Ухвала

від 06.11.2013 по справі 814/2427/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 листопада 2013 р.Справа № 814/2427/13-а

Категорія: 8.2.6 Головуючий в 1 інстанції: Єнтіна А. П.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Крусяна А.В.

- Шляхтицького О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 червня 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стивідорна інвестиційна компанія» до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Стивідорна інвестиційна компанія» (далі - позивач, ТОВ «Стивідорна інвестиційна компанія») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень від 21.05.2013 р. №0000702202 та № 0000712202, якими визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1 197 169,50 грн., за основним платежем 798 113,00 грн. та за штрафними (фінансовими санкціями) 399 056,50 грн., та з податку на прибуток у сумі 1 257 027,00 грн., за основним платежем 838 018,00 грн. та за штрафними (фінансовими санкціями) 419 009,00 грн.

Позивач вважає, що вказані податкові повідомлення-рішення є безпідставними та не ґрунтуються на нормах законодавства України.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 червня 2013 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення від 21.05.2013 р. №0000712202 та від 21.05.2013 р. №0000702202.

Не погодившись з таким рішенням ДПІ подано апеляційну скаргу на зазначену постанову. Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Згідно з п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки у судове засідання не прибули сторони, які беруть участь у справі, про те про розгляд справи були належним чином повідомлені.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Колегією суддів встановлено, що Державною податковою інспекцією у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Стивідорна інвестиційна компанія» (код за ЄДРПОУ 36487633) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» (код за ЄДРПОУ 37269136) за період з 01.01.2010 р. по 01.04.2013 р.

За результатами даної перевірки відповідачем складено акт від 29.04.2013 р. №1322/22-200/36487633, згідно висновків якого, перевіркою встановлено порушення: - п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 , п.138.1, п.138.2, п.138.8 ст. 138 , п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України , в результаті чого занижено податок на прибуток всього на суму 838 018,00 грн. (в. т.ч. за 2012 р. в сумі - 838018,00 грн. грн. у т.ч. за IV квартал 2012 року у сумі 838018,00 грн.), та -п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 , п.200.1, п.200.2 ст. 200 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 798113,00 грн. (в т.ч. за листопад 2012 року у сумі 426112,00 грн., за грудень 2012 року у сумі 372001,00 грн.). На підставі зазначеного акту відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 21.05.2013 р. №0000702202 - яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1197169,50 грн., за основним платежем 798113,00 грн. та за штрафними (фінансовими санкціями) 399056,50 грн., та № 0000712202 - яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 1257027,00 грн., за основним платежем 838018,00 грн. та за штрафними (фінансовими санкціями) 419009,00 грн.

Наведені рішення відповідача оскаржені позивачем до суду. З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність задоволення позову.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

ТОВ «Стивідорна інвестиційна компанія» (Покупець) укладено договір купівлі-продажу від 28.08.2012 р. № 28-08 з ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» (Постачальник) сільськогосподарської продукції - люпін, соя, макуха з насіння соняшника, шрот соняшниковий.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що характер придбаної позивачем продукції узгоджується із основними видами його діяльності за КВЕД , наведеними в довідці з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; складське господарство; допоміжне обслуговування водного транспорту; транспортне оброблення вантажів, інша допоміжна діяльність у сфері транспорту).

Факт реальності здійснення господарської операції за вищевказаним договором підтверджується наявними в матеріалах справи податковими та видатковими накладними, рахунками - фактурами, платіжними дорученнями, розрахунками, актами приймання передачі. Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Висновок ДПІ про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтується на отриманні від інших ДПІ податкової інформації та на постанові старшого слідчого з ОВС СВ ДПС у Миколаївській області ДПС від 08.04.2013 р., відповідно до якої у провадженні розслідування особливо важливих справ ГСУ ДПС України перебувають матеріали досудового розслідування №32013110100000031 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України та щодо невстановлених осіб за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України . Проведеним досудовим розслідуванням встановлено, що групою осіб створено злочинну схему незаконної мінімізації податкових зобов'язань з ПДВ та податку на прибуток підприємств шляхом використання реквізитів та банківських рахунків суб'єктів господарської діяльності, у тому числі, що здійснюють фіктивну діяльність.

Згідно вказаної схеми, відповідач вважає, що невстановлені розслідуванням особи, створили документальне оформлення купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей по ланцюгу постачання за участю суб'єктів господарської діяльності, в тому числі, що здійснюють фіктивну діяльність, та за участю ТОВ «САНОІЛ ТОРГ», яке задіяли в якості транзитного підприємства в злочинному ланцюзі незаконної мінімізації податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємства. Таким чином, своїми діями група осіб сприяла діючим підприємствам, серед яких ТОВ «Стивідорна інвестиційна компанія» в умисному ухиленні від сплати податків в особливо великих розмірах.

Крім того, за результатами актів отриманих від ДПІ, відповідач приходить до висновку, що позивачем сформовано податковий кредит по взаємовідносинам з ТОВ «САНОІЛ ТОРГ», яким в свою чергу сформовано податковий кредит з ПДВ за рахунок ТОВ «ТРИТИКУМ-КОММЕРЦ» (код ЄДРПОУ 38270256) та ТОВ ВКФ «Сніта, ЛТД» (код ЄДРПОУ 22757778).

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що ТОВ «Стивідорна інвестиційна компанія» не мало господарських відносин з ТОВ «ТРИТИКУМ-КОММЕРЦ» та ТОВ ВКФ «Сніта, ЛТД». Крім того, Податковий кодекс України , а також інші законодавчі акти України не передбачають обов'язків або прав одного платника податків вимагати від іншого суб'єкта господарювання інформації чи підтвердження фактів належного подання ними звітності, сплати податків до бюджету, або контролювати показники податкової звітності по ПДВ, або сплату ПДВ іншими платниками податків.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 16.07.99 р. N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З досліджених в судовому засіданні доказів вбачається наявність як у позивача, так і у ТОВ «САНОІЛ ТОРГ», з яким позивач мав господарські відносини, реальної ділової мети, пов'язаної зі здійсненням зазначених господарських операцій і отриманням прибутку (доходу).

В силу ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» №996 від 16.07.1999 р ., підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. У бухгалтерському та податковому обліку позивача податковий кредит, сформований в податковій декларації, відображений у податкових накладних. Актом перевірки не встановлено факту не належного оформлення даних документів передбачених Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову діяльність в Україні» від 16.07.1999 року № 996 , а також Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України № 88.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що податковим органом не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірним договором. Відповідачем не було представлено суду доказів наявності рішення (вироку) суду по кримінальній справі. До того ж протягом досудового розслідування кваліфікація дій винної особи може змінюватись, що передбачено Кримінально-процесуальним кодексом України . Таким чином, відповідачем не доведено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу , та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявні у матеріалах справи документів на підтвердження реальності операції та податкові накладні є належними доказами по справі.

Щодо нарахування податку на прибуток.

Згідно ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу , на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу , з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу .

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу .

П.138.2 ст.138 Податкового кодексу України встановлено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

- прямих матеріальних витрат;

- прямих витрат на оплату праці;

- амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

- загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

- вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

- інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

За змістом частин 4, 5 ст. 11 КАС України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Дійшовши висновку, що поданих сторонами доказів недостатньо для встановлення обставин справи, суд має право вжити передбачених законом заходів для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного і всебічного з'ясування цих обставин, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, і вичерпано всі можливості щодо збирання й оцінки доказів.

Докази, на які має послатися суд в ухвалених ним рішенні не є вичерпними, оскільки предмет доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкових зобов'язань.

На підтвердження реалізованих робіт позивач надав суду наступні документи: рахунки - фактур, платіжні доручення, податкові накладні. Такі доказі в матеріалах справи наявні та були досліджені судом апеляційної інстанції.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 69 КАС доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Тому, судова колегія вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов. Позивач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду доказав та обґрунтував її.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195; 197; 198; 200; 205; 206; 254 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 червня 2013 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після надіслання її копії особам, що беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом 20 днів.

Головуючий: О.В.Джабурія

Суддя: А.В.Крусян

Суддя: О.І.Шляхтицький