Постанова

від 05.11.2013 по справі 801/8956/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 листопада 2013 р. (10:40) Справа №801/8956/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Тоскіної Г.Л., за участю секретаря судового засідання Марчевської К.В., представників сторін:

від позивача - Кузнецов Є.О.,

від відповідача - Петришак М.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетична компанія «Контур»

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

Обставини справи: до Окружного адміністративного суду АР Крим звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергетична компанія «Контур» (далі - позивач) до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим (далі - відповідач) з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим від 06.09.2013 №0009532270, №0009522270.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм податкового законодавства, відповідачем невірно застосовані норми Податкового Кодексу України. Позивач зазначає, що висновки відповідача щодо невірного формування позивачем податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування, у зв'язку з тим, що угоди укладені з ВКП «Ватра» та його постачальників мають ознаки нікчемної угоди, що, в свою чергу, свідчить про відсутність господарської операції між позивачем та ВКП «Ватра», не ґрунтуються на нормах податкового та цивільного законодавства. Позивач зауважує, що господарська операція з придбання товарів має реальний характер, отримання позивачем товарів з метою їх використання у власній господарської діяльності підтверджується первинними бухгалтерськими документами, тому спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Представник позивача під час розгляду справи наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на необґрунтованість висновків відповідача, викладених в акті перевірки.

Представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечував, зазначивши, що спірні рішення прийняті у зв'язку з встановленими порушеннями податкового законодавства з боку позивача.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергетична компанія «Контур» (ідентифікаційний номер юридичної особи - 32992078) зареєстровано в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим 30.04.2004.

Відповідно до довідки серії АА № 527139 від 23.04.2012 основними видами економічної діяльності підприємства є, зокрема, електромонтажні роботи (КВЕД 43.21), виробництво електродвигунів, генераторів і трансформаторів (КВЕД 27.11), установка та монтаж машин і устаткування (КВЕД 33.20) та інша діяльність.

Судом встановлено, що позивач зареєстрований в податковому органу платником податків та зборів, в тому числі є платником податку на прибуток та податку на додану вартість.

Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергетична компанія «Контур» являється суб'єктом господарювання, юридичною особою, зобов'язаний виконувати обов'язки, покладені на нього законами у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.

Посадовими особами податкового органу була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетична компанія «Контур» з питань взаємовідносин з ВКП «Ватра» за період квітень 2012 року та відображення їх у податковій звітності.

За результатами перевірки був складений акт від 12.08.2013р. №619/22.7/32992078 (далі акт перевірки).

На підставі висновків акта перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №0009532270 від 06.09.2013 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 72383,75 грн., у тому числі за основним платежем - 57907 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 14476,75 грн.;

- №0009522270 від 06.09.2013 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 68937,50 грн., у тому числі за основним платежем - 55150 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 13787,50 грн.

Сума донарахування зобов'язань з податку на прибуток підприємств у розмірі 72383,75 грн., у тому числі за основним платежем - 57907 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 14476,75 грн. визначена податковим органом внаслідок порушення ТОВ «Енергетична компанія «Контур» п. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139 ст. 139 Податкового кодексу України, а саме у зв'язку з завищенням витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування у 2 кварталі 2012 рок, на загальну суму 275750 грн.

Сума донарахування зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 68937,50 грн., у тому числі за основним платежем - 55150 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 13787,50 грн. визначена податковим органом внаслідок порушення ТОВ «Енергетична компанія «Контур» п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3., п.198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим встановлено завищення задекларованого податкового кредиту за період квітень 2012 року на загальну суму 55150 грн.

Не погодившись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з позовом про визнання їх протиправними та скасування.

В ході розгляду справи судом було перевірено правомірність висновків відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства, а також правомірність донарахування податкових зобов'язань та нарахування штрафних (фінансових) санкцій і було встановлено наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підстава, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу власних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Перевіряючи правомірність прийняття податковим органом податкового повідомлення - рішення №0009532270 від 06.09.2013 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 72383,75 грн., у тому числі за основним платежем - 57907 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 14476,75 грн., суд зазначає наступне.

Матеріали справи свідчать, що витрати по операціях з ВКП «Ватра» були сформовані позивачем у 2 кварталі 2012р., отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ІІІ розділу Податкового кодексу України «Податок на прибуток підприємств», який набрав чинності з 01.04.2011.

Відповідно до п.п.14.1.27 п.п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Підпунктом 134.1.1. п. 134.1. ст. 134 Податкового кодексу України передбачено, що у цьому розділі об'єктом оподаткування є:

прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

Згідно з п. 138.1. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу

Підпунктом 138.1.1. пункту 138.1 ст. 138 встановлено, що витрати операційної діяльності включають:

собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку;

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, виходячи з наведених норм податкового законодавства, до скалу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування, платник податків має віднести витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

При цьому вказані витрати включаються до податкового обліку того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі Закон №996).

Згідно зі ст.1 Закону №996 бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Пунктом 2 ст. 3 вказаного Закону передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. п. 1,2 ст. 9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 3 ст. 9 Закону №996 інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Судом встановлено, що ТОВ «Енергетична компанія «Контур» до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування, у 2 кварталі 2012 р. були включені витрати по операціям з придбання товарів у ВКП «Ватра».

Відповідно до висновків акта перевірки, податковим органом було встановлено, що у ході перевірки ВКП «Ватра» за інформацією Кременчуцької ОДПІ не підтверджено наявність здійснення послуг та передачі товарів від підприємств-постачальників, що, в свою чергу, свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків, в тому числі щодо сплати належних сум податків та обов'язкових платежів.

У зв'язку з чим податковий орган зробив висновок, що такі угоди носять фіктивний характер. При цьому платником податків порушенні ч. 1, ч. 5 статті 203, статті 215, ч. 1 статті 216, статті 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ВКП «Ватра» та ТОВ «Галактика М» ТОВ «ВК Віконні системи», ТОВ «Матодор» за період 01.01. 2012 по 31.12.2012.

Крім того, податковий орган також вказує, що фактично товари від перелічених контрагентів ВКП «Ватра» не отримало, а лише було здійснено документальне оформлення вказаних операцій. Вказаний товар був у подальшому реалізований ряду підприємства, зокрема ТОВ «Енергетична компанія «Контур». Враховуючи зазначене, податковий орган зробив висновок про відсутність отримання товару від ВКП «Ватра» ТОВ «Енергетична компанія «Контур».

При дослідженні сум витрат в грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, які підлягають віднесенню до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування ТОВ «Енергетична компанія «Контур» по взаємовідносинах з ВКП «Ватра» суд вказує на наступне.

Судом встановлено, що між ТОВ «Енергетична компанія «Контур» та ФВКП «Ватра» було укладено договір поставки продукції №22 від 01.03.2012, відповідно до умов якого постачальник здійснює поставку, а покупець приймає електротехнічну продукцію в асортименті та кількості і за цінами, вказаними у рахунках - фактури та підтвердженими специфікаціями, і зобов'язується сплатити вартість товару на умовах визначених цим договором. Відповідно до п. 8.1. Договору поставка здійснюється на умовах - склад Постачальника.

Отримання електротехнічних матеріалів та комплектуючих ТОВ «Енергетична компанія «Контур» підтверджується наступними видатковими накладними: № ФВ-0000041 від 12.04.2012 на суму 90900,00 грн., в тому числі ПДВ 15149,98 грн., вартість без ПДВ 75750,02 грн.; № ФВ-0000051 від 28.04.2012 на суму 240000,00 грн., в тому числі ПДВ 40000,00 грн., вартість без ПДВ 200000,00 грн.

Судом встановлено, що ВКП «Ватра» є орендарем складських приміщень, що належать на праві власності позивачу, відповідно до умов договору оренди №03-001 від 16.01.2012 та акту приймання-передачі нежитлових приміщень від 16.01.2012 року. Отже, вказана обставина свідчить, що позивачем отриманий товар за місцем знаходження складу постачальника та власного приміщення, що відповідає умовам укладеного договору поставки продукції №22 від 01.03.2012.

З матеріалів справи судом встановлено, що ТОВ «Енергетична компанія «Контур» повністю сплачена вартість товарів, отриманих від ВКП «Ватра», що підтверджується копією платіжного доручення №367 від 11.04.2012 на суму 90900,00 грн., в тому числі ПДВ 15149,98 грн., №440 від 27.04.2013 на суму 240000,00 грн., в тому числі ПДВ 40000,00 грн.

Досліджуючи взаємозв'язок отриманих товарів від ВКП «Ватра» з господарською діяльністю позивача та їх використання в оподаткованих операціях, судом встановлене наступне.

Суд зазначає, що, виходячи з наведених норм податкового законодавства, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Термін "господарська діяльність" суд застосовує у значенні, наведеному у підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України а саме: діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Суд враховує, що на формування показників податкового кредиту впливають операції з закупівлі товарів (робіт, послуг), а також подальша їх реалізація за ціною не нижче вартості.

Отже, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Згідно статті 1 Закону України від 16.07.1999 №996-14 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Це підтверджується також правовою позицією Верховного Суду України, викладеної у справах, пов'язаних з визначенням податкових зобов'язань з ПДВ та бюджетним відшкодуванням ПДВ, в яких Верховний Суд України звертає увагу на необхідність з'ясування судами при розгляді справ на те, чи мали операції з придбання та реалізації товарів (послуг) реальний характер, як перевозились і зберігались товари (чиїм транспортом, за чий рахунок, яким є розмір витрат, якою особою виконувались роботи чи надавались послуги, які матеріали використовувалися для виконання робіт), чи були такі операції взагалі можливі з урахуванням оперативності їх проведення та інш.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків є обов'язковою ознакою господарської операції.

Відповідно до довідки серії АА № 527139 від 23.04.2012 основними видами економічної діяльності підприємства є, зокрема, електромонтажні роботи (КВЕД 43.21), виробництво електродвигунів, генераторів і трансформаторів (КВЕД 27.11), установка та монтаж машин і устаткування (КВЕД 33.20) та інша діяльність).

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Торгсервіс» укладений договір підряду №02-003 від 21.03.2012, відповідно до умов якого позивач взяв на себе зобов'язання виконати підрядні роботи, пов'язані з монтажем та демонтажем обладнання ТП-690, перекладкою з заміною КЛ-10кВ, прокладкою КЛ-04кВ та інші електромонтажні роботи.

На виконання умов вказаного договору позивачем був укладений договір поставки продукції №22 від 01.03.2012 з ВКП «Ватра» та отримані електротехнічні матеріали та комплектуючи, які у подальшому були у повному обсязі використані під час виконання умов договору підряду №02-003 від 21.03.2012.

Зазначена обставина підтверджується актом №1 приймання виконаних будівельних робіт за травень 2012 року форми КБ-2, калькуляціями на виготовлення ЩО-09-лінія, КСО 393-12В від 02.03.2013.

Судом досліджений вказаний акт та калькуляції і встановлено, що при співставленні асортименту та номенклатури придбаних електротехнічних матеріалів та матеріалів, які були використані під час виконання будівельних робіт у травні 2012 року, усі придбані у ВКП «Ватра» матеріалі у повному обсязі були використані при виконанні будівельних робіт у травні 2012 року на користь ТОВ «Торгсервіс».

Вказані господарські операції з придбання товарів, їх сплата та наступне використання у власній господарської діяльності в оподаткованих операціях відображена в регістрах бухгалтерського обліку.

Крім того, вчинена господарська операція з придбання товарів у ВКП «Ватар» та у подальшому їх використання під час виконання договору підряду призвела до зміни в структурі активів та зобов'язань платника податків - позивача у справі.

Отже, судом безперечно встановлено, що отримання позивачем від ВКП «Ватра» товарно-матеріальних цінностей та їх використання під час виконання підрядних робіт з метою отримання прибутку відповідає основним видам діяльності позивача за КВЕД, спрямовано на виконання взятих на себе зобов'язань за договором підряду №02-003 від 21.03.2012 з метою отримання прибутку під час здійснення господарської діяльності, що є основним принципом та метою підприємницької діяльності.

Судом встановлено, що витрат, понесені по операціям з ВКП «Ватра», були включені позивачем до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування, у тому звітному періоді, в якому отриманий дохід від господарської діяльності.

Таким чином, враховуючи види економічної діяльності за КВЕД, беручи до уваги, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування у сумі 275750,00 грн. підтверджуються первинними документами та пов'язані з веденням господарської діяльністю останнього (понесені витрати спрямовані на виконання господарської операції за договором підряду №02-003 від 21.03.2012), включені позивачем до податкового обліку у тому звітному періоді, в якому отриманий дохід, вказані витрати є витратами, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування, у розумінні приписів п. 138.4 ст. 138, п.п.139.1.9 п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України.

У зв'язку з чим, витрати у сумі 275750,00 грн. по взаємовідносинах з ВКП «Ватра» правомірно віднесені позивачем до складу витрат, що враховуються при обчислені об'єкту оподаткування, у 2 кварталі 2012 р.

Таким чином, суд зазначає, що ТОВ «Енергетична компанія «Контур» виконані усі умови, передбачені Податковим кодексом України, для віднесення до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування, витрат, пов'язаних з придбанням товарів у ВКП «Ватра» на суму 275750,00 грн., оскільки товар (електротехнічні матеріали) використані під час виконання будівельних робіт за договором підряду №02-003 від 21.03.2012.

Отже, позивачем обґрунтовано до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування, було віднесено суму у розмірі 275750,00 грн., у зв'язку з чим, збільшення податковим органом грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 72383,75 грн., у тому числі за основним платежем - 57907 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 14476,75 грн. є протиправним.

Перевіряючи правомірність прийняття податковим органом податкового повідомлення - рішення №0009522270 від 06.09.2013 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 68937,50 грн., у тому числі за основним платежем - 55150 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 13787,50 грн., суд зазначає наступне.

В ході розгляду справи судом було перевірено правомірність висновків відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства, а також правомірність збільшення грошових зобов'язань з податку на додану вартість, в тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями та було встановлено наступне.

Як видно з матеріалів справи, податковий кредит по операціям з ВКП «Ватра» був сформований позивачем у квітні 2012р., отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим Кодексом України.

Відповідно до п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, оплата товарів, робіт (послуг) відповідно до умов договору або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною, є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Отже, виходячи зі змісту наведених норм Податкового кодексу України, до податкового кредиту підлягає включенню частина податку, сплачена (нарахована) платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам з метою подальшого використання у господарської діяльності, а відтак отримання товару, що підтверджено податковою накладною, є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

За висновками акта перевірки податковим органом було встановлено, що у ході перевірки ВКП «Ватра» за інформацією Кременчуцької ОДПІ не підтверджено наявність здійснення послуг та передачі товарів від підприємств-постачальників, що, в свою чергу, свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків, в тому числі щодо сплати належних сум податків та обов'язкових платежів.

У зв'язку з чим податковий орган зробив висновок, що такі угоди носять фіктивний характер. При цьому платником податків порушенні ч. 1, ч. 5 статті 203, статті 215, ч. 1 статті 216, статті 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ВКП «Ватра» та ТОВ «Галактика М» ТОВ «ВК Віконні системи», ТОВ «Матодор» за період 01.01. 2012 по 31.12.2012.

Крім того, податковий орган також вказує, що фактично товари від перелічених контрагентів ВКП «Ватра» не отримало, а лише було здійснено документальне оформлення вказаних операцій. Вказаний товар був у подальшому реалізований ряду підприємства, зокрема, ТОВ «Енергетична компанія «Контур». Враховуючи зазначене, податковий орган зробив висновок про відсутність отримання товару від ВКП «Ватра» ТОВ «Енергетична компанія «Контур».

Проте, доказами, наявними в матеріалах справи, спростовуються висновки податкового органу щодо завищення позивачем суми податкового кредиту в сумі 55150 грн.

Досліджуючи надані документи первинного та бухгалтерського обліку позивача в розрізі контрагентів, суд зважає на наступне.

Як було зазначено вище між ТОВ «Енергетична компанія «Контур» та ФВКП «Ватра» було укладено договір поставки продукції №22 від 01.03.2012, відповідно до умов якого постачальник здійснює поставку, а покупець приймає електротехнічну продукцію в асортименті та кількості і за цінами, вказаними у рахунках - фактури та підтвердженими специфікаціями, і зобов'язується сплатити вартість товару на умовах визначених цим договором. Відповідно до п. 8.1. Договору поставка здійснюється на умовах склад Постачальника.

Отримання електротехнічних матеріалів та комплектуючих ТОВ «Енергетична компанія «Контур» підтверджується наступними видатковими накладними: № ФВ-0000041 від 12.04.2012 на суму 90900,00 грн., в тому числі ПДВ 15149,98 грн., вартість без ПДВ 75750,02 грн.; № ФВ-0000051 від 28.04.2012 на суму 240000,00 грн., в тому числі ПДВ 40000,00 грн., вартість без ПДВ 200000,00 грн.

З матеріалів справи судом встановлено, що ТОВ «Енергетична компанія «Контур» повністю сплачена вартість товарів, отриманих від ВКП «Ватра», що підтверджується копією платіжного доручення від 11.04.2012 №367 на суму 90900,00 грн., в тому числі ПДВ 15149,98 грн., №440 від 27.04.2013 на суму 240000,00 грн., в тому числі ПДВ 40000,00 грн.

Таким чином, у перевіряємому періоді за датою зарахування коштів від покупця на банківський рахунок як оплата товарів вартістю 330900 грн., у тому числі ПДВ 55150 (вартість без ПДВ 275750,00 грн.), у продавця (ВКП «Ватра») відповідно до п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України виникли податкові зобов'язання з ПДВ в сумі 55150 грн.

За датою виникнення податкових зобов'язань ВКП «Ватра» виписала позивачу податкові накладні: № 9/001 від 11.04.2011 на суму 90900,00 грн., в тому числі ПДВ 15149,98 грн., №25/001 від 27.04.2012 на суму 240000,00 грн., в тому числі ПДВ 40000,00 грн. Судом встановлено, що вказані податкові накладні були включені позивачем до розділу І «Отримані податкові накладні» реєстру податкових накладних за квітень 2012 року.

У зв'язку з чим, по даті списання коштів з банківського рахунку в оплату товарів відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України у позивача виникло право на формування податкового кредиту у звітному податковому періоді квітня 2012 р. по взаємовідносинах з ВКП «Ватра» в сумі 55150 грн., що підтверджено податковими накладними, оскільки включення таких даних позивачем без наявності податкових накладних було б безпідставним.

Таким чином, позивачем суми ПДВ були включені до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому були отримані податкові накладні та перераховані грошові кошті в оплату отриманих товарів.

Судом встановлено, що постачальник - ВКП «Ватра» відповідно до п. 201.8. ст. 201 Податкового кодексу України мав право виписки податкових накладних станом на час їх складання, так як був зареєстрований платником ПДВ за даними офіційного сайту ДПС України (http://www.sta.gov.ua).

Крім того, постачальник позивача є зареєстрованим суб'єктом господарювання - юридичною особою згідно даних офіційного сайту ДП «Інформаційно-ресурсний центр» (http://irc.gov.ua).

Матеріали справи свідчать, що податкові накладні, які стали підставою для нарахування податкового кредиту у звітному періоді квітня 2012 р. по взаємовідносинам з ВКП «Ватра» містять усі обов'язкові реквізити, передбачені п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України.

При досліджені сум податкового кредиту, сформованого ТОВ «Енергетична компанія «Контур» по взаємовідносинах з ВКП «Ватра», судом встановлено, що отримані у ВКП «Ватра» електротехнічні матеріали та комплектуючи у подальшому були у повному обсязі використані позивачем під час виконання умов договору підряду №02-003 від 21.03.2012 та увійшли до собівартості виконаних підрядних робіт на користь ТОВ «Торгсервіс».

Отже, матеріалами справи підтверджується реальний рух активів в процесі здійснення господарської операції; податковий статус контрагента позивача як платника ПДВ на час здійснення господарської операції; наявність безпосереднього зв'язку між фактом придбання товарів та господарською діяльністю позивача; наявність господарської мети при укладенні правочинів з контрагентом позивача.

Таким чином, ані в акті перевірки, ані під час розгляду справи відповідачем не спростований факт отримання товарів від ВКП «Ватра».

Що стосується посилань податкового органу на нікчемність укладених позивачем та ВКП «Ватра» та з його постачальниками правочинів, то суд вказує на наступне.

Суд зазначає, що під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до ч. 1 ст. 173, ст. 174 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод. Суб'єкти господарського зобов'язання - це учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), порушення якої згідно до ч. 1 ст. 207 ГК України тягне за собою визнання його судом недійсним повністю або в частині.

Як видно із вищевикладеного, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності господарського зобов'язання та для дійсності угоди (правочину), співпадають.

Виходячи з положень розділу IV ГК України, господарські зобов'язання виникають на підставі угод, фактично складаючи їх суть, тобто ці два поняття співвідносяться як форма та зміст.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України та Законом України «про оподаткування прибутку підприємств».

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Отже, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті З Господарського кодексу України та Податкового кодексу України є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

В даному випадку, позивачем та ВКП «Ватра» були вчинені господарські операції з придбання товарів (електротехнічних матеріалів та комплектуючих). Оплата за договором була здійсненна позивачем повністю, товар був отриманий позивачем та у подальшому у повному обсязі використаний в межах господарської діяльності платника податків - позивача у справі.

Зазначена обставина свідчить про те, що господарська операція між позивачем та його постачальником була спрямована на реальне настання правових наслідків і при виконанні господарської операції, зокрема, позивач діяв у межах діючого законодавства України.

Таким чином, викладене спростовує висновок відповідача, що данні правочини є нікчемними та суперечать інтересам держави та суспільства.

Окрім цього, суд зазначає, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 2 ст. 215 ЦК України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Проте, норми закону, якою б прямо була встановлена недійсність вищевказаних договорів, укладених позивачем з контрагентами, відповідачем не наведено.

В силу ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому, відповідно до ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд вважає, що відповідачем належними доказами не доведено, в чому полягає не спрямованість укладених позивачем з ВКП «Ватра» правочинів на настання обумовлених ними правових наслідків, а також в чому полягає та чим підтверджується їх суперечність моральним засадам суспільства, а також порушення публічного порядку, спрямованість на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету.

Крім того, суд виходить з того, що відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Суд зауважує, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки.

Проте, жодною нормою законодавства органи ДПІ не наділені повноваженнями з визнання правочинів нікчемними.

В той же час, ч. 2 ст.19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Матеріали справи свідчать про те, що правочин у встановленому законом порядку недійсним не визнано, а відтак є дійсним, направлений на настання реальних наслідків.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з отримання товарів від ВКП «Ватра», на які платник податків посилається як на підставу виникнення у нього права на формування податкового кредиту та включення понесених витрат до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування, відповідачем спростовані не були.

Відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, постійне придбання позивачем робіт у посередників, контрагенти яких систематично протиправно не сплачували ПДВ до бюджету або мали ознаки фіктивного підприємництва тощо.

Податковий орган також не подав жодних доказів на підтвердження того, що платник податку (позивач у справі) діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення названої операції з поставки товару було одержання позивачем податкової вигоди. Не зазначено відповідачем й інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність платника (позивача у справі).

Суд погоджується з доводами позивача про те, що добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше не встановлено законом.

Суд підкреслює, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, хто не був постачальником товару. Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 31.11.2011р.

Крім того, згідно із практикою Європейського Суду з прав людини, у праві "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами хисту права власності.

Суд також зазначає, що за відсутністю безперечних доказів, які свідчать про неможливість отримання товарів від ВКП «Ватра» (зокрема доказів отримання вказаних товарів від інших постачальників), та при наявності доказів, які підтверджують отримання товарів саме від ВКП «Ватра» та їх використання в господарської діяльності позивачем, у суду відсутні підстави визнання вказаних операцій фіктивними, такими, що спрямовані на ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди.

Суд зазначає, що відсутність ВКП «Ватра» та його контрагентів за місцезнаходженням, а також відсутність у вказаних осіб достатніх трудових ресурсів, машин, механізмів та обладнання, необхідних для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, не є беззаперечним доказом неможливості здійснювати ним господарські операції з продажу товарів: адже необхідні необоротні активи могли бути орендовані у інших осіб, а робочі активи могли залучатись на умовах підряду з СПД-ФО, або шляхом аутстафінгу (позикова робоча сила) і т.п. (аналогічна думка викладена ВАСУ в Ухвалі від 01.03.2012 у справі №К/9991/76143/11, від 08.12.2011 у справі №К/9991/50633/11).

Більш того, у позивача відсутній обов'язок та право перевіряти кількість робітників, наявність транспорту, складських приміщень та інших необоротних активів у ВКП «Ватра», тобто відсутня залежність правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування та податкового кредиту позивача від наявності вказаних параметрів у ВКП «Ватра» (аналогічна думка викладена ВАСУ в Постанові від 10.01.2012 у справі №К/9991/81953/11, в Ухвалах від 26.10.2011 у справі №К-26345/10, від 19.04.2012 у справі № К/9991/11054/12).

Суд вказує, що ВАСУ в Ухвалі від 16.05.2012 у справі №К-9991/6724/12 дотримується наступної думки: «Посилання податкового органу на факт відсутності постачальника за його місцезнаходженням, свідчить лише про порушення даною юридичною особою законодавства, яке стосується його реєстрації, як суб'єкта підприємницької діяльності чи платника податків і зобов'язує його повідомляти реєструючи органи про зміну свого місця знаходження, а у випадку порушення даної вимоги передбачає персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб».

ВАСУ в Ухвалі від 30.10.2012 у справі №К-28070/10 викладає наступну думку: «Витрати для цілі визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків».

У зв'язку з чим, при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відносини ж між учасниками попередніх поставок товарів не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та його контрагентами.

Таким чином, обставини, які слугували фактичною підставою для зменшення суми податкового кредиту та виключення витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування податком на прибуток, по операціям з ВКП «Ватра» знаходяться поза межами вимог Податкового кодексу України.

Отже, враховуючи встановлені судом обставини та наведені норми діючого законодавства, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління мін доходів АР Крим №0009532270 від 06.09.2013 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 72383,75 грн., у тому числі за основним платежем - 57907 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 14476,75 грн.; №0009522270 від 06.09.2013 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 68937,50 грн., у тому числі за основним платежем - 55150 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 13787,50 грн., прийняті з порушенням основних принципів адміністративної процедури, встановлених ст. 2 КАС України, та є протиправними.

У зв'язку з чим, позовні вимоги належить задовольнити у повному обсязі.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 КАС України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами суд вважає необхідним стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень -відповідача.

Зазначена позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011 року № 2135/11/13-11.

Під час судового засідання, яке відбулось 05.11.2013 року були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено у повному обсязі 11.11.2013 року.

Керуючись ст.ст. 160-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим №0009532270 від 06.09.2013; №0009522270 від 06.09.2013

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетична компанія «Контур» (ідентифікаційний номер юридичної особи - 32992078) 1414,00 грн. судових витрат шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя підпис Г.Л.Тоскіна