05-54/БМЕСф-7 від 01.03.2005 знаходились в оренді позивача.

До того ж, судом першої інстанції безспірно встановлено, що 16.02.2011 позивачем передано паливо, придбане того ж дня від ТОВ «Інтар-Сервіс», на схов до паливного складу ВСП «Керченське локомотивне депо» у об'ємі 8075 л., що підтверджується даними акту № 2 прийому-передачі від 16.02.2011 на схов дизельного палива, згідно договору № ПР/Т-0721139/НЮдг від 28.12.2007, який був укладений між позивачем (замовник) та ДП "Придніпровська залізниця" (виконавець), відповідно до умов якого Керченське локомотивне депо здійснює послуги по зберіганню, проведенню лабораторних аналізів дизельного палива позивача. У підтвердження використання дизельного палива позивачем також надані відомості про локомотивні бригади, які працювали на маршрутах, а також акт списання № СпТ-000025 від 28.02.2011.

Окрім цього, підтвердженням факту отримання позивачем палива від ТОВ «Інтар-Сервіс» у лютому 2011року є наявність у товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів такі обов'язкові реквізити, які зобов'язується вказувати вантажоодержувач при отримані вантажу, а саме: печатка позивача та підпис уповноваженої особи, завідуючого господарством підприємства Зелінського І.О., на якого була видана довіреність № 19 від 16.02.2011для отримання дизпалива від ТОВ «Інтар-Сервіс» у лютому 2011року.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що між позивачем (покупець) та його контрагентом - постачальником ТОВ «Керч-Феррі» укладено договір №АФ-08/02 від 08.02.2011, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити покупцю товар в обумовлений строк, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар. Виконання зазначеного договору підтверджується відповідними документами, а саме: рахунком № 1 від 15.02.2011 на суму 227915,53 грн., у тому числі податок на додану вартість 37985,92 грн. накладною № 1 від 21.02.2011 на суму 227915,53 грн., у тому числі податок на додану вартість 37985,92 грн., податковою накладною № 3 від 18.02.2011 на суму 227915,53 грн., у тому числі податок на додану вартість 37985,92 грн.

Придбаний товар у ТОВ «Керч-Феррі» був реалізований компанії "STARWAY MANAGAMENT PROPETY LTD" за договором № SТ-07/02 від 15.02.2011 з метою одержання прибутку, що підтверджують дані накладних від 21.02.2011 № 3 та № 4, з відміткою Кримської митниці, та ВМД, що також свідчить про реалізацію ТМЦ шляхом переміщення товару через митний кордон України. У представлених накладних вказано, що товар було реалізовано компанії "STARWAY MANAGAMENT PROPETY LTD" на суму 47 719,35 USD (сорок сім тисяч сімсот дев'ятнадцять доларів США 35 центів). Таким чином, у гривневому еквіваленті, відповідно до офіційного курсу Національного банку України, реалізація товару відбулась на суму -378 543,29 грн.

Отже, відповідач, у своїй апеляційній скарзі безпідставно вказує на те, що ця операція проведена зі збитком 180 116,00 грн. надаючи інформацію про реалізацію товару у сумі 25 920,70 грн., при цьому джерело інформації у скарзі не вказано.

До того ж, про прибутковість зазначеної операції свідчить реалізація по факту товару на суму 378 543,29 грн. (47 719,35 USD), що підтверджується первинними документами.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що документи створені у ході виконання укладених між позивачем та контрагентами договорів, які вказані вище, в силу норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Судом першої інстанції безспірно встановлено наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, які є єдиними документами, на підставі яких платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що документи, що долучені до матеріалів справи, мають реквізити, необхідні для підтвердження здійснення господарської операції по оприбуткуванню, та ведення бухгалтерського обліку і є первинними документами.

Стосовно посилань в апеляційній скарзі щодо безпідставності використання постанови Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 04.03.2013 по справі № 107/1597/2013-п в якості доказів по даній справі, через те, що вказаною постановою закрито провадження по притягненню ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 163-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв'язку з тим, що сплив строк, для накладення стягнення, передбачений частиною другою статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення, судова колегія зазначає наступне.

У резолютивній частині постанови Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 04.03.2013 по справі № 107/1597/2013-п прописано, що керуючись пунктом 1 статті 247, статтею 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд постановив: "Провадження у справі про притягнення ОСОБА_4 де адміністративної відповідальності за частиною першою статті 163-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення - закрити і зв'язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення."

Таким чином, пункт 1 статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яким керувався суд, при винесенні рішення по справі, не вбачає закриття провадження в справі про адміністративне правопорушення з обставин пов'язаних з тим, що сплив строк, для накладення адміністративного стягнення, передбачений частиною другою статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а вказано саме обставина відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

З урахуванням викладеного колегія суддів зазначає, що постанова Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 04.03.2013 по справі № 107/1597/2013-п була долучена до матеріалів справи № 801/5254/13-а, як належний доказ, у вирішенні даного спору у порядку статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що Податковий кодекс України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від виконання його постачальниками вимог податкового законодавства щодо відображення своїх податкових зобов'язань у своїй податковій звітності, а також від наявності в них будь-яких виробничих або трудових ресурсів. Право на податковий кредит обумовлено тільки двома законодавчими вимогами: зв'язок придбання товарів з господарською діяльністю платника та наявність належно оформлених податкових накладних (ВМД або чеків).

Слід зазначити, що позивач і його контрагенти мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України.

Отже, первинні документи, є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та названими контрагентами та є достатніми, в силу закону, для виникнення права на формування матеріальних витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що з метою встановлення фактичного здійснення господарських операції, наявності підстав для формування податкового кредиту з податку на додану вартість для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість відповідачем, згідно акту перевірки, не були з'ясовані таки обставини, як рух активів у процесі здійснення господарської операції, постановка на облік, використання матеріалів в господарський діяльності позивача, тобто, такі фактичні дані, які підтверджують господарські операції.

Слід також вказати, що відповідно до норм діючого законодавства не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом і не мають причинного зв'язку.

Недоречними взнаються судовою колегією доводи апеляційної скарги стосовно того, що при визначенні реальності господарських операцій необхідно брати до уваги наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі й транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, тобто необхідна відповідна кількість трудових ресурсів для здійснення господарських операцій, через наступне.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що відсутність у позивача або його контрагентів достатніх основних фондів, виробничих потужностей, транспортних засобів, необхідних для здійснення фінансово-господарської діяльності не є беззаперечним доказом неможливості здійснювати ними господарські операції: адже транспорт, виробничі потужності та необхідні необоротні активи могли бути орендовані у інших осіб, а робочі активи могли залучатись на умовах підряду з суб'єктами підприємницької діяльності-фізичними особами.

Також, слід зазначити, що оскільки спірні правовідносини між позивачем та відповідачем щодо віднесення до складу валових витрат сум по взаємовідносинам з ТОВ «Інтар-Сервіс» та ТОВ «Керч-Феррі», а також завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток у 1 кварталі 2011 року виникли у період після набрання чинності Податковим кодексом України, до них підлягають застосуванню норми розділу ІІІ Податкового кодексу України, через що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем неправомірно у висновках, вказаних у акті перевірки визначено, що позивачем були порушені вимоги Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", оскільки на момент взаємовідносин позивача з вказаними контрагентами Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" втратив законної сили.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 Цивільного кодексу України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу- землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Слід зазначити, що згідно листа Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011 № 7319, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані в актах недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочинів.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а 10, від 09.09.2008 у справі № 08/158, від 01.06.2010 у справі № 21-573воЮ, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 20.10.2011 у справі № К-39661/09, від 13.10.2011 у справі № К-32409/09, від 15.12.2011 у справі № К/9991/59716/11, від 08.12.2011 у справі № К/9991/50633/11, у постанові Вищого адміністративного суду України від 23.09.2008 у справі № К-19900/07.

До того ж, як зазначено в оглядовому листі Вищого адміністративного суду України "Про деякі питання практики вирішення справ за участю органів державної податкової служби" (за матеріалами справ, розглянутих Вищим адміністративним судом України у касаційному порядку) від 06.07.2009 № 982/13/13-09, правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг/товарів, що повністю узгоджується з встановленими судом першої інстанції обставинами справи.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що акт перевірки не містить посилань на такі факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договорів із контрагентом суду не надано. Будь-яких доказів недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано. У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності окремих посередників у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди. Відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про визнання судом недійсним (нікчемним) правочинів, вчинених між позивачем та його конртагентами.

В порушенні вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженому наказом Державної податкової служби України від 22.12.2010 №984, акт перевірки не містить оцінки конкретних господарських операцій вчинених між позивачем та контрагентами з посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів, що вказує на необґрунтованість зроблених висновків, а також вказують на формальний підхід відповідача до проведення перевірки.

Враховуючи викладене, судова колегія зауважує, що висновки податкового органу щодо не встановлення факту передачі товарів, відсутність умов здійснення господарської діяльності, відсутність мети настання реальних наслідків, а відтак нікчемність укладених між позивачем та контрагентами правочинів не відповідають дійсності, суперечать правозастосовній практиці Вищого адміністративного Суду України та Верховного Суду України та спростовуються відповідними доказами.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Оцінюючи дії Керченської об`єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходівів в Автономній Республіці Крим, суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб"означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, при прийнятті податкових повідомлень-рішень від 21.02.2013: № 0000232201, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток у розмірі 234605,00 грн. та № 0000222201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 46921,00 грн., діяв не в порядку статті 19 Конституції України, тобто, не на підставі діючого законодавства України.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Керченської об`єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходівів в Автономній Республіці Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 06.08.2013 у справі № 801/5254/13-а залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення складений 13 листопада 2013 р.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис А.С. Цикуренко

підпис М.А.Санакоєва

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко