Ухвала

від 05.11.2013 по справі 815/2959/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2013 р.Справа № 815/2959/13-а

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Потоцька Н. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді -Кравченка К.В., судді -Градовського Ю.М., судді -Вербицької Н.В. при секретарі -Конончук А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05 червня 2013 року по справі за позовом агенції безпеки «Центр» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових-повідомлень рішень, -

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2013 року агенція безпеки «Центр» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - позивач) звернулось до суду з позовом до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (надалі - відповідач, ДПІ) про визнання протиправними та скасування наступних податкових повідомлень-рішень ДПІ:

- №0000322230 від 04.02.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 37928,00 грн., у тому числі за основним платежем - 30342,00 грн. та за штрафними санкціями - 7586,00 грн.;

- №0000852240 від 14.03.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1351439,00 грн., у тому числі за основним платежем - 1088915,00 грн. та за штрафними санкціями - 262524,00 грн.;

- №0000432230 від 11.03.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 86813,00 грн., у тому числі за основним платежем - 69450,00 грн. та за штрафними санкціями - 17363,00 грн.;

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 05.06.2013 року позовні вимоги задоволені.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду першої інстанції скасувати та винести нову постанову про відмову у задоволені позову.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що податкове повідомлення-рішення ДПІ №0000322230 від 04.02.2013 року прийнято на підставі акту №316/22-3/30985577 від 21.01.2013 року про результати позапланової виїзної документальної перевірки позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків ПП «ІНЛОУД» та ПП «ВІАЙПІ ГРУП» за період з 30.05.2000 року по 31.03.2010 року (надалі - акт перевірки від 21.01.2013 року).

За висновками цього акту перевірки позивач в порушення пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України зависив податковий кредит за липень-грудень 2009 року, січень-березень 2010 року на 86010,00 грн. по операціям із ПП «ІНЛОУД» та ПП «ВІАЙПІ ГРУП».

Такий висновок акту перевірки обґрунтовується з посиланням на постанову старшого слідчого СУ ДПС в Одеській області старшого лейтенанта податкової міліції Вдовиченко Д.М. від 27.06.2012 року про призначення документальної позапланової перевірки, в якій слідчий вказує на те, що ПП «ІНЛОУД» та ПП «ВІАЙПІ ГРУП» відносяться до фіктивних підприємств, і посадові особи позивача нібито здійснювали з ними фіктивні господарські операції з метою формування податкового кредиту для чого складали підроблені первинні бухгалтерські документи.

Саме ця інформація органу досудового слідства на думку податкового органу свідчить про те, що податковий кредит ПП «ІНЛОУД» та ПП «ВІАЙПІ ГРУП» не підтверджений податковими накладними, тобто має місце порушення пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України податку.

Податкове повідомлення-рішення ДПІ №0000852240 від 14.03.2013 року прийнято на підставі акту №475/22-4/30985577 від 30.01.2013 року про результати виїзної позапланової документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП «Сі. Ті. Джі» та ПП «Сегмент-ЮГ» за період з 01.07.2009 року по 28.02.2011 року (надалі - акт перевірки від 30.01.2013 року).

За висновками цього акту перевірки позивач в порушення пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пп.198.6 ст.198 Податкового кодексу України зависив податковий кредит на суму 1401472,00 грн. по операціям із ПП «Сі. Ті. Джі» та ПП «Сегмент-ЮГ» за період з 01.07.2009 року по 28.02.2011 року, оскільки суми податкового кредиту по цим операціям не підтверджені податковими накладними.

Податкове повідомлення-рішення №0000432230 від 11.03.2013 року прийнято на підставі акту №888/22-3/30985577 від 22.02.2013 року про результати позапланової виїзної документальної перевірки позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП «ВІАЙПІ ГРУП» за період з 01.04.2010 року по 27.06.2012 року.

За висновками цього акту перевірки позивач в порушення пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України зависив податковий кредит за квітень-жовтень 2010 року на 69450 грн. по операціям із ПП «ВІАЙПІ ГРУП».

Підстави для такого висновку ідентичні тим, які викладені в акті перевірки 21.01.2013 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що висновки зазначених актів перевірок про завищення позивачем податкового кредиту по операціям із ПП «ІНЛОУД», ПП «ВІАЙПІ ГРУП», ПП «Сі. Ті. Джі» та ПП «Сегмент-ЮГ» є безпідставними, не узгоджуються з приписами податкового законодавства та спростовуються наданими позивачем доказами.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Порядок формування платником ПДВ податкового кредиту до 01.01.2011 року був врегульований пунктом 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97, а з 01.01.2011 року статтею 198 Податкового кодексу України.

Пунктом 1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Відповідно до положень пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду.

Відповідно до абзацу першого пп.7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.5.1 п.7.5 ст.7 вищевказаного Закону встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналогічні приписи містяться і в статті 198 ПК України, пункти 198.1 - 198.3, якої передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Отже, зі змісту наведених норм податкового законодавства вбачається, що не дозволяється включати до складу валових витрат та податкового кредиту суми, які не підтверджені належними первинними документами (платіжними документами, видатковими та податковими накладними, митними деклараціями, актами виконаних робіт тощо), а також суми витрат на придбання або виготовленням товарів та послуг, які не підлягають використанню в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В актах перевірок, які стали підставою для спірних повідомлень-рішень, ДПІ підтверджує факт надання позивачем первинних документів по операціям із ПП «ІНЛОУД», ПП «ВІАЙПІ ГРУП», ПП «Сі. Ті. Джі» та ПП «Сегмент-ЮГ».

Крім того, позивач долучив до матеріалів справи копії первинних документів по операціям з вказаними контрагентами, з яких слідує наступне.

За договором №5/08-РУ від 28.11.2008 року ПП «ІНЛОУД», як виконавець, зобов'язалось виготовити та розмістити рекламну інформацію про позивача. 22.09.2008 року ПП «ІНЛОУД» видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість серії НБ № 221849 №100140628 (т.1 а/с.77). Згідно довідки головного управління статистики в Одеській області №086008 рекламна діяльність відноситься до видів діяльності ПП«ІНЛОУД» (т.1 а/с.78).

За договором №1/10-РУ від 04.01.2010 року ПП «ВІАЙПІ ГРУП», як виконавець зобов'язувалось виготовити та розмістити рекламну інформацію про позивача. Згідно довідки головного управління статистики в Одеській області №304675 рекламна діяльність віднесена до видів діяльності ПП«ВІАЙПІ ГРУП».

Виконання договорів про надання рекламних послуг із ПП «ІНЛОУД» та ПП «ВІАЙПІ ГРУП» підтверджено наданими позивачем актами приймання-передачі виконаних робіт, податковими накладними, додатками до договорів з конкретизацією рекламних послуг та їх вартістю (т.2 а.с.172-235).

Також позивачем з ПП «Сі.Ті.Джі.» було укладено договір поставки №1/09-П від 01.09.2009 року на виготовлення та поставку поліграфічної продукції., а також договори на проведення маркетингових досліджень №1/11-М від 04.01.2011 року та №2/11-М від 01.02.2011 pоку, згідно яких ПП «Сі.Ті.Джі.» зобов'язувалось провести маркетингове дослідження на тему: «Договірні відношення у банківській справі» та «Страхування відповідальності підприємства».

Правовідносини позивача із ПП «СЕГМЕНТ-ЮГ» (Виконавець) були оформлені договорами на проведення маркетингових досліджень №07/09-М від 01.07.2009 року, №08/09-М від 01.08.2009 року, №09/09-М від 01.09.2009 року, №10/09-М від 01.10.2009 року, №12/09-М від 01.12.2009 року, №02/10-М від 01.02.2010 року, №012/10-М від 01.12.2010 року, №09/10-М від 01.09.2010 року, №01/10-М від 04.01.2010 року, №03/10-М від 01.03.2010 року, №05/10-М від 05.05.2010 року, №06/10-М від 01.06.2010 року, №08/10-М від 02.08.2010 року, №010/10-М від 01.10.2010 року, №011/10-М від 01.11.2010 року, №07/10-М від 01.07.2010 року.

Крім того, з ПП «СЕГМЕНТ-ЮГ» позивачем були укладені договори №5/09-ТО від 04.05.2009 року на технічне обслуговування комп'ютерного та програмного забезпечення, та №ИУ-5/09 від 04.05.2009 року про надання інформаційно-консультаційних послуг.

Виконання договорів із ПП «Сі.Ті.Джі.» та ПП «СЕГМЕНТ-ЮГ» підтверджено позивачем актами приймання-передачі виконаних робіт, листами замовлень, податковими накладними (т.2 а.с.236-250, т.3, т.4, т.5 а.с.1-114).

Розрахунки із ПП «ІНЛОУД», ПП «ВІАЙПІ ГРУП», ПП «Сі.Ті.Джі», ПП «Сегмент-Юг» проведені позивачем безготівковими банківськими платежами, що з підтверджується журналами проводок з відповідними номерами, датами банківських виписок, а також із сумами платежів на користь зазначених підприємств.

Факт того, що вказані контрагенти позивача на момент проведення операцій з позивачем мали право на виписку податкових накладних і були зареєстровані як платники податку на додану вартість, не оспорювався відповідачем ні в акті перевірки, ні в ході розгляду справи.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Колегія суддів вважає, що наведена в актах перевірок від 21.01.2013 року та від 22.02.2013 року інформація органу досудового слідства відносно ПП «ІНЛОУД», ПП «ВІАЙПІ ГРУП» не є належним доказом порушення позивачем вимог пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пп.198.6 ст.198 Податкового кодексу і не робить автоматично недійсними надані позивачем первинні документи по цим операціям.

Що стосується акту перевірки від 30.01.2013 року, то в ньому ДПІ взагалі не зазначила, з яких причин не враховуються надані позивачем до перевірки податкові накладні по операціям із ПП «Сі.Ті.Джі.» та ПП «СЕГМЕНТ-ЮГ» за період з 01.07.2009 року по 28.02.2011 року, про які зазначено у п.2.10 цього акту перевірки.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що надані позивачем первинні документі є належним підтвердженням податкового кредиту позивача по операціям із ПП «ІНЛОУД», ПП «ВІАЙПІ ГРУП», ПП «Сі.Ті.Джі», ПП «Сегмент-Юг».

За таких обставин колегія суддів вважає, що наведені в актах перевірок позивача від 21.01.2013 року, від 22.02.2013 року та від 30.01.2013 року підстави для висновку про завищення позивачем податкового кредиту не узгоджуються з приписами п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та ст.198 Податкового кодексу України.

Інші норми Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України, так само як і інших законів не ставлять в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

При вирішенні даного спору колегія суддів враховує, що будь-які первинні документи (у тому числі договори, податкові накладні, актив виконаних робіт тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

В той же час, з урахуванням закріпленої в ст.204 ЦК України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст.71 КАС України, за якою обов'язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на такого суб'єкта, ДПІ повинна була надати суду належні та достовірні докази своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем операції з придбання товарів та послуг у ПП «ІНЛОУД», ПП «ВІАЙПІ ГРУП», ПП «Сі.Ті.Джі», ПП «Сегмент-Юг» в реальності не виконувались, а мало місце лише документування цих операцій з метою завищення валових витрат та податкового кредиту без фактичного отримання від цих контрагентів товарів та послуг. А оскільки такі дії мають злочинний характер, то доказом їх вчинення може бути лише відповідне рішення, винесене в порядку кримінально-процесуального судочинства.

Посилаючись на постанову старшого слідчого СУ ДПС в Одеській області старшого лейтенанта податкової міліції Вдовиченко Д.М. від 27.06.2012 року про призначення документальної позапланової перевірки позивача, в якій слідчий вказує на вчинення посадовими особами позивача фіктивних операцій, ДПІ в той же час не надала суду відповідного судового рішення в порядку кримінально-процесуального судочинства, яким би встановлювалась вина посадових осіб позивача у проведенні таких операцій із ПП «ІНЛОУД», ПП «ВІАЙПІ ГРУП», ПП «Сі.Ті.Джі», ПП «Сегмент-Юг».

Сама по собі інформація, яка міститься в постанові старшого лейтенанта податкової міліції Вдовиченко Д.М. від 27.06.2012 року про призначення документальної позапланової перевірки позивача , не може бути належним доказом порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Підсумовуючи викладене, слід дійти висновку, що за відсутності доказів проведення посадовими особами чи представниками позивача фіктивних господарських операцій з ПП «ІНЛОУД», ПП «ВІАЙПІ ГРУП», ПП «Сі.Ті.Джі», ПП «Сегмент-Юг» та при наявності належним чином оформлених первинних документів по операціям з ними, висновок ДПІ про завищення позивачем податкового кредиту за такими операціями не може вважатися законним та обґрунтованим.

Такий висновок узгоджується із правової позицією Верховного суду України, яка викладена в постанові від 31.01.2011 року по справі №21-47а10, та з практикою Європейського суду з прав людини у справі «Булвес» АД проти Болгарії та Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що висновки актів перевірок позивача від 21.01.2013 року, від 22.02.2013 року та від 30.01.2013 року про завищення позивачем податкового кредиту по операціям із ПП «ІНЛОУД», ПП «ВІАЙПІ ГРУП», ПП «Сі.Ті.Джі», ПП «Сегмент-Юг» є необґрунтованими та не підтверджені належними доказами, в зв'язку з чим винесені на підставі цих актів спірні податкові повідомлення-рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими.

Таким чином, постанова суду першої інстанції про скасування спірних податкових повідомлень-рішень є законною та обґрунтованою, а тому не підлягає скасуванню.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.195, ст.196, п.1 ч.1 ст.198, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ч.5 ст.254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05 червня 2013 року - без змін .

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 07 листопада 2013 року.

Головуючий суддя:К.В. Кравченко Суддя: Суддя: Ю.М. Градовський Н.В. Вербицька