Постанова

від 12.11.2013 по справі 810/5826/13-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2013 року 810/5826/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Балаклицького А.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю МП "Перспектива" доБроварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю МП "Перспектива" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.04.2013 №0003261503.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки податкового органу про завищення податкового кредиту та завищення суми бюджетного відшкодування, а також про нікчемність господарських операцій з ТОВ "Лінктехсервіс" не відповідають дійсності та зроблені без відповідних на те повноважень, реальність операцій спростовується належними первинними документами, а за податкові зобов'язання своїх контрагентів ТОВ МП "Перспектива" не може відповідати. Вважає, що податковий орган не має права робити висновок про нікчемність правочинів, вчинених позивачем. З цих підстав просить позов задовольнити.

Відповідач будь-яких пояснень та заперечень проти позову до суду не надав.

12 листопада 2013 року представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження.

Відповідач у судове засідання не з'явився, хоча був повідомлений про дату, час та місце судового засідання належним чином.

Натомість, 12.11.2013 до суду через засоби електронного зв'язку надійшло клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі у зв'язку з наданням додаткових пояснень по справі.

Згідно ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Крім того, частиною шостою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідачем не надано суду доказів поважності причин неможливості забезпечення явки представника відповідача на судове засідання, а тому суд на підставі ч. 4 та ч. 6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливим розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю МП "Перспектива" є юридичною особою, що зареєстрована 18.04.2006 виконавчим комітетом Броварської міської ради Київської області, як платник податків перебуває на обліку в Броварській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області. Позивач також зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Основними видами діяльності позивача є: кування, пресування, штампування, профілювання; порошкова металургія; ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення; виробництво металообробних машин; неспеціалізована оптова торгівля; оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; оброблення металів та нанесення покриття на метали.

Як вбачається з матеріалів справи, в квітні 2013 року посадовою особою Броварської ОДПІ Київської області ДПС на підставі наказу № 416 від 12.04.2013, а також згідно з п.п.78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю МП "Перспектива" з питань достовірності нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Лінктехсервіс" за період з 01.08.2011 по 30.06.2012, за результатами якої складено Акт від 19.04.2013 №362/15-3/13729895 (надалі - Акт перевірки).

За результатами проведеної перевірки посадова особа податкового органу дійшла висновку про порушення позивачем наступних вимог податкового законодавства:

- п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2756-VІ, в результаті чого завищено податковий кредит, що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту за січень 2012 року на 16000 грн., за березень 2012 року на 16000 грн. та за травень 2012 року на 16000 грн.;

- п. 200.1, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2756-VІ, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування за січень 2012 року на 16000 грн., за березень 2012 року на 16000 грн., за травень 2012 року на 16000 грн., яке підлягає зменшенню.

На підставі висновків Акту перевірки Броварською ОДПІ Київської області ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.04.2013 №0003261503, згідно з яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 48000 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 24000 грн.

Проте, не погоджуючись із висновками відповідача щодо визнання нікчемними правочини між ТОВ МП "Перспектива" та ТОВ "Лінктехсервіс", а також податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив їх до суду.

Як вбачається з акту перевірки, вказані вище порушення пов'язані з придбанням позивачем у ТОВ "Лінктехсервіс" послуг по доробці деталей.

Так, на думку посадової особи відповідача, контрагент позивача має ознаки фіктивності, з огляду на наступне.

Так, при проведенні документальної перевірки позивача Броварська ОДПІ Київської області ДПС отримала Акт перевірки Західної МДПІ у м. Харкові Харківської області ДПС від 26.09.2012 №424/22-417/37461181 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Лінктехсервіс" щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.08.2011 по 30.06.2012".

Згідно з вказаним Актом перевірки, податковий орган зазначає, що за результатами перевірки встановлено, що ТОВ "Лінктехсервіс" здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, а тому операції з даним підприємством не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу до "вигодонабувача".

Також, перевіркою встановлено відсутність на ТОВ "Лінктехсервіс" трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, найманих працівників, майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу. Крім того, під час проведення перевірки встановлено, що ТОВ "Лінктехсервіс" відсутнє за юридичною адресою.

Враховуючи вищевикладені факти, податковий орган зазначає, що в ході проведення перевірки не підтверджено наявність поставок товарів (послуг), що свідчить про те, що правочини між ТОВ "Лінктехсервіс" та підприємствами-покупцями та постачальниками здійсненні без мети настання реальних наслідків.

З вищезазначених фактів, на думку податкового органу, вбачається, що фінансово-господарська діяльність ТОВ "Лінктехсервіс" здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної правоздатності ТОВ "Лінктехсервіс", фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ "Лінктехсервіс" та контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

Враховуючи дані вищезазначеного Акту перевірки Західної МДПІ у м. Харкові Харківської області ДПС, відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції здійснені між позивачем та його контрагентом - ТОВ "Лінктехсервіс" не спричинили настання правових наслідків, а отже є нікчемними.

Виходячи з тверджень про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ "Лінктехсервіс", відповідач вважає, що внаслідок здійснення операцій з ТОВ "Лінктехсервіс", позивач завищив податковий кредит, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Проте, вказані висновки податкового органу суд вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Так, на підставі зібраних по справі доказів судом встановлено наступне.

Позивач є виробником автомобільних деталей, які виготовляються методом порошкової металургії та у подальшому доробляються механічним способом іншими підприємствами на замовлення позивача.

В період 2011-2012 років між позивачем (замовник) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Лінктехсервіс" (виконавець) укладено договори від 26.12.2011 №68, від 28.02.2012 №29, від 07.05.2012 №41, згідно з якими замовник доручає, а виконавець зобов'язувався за плату надати послуги замовникові з доробки деталей, а саме: держатель № 97, де необхідно: калібрування розміру 6,3 мм, зняття задирки згідно з кресленням.

Загальна вартість послуг (робіт) за вказаними договорами становила 288000 грн., у т.ч. ПДВ - 48000 грн. Вказана сума визначалась сторонами виходячи з ціни за доробку кожної деталі за штуку - держача № 097 - 1,00 грн./шт. без ПДВ, кількість - 240000 шт.

Факт надання послуг (виконання робіт) підтверджується актами приймання продукції на доробку №1 від 04.01.2012, №1 від 01.03.2012, №1 від 07.05.2012, актами приймання продукції після доробки №2 від 17.01.2012, №2 від 14.03.2012, №2 від 28.05.2012, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ЛТС-29 від 17.01.2012, №ЛТС-11 від 14.03.2012, №ЛТС-34 від 28.05.2012, які складені та підписані уповноваженими представниками сторін.

В оплату за надані послуги (виконані роботи) позивач на підставі рахунків-фактур від 17.01.2012 №170112/01, від 14.03.2012 №140312/08, від 28.05.2012 №280512/09 перерахував на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Лінктехсервіс" кошти в сумі 288000 грн., у т.ч. ПДВ - 48000 грн. Факт перерахування коштів підтверджується дослідженими судом копіями платіжних доручень від 09-10.02.2012 №24, від 30.03.2012 №58, від 03.07.2012 №120 та банківськими виписками по рахунку позивача від 10.02.2012, від 29-30.03.2012, від 03-04.07.2012.

На підтвердження розрахунків та сплати у складі ціни послуг (робіт) податку на додану вартість за вказаними господарськими операціями позивач отримав від Товариства з обмеженою відповідальністю "Лінктехсервіс" податкові накладні від 17.01.2012 №55 на суму 96000 грн., у т.ч. ПДВ - 16000 грн., від 14.03.2012 №39 на суму 96000 грн., у т.ч. ПДВ - 16000 грн., від 28.05.2012 №57 на суму 96000 грн., у т.ч. ПДВ - 16000 грн.

Суми податку на додану вартість, підтверджені зазначеними податковими накладними, позивач включив до складу податкового кредиту в січні 2012 року в розмірі 16000 грн., в березні 2012 року в розмірі 16000 грн. та в травні 2012 року в розмірі 16000 грн., відобразив у реєстрі отриманих податкових накладних та відобразив у податкових деклараціях з податку на додану вартість за відповідні періоди.

В той же час, як вбачається з Акту перевірки, позивачем надавались належним чином засвідчені копії зазначених вище первинних документів, що підтверджують факт здійснення господарських операцій.

Тобто, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо купівлі у ТОВ "Лінктехсервіс" послуг по доробці деталей.

При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Таким чином, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарської операції щодо купівлі у ТОВ "Лінктехсервіс" послуг по доробці деталей.

Крім того, судом встановлено, що на час укладання та виконання зазначених правочинів, ТОВ "Лінктехсервіс" було зареєстровано як юридичну особу та було платником податку на додану вартість.

Крім того, в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ "Лінктехсервіс" було скасовано чи визнано недійсним за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів.

Таким чином, фінансово-господарські операції позивача з ТОВ "Лінктехсервіс" підтверджені первинними документами, які були надані податковому органу на перевірку, та копії яких наявні в матеріалах справи.

За результатом здійснення господарських операцій з ТОВ "Лінктехсервіс" позивач сформував податковий кредит з податку на додану вартість.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

В силу статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Як вже зазначалось судом, податкове повідомлення-рішення про зменшення позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість прийняте податковим органом у зв'язку включенням до складу податкового кредиту суми податку, сплачені контрагенту - ТОВ "Лінктехсервіс" у складі ціни за надані послуги, за нікчемними господарськими операціями (на думку податкового органу, ніякі послуги (роботи) контрагентами фактично не надавались).

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як встановлено судом, факти надання позивачу послуг (виконаних робіт) та оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено позивачем у податковому обліку та у податковій звітності; суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість сформовано та заявлено до відшкодування позивачем правомірно.

Крім цього, відповідно до положень Цивільного кодексу України та презумпції правомірності правочину усі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та ТОВ "Лінктехсервіс", недійсними у судовому порядку.

Також, в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ "Лінктехсервіс", а також судових рішень щодо визнання правочинів, укладених між позивачем та вказаним товариством, недійсними.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Але при цьому, суд акцентує увагу на правовій позиції, яка полягає в тому, що Цивільний та Господарський кодекси України не передбачають такого наслідку як визнання правочинів нікчемними, якщо представники юридичних осіб, укладаючи правочини, діяли без повноважень або з перевищенням повноважень.

Відповідно до вимог Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Відповідно до цього, суд вважає, що для обґрунтування нікчемності правочину необхідні фактичні дані, що свідчать про нікчемність саме такого правочину, а не якогось іншого.

Отже, при розгляді податкових спорів слід виходити із презумпції добросовісності платників податків та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим передбачається, що дії платників податків, що мають за своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних, вантажних митних деклараціях, бухгалтерській звітності та податковому обліку, достовірні.

Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Таким чином, закон виходить з презумпції легітимності укладених договорів, тобто відповідні рішення вважаються такими, що відповідають закону, якщо судом не буде встановлене інше.

Факт здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Лінктехсервіс" підтверджується первинними документами, які складались для певного виду господарської операції - договорами, актами прийому продукції на доробку, актами прийому продукції після доробки, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), податковими накладними, рахунками-фактурами, платіжними дорученнями, банківськими виписками.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що створення юридичної особи, зокрема, за викраденими, загубленими чи підробленими документами з метою одержання податкової вигоди як такою особою, яка може не сплачувати податки, так і іншими платниками податків, саме по собі не означає, що всі правочини, укладені з такою юридичною особою, вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

До контрагента особи, зареєстрованої з порушенням вимог чинного законодавства, за змістом статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" не можуть застосовуватися негативні публічно-правові наслідки, коли він не знав, що відомості про таку особу, внесені до Єдиного державного реєстру, є недостовірними.

Обов'язок доведення обізнаності такої особи в недостовірності відомостей лежить на податковому органі.

Проте, будь-яких доказів з приводу того, що контрагент позивача - ТОВ "Лінктехсервіс" було створено з метою прикриття незаконної діяльності, податковий орган не надав.

Крім цього, суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права із статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагент позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим.

Висновок про те, що платник не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентом, узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "Булвес" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що в Акті перевірки від 19.04.2013 №362/15-3/13729895 суб'єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за переліченими вище правочинах, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та ТОВ "Лінктехсервіс", про відсутність використання позивачем отриманих послуг у власній господарській діяльності.

Первинні документи, які були надані податковому органу, не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України не виявлено.

Окрім того, суд враховує також і те, що відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Оскільки визнання фіктивного правочину недійсним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту фіктивності правочину є рішення суду. Інші докази цю обставини підтвердити не можуть в силу прямого припису закону, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно з якою право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналіз положень податкового законодавства дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: (1) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); (2) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; (3) наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; (4) документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; (5) наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Суд на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановив, що факт надання послуг (робіт) позивачу з боку його контрагента - Товариства з обмеженою відповідальністю "Лінктехсервіс" документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту надання послуг (робіт) не були доказані, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для беззаперечного висновку суду щодо реальності господарської операції.

З приводу зменшення податковим органом суми бюджетного відшкодування в податкових періодах, відповідно задекларованому позивачем та визначеному податковим органом, суд зазначає наступне.

Відповідно до пунктів 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у платника податку в разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В силу пункту 198.6 Податкового кодексу України в разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Згідно з пунктами 200.1 - 200.3 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Положеннями пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до пунктів 200.6, 200.7 статті 200 Податкового кодексу України платник податку може прийняти самостійно рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов'язань з цього податку, що виникли протягом наступних звітних (податкових) періодів, за наявності умов, передбачених пунктом 200.4 цієї статті. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за результатами звітного (податкового) періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. У разі прийняття такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних звітних (податкових) періодів. Платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Системний аналіз пунктів 200.1, 200.4, 200.6 та 200.7 статті 200 Податкового кодексу України надає підстави для висновку, що бюджетному відшкодуванню у звітному (податковому) періоді підлягає лише частина від'ємного значення, розрахованого згідно з вимогами пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, та/або сума залишку від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Проте, податковим органом не доведено, що господарські операції з приводу купівлі послуг є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача та його контрагента - ТОВ "Лінктехсервіс", оскільки позиція податкового органу про нікчемність правочинів ґрунтується виключно на припущеннях, які не підтвердженні належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем не доказано факту порушення позивачем вимог п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України та відсутні підстави для висновку про порушення публічного порядку при укладанні спірного правочину, оскільки не вбачається порушення ст. 228 Цивільного кодексу України та не доведено, що метою укладання правочину є настання протиправних наслідків.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В силу частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Податковим органом не доведено, що зазначені господарські операції є фіктивними чи то безтоварними, не надано суду належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність законодавчо визначених обставин, що позбавляли б позивача права на формування податкового кредиту, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція відповідача про нікчемність правочинів ґрунтується виключно на припущеннях, які не підтвердженні належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 11, 14, 69, 70, 71, 86, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю МП "Перспектива" - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 30.04.2013 №0003261503.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю МП "Перспектива" (код за ЄДРПОУ 13729895) сплачений судовий збір у розмірі 720 (сімсот двадцять) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Балаклицький А. І.