Постанова

від 13.11.2013 по справі 916/13/1623

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" листопада 2013 р.№ 916/13/1623 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді М.В. Сидоренка

суддів В.І. Жекова,

О.Ю. Аленіна

при секретарі судового засідання Щербатюку О.В.

Представники сторін у судове засідання не з'явились, про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційна скарга Державної податкової інспекції у Болградському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області

на ухвалу господарського суду Одеської області від 07 жовтня 2013р. № 916/13/1623

за заявою: Державної податкової інспекції у Болградському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області

до боржника фермерського господарства "Ударник"

про визнання банкрутом

В С Т А Н О В И Л А :

Ухвалою господарського суду Одеської області від 07 жовтня 2013 р. (суддя Антощук С.І.) у прийнятті заяви Державної податкової інспекції у Болградському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області (далі також - ДПІ, Заявник, Скаржник) про порушення справи про банкрутство фермерського господарства „Ударник" (далі також - ФГ „Ударник", Боржник) відмовлено з посиланням на положення ст. 11, ч. 1 ст. 14, Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), оскільки безспірність заявлених ДПІ вимог не підтверджена ні рішенням суду, що набрало законної сили, ні постановою про відкриття виконавчого провадження.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, ДПІ звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила її (ухвалу) скасувати та зобов'язати господарський суд Одеської області порушити провадження у справі про банкрутство ФГ "Ударник", посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, а також неповне з'ясування судом фактичних обставин. Зокрема, Скаржник зазначив, що чинним податковим законодавством органи доходів і зборів не наділені правом щодо звернення до суду з вимогою про стягнення податкового боргу з юридичних осіб у загальному порядку, у тому числі, з метою отримання виконавчого листа суду та направлення його до примусового виконання до органів державної виконавчої служби.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, судова колегія, приходить до наступного.

Відповідно до приписів ст. 101 ГПК України апеляційна інстанція не зв'язана доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, а згідно до приписів ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна належними і допустимим доказами довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог чи заперечень.

Згідно ст. 4-1 ч. 2 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 2 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України; цей Закон має пріоритет перед іншими законодавчими актами України у регулюванні відносин, пов'язаних з банкрутством суб'єктів підприємницької діяльності, за винятком випадків, передбачених цим Законом.

Оскаржувана ухвала місцевого господарського суду винесена з мотивів, викладених в описовій частині даної постанови. Апеляційна інстанція вважає, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам чинного законодавства і обставинам матеріалів апеляційної скарги, а тому підстави для зміни чи скасування оскаржуваної ухвали відсутні, зважаючи на наступне.

Враховуючи те, що заява ДПІ про порушення справи про банкрутство ФГ „Ударник" надійшла до місцевого господарського суду 01.10.2013 р., в даному проваджені судовою колегією застосовуються положення Закону про банкрутство в його редакції, що набула чинності після 19.01.2013 р.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 10 Закону про банкрутство, справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом; безспірні вимоги кредиторів - це грошові вимоги кредиторів, які підтверджені судовим рішенням, що набрало законної сили, і постановою про відкриття виконавчого провадження, згідно з яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника; до складу цих вимог, у тому числі щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції.

За приписами ч. 2 ст. 11 Закону про банкрутство до заяви про порушення справи про банкрутство додаються, зокрема, рішення суду про задоволення вимог кредитора, що набрало законної сили та відповідна постанова органу державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження з виконання вимог кредитора.

З аналізу вказаних статей вбачається, що саме чинне рішення суду та відповідна постанова органу державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження з виконання такого рішення можуть підтверджувати безспірність вимог кредитора, яка є однією з обставин, що повинна бути доведена заявником та саме при наявності якої у господарського суду виникає право для порушення справи про банкрутство.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення ДПІ до місцевого господарського суду з заявою про визнання Боржника банкрутом стала, як вказує Скаржник, наявність податкового боргу ФГ „Ударник" та безспірність вимог ДПІ, що, на думку Скаржника, підтверджуються доданими до вказаної заяви постановою Одеського окружного адміністративного суду по справі № 1570/5259/2012 від 04.09.2012 р., якою задоволено подання ДПІ про стягнення коштів з банківських рахунків Боржника у загальному розмірі 634 126,20 грн., а також постановою названого суду по справі № 815/2808/13-а від 23.04.2013 р., якою накладено арешт на кошти ФГ „Ударник", що знаходяться у банках, які обслуговують Боржника.

Крім того, заявником зазначено, що за постановою Одеського окружного адміністративного суду по справі № 1570/5259/2012 від 04.09.2012 р. згідно приписів діючого законодавства виконавчий лист не видається, у зв'язку з чим ДПІ 22.12.2012 р. звернулась до названого суду з позовною заявою про стягнення податкового боргу з ФГ „Ударник" на загальних підставах, але постановою зазначеного суду у справі № 815/161/13-а від 19.03.2013 р. в задоволенні позовних вимог відмовлено. Зазначене рішення судом прийняте, зокрема, як вважає Заявник, через відсутність права податкового органу на звернення до суду щодо стягнення податкового боргу з юридичної особи у загальному порядку, так як ст. 95 Податкового кодексу України передбачений спеціальний порядок звернення органів державної податкової служби до суду з вимогою про стягнення податкового боргу з юридичних осіб. Проте зі змісту вказаної постанови вбачається, що ДПІ не позбавлена права звернутись з позовом на підставі абз. 2 п. 95.3 ст. 95 ПК України про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі, з наданням доказів, що підтверджують виникнення підстав для цього.

За таких обставин, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що додана до заяви вищезгадана постанова Одеського окружного адміністративного суду від 04.09.2012 р., винесена в порядку ст. 183-3 КАС України за поданням ДПІ про стягнення податкового боргу з банківських рахунків боржника, не є належним доказом підтвердження безспірних вимог до Боржника, оскільки дана постанова згідно Податкового кодексу України та постанови правління Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22 „Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" є лише підставою для вжиття податковим органом заходів щодо виставлення інкасових доручень установам банків, обслуговуючих боржника, щодо прямого примусового стягнення податкового боргу без застосування процедури звернення до державної виконавчої служби.

Між тим, подання доказів вжиття заходів щодо звернення до державної виконавчої служби є обов'язковим саме для ДПІ в силу положень абз. 4 ч. 7 ст. 11 Закону про банкрутство, що, однак, не ототожнюється з вимогою про необхідність подання доказів, передбачених абз. 6, 7 ч. 2 даної статті.

Відтак, господарський суд правомірно визначив, що для підтвердження безспірності заявлених вимог Заявник повинен надати докази задоволення адміністративного позову про стягнення заборгованості з боржника у загальному порядку, що набрало законної сили, а також докази відкриття виконавчого провадження за даним рішенням.

Оскільки, заявлені ДПІ вимоги не підтверджені ані рішенням суду, що набрало законної сили, ані постановою про відкриття виконавчого провадження, а із вищезазначеної заяви та доданих до неї документи вбачається, що такого рішення на час звернення до суду не існувало, господарський суд обґрунтовано зазначив, що грошові вимоги Заявника не були безспірними у розумінні положень Закону про банкрутство, у зв'язку з чим правомірно відмовив у прийнятті згаданої заяви на підставі ч. 1 ст. 14 названого Закону, згідно якої господарський суд не пізніше п'яти днів з дня надходження заяви про порушення справи про банкрутство відмовляє у її прийнятті, якщо до боржника заявлено вимоги, які не є безспірними.

Щодо доводів ДПІ про те, що чинним податковим законодавством органи доходів і зборів не наділені правом щодо звернення до суду з вимогою про стягнення податкового боргу з юридичних осіб у загальному порядку, у тому числі, з метою отримання виконавчого листа суду та направлення його до примусового виконання до органів державної виконавчої служби, судова колегія зазначає, що, як вказувалось вище, Закон про банкрутство в даних правовідносинах є спеціальним, а отже, має пріоритет перед іншими законодавчими актами України у регулюванні відносин, пов'язаних із банкрутством суб'єктів підприємницької діяльності. При цьому, інші законодавчі акти повинні застосовуватись лише в тій частині, яка не суперечить приписам саме спеціального законодавства - Закону про банкрутство.

Посилання Скаржника на порушення судом вимог ч. 1 ст. 14 Закону про банкрутство щодо строків винесення відповідної ухвали не приймаються до уваги колегією суддів з огляду на наступне.

Як вбачається з доданих до апеляційної скарги документів, ДПІ звернулась до місцевого суду з заявою про визнання ФГ „Ударник" банкрутом 01.10.2013 р. Відтак, п'ятиденний строк винесення відповідної ухвали суду закінчувався 06.10.2013 р.

Згідно ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Оскільки 06.10.2013 р. було вихідним днем (неділя), то днем закінчення строку був перший за ним робочий день - 07.10.2013 р., коли і винесена оскаржувана ухвала, а отже, господарським судом Одеської області відмовлено у прийнятті вищезгаданої заяви ДПІ у передбачений ч. 1 ст. 14 Закону про банкрутство строк.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують наведених вище положень.

Зважаючи на вищевикладене, судова колегія залишає апеляційну скаргу ДПІ без задоволення.

Керуючись ст. ст. 99, 101-103, 105, 106 ГПК України, судова колегія, -

ПОСТАНОВИЛА :

Ухвалу господарського суду Одеської області від 07.10.2013 р. про відмову у прийнятті заяви Державної податкової інспекції у Болградському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області до фермерського господарства „Ударник" про порушення справи про банкрутство залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова підписана 15.11.2013 р.

Головуючий суддя Сидоренко М.В.

Суддя Жеков В.І.

Суддя Аленін О.Ю.